Особистість та діяльність, їх загальні характеристики



Скачати 82,03 Kb.
Дата конвертації03.02.2017
Розмір82,03 Kb.
ОСОБИСТІСТЬ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ, ЇХ ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Головною категорією психології людини є, навіть, не категорія “ПСИХІКА”, а категорія “ОСОБИСТІСТЬ”, тому що власне особистість і є носієм психіки, її виразником.

ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: особистість – це уся багатоманітність психічних проявів людини, що визначають єдність та безперервність її поведінки і переживань в тому вигляді, як ця багатоманітність сприймається і самою особистістю, і іншими людьми.

Таким чином: з точки зору самої людини, особистість це її стійкі якості, що породжують у неї відчуття ідентичності (“моє”), єдності (думки, почуття, поведінка – це все частина мене самого) і унікальності (“Я”); з точки зору інших людей, особистість – це сукупність психічних якостей, що відрізняють людей один від одного.

Для розуміння природи особистості треба розвести такі поняття як ЛЮДИНА, ІНДИВІД, СУБ’ЄКТ, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ та ОСОБИСТІСТЬ.

ЛЮДИНА – це високоорганізована соціальна та біологічна істота, що є носієм свідомості. Це поняття значно ширше за означені поняття: індивід, суб‘єкт, особистість, індивідуальність, бо включає в себе досить великий перелік соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, культурних та ін. Але головне в цьому сенсі те, що кожен з нас є людиною настільки, наскільки є змістовним коло наших стосунків у суспільстві.

ІНДИВІД – це людська біологічна основа існування людини, це окремий представник виду людини, носій видових рис. В цьому сенсі людина завжди є індивідом, хоча при цьому може й не бути особистістю.

СУБ’ЄКТ – людина завжди є суб’єктом (учасником, виконавцем, ініціатором) історичного або суспільного процесів вцілому, суб’єктом конкретної діяльності, джерелом пізнання та перетворювання як об’єктивної дійсності, так і самої себе. Сама ж діяльність виступає тією формою активності, в якій людина удосконалює оточуючий світ та саму себе.

ОСОБИСТІСТЬ – це конретна людина (індивід), яка є представником певного соціуму та соціальної групи, займається конкретною діяльністю, адекватно усвідомлює себе і оточуючий світ та наділена певними індивідуально-психологічними особливостями. Особистість – це багатогранна психологічна структура, яка характеризує, перш за все, її соціальну сутність, що формується та набувається в процесі життя в предметній діяльності та спілкуванні шляхом засвоєння суспільних форм свідомості та поведінки. Людина як особистість є носієм свідомості, суспільних форм життя та відносин.

Кожна людина має свої специфічні особливості та властивості. Тому ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – це сукупність індивідних особливостей та особистісних властивостей, характерних лише для даної людини, таке їх поєднання, яке відрізняє одну людину від інших та утворює її своєрідність. Це індивідуальна неповторність людини.

Дослідження особистості спираються на ті ж самі принципи, що використовуються при вивченні психіки, але конкретизовані під вирішення задач психології особистості. Такими принципами є:

– по-перше, особистість – це складна едина система психічних структур і процесів, яка є результатом синергічної взаємодії усієї сукупності підсистем, що входять в цю систему;

– по-друге, особистість – це суб’єкт діяльності, який набуває свого розвитку і функціонує лише у взаємодії з навколишнім суспільним і природним середовищем;

– по-третє, особистість характеризується внутрішньою узгодженістю та безперервністю, тому розглядати її треба як дещо цілісне і, обов’язково, на протязі усього життєвого шляху.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ:

– як взаємодіють біологічні та соціальні фактори в процесі розвитку особистості;

– які психічні процеси та механізми визначають відчуття власного “Я”;

– чим визначається міжіндивідна відмінність людей, тобто що робить їх різними саме в якості особистостей;


– як міжособистісні відносини та соціальні структури впливають на розвиток особистостей.

Оскільки особистість відноситься до класу надскладних систем, остільки і її вивчення не може обмежуватися одним якимось підходом. Тому є декілька закордонних та вітчизняних теорій особистості, кожна з яких, по-перше, на свій розсуд описує особистість, а, по-друге, пропонує свої об’єкти для цього опису. Найпопулярнішими серед закордонних теорій є:

Особистість – сукупність внутрішніх умов, через які відбиваються всі зовнішні впливи, тому в особистості можна виділити компоненти різних рівнів, ступеня спільності та стійкості (сталості)”

СПРЯМОВАНІСТЬ – виявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінантних мотивах діяльності і поведінки, світогляді.

ЗНАННЯ, УМІННЯ, НАВИЧКИ – набуваються під час життя і пізнавальної діяльності.

ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ – провляються в темпераменті, характері, здібностях.

Отже, структура особистості – це складне системне цілісне психологічне утворення, яке має всі ознаки системи і сукупність структурних елементів – бібіологічний (фізіологічний), психологічний, соціальний.

2.2. Джерела активності особистості: потреби та мотиви

Як вже було зазначено, людина набуває свою соціальну сутність, тобто стає особистістю, в процесі життя в активній предметній діяльності, спілкуванні та взаємодії з оточуючим соціальним середовищем. Тому проблема поведінки (активності) людини не в останню чергу зводиться до запитання: які спонукальні психологічні сили змушують людину ставити перед собою ту чи іншу мету, а потім домогатися її втілення? Тобто, за спробою пояснити поведінку людини неминуче постає питання про джерела її активності: що її до цього спонукало, які ж були причини, чим людина керувалася, яким є її мотив або мотиви? Це означає, що проблема поведінки в своєму глибинному змісті є проблема мотиваційної сфери особистості. В свою чергу визначення мотиваційної сфери починається з пояснення потреб, бо саме вони становлять основу мотиваційної сфери особистості.

ПОТРЕБИ – це активний стан особистості, що відзеркалює її залежність від конкретних умов існування і породжують поведінку, яка спрямована на зняття цієї залежності.

Суттєво, що в процесі задовільнення потреби відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. З одного боку, вони задають людині умови біосоціального існування і пов’язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З іншого – потреби детермінують активність людини, спрямовану на усунення цього дефіциту.

Потреби мають одночасно і пасивний, і активний характер, бо, з одного боку, вони задаються умовами біосоціального існування індивіда й пов’язані з виникненням дефіциту в його нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З другого ж боку потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту. Властивістю потреб є також діалектична єдність

БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктив-ними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.

ПОХІДНІ ПОТРЕБИ – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать, наприклад, естетичні потреби, потреби в навчанні та т. ін.

ВИЩІ ПОТРЕБИ – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін.

За вітчизняною класифікацією всі потреби розрізняють за походженням: природні та культурні; та за предметом: матеріальні (лежать в основі життєдіяльності людини), духовні (пізнавальні та естетичні – визначають рівень розвитку особистості), соціальні (відтворюють соціальну сутність людини). Серед закордонних класифікацій можна навести психоаналітичний підхід К. Хорні, яка вважала, що людині з раннього дитинства притаманні дві основні потреби: у задоволенні біологічних потреб (в їжі, воді, відпочинку, притулку) і потреба у безпеці. Остання може не задовольнятися в разі ворожості оточуючого середовища, що викликає „базову тривогу”. Протягом всього життя людина намагається подолати почуття незахищеності. К.Хорні описала 10 невротичних потреб, які в тій чи іншій мірі проявляються в поведінці більшості людини для того, щоб зменшити (компенсувати) „базову тривогу”:

1) в любові та схваленні (прагнення бути об’єктом уваги та схвалення з боку інших);

2) в керівництві з боку інших (прагнення залежати від інших щоб запобігти одинокості);

4) потреба у владі (прагнення домінувати та контролювати інших);

5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших в своїх цілях і страх бути використаним);

6) в суспільному визнанні (прагнення до високого соціального статусу);

7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, який позбавлений слабкостей і недоліків, бажання отримувати компліменти з боку інших);8) в честолюбстві (прагнення переважати та запобігати невдач);

9) в самодостатності та незалежності (дистанційованість, запобігання будь-яких відносин, які накладають певні обов’язки);

10) в бездоганності та незаперечності (прагнення бути морально непогрішним, доброчинним та бездоганним).

Інший автор психоаналітичної теорії самості Х.Когут також описав дві первинні потреби, які виникають в ранньому дитинстві: потреба в ідеалізації (бажання, щоб значимі оточуючі люді відповідали всім очікування дитини) та потреба в „зеркалізації” (бажання бути „відзеркаленим” в свідомості інших в усій своїй унікальнеості та самоцінності). Поєднання цих потреб визначає прагнення протягом всього життя знайти в іншій людині „ідеальне здеркало”.

Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п’ять екзистенційних потреб людини:

1. Потреба в установленні зв’язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до встановлення зв’язків з іншими, засновними на взаєморозумінні, співпраці та піклування.

2. Потреба в подоланні. В людині закладена потреба активного подолання всіляких бар’єрів на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості.

3. Потреба в укоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід’ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв’язків з матір’ю, потреба в зехищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з навколишнім світом.

4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.
5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий раціональний погляд на природу і суспільство, а також об’єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.

Найбільш змістовний перелік потреб належить Х. Мюррею:

1) домінантність – прагнення контролювати, здійснювати вплив, першкоджати, обмежувати;
2) агресія – прагення до самоствердження за рахунок приниження інших;

3) пошук дружніх зв’язків – прагення зблизити людей, ліквідувати перешкоди між ними;

4) відторгнення інших – прагнення відхилити будь-які спроби зблизитися з боку інших людей;

5) автономія – прагення звільнитися від будь-яких обмежень;

6) пасивне підкорення – підкорення силі, прийняття долі, визнання особистої нездатності;

7) потреба в повазі та підтримці;

8) потреба у досягненнях – прагнення досягти чогось більшого, бути послідовним та цілеспрямованим;

9) потреба бути в центрі уваги;

10) потреба грати – перевага гри над будь-якою серйозною діяльністю, бажання розваг, безтурботності, безвідповідальності;

11) егоїзм (нарцисизм) – прагнення ставити свої особисті інтереси вище за інші, зосередженність на собі, самозадоволеність;

12) соціальність – нехтування особистими інтересами задля інтересів і цінностей групи, спрямованість та турбота про інших;

13) потреба пошуку захисника (покровителя) – очікування поради, допомого, беззахисність, пошук втіхи, уважного ставлення;

14) потреба надавати допомогу;

15) потреба запобігати покарання – утримання особистих дій з метою запобігти засудження, покарання, прагнення рахуватися з думкою оточуючих;

16) потреба самозахисту – прагнення відстоювати свої права, думки, посилатися на обставини, захищатися;

17) потреба в подоланні поразок і запобіганні невдач – прагення до самостійних дій;



Потреба виявляє себе як в нервово-психічному напруженні, так і чисто психологічно – у формі мотиву поведінки. Інакше кажучи, якщо потреба – це нестаток в чомусь конкретному, то мотив – це обгрунтування рішення задовольнити зазначену потребу. Це означає, що перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживе складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної та об’єктивної сторін потреби і дії, спрямованої на її задоволення. Таким чином, схема переходу потреби в мотив .
Каталог: DNZ
DNZ -> Інтегрований підхід в організації мистецької діяльності дошкільника
DNZ -> Закону України «Про дошкільну освіту»
DNZ -> Розвиток творчих здібностей, формування естетичних смаків дошкільника
DNZ -> Формування життєвих компетенцій дітей дошкільного віку
DNZ -> Україн а чернівецька область Заставнівська районна державна адміністрація відділ освіти, молоді та спорту
DNZ -> Методичні рекомендації щодо тематичного вивчення стану роботи днз з патріотичного виховання дітей дошкільного віку
DNZ -> Наказ № Про організацію та проведення «Тижня безпеки дитини»
DNZ -> Положення про порядок проведення навчання І перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах,організаціях,підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти І науки України від 18. 04. 2006 №304
DNZ -> Розвиток театральної діяльності
DNZ -> Забезпечення наступності між дошкільним


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал