Опис експозиційного матеріалу Номінація: «Виховна робота»



Сторінка3/7
Дата конвертації03.12.2016
Розмір2,45 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Додаток 3

«Культура поведінки підлітка. Як її виховувати?»

Великий педагог В. Сухомлинський у свій час зауважив: «Я вважаю: найважливійшим законом виховання є те, що у школі й сім'ї панував дух відповідальності за благо, щастя, радощі, долю й життя іншої людини. Щоб уже маленька дитина розуміла й серцем відчувала: кожен її крок, кожний вчинок відбувається, відлунюється в духовному житті того, хто поруч із нею, - товариша, батька, матері, наставника».

Усі ми розуміємо, що першоосновою основою розвитку дитини як особистості є виховання в сім'ї. Ст. 59 Закону України «Про освіту» покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров’я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей. На жаль, реалії сучасності стверджують, що батьки всю відповідальність за виховання і розвиток своїх дітей намагаються перекласти на школу.

Батькам дуже часто не до вподоби те, що виростає з їхньої дитини. Вони постійно перебувають у процесі вдосконалення свого витвору. Тоді підтримкою батькам буде визнання вчителем того гарного, що вже є в дитині. Батьки і вчителі будують те саме і мають розуміти одне одного, співпрацювати.

У підлітковому періоді особливо гостро виявляються проблеми стосунків між батьками та дітьми. Підлітковий період - це той відрізок часу, коли вже можна збирати «плоди» виховання. Важливість цього періоду розуміє кожний, але на жаль, по-своєму, не дослухаючись до почуттів, думок іншої сторони. Тож часто безцінна любов непомітно зникає або замінюється псевдолюбов`ю. У цьому віці актуальною проблемою стає розвиток самосвідомості, підліток починає замислюватися над проблемами сенсу життя. Також підліток виокремлює для себе наступні проблеми: - взаємин із друзями, батьками, учителями;

- самореалізації, самовизначення;

- пов’язані із психосексуальними інтересами, коханням;

- осмислення особистостої індивідуальності;

- формування настанов на самостійне життя;

- невідповідності власних ідеалів реальності.

Для батьків у цей період проблеми їхніх дітей виглядають інакше:


  • шкільні прогули підлітків;

  • «ступор» у навчанні;

  • агресивна поведінка;

  • сумнівні приятелі;

  • утечі з дому;

  • зловживання алкогольними напоями, тютюнокуріння

  • психічні розклади;

  • суїцидні тенденції.

У стосунках підлітків із дорослими актуальною постає проблема свободи та відповідальності за неї. Батьки, що надміру піклуються про дитину, вимагають від підлітка, щоб він був самостійним, відповідальним і водночас постійно керують дитиною, обмежують її можливості. Батьки часто не помічають власні парадоксальні команди, приміром, «Будь самостійним», «Ти вже дорослий» і т.д. – і водночас - «Туди не йди», «Ти ще малий». Такі команди створюють у підлітка відчуття глухого кута й часто призводять до крайнощів.

Підлітки багато часу проводять із ровесниками. Здавалося б, значення дорослих суттєво зменшується, але це не зовсім так. Підліткові необхідне спілкування з дорослими – це зумовлено насамперед проблемами перспективного життєвого самовизначення.

Підліток, який із різних причин не отримує необхідного у спілкуванні із членами своєї родини, намагається компенсувати це на вулиці. Дорослі не завжди приділяють достатньо часу своїм дітям. Спілкування між батьками і дітьми є важливим чинником, дефіцит якого призводить до сімейних проблем, а нерідко, й до підліткових суїцидів.

Підліткам з неадекватною самооцінкою складно самостійно аналізувати та оцінювати ровесників і дорослих, результатом чого часто буває нерозбірливість у контактах, приєднання до асоціальних угрупувань. Такі підлітки не вміють і не хочуть жити самостійно, нести відповідальність за свої дії, у їхній поведінці виявляється недовіра, байдужість до всього. Однією з головних умов успішного «проходження» всієї сім'ї через кризу підліткового віку є прийняття підлітка таким, яким він є ( без гніву і осуду).

Стежте, щоб ваші бажання і вимоги не розходилися з діями, це надасть вашій дитині почуття впевненості і сприятиме зміцненню довіри між вами. Спробуйте не контролювати свою дитину, а взаємодіяти з нею, допомагати розвивати самоконтроль, надавати підтримку при визначенні життєвих цілей. Зрозумійте: чим більше ви чіпляється за нього, тим сильніше він прагне відкинути вашу руку. Спалахи підліткової агресивносивності – це результат надмірної батьківської опіки.

Довіра до дитини – запорука успіху формування близьких стосунків. Батькам немає необхідності відмовлятися од себе, позаяк цілком імовірно, що на ваш докір: «Я віддав тобі все життя, а ти…» - дитина відповість: «А хто тебе просив?» Їй потрібне не ваше життя, а ваша любов.

Особливу роль у стосунках поведінки підлітків відіграє емоційно-мотиваційний компонент. Підлітки часто йдуть за тими нормами, які прийняті в їх середовищі, особливо якщо моральні вимоги того чи іншого колективу не співпадають з вимогами дорослих. Підлітковий вік є тим періодом, коли у дітей виникають переконання щодо прийняття чи неприйняття певних правил поведінки. Прийняття етичних норм може виходити із бажання завоювати добре ставлення чи уникнути осуду тощо.

Якщо мотивом поведінки підлітка є бажання командувати ровесниками, прагнення протиставити себе колективу, невміння завоювати прихильність товаришів позитивними якостями породжує негативізм у поведінці підлітка. Проте самоствердження може бути пов’язане із бажанням підлітка завоювати повагу оточуючих, довести їм свою самостійність. Таке самоствердження не веде до негативних наслідків і пов’язане з громадською спрямованістю особистості.

Не менш значущий мотив – прагнення уникнути критики ровесників і наявність у них боязні бути «невизнаним».

Претендуючи на дорослість, молодші підлітки із поведінки дорослих засвоюють те, що становить зовнішні прояви: паління, вживання алкоголю, специфічний лексикон, одяг, спосіб відпочинку тощо. Особистою цінністю для підлітків є прагнення зайняти своє місце в колективі, бути визнаним. Серед дітей є «зірки» - лідер і «не визнані». У намаганнях самоствердитись «невизнані» досить часто набувають негативних форм спілкування, манери одягатись.

Саме під впливом сім'ї у підлітків складаються перші уявлення про культуру поведінки.

Ви бажаєте, щоб ваші діти були кращі за вас, так не виховуйте собі подібних, не тупцюйте на місці, діти – це глина, потрібні вмілі руки майстра, тож будьте майстрами.


Список інформаційної літератури



  1. Абрамова В. Як побудувати взаємодію родини та школи? [Текст] / В. Абрамова, О. Денисова // Відкритий урок. – 2008. – № 1. – С.74-75.

  2. Алексеєнко Т. Учитель – батьки – діти: пошук шляхів порозуміння [Текст] / Т. Алексеєнко // Шкільний світ. – 2005. – № 1. – С. 1-12.

  3. Бабич В. Батькам про особливості морально-статевого виховання дітей підліткового віку [Текст] / В. Бабич // Директор школи. – 2005. – № 3. – С. 21-23.

  4. Бобир О. Вітання [Текст] / О. Бобир // Початкова школа. – 2004. – № 2. – С. 4-9.

  5. Бобир О. Етикет і культура мовлення під час звертання [Текст] / О. Бобир // Початкова школа. – 2004. – № 5. – С. 40-43.

  6. Божик Л. Вчиться володіти собою [Текст] / Л. Божик // Директор школи. – 2007. – № 25-26. – С. 52-58.

  7. Васильева М.С. Роскошь и нищета общения [Текст]: классный час в 11 классе / М.С. Васильева // Последний звонок. – 2004. – № 9. – С. 8-9.

  8. Виховання у підлітків почуття власної гідності [Текст] // Шкільний світ. – 2009. – № 37. – Спецвипуск.

  9. Горева О. Я приймаю гостей [Текст]: рольова гра для учнів 7-го класу / О. Горева // Шкільний світ. – 2006. – № 1. – С. 20-21.

  10. Довга Т. Моральні знання як основа формування етичної культури школярів [Текст] / Т. Довга // Початкова школа. – 1998. – № 7. – С. 47-50.

  11. Докуніна О.М. Підготовка батьків до морального виховання дітей [Текст]: Ми і наші діти / О.М. Докуніна // Початкова школа. – 1990. – № 3. – С. 53-55.

  12. Дорошенко К. Самовиховання – дієвий засіб становлення гуманістичного ідеалу [Текст] / К. Дорошенко // Шкільний світ. – 2003. – № 18. – С. 1-3.

  13. Євтушенко Н.В. Культура поведінки [Текст] / Н.В. Євтушенко // Позакласний час. – 2004. – № 7-8. – С. 58-60.

  14. Карпенчук С. У громадянських місцях, побуті [Текст]: метод. поради / С. Карпенчук, В. Працюк // Шкільний світ. – 2005. – № 4. – С. 5-6.

  15. Кодола Л. Заповіді батькам [Текст] / Л. Кодола // Шкільна бібліотека. – 2006. – № 7. – С. 99-100.

  16. Конфликты в нашей жизни [Текст]: практикум по культуре общения // Все для вчителя. – 2004. – № 13-14. – С. 101-103.

  17. Культура привітання [Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 15-16. – С. 57-58.

  18. Лопухівська А.В. Про виховання почуття відповідальності [Текст]: Ми і наші діти / А.В. Лопухівська // Початкова школа. – 1998. – № 10. – С. 49-53.

  19. Марчук М. Чи вважаєш ти себе культурною людиною? [Текст] / М. Марчук // Шкільний світ. – 2004. – № 17. – С. 23-24.

  20. Мацієнко Ж. Духовність людини та природне довкілля [Текст]: психологічні механізми взаємозв’язку / Ж. Мацієнко // Завуч. – 2004. – № 5. – С.18-19.

  21. Мацієнко Ж. Духовність людини та природне довкілля [Текст]: психологічні механізми взаємозв’язку / Ж. Мацієнко // Завуч. – 2004. – № 6. – С.17-18.

  22. Мірошниченко Ю. Взаємодія школи і сім’ї у формуванні особистості дитини [Текст] / Ю. Мірошниченко // Психолог. – 2009. – № 14. – С. 14-15.

  23. Навчись поважати людей [Текст]: бесіда // Позакласний час. – 2004. – № 7-8. – С. 49-50.

  24. Нефедова Т.И. Человек среди людей [Текст]: классный час в 9 классе / Т.И. Нефедова // Последний звонок. – 2004. – № 9. – С. 6-7.

  25. Нравственно-этическая культура школьника [Текст]: етикет // Позакласний час. – 2001. – № 26. – С. 32-39.

  26. Одиниченко І. Ставлення людини до людини [Текст]: етична бесіда для старшокласників / І. Одиниченко // Шкільний світ. – 2006. – № 5. – С. 16-17.

  27. Основні завдання і зміст сімейного виховання дітей в сучасних умовах [Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 1-2. – С. 24-30-32.

  28. Пам’ятка батькам від дитини. 27 дитячих прохань [Текст] // Директор школи. – 2004. – № 12. – С. 15.

  29. Повалій Л. Виховання у молодших підлітків поваги до старших [Текст] / Л. Повалій // Шкільний світ. – 2004. – № 13. – С. 6-7.

  30. Процько І. Творча співпраця педагогічного колективу, учнів та батьків [Текст]: матеріали засідання педради / І. Процько // Директор школи. – 2006. – № 23-24. – С. 36-46.

  31. Репенко В.І. Найвищі моральні цінності людини: сенс життя і щастя [Текст] / В.І. Репенко // Позакласний час. – 2003. – № 7. – С. 14-17.

  32. Романовська Д. Батьківський всеобуч [Текст] / Д. Романовська, Собкова С. // Психолог. – 2005. – № 43. – С. 27-31.

  33. Романовська Д. Профілактична робота і просвіта батьків [Текст] / Д. Романовська, Собкова С. // Психолог. – 2005. – № 44. – С. 27-30.

  34. Сербіна Р. Допомогти батькам – допомогти дитині [Текст] / Р. Сербіна // Психолог. – 2009. – № 11-12. – С. 59-61.

  35. Смішко Л.В. Добротою себе виміряй [Текст]: класна година / Л.В. Смішко // Позакласний час. – 2002. – № 19. – С. 5-8.

  36. Чирва Н.Й. Спільно з учителем-предметником [Текст]: формуємо естетичні смаки / Н.Й. Чирва // Шкільна бібліотека. – 2009. – № 10. – С. 69-70.

  37. Шелестова Л. Коли жінка першою подає руку [Текст] / Л. Шелестова // Шкільний світ. – 2009. – № 15. – Вкладка.

  38. Шовкова О.В. Добро і зло в житті людини [Текст]: позакласний захід / О.В. Шовкова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. – № 36. – С. 29-31.

  39. Шуліпа Н. Школа і сім’я – грані співробітництва [Текст] / Н. Шуліпа // Директор школи. – 2008. – № 46. – С. 28-29.

Додаток 4

«Агресія: причини і наслідки»


Шо таке агресія? Це всяка поведінка, яка містить погрозу чи завдає шкоди іншим. Нинішнє життя сповнене агресії:

  • у шкільному дворі старшокласник перестріває молодшого школяра і вимагає у нього гроші,

  • портфель нової учениці діти перекидають у класі з парти на парту, не даючи їй змоги мати своє робоче місце та заприятелювати з кимось із дітей,

  • учитель відповідає другокласниці: "Не знаєш, бо два тижні хворіла? Це твої проблеми. Не напишеш контрольну — отримаєш два бали!",

  • батько лає і б'є сина за неуспішність у школі,

  • кіногерой шматує тіло жертви, яка стікає кров'ю.

У психологічній науці агресія найчастіше розглядається не як емоція, мотив чи установка, а як модель поведінки. Прояви агресії у людей дуже різноманітні. На думку відомого дослідника Басса, агресію можна описати, використовуючи три основні шкали:

  • фізична агресія — вербальна,

  • активна агресія — пасивна,

  • пряма агресія — непряма.

Їх комбінації дають вісім можливих категорій, у рамках яких і відбувається більшість агресивних дій.

Тип агресії

Приклади

Фізична — активна — пряма

Підлітки б'ють ногами людину, яка лежить на асфальті.

Фізична — активна — непряма

Старшокласники закладають, замаскувавши, петарди в туалеті початкової школи.

Фізична — пасивна — пряма

Учні оголошують бойкот однокласнику- відміннику.

Фізична — пасивна — непряма

Учні відмовляються виконати розпорядження класного керівника про прибирання території школи.

Вербальна — активна — пряма

Учень насміхається і принижує іншомовну ученицю.

Вербальна — активна — непряма

Дівчинка зводить наклеп на однокласницю.

Вербальна — пасивна — пряма

Група дівчаток розпускає плітки про свою однокласницю.

Вербальна — пасивна — непряма

Учні класу знають, хто зробив шкоду, проте мовчать, коли вчитель несправедливо звинувачує їхнього однокласника.

Як ілюструє таблиця, агресія — це не лише пряме насильство над особистістю і спричинення фізичного страждання. Вона має місце й тоді, коли хтось когось хоче підставити чи виставити на посміх. Поведінка, спрямована на позбавлення людини заслуженої похвали, поваги, приниження її гідності — також аїресія.

Схоже, що мало не кожна ситуація, якої ми торкаємось у кризовому соціумі, містить той чи інший тип агресії. Такий дотик є болючим, він загострює почуття несправедливості, травмує, викликає зневіру й тривожність навіть у сильних і психологічно зрілих особистостей. А у дітей? У дітей, котрі лише вибудовують уявлення про людей, довколишній світ і себе у ньому, агресивність соціуму може спричинити до не зворотних наслідків.

Агресивність є одним із відхилень, яке найчастіше зустрічається в поведінці дітей і підлітків. Зростання агресивності дітей — одна з найактуальніших проблем сьогодення.

Школярів практично ніхто не навчає вміння формувати в себе настанову на емоційні контакти з іншими людьми, розвивати здатність коригувати свої емоційні реакції на зовнішні та внутрішні впливи. Причини появи агресії в дітей можуть бути найрізноманітнішими. Виникненню агресії сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку. Величезну роль відіграє виховання в родині з перших днів життя дитини.

Агресивність зазвичай супроводжують неадекватна самооцінка (занижена або, частіше навпаки, завищена), неадекватний рівень вимог; підвищена емоційна напруженість і тривожність; низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.

Нерідко діти потрапляють у проблемні ситуації та виявляють агресію через те, що не мають базових соціальних умінь. Вони не знають, як відповісти на провокацію інших та не втягуватись у бійку; як висловити своє невдоволення, не пускаючи в хід грубі слова чи кулаки; як діяти, коли хороші наміри постійно наштовхуються на негативну реакцію оточуючих. Діти з проявами агресії у поведінці найчастіше не вміють прийняти точку зору інших дітей, байдужі до їх емоційного стану.



Як виникає агресія?

Дослідники цього явища сформулювали три теорії, за допомогою яких намагаються відповісти на запитання про походження агресії й причини її виникнення. Кожна з них пояснює якийсь важливий аспект і провадить до висновків, що мають серйозне значення для шкільної системи протидії агресії, реагування на неї й розв'язання відповідних проблем.

Відповідно до цього підходу вважається, що люди мають вроджену схильність до агресивної поведінки, що проявляється в таких реакціях, як рефлекторне застосування фізичної сили з метою здобуття переваги й керівної ролі в групі або в боротьбі за життєвий простір чи володіння певними предметами. В інтенсивності проявів схильності до агресії існують розбіжності, обумовлені не тільки статевою відмінністю, але й індивідуальними особливостями людей. Ця теорія не пояснює природи всіх проявів агресивної поведінки, проте її основне твердження має для шкільної системи суттєве значення: якщо ця схильність є вродженою, то ми маємо право зробити висновок про те, що повністю ліквідувати агресивну поведінку в дітей неможливо і що прояви такої поведінки можуть траплятися навіть тоді, коли виховне середовище школи наближене до ідеалу. Беручи це до уваги, важливо знайти в житті школи такі сфери активності, які б заспокоювали дітей, давали їм змогу звільнитися від негативних емоцій, не завдаючи нікому шкоди.

Слід пам'ятати, що завдати комусь кривду не є самоціллю для дитини: вона вдається до агресії, щоб досягти бажаних цілей. Учити дітей досягати своєї суспільної мети неагресивними методами — це одна зі складових системи профілактики агресії й тренування мирної поведінки в занадто агресивних дітей.



Агресія як результат наслідування соціальних зразків

Які особи і які групи мають вирішальний вплив на формування поведінки молоді? Звичайно, на першому місті стоять батьки. Щодо цього ніхто сумнівів не має. Проте відразу після батьків роль «учителя» переймають інші важливі в нашому житті люди: у дитячому садку й у молодшій школі — учителі й технічний персонал; вплив ровесників стає дуже важливим у період статевого дозрівання, і тоді вже підліток учиться агресивно себе поводити на прикладі групи своїх друзів.



У яких умовах ризик засвоїти агресивні зразки поведінки від оточення є найбільшим? До таких умов відносять:

  • агресивну поведінку осіб, які користуються авторитетом у дитини;

  • спостереження за ефективністю агресивної поведінки;

  • досвід одержання користі від неї;

  • перевагу такої поведінки в конкретному сімейному чи шкільному оточенні.

Біологічні фактори

Розрізняють кілька біологічних факторів, які можуть бути пов'язані з рівнем агресії. До них належать:



  • фактор темпераменту (дитина, яка має сильний темперамент, більше схильна до засвоєння зразків агресивної поведінки),

  • високий рівень гормонів, зокрема тестостерону в хлопців,

  • порушення динаміки протікання нервових процесів, яка проявляється у вигляді надмірної психічно-рухливої збудженості, що також має зв'язок із посиленою активністю дитини й проблемами здійснення нею контролю за своєю поведінкою,

Описані фактори можуть сприяти посиленню агресії, проте їх не треба розглядати як основні причини агресивної поведінки в дітей.

Вплив сімейного середовища

Науковці вбачають багато причин агресії дитини в її первинному виховному середовищі, тобто в сім'ї. Найчастіше в агресивній поведінці дітей звинувачують безпосередньо їхніх батьків.

Дослідження вказують на те, що негативний вплив мають такі три сімейні фактори:


  • жорстоке ставлення, байдужість, брак тісного контакту з дитиною, особливо в перші роки її життя,

  • терпиме сприйняття будь-якої поведінки дитини, вседозволеність, особливо тоді, коли дитина агресивна по відношенню до інших, відсутність чітких правил, допустимість застосування агресії,

  • груба, агресивна поведінка когось із батьків.

До форм шкільної агресії та насильства належать:

  • фізичне насильство — коли б'ють, штовхають, смикають, відбирають гроші, забирають чи псують речі. Фізичне насильство може застосовуватися безпосередньо (коли людина сама це робить) або посередньо (коли намовляє інших це робити),

  • словесне і безслівне насильство — докучання, передражнювання, глузування, висміювання, ображання, осоромлення, погрожування, розповсюдження пліток і наклепів (особисто чи в мережі Інтернет), демонстрація непорядних жестів. Цей вид агресії та насильства також може мати посередню форму, наприклад, коли людина намовляє інших скривдити, висміяти або виключити когось із числа своєї групи.

Вплив групи однолітків

Надзвичайно важливим є вплив на молодих людей середовища однолітків. Сприяють формуванню зразків агресивної поведінки такі фактори:



  • наслідування авторитетних чи привабливих для дітей осіб, наприклад, старших учнів;

  • можливість зменшення особистої відповідальності за агресивну поведінку шляхом розподілення її на більшу кількість осіб (аргумент - «усі це роблять»).

Особливості вияву агресії

Вияви люті з елементами агресивної поведінки вперше спостерігаються тоді, коли бажання дитини з якихось причин не виконується. Перешкодою до виконання часто є заборона або обмеження з боку дорослого. Дитина хоче отримати іграшку або стрибнути з гірки чи шафи — різноманітність таких бажань не має меж. Тільки незначна їх частина може бути втілена без неприємних наслідків для самої дитини та дорослих. У решті випадків її вимоги доводиться обмежувати. І ось з'являється реальна загроза для виникнення конфлікту. Як правильно поводитися в такій ситуації? Бажано перевести активність дитини в інший напрям. Запропонуйте їй якусь гру або спробуйте відвернути її увагу від предмета бажання, і ви переконаєтеся, що уникнути конфлікту не тільки можна, а й треба.

Нерідко трапляються такі ситуації, коли агресивність дитини є реакцією протесту проти дій дорослих, що спонукають її до чогось.

Щоб досягти успіху у спілкуванні з агресивними дітьми, слід дотримуватися таких порад:

• пам'ятайте, що заборона і підвищення голосу — найменш ефективні способи подолання агресії. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки й усунувши їх, ви можете сподіватися, що випадки вияву агресії з боку вашої дитини стануть поодинокими;

• дайте можливість дитині виплеснути свою агресію, вилити її на інші об'єкти. Дозвольте побити подушку або розірвати портрет її ворога, і ви побачите, що в реальному житті агресивність зменшиться;

• показуйте дитині власний приклад ефективної поведінки. Не допускайте у її присутності вияву гніву або поганих висловлювань про своїх друзів чи колег, складання планів помсти;

• нехай ваша дитина відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти, вона має бачити, що потрібна і важлива для вас.
Здатність робити добро чи зло не властива дитині від природи — вона виробляється у процесі життя. Це основа людської культури, що починає формуватися від моменту народження протягом семи років дитинства. Виховання юної душі — справжнє мистецтво, яке має ґрунтуватися передусім на ідеї добра. Добро має увійти в голову і серце дитини з першими проблисками свідомості, з першими уявленнями і думками про навколишній світ. Малюк уже на початку свого життя усвідомлює, що в світі є добро і зло.

Ми звикли до гасла: «Усе найкраще дітям», до порад виховувати їх на позитивних прикладах, оберігати від горя тощо. Але це не означає, що дитина до певного рівня розвитку свідомості є лише споживачем добра. Треба вчити бачити добро у повсякденному житті й виробляти відповідне ставлення до нього, схвально оцінювати тих, хто його робить, викликати позитивні емоції на добрий вчинок і прищеплювати звичку дарувати добро рідним, друзям, знайомим, просто людям.

Ідея добра має стати часточкою душі кожної дитини. Саме тоді вона увійде у думки, погляди, переконання, буде тією міркою, за якою оцінюватимуться людські стосунки. Для того щоб людина стала поганою, не треба докладати зусиль, а ось зробити її хорошою — це складна, кропітка і тонка праця. Не слід сподіватися, що дитина сама навчиться добра, якщо живе в культурній сім'ї.

Реалізація здатності робити добро потребує певних вольових зусиль. Саме воля, душевне напруження допомагають боротися зі злом. Ми здебільшого говоримо про нього тоді, коли воно вже скоїлося, і забуваємо, з чого зло народжується: з бездіяльності, пасивності, невтручання. Маємо вчити дитину відчувати і палко переживати зло, яке коїться на її очах. Не гасити, а поділяти і підтримувати обурення, сприяти доведенню його до кінця. Достатньо кілька разів загальмувати таке поривання душі, й можна не помітити, як дитяче серце стане байдужим.

Гуманні почуття у дітей формуються і розвиваються у реальних стосунках з дорослими та однолітками. У дошкільників цей процес починається зі ставлення до дорослих. Найкращий вихователь — багатство людських взаємин у сім'ї, яке дорослі використовують для навчання дитини, наповнення її душі чуйністю до рідних.

Агресивні дії дитини можна спостерігати уже в ранньому віці. У перші роки життя агресія виражається в імпульсивних нападах упертості, супроводжується спалахами злості або люті, кусанням, криком, спричиненими станом дискомфорту, безпорадності. Агресивною таку поведінку можна назвати умовно, адже у дітей немає наміру завдати комусь шкоди.

У період кризи трьох років відбувається роздвоєння: дитина провокує конфлікти, може кричати на матір, ламати іграшки зі злості тощо. Як наслідок — батьки сваряться з дитиною і один з одним через її вихо­вання. В атмосфері постійних сварок, бійок, непорозумінь у неї дедалі більшою мірою виявляються невміння стримувати безпосе­редні емоційні реакції, збудливість, конф­ліктність. Заражаючись дратівливістю дорослих, діти переносять її на своє найближче оточення — однолітків.

З часом дитина вчиться контролювати свої агресивні імпульси. Ознаки агресивності в цьому віці залежать переважно від реакції батьків на ті чи інші форми поведінки. За їхнього нетерпимого ставлення до відкритої агресії можуть з'являтися символічні форми (впертість, скиглення та інші види опору).

З трьох років ознаки агресивності пов' язані з процесами статево-рольової ідентифікації дитини. Хлопчики виявляють свою агресивність у бійці, а дівчата — у вереску. Якщо в перші роки життя немає різниці у частоті й тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків та дівчаток, то з віком у хлопчиків вони зростають, а в дівчаток зменшуються. До того ж вважається, що дівчатка, маючи такі самі агресивні тенденції, як і хлопчики, бояться їх виявляти через страх бути покараними, в той час як до агресивності хлопчиків дорослі ставляться поблажливіше.

На першій стадії підліткового періоду (10—11 років) дитину характеризує дуже критичне ставлення до себе. Близько 34 % хлопчиків і 26 % дівчаток дають собі негативні характеристики. При цьому в них переважає фізична і найменше виражена непряма агресія.

Ситуативно негативне ставлення до себе, зумовлене оцінками як дорослих, так і ровесників, зберігається і на другій стадії розвитку (12—13 років). У цьому віці більш вираже­ним стає негативізм. Спостерігається зрос­тання фізичної та вербальної агресії, тоді як непряма спадає.

На третій стадії підліткового віку (14— 15 років) підліток зіставляє свої особисті риси, форми поведінки з певними норма­ми, прийнятими у референтних групах. При цьому на перший план виходить вербальна агресивність.


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка