Питання до екзамену з історії стародавнього світу



Сторінка1/15
Дата конвертації25.02.2017
Розмір2,34 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Питання до екзамену з історії стародавнього світу

  1. Утворення Єгипетської централізованої держави. Раннє і Древнє Царство.

Військом, як правило керував, той царевич, якого готували на трон.

Єгипет розташований в північно – східній частині Африки, де з півночі на південь протікає велика африканська ріка –

Ніл, навколо якої утворилась одна з найдавніших цивілізацій людства – Єгипетська.

Державність з’явилась в Єгипті в другій половині IVтис. до н.е. у формі адміністративно – територіальних одиниць, які пізніше історики назвуть Номи. Кожен ном займав територію окреслену місцевою іригаційною мережею, й був автономним господарським та адміністративним організмом. На чолі ному стояв номах, колишній родовий старшина, а тепер місцевий царьок, який іноді виступав у ролі верховного жерця, керував іригаційним будівництвом, очолював номове ополчення. Природно – кліматичні умови сприяли консолідації Єгипетських номів.

Життєва необхідність централізованого контролю за розподілом паводкових вод Нілу неминуче вела до політичного об’єднання країни. Наприкінці IVтис. до н. е. єгипетські Номи об’єднались у дві держави – Південне і Північне царства, столицями яких стали Єнхаб (Нехен) і Буто. Об’єднати ж Південне і Північне царства зміг володар Скорпіон, що правив у верхньому Єгипті. Першим загально єгипетським царем, об’єднувачем Єгипту, Геродот назвав Менеса, вважають що саме за цього володаря почалося літописання. Але Манес не зумів стабілізувати не спокійну обстановку в державі, це зробили його наступники. Цар ІІ династії – Хасехимуї зумів добитися політичного замирення в країні, тому царі ІІІ династії перенесли свою столицю ближче до Дельти, в Мемфіс, який виріс на місті фортеці Біла стіна ( Хет- ка – Пта, греки ж вимовляли цей топонім як Ейгюптус – Єгипет).

Свого апогею політична централізація Є. досягла в епоху Стародавнього Царства (чи будівників пірамід). В Є. царська влада спиралася на громіздкий адміністративний апарат, який виконував не лише фіскальні, судові та поліцейські функції, а й здійснював контроль за сільськогосподарським виробництвом, піклувався про створення запасів на випадок неврожаю, одним словом керував економічним життям країни.

На місцях повновладними володарями були номархи, які командували полчищами дрібних чиновників. Номархи всіляко підкреслювали свою відданість трону, однак лише для того, щоб замаскувати свій удільний сепаратизм.

В епоху Стародавнього Царства в Є. вже діяла добре налагоджена судова система, яка прийшла на зміну архаїчним общинним судам. Але весь чиновницький і судовий апарат був наскрізь корумпований.

Ядром єгипетського війська було ополчення, проте в цю епоху вже з’явились й постійні військові загони.


  1. Єгипет Нового царства. Внутрішня і зовнішня політика.

Період Нового царства відноситься до 1580 – 1085р до н.е. Цьому періоду передував ІІ Перехідний період – з середини XVIIIст. До середини XVI ст. до н.е., який завдяки нашестю гіксосів, призвів до розпаду Єгипту на дві незалежні держави – з столицею у Фівах та Ксоїсі. Гіксои це кочовики – бедуїни, які спочатку наймались на військову службу до нижньоєгипетських номархів, а згодом наводнили собою Дельту. Остаточно визволив країну від гіксоського панування Яхмос І, який започаткував XVIII династію, він направив своє військо у Східне Середземномор’я , де захопив гіксоську фортецю Шарухен. Єгиптяни остаточно розсіяли гіксосів серед племен і народів Передньої Азії й знов взяли під свій контроль Східне Середземномор’я. Історики вважають ці події початком нового етапу староєгипетської історії – Нового Царства.

Цей період в історії Є. ознаменувався широкомасштабною воєнною експансією єгиптян. Причина – велика, могутня армія, для створення якої було мобілізовано всі матеріальні ресурси країни. Було б безглуздям залишати її без діла після того як Є. звільнився від гіксосів. Тому військовий похід Яхмоса І став першим кроком на шляху перетворення Є. в могутню імперію. Третій фараон XVIII династії розширив кордони Є. південний до третього нільського порога, північний - до Євфрату. Кілька успішних військових походів здійснив його син – ТутмосІІ, який «уславився» своїми звірствами на завойованих територіях.

Проте, коли влада перейшла до вдови ТутмосаІІ – Хатшепсут – Єгипетська експансія загальмувалась і за її правління авторитет Є. на міжнародній арені дуже підупав. Вона відбудувала зруйновані гіксосами єгипетські храми, спорудила в долині Фів і свій поминальний храм, спорядила морську експедицію в далеку країну Пунт, переважно за парфумами.

Лише Тутмос ІІІ став продовжувачем політики ТутмосаІІ. Фараон кинувся впокорювати сирійсько – палестинські князівства, які за панування Хатшепсут потрапили під вплив Хуритів і припинили виплату данини Є. Цього фараона історики називають «Наполеоном Стародавнього Є.», тому що за його правління, в середині ІІ тис., країна перетворилася на могутню «світову державу». Він здійснив 17 воєнних походів лише в Азію, за його панування до складу Є. увійшли нубійські, лівійські та східно середземноморські території, держава далеко розсунула свої кордони з півночі на південь, а її території збільшились майже втроє. З Є. рахувалися наймогутніші тодішні передньоазіатські держави – Вавилон і Ассирія.

Естафету у Т. перейняв Аменхотеп ІІ, який очолив три походи до Східного Середземномор’я, де придушив повстання в Сирії та Палестині. Наступні Є. володарі, Тутмос IV та Аменхотеп ІІІ, вже не організовували військових походів, а підтримували міжнародний престиж суто дипломатичними засобами (брали заложників, укладали міждержавні договори тощо), поповнювали гареми мітаннійськими, вавілонськими та ассірійськими принцесами, своїх же дочок у чужі гареми не віддавали (трон у Є. передавався по жіночій лінії). За правління XVIII династії фараонів на васальних територіях не руйнувалась місцева адміністративна система, лише як найсуворіше заборонялось для місцевих царів самостійно здійснювати зовнішню політику. На всіх завойованих ними землях було утворено намісництва, верховне керівництво яких забезпечувало особливе відомство у Фівах. Діяльність намісників контролювали довірені люди фараона «очі царя Верхнього Є., вуха царя Нижнього Є.»



  1. Релігійно – політична реформа Аменхотепа IV.

Аменхотеп IV став фараоном у 17 річному віці, ще за життя свого батька. Ім’я Аменхотеп означає «Амон задоволений». Юний фараон був переконаним пацифістом, поетом – романтиком, він не завжди узгоджував свої благородні наміри з можливостями втілення їх в життя, йому бракувало як тверезого розрахунку так і політичного чуття. Аменхотеп IV вирішив ощасливити свій народ радикальною ломкою ідеології. Він розпочав з того, що протипоставив столичному культу Амона також сонячний, але провінційний культ Ра – Горахе, що його здавна вшановували жителі Геліополя та Мемфіса. Він побудував у Фівах новий храм присвячений Атону, проголосив сонячний диск - Атон - єдиним вселенським божеством, а себе Атоновим сином і первосвящеником. Приголомшених єгиптян повчали, що лише фараон має право молитися Атону, їм же випало щастя адресувати свої молитви фараонові. Аменхотеп побудував нову столицю – Ахетатон (поблизу сучасної Амарни), та змінив своє ім’я на Ехнатон. В цю нову столицю переїхала вся його родина - дружина Нефертіті й шість його дочок.

Навколо реформи Ехнатона й досі серед істориків немає одностайної думки, ймовірніше за все вона була спрямована на пониження статусу столичного жречсества й родової аристократії. Існує також думка, що він був релігійним фанатиком, якому заманулося форсувати становлення в Єгипті монотеїзму.

Релігійна - політична реформа Ехнатона не дістала у єгиптян належної підтримки. Культ Атона дуже відрізнявся від традиційних єгипетських культів. По-перше Атон не мав іконографії, бо на відміну від Амона був видимий. По-друге, незважаючи на колосальне значення сонячного тепла в природі, не обріс міфами. По-третє, храми Атона були загальнодоступними. Отож, це був універсальний який краще служив запитам Єгипетської імперії, аніж традиційні єгипетські культи. Разом із тим фараон явно поспішив знищити дуже популярний в країні культ Озіріса, який обіцяв нужденним і пригнобленим царство справедливості бодай на тому світі. Сонцепоклоницька реформа не зняла соціальну напругу в суспільстві, навпаки, посилила її, принісши народу нові економічні тягарі ( будівництво храмів і нової столиці обернулось для єгиптян новими податками та примусовими роботами, розв’язала руки чиновникам для масових службових зловживань. За 17 років мирного царювання фараона – реформатора підупав і міжнародний престиж Є. Після смерті 41річного фараона життя в Єгипті почало повертатись в звичне, дореформене русло. Малолітній зять Ехнатона – Тутанхамон, під впливом фіванського жречества, перебрався з Ахетотона у Мемфіс. Останній крок у ліквідації зробив Ехнатонів воєначальник котрий знищів всіх послідовників, наказав всім жителям Ахетатона виселитись з міста, яке перетворили на каменоломню.


  1. Релігійно-міфологічний світогляд єгиптян.

Релігія та органічно пов’язана з нею міфологія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот вважав найбільш набожними із усіх відомих йому народів.

Релігія стародавніх єгиптян – це химерне переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії, культу і суперечливих міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним був тотемізм. Вони вважали священного тотема своїм першопредком, який може захистити їх від любих напасть долі. Кожен ном, кожне поселення мало свого тотема – покровителя. Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були їм чимось корисні ( наприклад знищували шкідників) або вражали їх соєю силою чи способом життя. Зокрема богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, свиня, кішка, гуска, жук-гнойовик скарабей та ін. Окремі з них, у зв’язку з розвитком староєгипетського суспільства та ускладненням його політичної структури, ставали загальнодержавними і вшановувались у всіх номах (столичні культи і пов’язані із землеробством). Певну централізацію засвідчувала також поява одного і того ж бога в різних іпостасях (« Я бог Хепра вранці, я бог Ра о півдні, я бог Атум увечері.»). Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад 2000 богів. Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні тварин ( Анубіс, бог підземного царства, у вигляді шакала, Тот, місячний бог, у вигляді ібіса, бог сонця у вигляді лева ч сокола…). Охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини і головою тварини або птаха), інших же піддали повній антропоморфізації ( Озіріса, Пта, Амона. Хонсу, Мін, Атум, Ісіду та ін.). У Є. розвилося два культа: води – всесвіт виник із водяного хаосу божества Нун, Ніл вони не обожнювали, за то обожнювали її розлив – Хапі ( його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів); солярний культ – бога сонця, найстаріший з яких Ра, центральне святилище якого знаходилось у Геліополісі, коли місто стало релігійним центром Є., Ра злився з одним із найархаїчніших богів Гором, в один культ Ра - Горах те. В свою чергу Фіванський ( коли Фіви стали столицею) Амон утворив Амона-Ра.

Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов’язаних з богом підземного царства Озірісом, центральне святилище якого знаходилось в Абідосі, проте його культ вшановувався у всіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор’я. Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресне не тільки душа, але і тіло, щоб цього разу існувати довічно. З розбудовою єгипетської державності релігії відводилась специфічна роль – дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона. На відміну від царя шумерського, вавілонського чи ассирійського єгипетський фараон уважався не представником богів, а самим богом ( за життя - Гором, після смерті – Озірісом).

Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинула на духовний світ інших народів Передньої Азії, передусім східно середземноморських. Зокрема , жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта створив світ за допомогою слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Риму, Греції, а також у Галії, Іспанії і Британії.




  1. Піраміди і храми стародавнього Єгипту.

В епоху Стародавнього Царства ( 2800 – 2250 р. до н.е.) єгиптяни першими освоїли техніку монументального кам’яного будівництва. Тодішня їхня архітектура була пов’язана із спорудженням гробниць і монументальних храмів. Найдавніший тип – трапецієвидна мастаба ( «лавка», тому що за формою нагадує лавку з утрамбованої землі), прототипом якої найвірогідніше був могильний пагорб, в горішньому поверсі мала приміщення для статуї небіжчика та комори для похоронного реманенту, в підземній частині - камеру для саркофагу з мумією. Потреба виділити царську гробницю, викликана формуванням в Є. централізованої деспотії, наштовхнула будівельників на думку «поставити» кілька мастаб одна на одну. Чотирикутна форма відображає світогляд давніх єгиптян. Чотирикутник - символ земного життя, кожна із сторін має форму трикутника, що символізує небесне життя. Тримірність світу характерна для всіх релігій світу – підземне, земне, піднебесне життя. Фараон з’єднує у собі земне і небесне.

Першою пірамідою була гробниця фараона Джосера (ІІІ династія) в Саккара. Найбільші п., які дійшли до нашого часу це п. фараонів IV династії: Хіопса ( 146,5 м), п. Хефрена сфінкс (106м), та Менкаура (66м). Взагалі, було збудовано понад 120 п., але до наших часів дійшли рештки близько 60. Вражає майстерність стародавніх будівників, які з допомогою лише піску ( піщані насипи, пісок як образив), дерев’яних палиць, долота , зубила та власних рук, змогли пересувати, щільно підганяти багатотонні кам’яні брили ( до 2000т).

Піраміди е складовою частиною архітектурних ансамблів з відкритих дворів, поминальних храмів, гробниць фараонових родичів, тощо. Вони були декоровані як зовні ( облицьованиі плитами дрібнозернистого вапняку або рожевого граніту), так і внутрішньо ( напівколони і колони, капітелі яких імітують бутон лотоса чи розкриту квітку папірусі або пальми, зображення священних тварин).

За часів V династії (Старе Царство) будуються відкриті сонячні храми, архітектурною домінантою яких слугував кам’яний обеліск з пірамідальною верхівкою, часом оправлений в електрум. Староєгипетські обеліски прості і виразні вплинули на меморіальну культуру інших народів, зокрема римлян.

В добу Середнього Царства (2050 – 1750) єгиптяни почали оформляти входи до храмів у вигляді пілонів – масивних трапецієвидних башт, прикрашених кам’яними обелісками, тоді ж з’явився новий тип царської гробниці, що був поєднанням поминального храму з пірамідою.

Однак свого найвищого розквіту староєгипетське мистецтво досягло в епоху Нового Царства (1580 – 1085), коли в Є. імперію потекли багатства завойованих народів, що дало змогу фараонам перетворити країну на будівельний майданчик, змінило художні смаки замовників у бік помпезності, декоративної вишуканості. На початку цього періоду єгиптяни остаточно відокремили гробницю від поминального храму. Храм вони як і раніше будували в долині Нілу , гробниці ж вирубували в мертвих ущелинах Долини Царів і в Долині Цариць. Стіни гробниць розмальовували яскравими фарбами що не зблякли й донині. До храмів цього періоду відносяться: храм цариці Хатшепсут у Дер – ель – Бахрі, велетенський зруйнований храм Амона в Карнаці, скельний храм Рамзеса ІІ в Абу – Сімбелі, храм Аменхотепа ІІІ Мемнонія стіни якого були оздоблені золотом, а підлога викладена сріблом ( від нього залишилися лише два сфінкса, які прикрашають набережну Неви) та ін.



6. Виникнення єгипетської писемності та історія її розшифрування.

Найдавніше письмо з’явилось в Єгипті наприкінці IVтис. до н.е. Письмо стародавніх єгиптян пройшло у своєму розвитку три послідовні стадії: піктограму ( малюнкове письмо), ідеограму (передача абстрактних понять) та фонограму ( передача звуків). У Стародавньому Є. поступово склалися три стилі письма: ієрогліфіка, ієратика й демотикка. Найдавніші пам’ятки ієрогліфічного письма ( і –и «священні викарбувані знаки») є «Тексти пірамід», викарбувані на стінах восьми царських пірамід V – VI династій у Саккара (2800 – 2250). Хоч ієрогліфічне письмо проіснувало аж до перших століть нашої ери все ж воно поступово спрощувалось заради скророписання. Таке спрощене письмо наз. Ієратикою, тобто «жрецьким письмом», бо пізніше ним стали користуватися переважно жерці. З VII ст. до н. е. набув широкого вжитку ще простіший стиль, названий демотикою, тобто народним письмом. Цей стиль нагадує нашу стенографію і насилу читається єгиптологами. Писали є. здебільшого горизонтальними рядками справа наліво чи вертикальними – згори до низу, при цьому стовпчик найчастіше розташовувались справа наліво.

Найдавніші писемні пам’ятки Єгипту «заговорили» лише в 20 роках XIX ст. Англійському вченому –енциклопедисту Томасу Юнгу вдалося дешифрувати декілька ієрогліфічних знаків, проте далі цього він не пішов. Ключ до дешифрування єгипетських ієрогліфів вдалось найти геніальному французькому вченому Ж.Ф. Шампальону (1790 – 1832) . В 16 років він написав фундаментальну працю « Єгипет за фраонів», за яку його обрали академіком. У 1808 Шампальон почав працювати над дешифровкою Розетського напису на чорній базальтовій плиті, знайденого у 1799р на березі Розетського рукава ,одним із учасників африканської експедиції Наполеона. Напис був двомовний , виконаний трьома стилями письма: старогрецькою і двома староєгипетськими (демотикою та ієрогліфікою). Вчений переконався що в єгипетській ієрогліфіці є фонеми. Озброївшись цією концепцією і спираючись на спосіб написання в Розетському тексті імен єгипетського царя Птоломея та цариці Клеопатри, він 14 вересня 1822р прочитав в іншому ієрогліфічному написі імена фараоні Рамзеса ІІ і Тутмоса ІІІ. Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено і цей рік став роком народження нової науки – Єгиптології. Справу Шампільона продовжила плеяда інших талановитих учених. Вони глибше проникли в таємницю староєгипетського письма, виправили окремі лінгвістичні помилки Ж.Ф. Шампільона, переклали і

прокоментували майже всі відомі нині староєгипетські тексти.

Староєгипетських текстів збереглося чимало, бо єгиптяни нерідко писали на «вічному» матеріалі: на стінах і колонах храмів і гробниць, на кам’яних плитах і саркофагах, на кістяних дощечках «палетках», печатках, амулетах тощо. Найцінніші з писемних джерел – списки фараонів, викарбувані в Карнаці, Абідосі, Саккара, вони містять не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для складання хронології. Збереглося багато царських літописів ( «Палермський камін», «Анали ТутмосаІІІ» та ін.), автобіографій єгипетських вельмож та ін. джерел.

Про наукові знання розповідають словники задачники, медичні та астрономічні трактати , найдавніша у світі енциклопедія «Аменемопе». Релігійне - відображено у «Книзі мертвих», «Текстах пірамід», «Текстах саркофагів» тощо.



7. Археологічні відкриття у Єгипті: від античності до сучасності.

Археологічні дослідження території Єгипту розпочалося наприкінці XYIII ст. у зв’язку з воєнною експедицією Наполеона Бонапарта в Північну Африку. Але ще за довго до цього європейці знали письмові роботи античних авторів. Найбільш популярним є опис « батька історії» Геродота, який у 445р. до н. е. побував у цій країні. Він, зокрема, розповів про природно – кліматичні умови в долині Нілу, про культуру і побут стародавніх єгиптян, про окремі події єгипетської історії. Повідомлення про Стародавній Єгипет нам залишив Діодор Сіцілійський, який побудував свою розповідь на матеріалах, почерпнутих в інших авторів, завдяки чому до нас дійшло чимало фрагментів утрачених античних праць. « Батько географії» Страбон описав природні умови Єгипту, господарське життя єгиптян, а Пліній Старший – технологію виробництва папірусу. Цінний матеріал стосовно єгипетської релігії міститься у праці Плутарха Херонейського « Про Ізіду та Озіріса». Окремі повідомлення про Стародавній Єгипет є в працях Гекатея Абдерського, Павсанія, Фукідіда, Сократа, Платона, Аристотеля та ін. Особливо цінним в античній групі джерел є історичний доробок єгипетського жерця Мане фона, який жив у IV – IIIст. до н. е. – двотомна грецько мовна праця « Історія Єгипту». Манефон користувався фондами храмових архівів і бібліотек, тому його повідомлення про Єгипет достовірні. Ця робота зберігалась фрагментарно у працях інших античних авторів.

Що стосується Наполеонівської експедиції, то до її складу входила велика група вчених, які здійснили плідну пошукову та описову роботу в країні сфінксів та пірамід. Серед них був талановитий художник Віван Денон, який зробив кілька тисяч малюнків із зображенням староєгипетських історико – культурних пам’яток. Ці малюки лягли в основу великої 37 – томної праці «Опис Єгипту», яка викликала шалений інтерес в Європі. В Нільську долину потяглись науковці ( серед них був Ж.Ф. Шампальон, який розшифрував Розетський камінь) та шукачі скарбів.

Ос6новні археологічні відкриття в Є. було зроблено в другій половині XIX ст. Німецькій вчений К.Р. Лепсіус, який опублікував результати своїх надбань в праці « Пам’ятки з Єгипту та Ефіопії», тоді ж в Є. почав працювати видатний вчений самоучка О. Маріет, який першим почав розкопувати не окремі пам’ятки, а цілі архітектурні комплекси. Він розкопав поблизу Мемфіса гробниці доби Стародавнього царства, домігся відкриття в Каїрі в 1858 Єгиптологічного музею і став першим його директором. Наприкінці XIXст. були розкопані гробниці доби Середнього царства (2050 – 1750) в Абідосі (Фаюмський оазис), ці розкопки проводили: д’Морган, швейцарець Навіль, англієць Ф. Пітрі ( ще відкрив знамениті фаюмські портрети). На початку ХХ ст. німецькі археологи почали роз. Ахетотона ( територія сучасної Амарни), де виявили скульптурні портрети Ехнатона та його дружини Нефіртіті, проте найцінніша знахідка – близько 400 дипломатичних кореспонденцій XIV ст. до н.е. аркадською мовою. Цей архів називають Амаранським. В 1922 американцем Картером та англійцем лордом Карнарвона в Долині царів, поблизу гробниці Рамзеса IV, було відкрито потаємний вхід в гробницю Тутанхомона. ЇЇ назвали «відкриттям віку», тому що це єдина не пограбоване поховання, яке дійшло до наших днів. У50 – х роках арабські вченні розкопали понад 700 могильників доби раннього царства, знайшли сонячну барку фараона Хеопса – найдавніше у світі судно. У 60 – х роках ХХ ст. у зв’язку з будівництвом Асуанської греблі, до Північного Судану була направлена найбільша в історії міжнародна археологічна експедиція, з метою перемістили на нове місце понад 20 фортець, храмів і святилищ, у тому числі гігантський скельний храм Рамзеса ІІ в Абу – Сім белі.

Лише впродовж 80 – 90р в Є. було виявлено: кілька гробниць високопоставлених чиновників, другу сонячну барку фараона Хеопса, нижній храм цього фараона, призначений для бальзамування тіла, 24 статуї на території Луксорського храму, некрополь будівельників пірамід у Гізі, найбільшу єгипетську скельну гробницю для 52 мумій синів Рамзеса ІІ. У 1986 - 1987 французькі та японські вчені обстежили піраміду Хеопса і виявили в її товщі заспану піском камеру невідомого призначення та тунель у напрямку Великого сфінкса.

8. Джерела для вивчення історії стародавнього Єгипту.

Джерела з історії Стародавнього Єгипту поділяються на чотири групи: староєгипетські письменні пам’ятки, повідомлення античних авторів та Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображені на стінах храмів та гробниць, пам’ятки матеріальної культури.

З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів, викарбувані на стінах храмів у Карнаці, Абідосі та Сак кара. Ці списки містять не лише імена фараонів, а й роки їх царювання. Цінну історичну інформацію містять також царські літописи « Палермський камінь», «Анали ТутмосаІІІ», «Стела Піанхі» тощо.

Про наукові знання розповідають словники, задачники, медичні та астрономічні трактати, «енциклопедія Аменемопе». Релігійне життя відображене в багатій заупокійній літературі: « Тексти пірамід», «Тексти саркофагів», «Книга мертвих» тощо.

Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд реалістичні жанрові сцени на кольорових рельєфах і розписах єгипетських храмів, гробниць і саркофагів. Цінні повідомлення містяться в іноземних – вавілонських, ассирійських, кушитських та інших написах. З античних авторів найповніше описав Є. «батько історії» Геродот, який у 445р до н. е. побував у цій країні. « Батько географії» Страбон описав природно – кліматичні умови Є., господарське життя єгиптян, а Пліній Старший - технологію виробництва папірусу. Особливо цінними для єгиптологів є робота єгипетського жерця Манефона, який жив у IV – III ст.. до н.е. і написав двотомну грецько мовну «Історію Єгипту». Манефон користувався фондами храмових архівів і бібліотек, тому його повідомлення про Єгипет достовірні.

Виявленні археологам пам’ятки матеріальної культури стосуються різних періодів староєгипетської історії, у тому числі і найдавнішого, і є цінним доповненням до писемних джерел. Однак загалом історія староєгипетської цивілізації відображена в них, як і в писемних джерелах, нерівномірно. Зокрема дуже невиразні сліди залишились від її темних – перехідних періодів .





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал