Педагогічна спадщина С. Русової пройнята глибокою вірою в потенційні можливості



Скачати 220,64 Kb.
Дата конвертації02.03.2017
Розмір220,64 Kb.
«Найдорожчий скарб у кожного народу - його діти, його молодь, і чим свідоміше суспільство, тим з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм кращих умов життя»1.




Педагогічна спадщина С. Русової пройнята глибокою вірою в потенційні можливості дитини: «В нервовій системі кожної дитини залишається велика кількість клітинок нерозвинених, недозрілих, із них немає користі, залишаються не використаними різні можливості, а може їх розвиток сприяв би утворенню генія. Різниця між мозком генія і звичайної людини не в кількості клітинок, а в їх розвитку»!2. Навчання — це пробудження, спонукання й розвиток усіх розумових здібностей дитини, навчання є частиною виховання, яке плекає інтелект, розвиває розум, уявлення, думки, ідеї, пог­ляди. Процес навчання, на її думку, не є чимось закінченим, якоюсь обмеженою низкою фактів, явищ.

Найважливішим принципом навчання в дидактиці С. Русова вважала індивідуальний підхід. Процес навчання, з її точки зору, мусить здійснюватися відповідно до індивідуаль­них особливостей учнів. Щоб правильно навчати дітей, роз­вивати їх розумові здібності, говорила вона, треба добре знати їх індивідуальні та психологічні особливості, зокрема харак­теру, спостережливості, уваги, пам'яті, мови, працездатності, вольового розвитку. Треба якнайкраще розподіляти матеріал навчання з кожного предмета, знати, скільки діти можуть засвоїти за один урок, не давати матеріалу ні занадто мало, ні надмірно багато, не випускати з уваги особливостей окремих учнів — їх піднесені або ослаблені здібності, врахо­вувати соціальні умови, в яких виростає дитина.

Основною визначальною функцією процесу навчання С. Русова вважала розвиваючу. Ця функція, з її точки зору, передбачає удосконалення розумових здібностей: самостій­ності мислення, розвитку мовлення, уяви, фантазії, спосте­режливості, пам'яті. Спо­нукальними силами навчання С. Русова визначає потреби й мотиви дитини.

Основою пізнання, на думку С. Русової, є сенсорні від­чуття, які дають матеріал для роботи свідомості, мислення (зіставлення, узагальнення, класифікація, аналіз, синтез) та їм. Сприймання дають уявлення про якість предметів, на них грунтується перцепція.

С. Русова акцентує увагу на пов'язуванні нових сприй­мань з попереднім досвідом (апперцепцією). Водночас вона застерігає, що старе (яке є в досвіді дитини) може бути не усвідомленим, і цим сформується ненадійний фундамент для засвоєння нових знань.

Треба пам'ятати, що розвиток відчуттів припиняється до­сить рано, у 10—12 років вже вони досягають повного розвитку. Через це треба звернути увагу на відчуття з самого молодого віку, перш за все на те, чи вони всі добре функціонують. Для виховання ясних сприймань нова педагогіка визнає необхідним розвинути органи чуття дитини, особливо її зір, дотик, слух. Про це все уже казали Руссо, Песталоцці, Монтессорі, Декролі та ін.


  • Бехтерєв —відомий петербурзький психіатр, каже, що в колисці можна розвинути зір і слух дитини, навішуючи різнокольорові м'ячі, кулі, граючи коло дитини на ніжних інструментах, привішуючи над колискою таку іграшку, що як дитина її штовхне ніжкою або ручкою, то вона заграє якоїсь пісні.

  • Треба привчати шкіру дитини до холоду, не тримати її занадто тепло.

  • Руссо теж пропонував розвивати дотик дитини, вигадуючи різні забави у темній кімнаті (хо­вати яке-небудь пуделко з цукерками в темній кімнаті).

  • Монтессорі дає свої знаряддя, на яких дитина взнає форму з зав'язаними очима.

  • Привчати дітей також до ваги, щоб рука розрізняла й невеликі зміни ваги, щоб ця рука добре розпізнавала шорстке від гладенького, грубе від тонкого; для цього вона дає добре підібрану збірку невеличких зразків різних матерій починаючи від військового сукна, кінчаючи батистом окса­митом, газом.

  • Коли дитина 3—4 років вже добре буде розрізняти жовтий, синій червоний, зелений кольори, тоді треба її, як то радить Мон­тессорі, привчати розпізнавати і ніжні відтінки цих кольорів Для цього вона дає дітям розкладати котушки з шовком.

  • Можна також вигадувати різні рухавки з биндами різного кольору, щоб діти, маючи на собі що-небудь червоне, під­ходили до інших, які теж мають цей колір; або навпаки, щоб дитина з червоним єдналася з тою, що має інший колір.

  • Треба давати дітям (4—5 літ) кольорові олівці і загадувати їм найпростіший орнамент, або фарбувати готові фігури — чотирикутники, трикутники; давати дітям розкладати різно­кольорові маленькі картонові або дерев'яні кубики.

Оскільки нюх потрібен нам у звичайному житті — треба розвивати і його. На це є багато вправ, що їх подає бельгійський педагог Гендерицький:

  • можна поставити перед дитиною кілька пляшок з різними пахощами, але однакового кольору — бензин, оцет, скипидар — і давати дитині вгадувати їх тільки по запаху.

  • Потім грати так, щоб дитина із зав'язаними очима розпізнавала цибулю, цитрусові, яблуко.

  • Щодо смаку, то бажано тільки, щоб дитина роз­биралася у смаку —солодкому, кислому, гіркому й солоному.

Весь Монтессорі матеріал, на думку С.Русової, «занадто штучний, і по школах та по дитячих садках його краще можна замінити на більш натуральні речі»3. Бажано лише привласнити у Монтессорі дощечки з вирізаними геометричними фігурами (чи з дерева, чи з картону) та куби на послідовно зменшений обсяг. Щодо відтінків різних кольорів для цих вправ, то можна вживати:



    • різні квітки одного кольору та різних від­тінків,

    • різнокольоровий пісок,

    • осіннє листя жовто-червоних кольорів.

    • Для вправ з формами, з почуттям шорсткого або гладенького можна теж брати шишки, жолудьки тощо.

Цей матеріал діти можуть самі збирати, класифікувати за окре­мими ознаками різних речей (форма, вага, шорсткість), і це якраз відповідає нахилові дітей до колекціонування.

Так само і слух можна розвивати і монтессорівськими засобами, і даючи дітям різне елементарне музичне знаряддя: сопілку, трубу, скляну гаму з молоточком; треба, як ми вже казали, організовувати дитячі оркестри та хори. Бажано, щоб спів панував у кожній дитячій громаді і під час рухавок або деяких праць, і на екскурсіях.

Для розвитку органів чуття можна вигадувати багато різ­номанітних вправ, ігор, забавок, які дуже тішать дітей. Можна їх ускладнювати відповідно до віку дитини. Але саме головне — це викликати в дитини увагу до своїх сприймань: навчити її добре розглядати, добре прислухатися, добре кожну річ помацати.

Хоча впра­ви й можуть розвинути увагу, але це ще не певно, а самий обсяг уваги визнається природженим, залежить від загальної обдарованості дитини.



В іграх найкраще розвивається увага та розвиваються рухи та їх координація. У малих дітей увага нестала, текуча, немає пануючих інтересів, на яких би вона довгий час затримувалась. Можна легко переводити її з одного предмета на другий, і це має для виховання чимале значення.

Щоб виховати увагу, не потрібні ані кари, ані погрози, а треба так зацікавити дітей, щоб мимовільною увагою провести навчання. Для цього потрібно, щоб сам учитель мав інтерес до своєї лекції, щоб захопити дітей своїм власним інтересом і покликати їх до активної переробки матеріалу.

Мало розвинути почуття: треба, щоб сприймання закріп­лялися в свідомості дітей. Для цього треба розвинути увагу і пам'ять, завдяки яким дитина запам'ятовує свої сприймання і перетворює їх в ясні уявлення. Пам'ять не виявляється у дитини в перші тижні її життя. Вона живе в хаосі різно­манітних сприймань і вражень, вона не може направляти свою увагу на ті або інші речі, що її оточують.

Але й тут треба зауважити те саме: справжній роз­виток пам'яті починається в дошкільному віці. Тут перш за все треба дізнатись, якого напрямку, якого характеру пам'ять кожної дитини, а також не забувати того, що пам'ять —дуже ніжна здібність, яка дуже легко втомлюється.

Словесну пам'ять легко розвинути, подаючи дитині най­кращий матеріал для заучування пісень, вірпгів, казок — засобом драматизації. Тут пам'ять, близько зв'язується з уявою, те, що сильніше вражає уяву, те найкраще запам'я­товують діти. Бажано кожний вірш вчити відповідно до того або іншого випадку з життя дітей в дитячому садку, додавати вірш до предметових занять, до екскурсій.

Колискові діти можуть використати, граючись у ляльки. Всі пісні, вірші, як і взагалі увесь матеріал навчання, необхідно розкладати по порах року.

«Пам'ять та воля стримують бажан­ня дитини, не дають розвинутись примхам. Пам'ять — це організованість, і коли ж дитина нічого не пам'ятає, це вносить цілковиту дезорганізацію в її внутрішнє «я». Пам'ять зміцнює волю. Самими звичками не виховується характер; для дитини потрібний розум, щоб, керуючись звичками, схиляти дитину до добра»4.

У праці «Дидактика» С. Русова дає рекомендації щодо розвитку пам'яті. Основною умовою для правильної діяльності пам'яті є увага.

В широкому значенні пам'ять є ґрунтовний фактор всякої свідомості, бо вся свідома діяльність спирається на впіз­навання, і розвитку пам'яті треба надавати якнайбільшої ваги. Але як би не оформлював учитель нове знання, щоб воно за­пам'яталось дітьми, треба передусім, щоб у дітей було бажан­ня запам'ятати. На пам'ять особливо впливають:


  • най­свіжіші спогади.

  • перші враження від тої чи іншої речі, явища.

  • живість вражень, їх яскравість.

  • зв'язок їх з життям дитини.

Відрізняється пам'ять також і в залежності від віку дитини. Для малих дітей — до 8 років пам'ять мусить найбільше користатись об'єктивним навчанням, безпосеред­німи враженнями — екскурсії, наочне навчання, самостійна праця, кінематограф. Пам'ять — це важливий чинник не тільки для навчання, але й для морального виховання. Пам'ять є життєве реальне явище, що може бути по­ліпшене вправами, але людину, цілком пам'яттю необдаровану, наділити нею не можна.

Спостереження дають такі вказівки: діти, які скоро запам'ятовують, скоро і забувають, і навпаки. Слабо обдаро­вані учні запам'ятовують дуже поволі і скоро забувають. Учні з доброю пам'яттю скоро запам'ятовують і не скоро забувають. Одні учні краще запам'ятовують предмети, другі — форми, треті — абстрактні уявлення.



Уява — це вища форма розумової діяль­ності. Вона наближається до мистецтва, бо тільки творче уявлення може утворити справді щось мистецьке. Дуже часто діти, під впливом занадто розвиненої уяви, стають мрійними, дуже люблять самотність, живуть з вигаданими друзями.

Взагалі уява, як во­гонь, може бути і дуже корисною, і дуже небезпечною. Треба берегтись, щоб не дати їй занадто розвинутися, щоб вона не перемагала дитячого судження. Треба уважно вибирати казки для дітей, щоб вони не вражали занадто своїми таємничими силами уяву дитини і не викликали в неї страху.

«Вихователі повинні одхиляти дитину від усякої брехні, і коли вона походить у дитини від піднесеної уяви, то треба прикликати на допомогу судження дитини, крити­кувати її брехню і привчати дитину саму розбиратися у витворах своєї власної уяви».

Розвитку уяви дитини сприяє всяка ручна праця, забави дітей, і, крім того, добре давати дитині малюнки, що по них вона має скласти своє оповідання. Ці теми треба починати з найпростіших і послідовно давати більш складні малюнки. Професор Жіру дає дітям розбиратися в чорнильних кляксах, розпізнавати, що саме вони нагадують. Пропонує дітям скласти оповідання на задані слова: хата—пожежа—дитина мала—-розумний пес—подяка батьків. Або складати по два різних речення, в яких обов'язково повинні бути слова: блискавка—вежа—дерево— ожеледь—човен—туман.



«Перший обов'язок вихователя — стримувати фантазію дитини, бо вона, як вогонь, може бути і гарним слугою і небезпечним господарем, може викликати нервовість, ляк­ливість, занадто піднесену емоціональність. Разом із цим треба культивувати дитяче уявлення, треба давати йому пев­ний матеріал, відповідний його нахилам і рівневі дитячого розвитку, найбільш оповіданнями, науковими цікавими ви­кладами, знайомством з великими історичними діячами, з величними явищами природи та з найкращими поетичними творами рідної і всесвітньої літератури»5.

Розвивати і дисциплінувати уявлення можна:

1) збагачу­ючи дитину реальними уявленнями;

2) інтенсивністю вра­жень;

3) розвитком інтелектуальної волі;

4) уважними спос­тереженнями природи і людей.


Треба користуватися дитячим уявленням, щоб розвивати мистецькі здібності і нахили дитини.

Процеси мислення мають велике значення для виховання. Вони утворюють ті асоціації, ті асиміляції, що потрібні не лише для навчання, а й для морального керування життям. У дітей процес мислення значно розвивається з розвитком мови.

Виховання мусить розвивати правильні судження, даючи конкретний матеріал для спостережень і логічно їх направля­ючи, даючи теми для порівняння, класифіїсації, для пояснень відносин між речами та явищами. Треба привчати знаходити протилежності й схожості, треба, щоб дитина привчалася сама керувати своєю волею, щоб вона не звикала підлягати в своїх думках чужому авторитетові. Від учителя тут потрібно багато такту й розсудливості, щоб не впливати на учнів сугестією.

Для найкращого виховання дитячого мислення треба добре знати всі індивідуальні особливості дитини, знати також духовний стан мислення в різні періоди життя дитини

Вимагаючи розвитку здібностей дітей, мислення й пам'яті шляхом різноманітних вправ і логічних операцій між предметами та явищами, виведення висновків, С. Русова рішуче виступала проти схоластики й зубріння, які панували в старій школі. На її думку, розум дитини треба розвивати на такому навчальному матеріалі, озброювати уч­нів такими знаннями, які вони змогли б у майбутньому застосувати в житті. Відповідно до цього вона визначає мету й завдання навчання у школі. Отже, розвиток інтересів автор нерозривно пов'язує з розвитком волі і водночас застерігає, що «завжди слідувати лише за інтересами — означало б ніколи не просуватися наперед».

У французьких і англійських школах, зауважує С. Русова, помічено, що увага до здібностей кожного окремого учня сприяє формуванню впевненості у своїх силах, розвиває пізнавальні інтереси. Сприяє розвитку пізнавальних інтересів і організація змагання між учнями, але цей прийом вона рекомендує використовувати з застереженням і пропонує такі шляхи розвитку дитячих інтересів:



  • спонукання пробудження інтелектуальних почуттів;

  • розширення інтересів дітей;

  • засто­сування в роботі того, що захоплює увагу дітей;

  • загадування посильних завдань.

  • якщо сам зміст навчальної праці може бути не цікавим, слід переключити увагу дітей на практичні наслідки;

  • пробудити інтерес через зіставлення різних точок зору на одну й ту ж проблему та ін.

У вихованні велику увагу відводить С. Русова виробленню характеру, бо «він дає змогу людині осягнути найвищі мо­ральні блага»6. Основними рисами характеру, що виражають ставлення до колективу та окремих людей, С. Русова визначає патріотизм, доброту, людяність, вимогливість. Крім того, вона радить розвивати в дітей працелюбство, сумлінність, відповідальність, охайність, а також скромність, повагу до старших, гордість і доброзичливе ставлення до інших людей.

З розвитком характеру С. Русова тісно пов'язує й розвиток волі: «...людина з слабо розвиненою волею не може мати міцного незалежного характеру, панувати над своїми емо­ціями»7.

Головне завдання виховання — це вироблення характеру.

Емоція впливає і на увагу, і на працю мислення. Та найбільше значення має вона в моральному вихованні, бо вона найкраще викликає й почуття правди, що приводить до розуміння соціальної доброчин­ності — справедливості і до симпатії до усіх людей — до братерства. Але невиховані емоції —гнів, заздрість, ревність — можуть стати шкідливими і в приватному і в соціальному житті. Усе завдання виховання — повернути емоції дитини самій і іншим на добро.

Моральні емоції виявляються, як ми бачили, дуже рано, але вони довго не набирають свідомості. Дитина 10-ти місяців розплакалась від того, що мати обізвала її поганою за те, що вона тягла кішку за хвіст, але вона плакала не від сорому за свій вчинок, а через неприємну емоцію від лайки мами.

Треба зміцнювати в дитині її добру думку про себе. Не треба вживати ніяких кар, ані нагород, хіба лише кари, пропоновані Руссо: кари природних на­слідків. Дуже шкідливо залишати дитину без обіду або про­гулянки за її погане поводження. Коли дитина вередує, треба звернути увагу, чи не хвора, чи вона не роздратована фізично. Діти інстинктивно люблять, щоб їх хвалили і дуже того чулі, але все-таки кожна дитина за день напевне кілька разш буде сердитись (вередувати), бо вона ще не може досить ясно висловити свої бажання, не знає меж можливого і недозволеного.

Гнівну емоцію не треба цілком пригноблювати, але й ця емоція, як і інші, не повинна вибухати з силою через край.

Емоція сорому є цілком соціальне почуття; воно вия­вляється в присутності інших людей і часто переходить в соромливість, через яку дитина ухиляється від чужих по­глядів, чужих людей. Ця емоція настільки негативно від­бивається на всьому поводженні дитини, на успіхах її навчан­ня, що з нею у вихованні треба боротися, треба зміцнювати нерви дитини, підносити її думку про свою особистість, давати обов'язкові доручення, за допомогою яких дитина мусить перебороти свою соромливість.

Треба виховати в дитині самоповагу, звичку розбиратися в своїх вчинках, нахилах, випрацьовувати в собі волю.

Для розвитку волі можна намітити такі три шляхи: 1) розуміння, як саме треба робити (поводитись); 2) почуття (почування), а саме сугестія, вмовляння, приклад, похвала, осуд; 3) безпосереднє утворення волі через викликання тих чи інших акцій, рухів, бажань.

Вихователь своєю твердою волею мусить імпонувати дитині, викликати в неї бажання перемагати всякі перешкоди, вимагати, щоб кожну обіцянку було здійснено, щоб кожну працю було доведено до кінця. Усе це моральне виховання має головним завданням виховати людину правди­ву, мужню, справедливу в усіх своїх відносинах до людей.



Отже, «…найголовніші фактори всякого виховання — повне до­вір'я між вихователем і дітьми; треба любити дитину, щоб помічати всі її нахили, зміни настрою, розмовляти з нею про красу різних героїчних характерів, користуватися кожним випадком, щоб викликати мужність, справедливість»8.

1 http://newsportal.com.ru/item/4/5236


2 Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.1/За ред. Є.І.Коваленко; Упоряд., передм., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – с.32


3 Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.2/За ред. Є.І.Коваленко; Упоряд., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – с.76


4 Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.1/За ред. Є.І.Коваленко; Упоряд., передм., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – с.26


5 Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.2/За ред. Є.І.Коваленко; Упоряд., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – с.90


6 Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.1/За ред. Є.І.Коваленко; Упоряд., передм., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – с.26



7 Там же

8 Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.2/За ред. Є.І.Коваленко; Упоряд., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – с.100





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал