Обухівський міський центр творчості дітей, юнацтва та молоді «Романтик» Виховний захід «Я візьму той рушник …»



Скачати 232,88 Kb.
Дата конвертації18.12.2016
Розмір232,88 Kb.
Обухівський міський центр творчості дітей, юнацтва та молоді «Романтик»

Виховний захід

«Я візьму той рушник …»



З історії українського вишиваного рушника. Рушник у обрядах та звичаях, у життi людини. Майстринi Малишкового краю. Обухівський рушник.
Автор: Бабакіна Ірина Вікторівна

Керівник гуртка «Етнографічна сувенірна лялька»

ЦТДЮМ «Романтик»

м. Обухів

2012

Мета: Познайомити учнів з рушниками - оберегами рідної домівки, з народними звичаями,повір’ями,виховувати повагу до минувшини, глибоке почуття любові до отчого краю – батьківщини славетного земляка Андрія Самiйловича Малишка



Інтер’єр української хати. На столі лежать домашні обереги: калина, рушник, хліб. На стінах обухівські рушники, вислови:» Людина завжди повинна пам’ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком» О. Довженко

«Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Тільки той віддав всю думу,

Все, що зміг, народу». О. Олесь

«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала»

А. Малишко

( Центральна композиція - портрети поета Андрія Малишка, його матері Івги Остапівни)

На заході присутні батьки,учні, учителі,обухівські майстрині - вишивальниці.



Учениця: (одягнена в українське вбрання);

Доріжки білі ненька вишивала,

А заполоч блакитну з хвилі брала,

З клубочка свого серця жар-червону,

Із пасма ночі та із смутку-чорну…

П’ять ниточок на голку,

П’ять-під голку,

Ой білий шовку,непокірний шовку!

Швидкі роки ковзнули п’ятірнею

За матір’ю ласкавою моєю.

Та в’ю із хмелю радощі зеленi.

Бо вірю я у вишивання нені.

Хто сам малюнок долі вибирає,

Той пустоцвіту у житті не має.

(М.Павленко)
Звучить пісня про рушник на слова А.Малишка.
Ведуча підходить до рушників:

Український рушник…Оздоблений квітками, зірками, птахами…Стільки він промовляє серцю кожного із нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні.



Учениця: Два кольори оті на полотні -

Червоними і чорними нитками,

Світанок той і ті святетні дні,

Зігріті материнськими руками,

Лишаються у серці назавжди.

Освітлюють прожитих лiт суцвіттями,

І де б не був я, де б я не ходив.

Вони для мене найрідніші в світі,

Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ,

А серце заболить – воно не камінь

Бо пісня про рушник враз тихо зацвіте

Червоними і чорними квітками.


Учні виконують пісню «Два кольори»
Сценка

Мати з сином прибирають хату. Мати прасує рублем рушники.



Мати: Допоможи мені, синку, розвісити у хаті рушники. Рушник – обличчя оселі, її господині.

Син: Чому так багато рушників?

Мати: У піст червоні рушники не вивішують, а два рази на рік – на Різдво і Паску хату прикрашають найгарнішими рушниками:


  • На образи, над дзеркалом,

  • На кілочок, на картині,

  • На сволок, хліб на столі накривали

  • Над дверима діжу хлібну на покуті покривали

  • Над вікнами.

На рушнику з хлібом – сіллю зустрічають дорогих гостей…(звучить пісня « Зеленеє жито, зелене…»)



Син: Які цікаві звичаї!

Мати: Так треба. Обереги, які знаходяться на краях рушника, мають чарівну, захисну силу.

Син: (здивовано зиркає на матір) Про які обереги ви мовите?

Мати: Це такі, щоб ти знав, добрі охоронці нашої хати, бережуть домівку від лиха, хвороб, блискавки.
( Розвісила останній рушник, стала віддалік,оглянула задоволено світлицю)

Бачиш (робить жест руками), наче небагато й зробили, а як гарно стало.


(Мати з сином виходять).
Учень: Дивлюсь мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута – м’ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло – тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Вірш «Рушник» І. Михайловська
1.Учениця: Здавна рушник супроводжував людину від самого народження і до смерті. У поганьскiчаси, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах живуть божества, вони шанобливо обвішували дерева рушниками – обрусами.

2.Учениця: На відзнаку народження дитини рушниками пов’язували куму і кума. Давався рушник – оберіг сину, який вирушав з рідної домівки.

3.Учениця: Донька перев’язувала рушниками сватів,коханого. Батьки підносили молодим хліб – сіль на рушнику. Дівчина готовила їх десятки, бо ритуал сватання й весілля вимагав їх щедру роздачу.

4.Учениця: Ось як в описі весілля зазначає М.Маркевич (1860р.): рушники обом старостам, рушник під коровай, по рушнику дружкам, рушники під ноги в церкві, по рушнику дружкам у тестя, рушники дружкам і старостам від батька молодої, два рушника навхрест під коровай з наміткою, якою будуть молоду скривать, знову по рушнику дружкам уже від молодих, у понеділок : дружині молодої 2 рушника й два червоних пояса для зав’язування миски з пиріжками, а потiм цими рушниками вони перев’язуються; коли в кінці прибула молода просить віддати червоні пояси, якими були зав’язані пиріжки, дружки кажуть: дайте нам чотири рушники, які нам слідують…а ще два рушники музиці, бо й той трудився і нарешті, у вівторок молода стелить на віці два рушника під коровай, який ділять усій рідні. Виходить, що тільки весільних рушників треба більше двадцяти. Недаремно у пісні співається: у коморі сволок, на ньому рушників сорок…

Ведуча: Коли будувалась хата, то крокви на верх також піднімалися на полотняних рушниках. До останку рушник супроводжував людину. Труну обов’язково слід було опускати в землю на рушнику. Рушник прив’язували до хреста.

Учениця: Він причаївся

На бильці мого ліжка –

Вишиваний

Із країв


Пташками та вишнями.

Увесь білий, а впоперек –

Червона стрічка,

Наче сонця схід над криницею…

Вишивала бабуся його молодою.

Тягнула голкою

Радість і біль,

І вплітався рушник цей в щербату долю,

А на ньому – і хліб, і сіль…

Крізь сторічну даль,

Крізь журбу і печаль

Він до мене прийшов

І мені приніс

Щебетання птахів,

Мрії жагу, солоність бабусиних сліз

І народного генія

Невмирущу печаль.

( В’ячеслав Рисцов )



Ведуча: Рушник у нашому побуті, обрядах живе й сьогодні. Обухівський край славиться майстринями - вишивальницями. На наше свято ми запросили членів Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Зохнюк Світлану Сидорівну та Хіміченко Надію Омелянівну, авторів багатьох обухівських рушників.
Майстрині: Герб Обухова і на його основі створений прапор мають три джерела і проукраїнський символ - Дерево життя з неповторного обухівського рушника, український рушник як втілення українського духу, і звичайно ж, наш земляк, видатний поет сучасності Андрій Малишко, який у пісні підніс цей символ над усім світом. «Пісня про рушник» перекладена на 95 мов світу. У 1997 році рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО визначена кращою піснею про матір тисячоліття.

14 листопада 2012 р. ми відзначаємо 100-річчя з дня народження нашого земляка Андрія Малишка.


Учні підготували питання до майстринь:

1. Скільки відомо на Україні технік вишивання? (Більше ста).

2. Що означає образ Дерева життя на рушнику? (Це своєрідна модель роду людського як організація світу в просторi і часi)

3. А чи правда, що обухівські рушники в давні часи вишивали переважно чоловіки?



Майстриня: Так, вишивали чоловіки, здебільшого на продаж. Рушники-червоні та вохристі з деревцями, вазонами, часто з птахами користувалися великим попитом. Їх охоче купували на ярмарках. Використовували для прикрашання хат, в обрядових дійствах.
Учні розглядають рушники майстринь. Розпитують вишивальниць про знаки – символи, техніку вишивання, волокнистий склад тканини, ниток. Дізнаються, що для міцності кольорів, нитки для вишивання запiкали у тісті.

Ведуча: Відома поетеса, вишивальниця Малишкового краю Тетяна Лакиза у своєму вірші «Вишиваю» розповіла про обухівські знаки – символи на рушниках.
Учениця: (Розповідає вірш)
«Вишиваю» Т.Лакіза

Вишиваю, мов пісню співаю,

Нитку хрестиком ніжно кладу.

Взір веселкою барв оживає,

Наче сонце у мами в саду.

Ось листочок бринить під руками,

Ось гойдлива плакуча верба.

Тут барвінок прославсь між гілками,

А ось мак похиливсь - то журба.
Вишиваю, мов Богу молюся,

Набираюся сили й снаги,

Злих очей і пліток не боюся,

Бо хрестом захищаюсь завжди.


Визріває червона калина,

Символ Роду, любові роса.

Дві голубки – то вірність пташина ,

Дуб – то сила, а мальва – краса.


Вишиванки. Одвіку й донині

Всесвіт в них, закодована суть.

I з – під голки на білій тканині

В рушниках моїх квіти цвітуть.


Рушники – то мої обереги,

В них магічна є сила така,

Що згорить, розіб’ється прокляття,

Затремтить навіть в смерті рука.


Вишиваю – мережу сорочки,

Хочу всіх захистити від зла.

Щоб сини українські та дочки

Виростали з любові й тепла.


Ведуча: Андрій Самійлович Малишко вірив у силу вишивок – оберегів. «Від смерті, ворожої кулі мене спасла мамина вишита сорочка» - сказав поет на з’їзді письменників України. Любов до матері привела Андрія Малишка до рідної хати, тільки – но звільнили Обухів від німців. Хоч на хвилинку побачити рідну неньку Івгу Остапівну.

Учень:(Читає вірш):

Мама вишивала рушники,

Ніжно – ніжно голкою вертіла

Ні, не йшли, а мчалися роки, -

А старіть же зовсім не хотіла…

Роки йшли і осінь майоріла

За селом лунало вже «курли»…

Пасмо сиве в дзеркалі узріла –

Ох, роки…Як швидко пропливли…

Мама вишивала рушники

Ніжно нитки хрестиком складала.

І шитво лишила навіки.

Віддала усе, усе, що мала.

Вишні розцвітали у садочку,

Й мальви під вікном цвіли й цвіли…

Рушники вишивані й сорочки

Ніби лебеді, у вирій попливли.
Звучить пісня про рушник на слова Андрія Малишка.

(спiвають учасники,гостi свята)



Ведуча: Підводячи підсумки нашої зустрічі, хочеться висловити сподівання, що ви берегтимете все,що нас оточує, адже мамина вишиванка, бабусина пісня, рушники – все це наша родовідна пам’ять, наша історія.

Не забувайте, про що ми сьогодні говорили і розкажіть згодом своїм дітям, рідним.



Учні: Були за князя Кия ми, і єсть у час космічний,

Бо не мина народ у просторі і в часі не мина.

В віках живе, не меркне наша полотняна вічність,

І прахом не стануть, не гаснуть полотняні письмена…


Щоб нащадки відали, як ми жили, воювали,

Як ми народжувались, як помирали на схилі днів.

Скільки ми рушників полотняних навишивали,

Скільки в майбутнє послали отих полотняних листів.


З поеми Євгена Гуцала « Материзна»

Список використаної літератури:


  1. . Полтава.:Верстка,1998 – 70 с.

  2. Гавриленко Л. А., Джерело. Посібник з народознавства. Запоріжжя, Просвіта. 2001 – 53 – 65 с.

  3. Домотенко Ю. К. Обухів. К.: Задруга, 2007 – 180 с.

  4. Домотенко Ю. К. Обухівський рушник. К.:Задруга 2005 – 32с.

  5. Народознавство на уроках праці, кооп.»Учбові посібники», 1992р.

  6. Кулінич – Стахурська О. Мистецтво української вишивки. – Львів.: Місiонер, 1996 – 176с.

  7. Мельничук Ю. О. Семантика українських вишитих рушників//Народне мистецтво. - : 2004. 3 – 4 (27 – 28)-с. 60-65.

Каталог: prof
prof -> Роль мови у формуванні та самовираженні особистості
prof -> Упорядники: В. С. Лозінський, Н. П. Бурмака, М. С. Хосрошвілі, І. В. Гуртова, І.Є. Конченкова к и ї в
prof -> Програма для 8 9 класів загальноосвітніх навчальних закладів
prof -> Методика проведення профорієнтаційної роботи з учнями
prof -> Післядипломної педагогічної освіти
prof -> Випуск 11 Профілактика торгівлі людьми
prof -> Програма з математики для 10 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал