Основні поняття: гендер, патріархат, фемінізм



Скачати 104,78 Kb.
Дата конвертації17.02.2017
Розмір104,78 Kb.



Теоретичні перспективи соціології гендеру.

Патріархат як категорія.
Основні поняття: гендер, патріархат, фемінізм

Терміни: стать, фемінність, (femininity), маскулінність, (masculinity), андрогінність (androgyny)
Соціологічні теоретичні перспективи гендеру чи феміністичні перспективи в соціології – що вірніше, залишається питанням. Адже перш ніж інституціалізуватися соціології гендеру, гендерний аспект того чи іншого соціального явища чи проблеми в соціології розглядався тільки в певних проблемних зонах, які не могли оминути гендерного аналізу. Знову ж таки феміністичні теоретичні ідеї проникали в суспільствознавчу думку 80-х років, підхоплювалися соціологами, як правило жінками. При цьому, жінки-дослідниці не були єдині в виборі певного напряму фемінізму. Серед них були прихильники й ліберального, й соціалістичного або марксистського та радикального фемінізму, які тільки з часом набули наукового характеру.

Тому при визначенні теоретичних напрямів соціології гендеру вірніше буде, на мій погляд, розглянути основні теоретичні песпективи соціології взагалі, в яких розглядалися соціально-статеві ролі, після запровадження категорії гендеру стали гендерними ролями, саме ті “чоловічі” теорії, які стали ціллю феміністичних критичних теоретизувань.

Отже, з огляду вищеозначених обставин, першою теоретичною перспективою виступає функціональна теорія, бо саме Толкотт Парсонс, американський соціолог з середини 50-х років звернув увагу на соціально-статеву різницю, розділяючи інструментальну чоловічу соціальну роль, що базується на раціональності та змаганні, та жіночу експресивну роль, що базується на догляді та веденні домашнього господарства. За Парсонсом жінки мають інстинкт до піклування в результаті їхньої репродуктивної функціїї і це власне й робить їх найбільш придатними до експесивної ролі в нуклеарній сім”ї. Причому ця роль зводиться до функціії піклування та задоволення емоційних потреб членів сім”ї. Чоловіча інструментальна роль - це забезпечення сім”ї засобами до існування, яка здійснюється за межами сімейного простору. Сім”я з таким поділом соціальних ролей виступає соціалізатором дітей, які влсне й переймають ці рольові зразки. В залежності від статі. Таким чином, сім”я виконує суспільну функцію соціалізації і тим самим забезпечує стабільність соціального порядку.

Таким чином в соціології, біологічна різниця використовується для роз”яснення та легітимізації сексуального поділу праці як у межах сім”ї, на мікрорівні, так і в суспільстві в цілому, на макрорівні.

Функціональна теорія, взагалі сама по собі може вбачатись як проблемна теорія, що дала значний поштовх для феміністичного аналізу і власне стала ціллю феміністичної критики в кінці 60-х та початку 70-х років.

Не менш важливим теоретичним підгрунтям соціології гендеру де центральним був розгляд поділу праці став класичний марксизм. Основна ідея критики цієї теорії полягає в тому. що капіталістична економіка багатіє завдяки жорсткому поділу праці за статтю в сім”ї, грунтуючись на тому що неоплачувана жіноча праця в сім”ї нічого не коштує. Жінки безкоштовно обслуговують членів сім”ї, чим сприяють зростанню прибутку капіталістичної економіки. За марксом, домогосподарки та матері, формують резервну армію праці, яку капіталістична економіка використовує в періоди криз та економічного піднесення і ця резервна армія праці є залишковою до постійно зайнятої чоловічої робочої сили й у випадку незайнятості та безробіття може пояснюватися природнім місцем жінки та її поверненням до лона сім”ї. Знову в центрі уваги феміністичної критики – поділ праці в суспільстві, який привів до аналізу основних соціологічних понять статусу та влади. Згідно статевого поділу праці і згодом вже поділу праці в суспільстві, жінки й чоловіки виконують різні види робіт: чоловіки - відповідальні та ті, що приймають рішення, коли жінки - секретарки та асистенти; чоловіки - вчені, а жінки - лаборантки, чоловіки - працюють поза домом, у публічній сфері, а жіночий життєвий простір обмежується тільки приватною сферою. Статевий поділ праці - це причина чи наслідок статусних різниць? Довгий час ця дискусія не вщухала серед соціологів, антропологів і знову поверталася до цього питання. Жінки, виконуючи відведену їм роль, відповідно виконують домашню роботу і не мають доступу до економічних ресурсів, а тим більше до контролю за ними. Чоловіки ж традиційно виконують професійну відповідальну роботу з високим рівнем оплати, заробляючи гроші на утримання своїх сімей, тим самим закріплюючи за собою значнішу соціальну позицію. Різні соціальні позиції чоловіків та жінок призводять до соціальних нерівностей, жінки й чоловіки мають різний статус, причому жінки - нижчий за чоловіків. Статусна нерівність приводить до наступного поняття влади між жінками та чоловіками. Кейт Міллетт у класичній праці “Сексуальна політика”(1969) визначила вивчення концепту політики як вивчення влади і тому при студіюванні сексуальної політики вона зосередилася саме на владних відносинах жінок та чоловіків.

Тому для соціологів найзначнішим теоретичним ключем до визначення гендерних нерівностей став підхід соціально-структурний, тобто визнання першочерговості соціальних механізмів визначення та підтримки гендерного поділу в суспільстві у процесі набуття гендерної ролі. Чому суспільство підтримує обрані взірці гендерних ролей? Саме цей теоретичний підхід зосередився на аналізі статусу та влади, що дав можливість теоретизувати про природу гендерних відмінностей, гендерних ролей.

В 70-і роки вже означені були три основні феміністичні перспективи: ліберальний фемінізм; соціалістичний або марксистський фемінізм; радикальний фемінізм.

Теоретична феміністична перспектива породжена феміністичним рухом (особливо його другою хвилею), який представлений чотирма напрямками: ліберальний фемінізм, марксистський фемінізм, соціалістичний фемінізм, радикальний фемінізм. Всі ці феміністичні напрями зосереджують свою увагу на питанні пригнічення жінки, але різняться в поясненні цього соціального явища та пропонованих стратегій його подолання.

Ліберальний фемінізм зайнятий викриттям дискримінаційних форм щодо жінки та подальшим легальним, державним розв”язанням цієї проблеми шляхом реформ, тощо. Марксистський фемінізм доказує, що основною причиною жіночого пригноблення є виключення жінки з громадського сектору життя, неможливістю трудової зайнятості поза домом, а боротьба за емансипацію є складовою частиною боротьби пролетаріату. Радикальний фемінізм вбачає причину проблемної ситуації в існуванні патрірхату, тобто чоловічого домінування і контролю над жінками і закликає боротися за звільнення від цього контролю. Соціалістичний фемінізм дотримується думки того, що жіноча пригніченість це продукт як капіталістичних так і патріархальних відносин і звільненням від цього стану може бути як із завершенням капіталістичної фази, а в однаковій мірі з звільненням від чоловічого контролю.

Всі феміністи погоджуються з тим, що жіноче пригноблення є первинним з огляду нерівностей в суспільстві, а враховуючи те, що гендерна теорія виникла завдяки натхненню феміністів, питання гендерної відмінності є не що іншим як гендерної нерівності, яка пронизує всю соціальну систему.

Якщо загалом схарактеризувати основні поняття, що розроблялися класичним фемінізмом, то це, наступні -- патріархат, сексуальний поділ праці, обов”язкова гетеросексуальність. Безперечно, саме феміністичне теоретизування навколо цих понять заклало основи розвитку соціології гендеру.

Поняття патріархату. Аналіз патріархату був у центрі уваги феміністичних дебатів починаючи з 70- років і розглядав систему суспільних заходів, які підтримують чоловіче домінування. Можна сказати, що з виходом у світ роботи відомої американської феміеністки Кейт Мілет “Сексуальна політика” (1969) поняття патріархату набуло свого феміністичного контексту і посіло чільне місце в категоріальному апараті фемінізму. Обгрунтовуючи патріархат, К.Мілет відштовхувалась від Веберівського розгляду суспільних відносин панування й підпорядкування, вказуючи, що “сексуальне панування нині становить чи не найпоширенішу ідеологію нашої культури і лежить в основі найфундаментальніших концепцій влади. Це тому, що наше суспільство, подібно до інших історичних форм суспільства, патріархальне. Цей факт відразу стає очевидним, якщо згадати, що армія, промисловість, технологія, вища освіта, наука, політична влада і фінанси – одне слово, всі сфери влади в суспільтсві, разом із примусовою силою поліції, цілковито перебувають у чоловічих руках.”(с.51-52).

Хоча дискусія навколо патріархату була запроваджена серед феміністів радикального спрямування, однак це одне з небагатьох понять, аналіз котрого набув чільного місця й серед дослідників інших феміністичних уподобань. Це в головному стосується прибічників маркистського фемінізму, в центрі уваги яких знаходився аналіз капіталістичного способу виробництва, економічні аспекти гендеру, тобто використання неоплаченої жіночої хатньої праці, нерівність в оплаті в сфері праці взагалі та використання жінок як резервної армії праці. І головне критикувалась роль держави як структури, що підтримує такий соціальний порядок. Доведення первинності гендерного суспільного розподілу у порівнянні з капіталістичними відносинами призвело до появи дискурсу подвійних систем, коли патріархат та капіталізм розглядаються як еквівалентні окремі соціальні системи, однак які можуть взаємодіяти в кожній певній конкретній соціальній ситуації. Такому баченню патріархату найбільше сприяли праці феміністок марксистського спрямування американської дослідниці Гайді Хартман (1976, 1981) та британського соціолога Сільвії Волбі (1986, 1990). Спроби розвинути модель патріархату аналагічно до його моделі способу виробництва призвели до тлумачень базису патрархату. Хартман в своїх найбільш відомих працях наголошувала, що основа патрархату лежить в чоловічому контролі над жіночою робочою силою, натомість Суламіф Фарестоун в своїй праці (“Діалектика статі”(1971) доводила, що патрархат починається з чоловічого контролю над репродуктивністю, Крістіна Делфі в праці “Основний ворог”(1977) наголошувала на важливості первинності розгляду у вказаному контекті хатньої роботи.

На початку 90-х вийшла друком праця Сільвії Волбі “Теоретизуючи патрархат”, де був наданий поняттю патріархату соціологічний зміст, визначичвши патрархат “як систему взаємопов”язаних соціальних структур і прктик, де чоловіки домінують, пригнічують та експлуатують жінок”. Волбі надала патрархату якості найвищого рівня системи суспільних відносин, яку обумовлюють шість соціальних структур: спосіб виробництва, де панує домашня робота працюючого класу жінок та клас експропріаторів чоловіків; сфера оплачуваної праці поза домом; державний рівень патріархату; сексуальна сфера; інституції культури; чоловіче насильство. На думку Волбі при аналізі патрархату не можна зосереджуватися лише на окремій з цих структур, необхідно брати до уваги всі шість соціальних структур, де формуються і панують патріархальні відносини. Волбі в подальших працях розвинула поняття приватного патріархату (контроль за жінкою чоловіком вдома) до публічного патріархату: сфери праці та держави взагалі, де жінки піддаються сегрегації.

Головним постулатом фемінізму є те. що тільки в інтересах чоловіків - зберігати патріархат, тобто такий соціальний лад, де жінки систематично пригнічуються чоловіками в усіх суспільних сферах.

Однак, слід зазначити, що з поширеністю постмодерністських ідей, ключові поняття феміністичної теорії, як патріархат були дещо переглянуті. Мова не йде про те. що це поняття було відхилене або пережило себе, аналіз патріархату був розвинений саме феміністами, жінками і незалежно від нових теоретичних тенденцій й сьогодні розглядається з огляду на значність сутнісного змісту. Поряд із патріархатом застосовується й альтернативний термін сексуальний поділ праці, дослідження якого виявляє силу й масштаб гендерної сегрегації в суспільстві.

Найбільш суттєвим на феміністів виявився вплив постмодерністських ідей, і натомість аналіз патріархату все частіше став переходити до аналізу гендерної влади. Фуко розглядає владу через її запровадження у повсякденні практики не беручи до уваги соціальні нерівності, включаючи гендерні, тобто на противагу звичному розгляду влади у контексті її ієрархічного розподілу.

Альтернативний підхід до влади, запропонований Ентоні Гіденсом, однак був більш прийнятним для феміністів. Гіденс розглядає владу через доступ і контроль за суспільними ресурсами, і такий підхід дає можливість гендерного аналізу владних відносин як аналізу доступу і контролю за всіма ресурсами; причому зразу очевидним виявляється, що одні ресурси виступають більш доступними для чоловіків, інші - для жінок. Взагалі Гіденс не прив”язував свою теорію до гендеру, але його теоретичні позиції в контексті влади визнаються сучасними соціологами, особливо на теренах Великої Британії, і є найбільш перспективними для розвитку теорії гендерної влади. На мою думку, саме такий підхід був би найбільш прийнятним для гендерного аналізу влади в Україні. Розрізнення суспільних ресурсів: економічні ресурси, позиційні ресурси, ресурси мас-медіа і комунікацій, ресурси домашнього господарства (контроль за благоустрієм і харчуванням), сексуальні ресурси, і навіть персональні ресурси (психологічні та індивідуальні якості як впливові на контроль).

Необхідно зазначити, що пост-модерністські ідеї все-таки суттєво вплинули на хід феміністичного дискурсу, а особливо якщо прийняти до уваги соціальні зміни, що відбулися в розвинутих суспільствах, в першу чергу - це зростання жіночої професійної занятості поза домом, і відповідно зміни структури зайнятості загалом, призвели до перегляду одностайності розгляду жінки як жертви в сучасній феміністичній соціології.



Ми розглядали теоретичні перспективи гендеру більше з огляду фемінізму. Цілком очевидно, що гендер був введений в соціологічний дискурс завдяки натхненню феміністів другої хвилі. Саме відтоді гендер почав завойовувати провідні позиції в суспільних науках. Взагалі феміністичний критичний аналіз теоретичних соціологічних перспектив призвів теоретизування щодо гендеру до таких найважливіших проблемних напрямів сучасних соціологічних досліджень: взаємозв”зок публічного та приватного; перегляд соціологічного змісту поняття праці й роботи – відносно її оплачуваності; доведення центральної позиції гендеру та гендерних відносин в соціологічному аналізі (Maynard, 1990).

Класичний фемінізм прагнув пов”язати різні аспекту гендеру з поняттям патріархату, хоча на сьогодні все частіше лунають критичні зауваження стосовно неможливості роз”яснення всіх проявів гендерних відносин з позицій виключно патріархату. Все гучнішими є заклики розробки більш прийнятної теорії гендерної влади для аналізу сучасної гендеризованої реальності, особливо враховуючи соціальні зміни, зрушення, зсуви, які відбулися в країнах Заходу і на теренах бувшого СРСР. Нагадуючи визначення політики як студіювання влади, владних відносинах між чоловіками та жінками, якщо мова йде про сексуальну політику або гендерну політику. Таким чином, можна завершити нашу лекцію, що поняття влади було і залишається ключовим для феміністичного аналізу, а з огляду спроб застосування теорії влади за Гіденсом, теорія гендеризованої влади стає найприйнятнішою у сучасній соціології гендеру.


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка