Підготовки дитини до вступу до дитячого садка



Сторінка8/8
Дата конвертації03.12.2016
Розмір1,29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Криза новонародженості

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній визначають важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до інших умов життя.

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично як особливий період у психічному розвитку дитини.

Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження. Одразу ж після народження виявляються безумовні рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму (захисні, орієнтувальні тощо). За умови вдоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби ( в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Комплекс пожвавлення – специфічне психічне новоутворення, що є критичною межею періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм відповідності психічного розвитку дитини віковій нормі.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір’ю спричиняє появу нового типу діяльності безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Згідно з дослідженнями Д. Ельконіна й М. Лісіної, специфічна особливість цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.



Криза першого року
Криза першого року пов’язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими.

Простежується загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотній розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема сну; порушення вдоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Кризу першого року життя не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння та витримка дорослих пом’якшують характер кризи. Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної та предметної дії. Поява та зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року.

Криза трирічного віку

Одним з наслідків інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому віці є формування в дитини власного "Я" ‒ центрального новоутворення, що виникає наприкінці цього етапу (Л. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного "Я", тобто у нього з’являються початкові форми самосвідомості.

Усе це сприяє розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своєї можливості діяти самостійно, без допомоги дорослих ("Я сам"). Цей період вважають кризовим ("криза трьох років"), оскільки дорослі мають труднощі у взаєминах з дитиною.

Уперше криза трьох років була описана Ельзою Келер у праці "Про особистість трирічної дитини". Вона визначає низку важливих ознак цього періоду:

Негативізм. Дитина взагалі не хоче підкорятися дорослим. Негативізм не слід ототожнювати з неслухняністю, що буває у більш ранньому віці.

Упертість. Дитина наполягає на своїй вимозі, на власному рішенні. Малюк починає усвідомлювати себе як особистість і хоче, щоб на цю особистість зважали. Упертість не слід плутати з наполегливістю.

Примхливість. Близька до негативізму й упертості, але має більш генералізований і безособистісний характер. Це протест домашнього устрою.

Свавілля. Прагнення емансипації від дорослого. Дитина хоче бути самостійною. Це дещо нагадує кризу першого року, але тоді було прагнення фізичної самостійності, а тепер йдеться про глибший рівень – самостійність наміру, задуму.

Знецінювання дорослих. Батьки переживають справжній шок, почувши від дитини "дурень" чи щось подібне.

Протест-бунт. Виявляється у частих сварках з батьками. У сім’ях з однією дитиною простежується прагнення деспотизму. Дитина вишукує безліч способів деспотичної влади над оточенням.

Описана криза є тимчасовою, але пов’язані з нею новоутворення (відокремлення від оточення, порівняння з іншими тощо) – важливий етап розвитку дитини. Прагнення самостійності в дитини цього віку виявляється у формі гри, тому криза трьох років і розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.

Як підготувати дитину до школи ?

Здавалося б, зовсім недавно ви мріяли про той час, коли ваша дитина піде до школи. І ось той довгоочікуваний день настав – 1 вересня! З ним у кожного пов’язані світлі та хвилюючі спогади, адже в пам’яті надовго закарбовується той день, коли вперше переступаєш поріг школи. Батьки завжди хвилюються, як навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім’ї радісним і щасливим, чи виникнуть якісь труднощі. Все це залежить від підготовки дитини та її сім’ї до нових умов.


Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін і труднощів, пов’язаних із початком навчання в школі, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг пристосування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.

Батькам слід звернути увагу: якщо дитина недостатньо готова до навчання, але навчається добре – це часто досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною»: виникає значне напруження різних систем організму, яке призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.


Фізіологічна готовність.
Народна мудрість свідчить: „У здоровому тілі – здоровий дух”. І це дійсно так. Навчання у школі потребує від дитини напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п’ять-шість годин за партою. Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків – і ви зрозумієте, що здоров’я першокласника повинне бути не просто добрим, а відмінним.

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі?

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підготовленою, однак це не є єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними.

Психологічну готовність до школи поділяють на особистісну, вольову та інтелектуальну.

Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садок і залишились на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.

Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий. Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Важливо навчати дитину взаєминам з однолітками, створити вдома таку обстановку, щоб маля почувало себе впевнено, і йому хотілося йти до школи.
Вольова готовність.
У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи „підготувати” малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання – це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь „дорослого” завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослими та дитиною.


Інтелектуальна готовність.
Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають „пальму першості”, адже розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, її „напхали” знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Але інтелектуальна готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити висновки, аналізувати.

Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік „чомучок”. Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Бажано завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками – величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. На жаль, батьки часто не відповідають на обридлі дитячі питання – це є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині „готових” знань, навіть тоді, коли вона сама може з’ясувати нові властивості предметів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом з дитиною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розумові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості.

Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість, яка містить самоконтроль та вміння зосередитися на копіткій роботі.

Підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формуванні вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Часто виникає запитання: а хто ж має здійснювати цю підготовку – батьки, сім’я чи вихователі дитячого садочка? Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім’ю, сімейне виховання. У дитячому садочку дітям прищеплюють багато корисних навичок, але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім’ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі.


Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника
Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той чи на інший продукт).

Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.



Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника
У 6-7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко, адже нервова система ще повністю не сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.


Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.


Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.


Правило 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.


Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.


Як виховувати у дитини старшого дошкільного віку позитивне ставлення до самої себе
Важливий показник повноцінного, такого, що відповідає віковим можливостям дошкільника, становлення самосвідомості – сформованість ціннісного ставлення дитини до самої себе. Коли йдеться про вміння дошкільника цінувати себе, мають на увазі не схильність до вивершення дитиною свого «Я» за рахунок утиску інтересів інших; не надмірне зосередження дитини на собі, егоцентризм, хворобливий індивідуалізм, а здорову здатність підтримувати своє повноцінне буття, розраховувати на себе, знати власний природний потенціал, свої можливості, заявляти про себе іншим людям, відстоювати свої права, докладати зусиль для виконання обов’язків та для досягнення мети. Любов до себе – прояв свідомого ставлення малюка до життя, його вміння перебувати у злагоді із собою. Якщо егоїзм шкідливий, руйнівний для особистісного становлення, то самолюбність, як базова якість, особистості, корисна для розвитку: вона засвідчує сформованість ціннісного ставлення до світу взагалі і до себе зокрема. Зверніть увагу на наступні чинники і зробіть висновки про те, чи любить та цінує себе ваша дитина:

Дитина, яка цінує себе:

насолоджується активним буттям, проявляє свої емоції та почуття на повну силу;

усвідомлює свою цінність для рідних, близьких, товаришів;

характеризується позитивним Я-образом, орієнтується у власних чеснотах і вадах, цінує свої позитивні якості, вважає себе достатньо хорошою;

приймає себе такою, якою є: не ненавидить за вади, не вихваляється чеснотами;

оптимістично ставиться до своїх можливостей, довіряє собі, покладається на власні сили;

володіє адекватними засобами допомоги і підтримки себе у складних ситуаціях, конструктивно діє в нових умовах;

як правило, чесно й правдиво поводиться щодо себе та інших;

цікавиться собою:спостерігає, аналізує свої дії, досягнення, вчинки; придивляється до зовнішності, запитує про внутрішнє життя;

чутлива, сприйнятлива до власного стану, диференціює своє гарне та погане самопочуття;

схвалює себе за певні здобутки, поважає за позитивні якості, вчинки, високі досягнення в певних сферах життєдіяльності;

знає, що їй вдається краще, а що – гірше; розуміє, що не може бути бездоганною успішною в усьому;

відстоює власну гідність, не погоджується із зневажливим ставленням до себе інших, з несправедливими оцінками;

намагається стати кращою,докладає для цього зусиль;

вибачає себе та інших за недоречності, огріхи, помилки; виявляє щодо себе та інших толерантність; не перебуває довго в напруженому стані, легко відходить;

намагається самостійно розв'язувати свої проблеми;звертається по допомогу до інших лише в разі об'єктивної необхідності;

покладається не лише на оцінки авторитетних людей, а й на реальні кількісно-якісні показники результатів своєї діяльності, довіряє власній самооцінці;

здатна поводитися совісно за відсутності контролю дорослого та його впливів;

має амбіції,прагне визнання своїх чеснот авторитетними іншими, домагається уваги значущих людей;

не сумує на самоті; вміє розпорядитися своїм часом, зайняти себе, прийняти власне рішення, здійснити елементарний вибір;

диференційовано ставиться до людей, що її оточують: охоче спілкується з приємними дорослими та однолітками, здатна відмовити у прихильності неприємним для неї особам.

Слід зазначити, що ціннісне ставлення дошкільника до себе базується на його уявленнях про власне « Я » - своє тіло та його функції; внутрішній світ: думки, переживання, мрії, плани, цілі, наміри, устремління; соціальний статус, розумові та практичні дії, комунікативні вміння, моральні якості тощо. Чим ширші, глибші уявлення дитини про саму себе, тим більше вона цікавиться собою, цінує себе, порівнює з іншими людьми, у неї формується життєдайне самоставлення. Для батьків важливо збалансувати орієнтованість на себе зі спрямованістю на інших – родичів, вихователів, товаришів; до самореалізації. У реальному житті дітей, у яких збалансовані всі перелічені ознаки, значно менше, ніж тих, в кого переважає одна або кілька з них. Дисбаланс може призвести до заниженої самооцінки у дитини, до відчуття у неї меншовартості, які з часом можуть виявитися незворотними.

Тому варто знати і враховувати основні чинники, що можуть викликати дисгармонійне ставлення дитини до себе:

велика кількість критичних зауважень, негативних суджень, насмішок дорослого;

недовіра батьків до можливостей дитини, низькі очікування щодо неї, песимістична гіпотеза її розвитку;

незадоволення батьків реальними досягненнями дитини, применшення значущості її власних зусиль;

надмірна вимогливість батьків та педагогів;

надмірна опіка, невсипущий контроль дорослого за думками, поведінкою, діяльністю;

байдужість батьків до успіхів дитини, її домагань, інтересів, чекань;

приниження, покарання, образа, ущемлення бажань, приниження почуття гідності;

ігнорування самооцінних суджень дошкільника, наполягання дорослих на бездоганності й безпомилковості їхніх суджень;

порівняння дитини, її досягнень, якостей, здібностей з досягненнями одноліток;

створення дорослими атмосфери конкурентності, змагальних, екстремальних ситуацій;

постановка перед дитиною різних умов, за яких її любитимуть; відмова в прихильності до неї в разі їх порушення;

побоювання перехвалити дитину, бажання тримати її в "залізному кулаці";

відмова батьків підтримати, захистити дитину в складній ситуації;

невиконання дорослими даних ними обіцянок;

нещирість дорослого, його небажання поділитися з дитиною важливою інформацією;

ігнорування дорослими совісті як внутрішнього механізму саморегуляції поведінки; брак розмов про неї, відутність схвалень совісної поведінки дитини.

Натомість, радимо використовувати висловлювання, що формують позитивні життєві установки дитини:

не робити з мухи слона;

вдягати рожеві окуляри, коли сердитий;

не воювати з вітряками;

перекодовувати свій мозок-комп'ютер;

коли тобі погано, знайти собі заняття;

завести звичку всміхатися;

забути слово "не знаю";

хвалити себе, коли є за що;

підтримувати лише приємні розмови;

не залишатися сам на сам з неприємностями;

час від часу поступатися іншим;

не чекати забагато від чужих людей;

не прагнути досконалості в усьому.

Ці висловлювання збагачують досвід дитини, налаштовують на гумористичний лад, вправляють у позитивному ставлення до себе та життя в цілому.



Кольорові палички Кюїзенера

«Кольорові палички» є поліфункціональним математичним навчальним матеріалом, який дозволяє у ході тактильної взаємодії («через руки») дитини формувати поняття числової послідовності, складу числа, відношення «більше-менше», «право-вліво», «між», «довше», «вище» тощо. Посібник сприяє розвитку дитячої творчості, наочно-дійового мислення, уваги, орієнтування у просторі, сприймання, дрібної моторики, фантазії та уяви, пізнавальної активності, комбінаторних та конструктивних здібностей.

Використання «чисел у кольорі» дозволяє формувати та розвивати уявлення дітей про число водночас на основі рахунку та вимірювання.

Набори «чисел у кольорі», які пропонуються виробниками, відрізняються за кількістю, кольоровою гаммою і матеріалом (дерево чи пластмаса). Розпочинати доречно з використання найпростішого набору - із 116 паличок. Набір складається із паличок-призм 10 різних кольорів від 1 до 10 сантиметрів. Палички однієї довжини виконані в одному кольорі позначають певне число. Чим більша довжина палички, тим більше значення числа вона позначає. У наборі 25 білих паличок (позначають число 1), 20 рожевих (число 2), 16 блакитних (число 3), 12 червоних (число 4) , 10 жовтих (число 5), 9 фіолетових (число 6), 8 чорних (число 7), 7 бордових (число 8), 5 синіх (число 9) і 4 оранжевих (число 4).

Вибір кольору має на меті полегшити використання комплекту. Палички, що позначають числа 2, 4, 8 утворюють «червону сім’ю». Палички, що позначають числа 3, 6, 9 утворюють «синю сім’ю», а «родину жовтих» утворюють палички, що позначають числа 5 та 10. Підбір поличок у одну «родину» (клас) не випадковий, а пов'язаний з певним відношенням їх за розміром. Наприклад, до «родини червоних» входять числа кратні 2; «родина синіх» складається із чисел ратних 3; числа кратні 5, утворені відтінками жовтого кольору.
Особливості використання «Паличок Кюїзенера»

На першому етапі палички використовуються як ігровий матеріал. Діти граються з ними, як із звичайними кубиками, паличками, конструктором і у ході вчаться розрізняти їх за кольором, величиною, формою тощо.

На другому етапі палички вже виступають як посібник для маленьких математиків. У ході ігор діти навчаються розуміти закони загадкового світу чисел та інших математичних понять.

Ігри та вправи із чарівними паличками
 Знайомимося із паличками. Разом із дітьми розгляньте, потрогайте, поскладайте усі палички; зверніть увагу на те, якого вони кольору, довжини; візьміть у праву руку якомога більше паличок, а потім у ліву тощо.

 Завдання з паличками: знайди паличку такого ж кольору як і у мене; поклади стільки ж паличок, скільки і у мене; виклади почергово червону, жовту, червону, жовту палички; яка паличка довша, яка коротша; знайди будь-яку паличку, яка коротше синьої, довше червоної тощо.

 Будуємо з паличок. Запропонуйте дитині на площині побудувати із паличок доріжку для Зайчика, парканчик навколо будиночка, потяг із вагончиками, предмети, меблі, різноманітні будиночки, гаражі, фігурки тощо.

 Викладаємо драбинку. Запропонуйте дитині викласти драбинку із 10 паличок від меншої (білої) до найбільшої (оранжевої) і навпаки; «покрокувати пальчиками» по східцях драбинки; порахувати вголос від 1 до 10 і у зворотному порядку.

 Що змінилося? Викладіть декілька паличок, запропонуйте дитині їх запам’ятати, а потім (поки дитина не бачить) заховайте одну із паличок. Дитині потрібно здогадатися, яка паличка зникла.

 Парні палички. Викладіть декілька пар однакових паличок і попросіть дитину «подружити палички» (скласти парами) тощо.

 Палички і числа. З часом слід формувати у дитини уявлення, що кожна паличка – певне число. Завдання дитині: знайди паличку, що відповідає якомусь числу (1-біла, 2- рожева і т.д.), і навпаки, ви показуєте паличку, а дитина називає відповідне число тощо.
Навчальний посібник «Палички Кюїзенера» призначений для дітей від 3 до 7 років. Підбираючи ігри та завдання, пам’ятайте про вікові особливості, індивідуальні можливості та зацікавленість ваших малюків.

Як привчити дошкільників до праці ?
З раннього віку потрібно привчити дитину до самообслуговування, до прибирання своїх іграшок, до допомоги своїм рідним. Дошкільники легко і з великим задоволенням наслідують працю дорослих. Спочатку їм просто цікаво, а згодом у них виникає бажання допомогти - ось тут і закріплюються трудові навички і звички, проявляється працелюбність.

Своєчасне трудове виховання необхідне і для підготовки дитини до школи, де зміст навчання і життя тісно пов'язані з працею.

Діти з охотою виконують будь-яку роботу пов'язану з домашнім господарством. Дитина обов'язково повинна закінчити почату роботу і виконати її охайно.

Малюка потрібно вчити працювати - показ, розповідання, заохочення, нагорода - види роботи, за допомогою яких можна навчити і привчити дитину до праці.

Гра і праця дошкільників тісно пов'язані, потрібно використовувати гру для заохочення дитини до праці.

Ремонтувати іграшки потрібно разом з дітьми, заохочувати їх до ремонту і виховувати вміння ремонтувати це виховує у дитини бережливість. Закінчивши гру, потрібно привчити складати свої іграшки. Необхідно проявити вимогливість до дитини і вчасно вміти проконтролювати їхню роботу. Всі види праці, які під силу дошкільникам, цінні для їх різнобічного, фізичного і психічного розвитку.

З самообслуговування починається трудове виховання дитини. Умивання, одягання, самостійне вживання їжи - потребує до себе великої уваги - це база, основа самообслуговування.

У сім'ях, де на належному рівні приділяють увагу розвитку навичок і вмінь з самообслуговування, діти вмілі, спритні. Вони легко, без допомоги дорослих наводять порядок у ігровому куточку, витирають пил, допомагають накривати стіл.

А що робити коли дитина не хоче працювати? Зацікавте дитину: склав іграшки - багато вільного місця для гри з м м'ячем, вимив руки після їжі - чистий одяг, книга.

Важливо приділяти більше уваги якості виконаної роботи - чи чисто, охайно, чи правильно. Чим менша дитина, тим легше її навчити обслуговувати себе за допомогою гри.

Деякі батьки вважають, що навичок необхідно навчати, навчати довго і терпеливо, через гру, змагання. Привчаючи дітей до порядку, потрібно строго вимагати цього і від себе.

Не бійтеся розсипаної муки при приготуванні торта для тата, мокрої сорочки при пранні хусточки - зверніть увагу на задоволене обличчя своєї дитини - ваша дитина задоволена собою, впевнена в собі, в такої дитини ніколи не виникне комплекс неповноцінності за невміння.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал