Питання 1 Стандарти науково-технічних та інженерних товариств та спілок. Порядок державної реєстрації



Скачати 285,69 Kb.
Дата конвертації02.02.2017
Розмір285,69 Kb.



КОНТРОЛЬНА РОБОТА
План:
Питання 1. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств та спілок. Порядок державної реєстрації _______________________________________ 3

Питання 2. Обов’язкова і добровільна сертифікація. Показники ___________7

Питання 3. Переведення неметричних одиниць Англії, США та найважливіших слов’янських одиниць в одиниці SI ____________________16

Список використаної літератури ____________________________________ 20



Питання 1

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств та спілок. Порядок державної реєстрації
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладені функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх зацікавлених сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці [11; 109].

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Структура органів і служб стандартизації повинна забезпечити умови для активної участі в роботах, пов'язаних зі стандартизацією, усіх ланок господарювання (в тому числі замовників, громадських організацій споживачів, інженерно-технічних товариств) та координувати свою діяльність з роботою міждержавних і міжнародних органів і організацій з стандартизації [5; 116].

До державних органів, що займаються розробкою і впровадженням документів першого та другого рівнів, належать Держстандарт України, його територіальні органи з науково-дослідною базою, а також головні й базові організації з проблем стандартизації та технічні комітети в галузях промисловості. Документи третього рівня розробляє і впроваджує служба стандартизації підприємств.

Відповідно до міжнародних договорів в Україні застосовують міжнародні, регіональні та національні стандарти. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" нормативні документи з стандартизації розподіляють за такими категоріями:

- державні стандарти України - ДСТУ;

- галузеві стандарти України -ГСТУ;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України - СТТУ;

- стандарти підприємств - СТП;

- технічні умови України – ТУУ [20; 25].

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:



  • розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

  • подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття як національних стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;

  • представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов'язання, які передбачені відповідними положеннями цих організацій;

  • створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

  • видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;

  • інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами [15; 96].

Зацікавлені особи мають право брати участь у сфері стандартизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Як державні стандарти України (ДСТУ) застосовують міждержавні стандарти (ГОСТ) та республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ). Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України (ДСТУ) чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги держстандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ) розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів [8; 138].

Стандарти підприємств (СТП) розробляють на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

СТП не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних (ДСТУ) та галузевих стандартів (ГСТУ).

Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Державні та галузеві стандарти України та стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України, а також заміни до них, підлягають державній реєстрації у Держстандарті України, а технічні умови України в його територіальних органах - обласних центрах стандартизації і метрології (ЦСМ).

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ) встановлюють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях чи сферах професійних інтересів [3; 157].

Стандарти підприємств (СТП) розробляють на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві. СТП не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних і галузевих стандартів.

Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції.

Державні, галузеві стандарти України та стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України, а також зміни до них підлягають державній реєстрації у Держстандарті України, а технічні умови України в його територіальних органах—обласних центрах стандартизації і метрології (ЦСМ).

Державним стандартам присвоюють позначення, яке складається з індексу державного стандарту (ДСТ), скороченої назви держави (У), реєстраційного номера і двох останніх цифр року затвердження або перегляду стандарту.

Назва технічних умов складається з індексу документа (ТУ), скороченої назви держави (У), коду підприємства (організації) — власника оригіналу (ТУ) із ОКПО (вісім знаків), реєстраційного номера, двох останніх цифр року затвердження, наприклад: ТУУ 12345813.001-93 [13; 137].


Питання 2

Обов’язкова і добровільна сертифікація. показники
2.1. Основні відомості про сертифікацію продукції
Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку (уповноважений) орган документально підтверджує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, систем управління охороною праці, персоналу, встановленим законодавством вимогам, що діють в Україні [1; 155].

В Україні існує державна система сертифікації продукції – Система УКРСЕПРО. У даній системі проводиться як обов`язкова, так і добровільна сертифікація. Роботи в Системі УКРСЕПРО організовує Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики – Держспоживстандарт України, який є Національним органом по сертифікації, – (раніше називався Держстандарт України) [22; 19].

Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

Випущені партії товарів мають підтверджуватись знаком або сертифікатом відповідності, нанесення або видання яких контролюється головним контролером і знаходиться під наглядом національної служби нагляду. Цей знак або сертифікат гарантує, що ці партії випущені відповідно до вимог технічних умов.

Знак або сертифікат відповідності мусить давати можливість посилання на відрахування по дослідженнях, проведених підприємством-виробником, на основі яких випущений виріб.

Знак відповідності - це символ, який підлягає обов'язковій реєстрації. Біля знаку мусять міститися повідомлення, які дозволяють встановити:



  • назву національної служби нагляду;

  • номер свідоцтва про атестацію підприємства-виготівника або незалежного постачальника-розповсюджувача;

  • номер контрольованої партії [4; 148].

Сертифікат відповідності має дві форми: сертифікат відповідності для використання підприємством-виробником і для використання незалежними постачальниками-розповсюджувачами [18; 138].

Оскільки сертифікат відповідності гарантує тільки відповідність продукції вимогам конкретного стандарту, висновок про рівень якості продукції можна робити лише з урахуванням оцінки рівня вимог цього стандарту.

Відповідність продукції застарілим вимогам того чи іншого нормативного документа буде свідчити про її низький рівень якості і, навпаки, відповідність стандартам, що визнані у світі як найсучасніші, буде надійною гарантією її високої якості.

Треба ще раз зазначити, що основним завданням сертифікації продукції є забезпечення стабільного випуску виробів заданого технічними вимогами рівня якості. У теперішній час якість продукції - це гарантований дохід підприємства. З іншого боку, забезпечення потрібного рівня якості вимагає відповідних затрат. Звідси випливає, що планування сертифікації продукції як гасла нематеріальних витрат на її забезпечення не дасть позитивних результатів, а, скоріше, призведе до негативного результату, який виразиться у дискредитації ідеї сертифікації і втраті довір'я до підприємства-виготівника, якщо останнє буде неспроможне забезпечити випуск сертифікованої продукції строго відповідно до вимог використовуваних технічних умов [12; 80].

Схема сертифікації - склад і послідовність дій третьої сторони під час проведення сертифікації відповідності.

Обов'язкова сертифікація - сертифікація на відповідність вимогам, які зараховані нормативним документом до обов'язкових вимог і є обов'язковими для виконання, а також вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України.

Добровільна сертифікація - сертифікація на відповідність вимогам, які не внесені нормативними документами до обов'язкових вимог [2; 139].
2.2. Обов'язкова сертифікація
До обов'язкових вимог стандартів відносяться передусім вимоги, що спрямовані на забезпечення безпеки життя і здоров'я людей, охорони навколишнього середовища, сумісності та взаємозамінюваності продукції. У зв'язку з тим, що зараз (через недосконалість технічного законодавства) вимоги стандартів є майже єдиним ефективним засобом регулювання взаємовідносин виготовлювачів і споживачів продукції, до обов'язкових можна віднести й інші вимоги [19; 12].

Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів -методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції [7; 98].

В процесі обов`язкової сертифікації визначається відповідність параметрів продукції вимогам нормативних документів, визначених законодавчими актами України і/або вимогам нормативних документів, вказаних в "Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні". Як правило, це вимоги безпеки. При цьому, для багатьох видів продукції повинно бути отримано Санітарно – епідеміологічний висновок Міністерства охорони здоров`я України і експертний висновок, що використовується для отримання Дозволу на експлуатацію продукції в Україні (видається Госпромгорнадзором).

Роботи по сертифікації продукції і систем управління якістю в Українській державній системі сертифікації УКРСЕПРО виконуються відповідно до вимог серії стандартів Системи УКРСЕПРО.

Продукція, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні (В системі УКРСЕПРО), включена до офіційного "Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні", який затверджено наказом Держспоживстандарту України 01.02.2005 № 28 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.05.2005 під N 466/10746. У повному Переліку продукції приведені коди ТН ВЕД і перелік нормативних документів, вимогам яких має бути підтвердження при сертифікації. Згаданий Перелік може бути використаний іноземним Заявником як довідковий, для визначення за кодом ТН ВЕД, чи потрапляє його продукція в даний перелік. Для продукції, включеної в Перелік, при перетині кордону України потрібний сертифікат відповідності, виданий в Системі УКРСЕПРО. Без сертифікату відповідності пересічення продукцією кордону України не допускається. Порядок митного оформлення товарів, які ввозяться на митну територію України і підлягають обов`язковій сертифікації в Україні, регламентований Постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2008 №446 [17; 50].


2.3. Добровільна сертифікація
В процесі добровільної сертифікації, що проводиться в Системі УКРСЕПРО, визначається відповідність параметрів продукції вимогам нормативних документів, які вказані Заявником. Як правило, це мають бути вимоги безпеки, приведені в нормативних документах, що діють в Україні. У останньому, процедури добровільної сертифікації відповідають процедурам обов`язкової сертифікації в Системі УКРСЕПРО [10; 105].

Добровільна сертифікація може проводитися на відповідність продукції вимогам, що не віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов'язкових вимог, з ініціативи виготівника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій та окремих громадян на договірних умовах між заявником та органом з сертифікації.

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації [16; 19].

Рекомендаційні показники відтворюють досягнення науки і техніки, вимоги європейського та світового ринку, міжнародних, регіональних і національних стандартів зарубіжних країн. До рекомендаційних можна віднести побутові та інші характеристики продукції і послуг.

Необхідність застосування рекомендаційних показників виготовлювач і замовник (споживач) визначають при укладанні договорів. Після включення цих показників у договір вони стають обов'язковими для обох сторін.

Правила добровільної сертифікації встановлюються органами з добровільної сертифікації, які подають Державному комітетові України по стандартизації, метрології та сертифікації інформацію для їх реєстрації у встановленому Комітетом порядку. Роботи по добровільній сертифікації продукції, що не включено в "Перелік продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні", можуть бути проведені за правилами і в порядку Системи УКРСЕПРО [6; 119].

Слід зазначити, що проведення робіт по добровільній сертифікації істотно підвищують конкурентоспроможність сертифікованої продукції, дозволяє виробникові ефективніше брати участь в тендерних конкурсах, активніше просовувати продукцію на ринку України.
2.4. Показники обов’язкової сертифікації продукції
1. Показники безпеки для життя і здоров'я людей

1.1. Показники травмобезпеки:



  • відсутність гострих частин, задирок, шорсткої поверхні;

  • відсутність рухомих частин;

  • наявність огородження, засобів захисту, блокування; стійкість.

1.2. Показники безпеки від шуму і вібрації:

  • рівень шуму (рівень звукового тиску);

  • рівень інфразвуку; рівень ультразвуку;

  • рівень вібрації.

1.3. Показники безпеки повітря робочої зони:

  • рівень запиленості повітря;

  • рівень загазованості повітря;

  • концентрація шкідливих речовин у повітрі; мінімальна температура повітря;

  • максимальна температура повітря;

  • барометричний тиск повітря;

  • мінімальна вологість повітря; максимальна вологість повітря;

  • рівень іонізації повітря.

1.4. Показники термобезпеки:

  • мінімальна температура поверхні виробу;

  • максимальна температура поверхні виробу.

1.5. Показники електробезпеки:

  • електричний опір ізоляції;

  • струм витоку;

  • електрична міцність ізоляції;

  • наявність статичної електрики;

  • напруга доторкання; струм протікання через тіло людини;

  • наявність захисного заземлення;

  • наявність захисного відключення;

  • наявність занулення;

наявність засобів захисту (запобіжних пристосувань) від короткого замикання і перевантаження;

  • наявність засобів захисту від самовмикання після перерви в постачанні живлення; наявність засобів захисту від пошкодження залишковою напругою;

  • наявність засобів захисту від контакту зі струмопровідними частинами;

  • наявність попереджувальної сигналізації, блокування; знаків безпеки.

1.6. Показники безпеки від електромагнітних коливань:

  • напруженість електричного поля; напруженість електромагнітного поля;

  • густина потоку енергії електромагнітного поля;

  • потужність дози рентгенівського випромінювання;

  • рівень інфрачервоної радіації в робочій зоні;

  • рівень ультрафіолетової радіації в робочій зоні;

  • рівень електромагнітного випромінювання ВЧ і СВЧ діапазонів.

1.7. Показники безпеки від радіоактивного випромінювання:

  • вміст радіонуклідів;

  • потужність поглинутої дози гамма-випромінювання;

  • густина потоку бета-частинок;

  • наявність попереджувальної сигналізації, блокування; знаків безпеки.

1.8. Показники хімічної безпеки:

  • вміст залишкових кількостей токсичних елементів;

  • вміст пестицидів;

  • вміст нітратів;

  • вміст нітрозамінів;

вміст сірчистої кислоти (вільної та загальної); вміст альдегідів;

  • вміст метилового спирту;

  • вміст сивушних олій.

1.9. Показники біологічної (мікробіологічної) безпеки:

наявність небезпечних і шкідливих біологічних факторів (патогенних мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності, мікроорганізмів), що можуть викликати захворювання людини, інтоксикацію або сенсибілізацію організму;



  • наявність збуджувачів мікробіального псування;

  • вміст мікотоксинів;

  • вміст антибіотиків;

  • вміст гормональних препаратів;

можливість отримання травм від мікроорганізмів.

1.10. Показники психофізіологічної безпеки (що прогнозують для застосування в обов'язковій сертифікації).

2. Показники безпеки для збереження майна

2.1. Показники пожежобезпеки:



  • група горючості речовин і матеріалів; температура займання речовин і матеріалів виробу;

  • температура самозаймання речовин і матеріалів виробу;

  • температура тління речовин і матеріалів виробу; клас електростатичної іскронебезпеки.

2.2. Показники вибухонебезпеки:

гранично допустима вибухонебезпечна концентрація речовин; дробові або фугасні якості вибухонебезпечного середовища.

3. Показники безпеки для навколишнього природного середовища

3.1. Показники безпеки для атмосфери:


димність відпрацьованих газів;

питомий вихід окисів азоту, окису вуглецю (чадного газу) та вуглеводнів у відпрацьованих газах;

- концентрація забруднювальних речовин у викидах в атмосферу.

3.2. Показники безпеки для гідросфери:

концентрація забруднювальних речовин у скидах в гідросферу;


  • наявність теплового забруднення вод;

  • наявність мікробного забруднення вод.

3.3. Показники безпеки для ґрунту:

показники санітарного стану ґрунту (наявність нафти та нафтопродуктів, радіоактивних речовин, канцерогенних речовин, важких металів);

ступінь порушення родючого шару ґрунту (вологість, питома маса, об'ємна маса, пористість, гранулометричний (механічний) склад, водопроникність).

4. Показники сумісності



  1. Показники електромагнітної сумісності

  2. Показники конструктивної сумісності

5. Показники взаємозамінності

6. Показники енерго- та ресурсозбереження

6.1. Показники питомих витрат енергії на одиницю основного параметра. Показники питомих витрат ресурсів на одиницю основного параметра [23; 107].
Питання 3

Переведення неметричних одиниць Англії, США та найважливіших слов’янських одиниць в одиниці SI
Переведення неметричних одиниць Англії та США в метричну систему мір


Англо-американські одиниці вимірювання

Метричні одиниці

Одиниці довжини




Морська миля міжнародна

Миля законна

Фарлонг

Кабельтов (0,1 морскої милі)



Ярд = 3 футів = 36 дюймів

Фут = 12 дюймів



1852 м

1609,344м

201,17 м

185,2 м


0,9144м

30,48 см


Одиниці площі




Квадратна миля - 640 акрів

2,590 км2

Акр = 4840 квадратних ярдів

4047 м2

Квадратний ярд = 9 квадратних футів

0,836м2

Квадратний фут = 144 квадратних дюймів

0,0929 м2

Квадратний дюйм

6,452 см2

Одиниці об'єму і місткості




Кубічний ярд = 27 кубічних футів

Кубічний фут = 1728 кубічних футів

Кубічний дюйм


0,7646м3

0,02832 м3

16,386 см3


для рідин




Барель нафтовий (США)

159,0 л

Галон (Англія) = 4 кварти = 8 пінт

4,546 л

Галон (США) = 4 кварт рідинних = 8 пінт рідинних

3,785 л

для сипучих тіл




Барель сухий (США)

115,6 л

Бушель (Англія) = 8 галонів (англійських)

36,37 л

Бушель (США) = 64 пінти сухих

35,24 л

Галон сухий (США)

4,4 л

Кварта суха (США)

1,1л

Одиниці маси




Тонна довга = 2240 фунтів = 1,12 короткої тонни

1,016т

Тонна коротка = 2000 фунтів

0,907 т

Центнер довгий = 112 фунтів

50,80кг

Фунт торговий = 16 унцій = 256 драхм = 7000 гран

453,59 г

Трійська унція = аптекарська ун. = 8 драхм

31,1035 г

Одиниці швидкості




Морська миля за годину (вузол)

1,852 км/ч

Миля за годину

0,447 м/с

Фут за секунду

0,305 м/с


Практичні і англо-американські температурні шкали
1. Шкала Цельсія:

0° С — точка танення льоду;

100° С — точка кипіння води;

° С —1/100 частина температурного інтервалу між цими точками.

Згідно з розміром ° С = К. Перехід до температури Кельвіна здійснюється за рівнянням: Т = 1+ 273,16, де Т — температура Кельвіна; t — температура Цельсія.

2. Шкала Реомюра:

0° R — точка танення льоду;

80° R — точка кипіння води;

° R—1/80 частина температурного інтервалу між цими точками.

1° R=1,25° С.

Перехід до температури Цельсія t = 1,25tR.

Перехід до температури Кельвіна Т = 1,25tR +273,15, де tR - температура Реомюра.

3. Шкала Фаренгейта:

0° F — температура суміші льоду із нашатирем.

96° F – нормальна температура людського тіла.

Точка танення льоду - 32° F. Точка кипіння води 212° F.

°F —1/180 частина температурного інтервалу між точкою танення льоду і точкою кипіння води.

1 °F = 5/9° С.

Перехід від температури Фаренгейта до температури Цельсія здійснюється за рівнянням: t=5/9(tF — 32), де tF - температура Фаренгейта.

4. Шкала Ренкіна (термодинамічна).

Розмір градуса Ренкіна °Ra дорівнює градусу Фаренгейта °F, але відлік ведеться від абсолютного нуля. Згідно шкали Ренкіна 0° F = 459,67 °Ra.

Точка танення льоду 491,67° Ra. Точка кипіння води 671,67° Ra.

Перехід від температури Ренкіна tRa до температури Цельсія г здійснюється за рівнянням

t = 5/9 tRa - 273,16.

Перехід до температури Кельвіна Т за рівнянням

Т=5/9 tRa [14; 17].


Переведення найважливіших слов’янських одиниць в одиниці SI


Величина

Одиниця

Значення в одиницях SI

Довжина

верста

1.06680 км




сажень

2,11360м




аршин

0,711200м




вершок

4,445000 см




фут = фут англійський

0,304800 м




дюйм

2,54000 см




лінія

2,54000 мм

Маса (вага)

пуд

16,380496кг




фунт

0,40951241 кг




лот

12,797267 г




золотник

4,265542 г




доля

44,434940 мг

Площа

квадратна верста

1,13806 км2




десятина

10925,4 м2

Об'єм, місткість

кубічний сажень

9,7126м3




відро

12,2994 дм3




штоф (0,1 відра)

1,22994 дм3




пляшка винна (1/16 відра)

0,768712 дм3




пляшка горілчана (1/20 відра)

0,614970 дм3




чарка (1/100 відра)

122,994 см3




чверть (для сипучих тіл)

0,209909 м3




четверик

0,262387 м3




гарнц

3,27984 дм3


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:



  1. Антонов Г.А. Основы стандартизации и управления качеством продукции. - Харьков: Изд-во ХарьковУЭФ, 1995. – 342 с.

  2. Бичківський Р.В., Друзюк В.М., Сопільник Л.І., Столярчук П.Г. Сертифікація. - Львів, ДУ "Львівська політехніка", 2001. - 264 с.

  3. Богатырев А.А., Филиппов Ю.Д. Стандартизация статистических методов управления качеством. - М.: Изд-во стандартов, 1990. - 190 с.

  4. Богданов Г.П, Кузнецов В.А., Лотонов М.А. и др. Метрологическое обеспечение производства. - К.: Изд-во стандартов, 1997. - 328 с.

  5. Брянский Л.Н., Дойников А.С. Краткий справочник метролога. - К.: Изд-во стандартов, 2001. - 280 с.

  6. Бурдун Г.Д., Марков Б.Н. Основы метрологии. - К.: Изд-во стандартов, 1995. - 256 с.

  7. Версан В.Г. Интеграционное управление качеством, сертификация. Новые возможности и пути развития. - К.: Изд-во Акад. Информац., 2000. – 252 с.

  8. Войтоловский В.Н., Окрепилов В.В. Управление качеством и сертификация в промышленном производстве. Учебное пособие. - Харьков: Изд-во ХарьковУЭФ, 2001. - 190 с.

  9. Державна система сертифікації України: методи, правила, організація діяльності. Довідник. - Київ - Львів: 1995. - 200 с.

  10. ДСТУ 1.0 - 93 Державна система стандартизації України. Основні положення.

  11. ДСТУ 1.1 - 2001 Державна система стандартизації України. Стандартизація та сумісні види діяльності. Терміни та визначення основних понять.

  12. Закон України. Про стандартизацію. № 2408 - ІН від 17 травня 2001 р.

  13. Исаев Й.Й. Управление качеством и сертификация продукции. Учебн. пособие. - Харьков: Изд. центр ХарьковГМТУ, 2000. – 342 с.

  14. Койфман Ю.І., Герус О.В., Кисельова Т.М. та інші. Принципи, методи та досвід роботи у сфері забезпечення якості і сертифікації: системи якості, правила сертифікації та акредитації: Посібник. - Львів - Київ: 1995. – 285 с.

  15. Койфман Ю.І, Герус О.В., Кисельова Т.М. Міжнародна стандартизація та сертифікація систем якості. Довідник. - Львів - Київ, 1995. - 200 с.

  16. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи (в трьох томах). - К.: Центр, 1998. - 190 с.

  17. Туричин A.M., Новицкий П.В., Левшина Е.С. и др. Управление качеством и сертификация продукции. Изд. 5-е, перераб. и доп. - Харьков: Энергия, 1995. – 342 с.

  18. Фейгенбаум А. Управление качеством и сертификация в промышленном производстве. - К.: Экономика, 1996. - 190 с.

  19. Харрингон Дж.Х. Управление качеством и сертификация продукции. - К.: Экономика, 1990. – 285 с.

  20. Целищев И.А. Сертификация // Мировая экономика и междун. отнош., 2001, № 8. – 20-30 с.

  21. Цейтлин В.Г. Метрологическое обеспечение качества продукции. - К.: Изд-во стандартов, 1998. - 288 с.

  22. Шестакова Л.Л. Интеграционное управление качеством, сертификация // Сертификация, 1995, №1. – 19-20 с.

  23. Управление качеством и сертификация в промышленном производстве. / Под ред. Е.С. Полищука. - К. Вища шк. Головное Изд-во, 2000. - 359с.


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка