Мовленева компетентність як складова комунікативного процесу державних службовців л. М. Артюшкіна



Скачати 98,24 Kb.
Дата конвертації26.01.2017
Розмір98,24 Kb.
МОВЛЕНЕВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

ЯК СКЛАДОВА КОМУНІКАТИВНОГО

ПРОЦЕСУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Л.М.Артюшкіна

проректор, кандидат педагогічних наук, доцент



О.М.Рудь

декан, кандидат філологічних наук, доцент

Сум ОІППО
Діяльність державного управлінця вимагає від нього не тільки професійної майстерності, а й широкої загальної освіти, оскільки вона пов`язана з інтенсивним усним і писемним спілкуванням, передбачає широку мовленнєву практику, потребує точного вираження понять і категорій у різних сферах державного управління.

Науково доведено, що існує прямий зв'язок між мовленнєвою компетенцією та стилем керівництва, який соціальні психологи та педагоги визначають як прояви в службовій поведінці керівника особливих якостей, зумовлених його типом нервової системи, рівнем оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування.

Державний службовець під час виконання своїх безпосередніх обов`язків виступає в різних комунікативних ролях: веде ділове листування, складає законопроекти, проекти постанов, договори й угоди, спілкується з іншими державними службовцями та громадянами різного рівня культури. Недотримання та порушення державним службовцем мовних норм може стати причиною непорозуміння, викликати заперечну реакцію у співрозмовника і негативно позначитися на його подальшій кар`єрі [2, с. 3].

Оскільки мова і мовлення обслуговують усі види діяльності державного службовця, ми розрізняємо мовну і мовленнєву компетенції.

Мовна компетенція – це засвоєння, усвідомлення мовних норм, що склалися історично в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок для успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Цей вид компетенції властивий високоосвіченій, культурній людині, сформованій особистості.

Мовленнєва компетенція − це вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Лексична компетенція − наявність певного запасу слів у межах професійного розвитку, здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів'їв, фразеологічних зворотів.

На жаль, в усному і писемному спілкуванні державних службовців спостерігається тенденція до надмірного й недоречного вживання іншомовних слів через недостатнє знання лексичного багатства рідної мови. Наприклад, замість зв`язки з громадськістю вживається паблік рілейшенз; управління підмінюється запозиченим з англійської мови словом менеджмент; перший компонент сталого сполучення слів запобіжні заходи замінюється словом превентивні. Критерієм відбору для вживання нових слів іншомовного походження має бути семантична і стилістична необхідність їх застосування. Так, наприклад, у фінансових документах, міжнародних угодах не варто уникати запозичених з інших мов слів банк, кредит, телефон, телеграма, бюджет, які увійшли до словника міжнаціонального спілкування, не мають українських відповідників та їх використання зумовлено загальною тенденцією до застосування інтернаціональних лексичних одиниць [2].

Фонетична компетенція – правильна вимова всіх звуків ділової мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічний наголос тощо).

Найпоширенішими помилками у мовленні державних службовців є недотримання орфоепічних норм, яке виявляється у відступі від правил чергування голосних і приголосних (шісти замість шести, вісьми замість восьми); правил звукових змін при збігові кількох приголосних. Це призводить до неправильної вимови й порушення милозвучності (евфонічності) української мови, до неприродного для неї нагромадження звукосполучень (наприклад, побуквена вимова слова інтелігентський, у якому відбувається спрощення у групі приголосних нтс, і слово вимовляється як [інтелігенський]; в разі необхідності, в зв`язку з відсутністю замість у разі необхідності, у зв`язку з відсутністю), у глухій вимові приголосних наприкінці слова і складу (мохти замість могти, нарот замість правильного народ), нерозрізненні звуків г і ґ, у вимові а на місці ненаголошеного о (директар замість директор, мажаритарна замість мажоритарна), у порушенні акцентуаційних норм (сорипрофе замість професори; йвалови замість ловий,ва йфахови замість вийховий, ринкофа замість рнадцятьнковий, чотири замість надцять, батьківщичотирна замість тьківщинаба, яіндустрі замість стрія,інду ментдоку замість нтдокуме; у займенниках, які вживаються без прийменників: гомо замість мого, гоцьо замість ;цього в інфінітивних формах двоскладових дієслів: стиве замість сти, вневести замість внести; у словах іншомовного походження на -метр, -ер: метркіло замість тр,кіломе фершо замість ршофе) тощо [2].

Граматична компетенція – неусвідомлене вживання граматичних форм рідної та іноземної мови згідно із законами і нормами граматики (рід, число, відмінок тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм.

Граматичні помилки у мовленні державних службовців пов`язані з ненормативним утворенням частин мови і їх форм у процесі змінювання (наприклад, утворення прикметників міліцейський замість правильного міліційний під впливом російського прикметника милицейский) і з невластивим для офіційно-ділового стилю використанням граматичних форм частин мови за наявності в мові паралельних варіантів висловлювання, що спричинює змістовну неточність, порушує логіку викладеного матеріалу. Наприклад, поєднання обох форм ступенів порівняння прикметників (більш точніше, найбільш видатніший); уживання форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду із закінченнями -у(-ю), якщо іменники є назвами істот, осіб за фахом або за родом діяльності (повідомити начальнику замість повідомити начальникові); форми місцевого відмінка прикметників твердої групи чоловічого роду із закінченням –ім (високім) тощо.

Вплив російської мови на українське ділове мовлення в державному управлінні виявляється у змішуванні типів відмінювання або в запозиченні окремої форми, властивої російській мові. Так, наприклад, слово віче, яке є іменником мішаної групи другої відміни, використовується як невідмінюване за типом російського невідмінюваного слова вече іншомовного походження. В усному й писемному мовленні державних службовців трапляються помилки у процесі відмінювання складних числівників, які змінюються тільки у другій частині: шістдесяти, шістдесятьох, шістдесятьом тощо. Зросійщені форми шістидесяти, шістидесятьох, шістидесятьом суперечать морфологічній нормі української мови і є наслідком змішування форм відмінювання [2].

На підставі аналізу відомих досліджень у галузі психології і педагогіки, стану розв'язання проблеми на практиці, а також, виходячи з того, що мовленнєві уміння особистості формуються не тільки у предметній діяльності, а й у самому процесі життєдіяльності, самореалізації, А.Й.Капська виділяє два блоки мовленнєвих умінь, які по суті відображають їх спрямованість на певний вид професійної діяльності. А відтак кожен з блоків має свій обсяг і зміст мовленнєвих умінь. Саме вони забезпечують оптимальний варіант прояву комунікативності державного службовця [5, с.46].

Перший блок мовленнєвих умінь охоплює переважно ті, які забезпечують якісний характер мовлення; другий блок включає мовленнєві уміння, які посилюють ефективність комунікативного процесу взагалі і соціально-виховного впливу зокрема. Номенклатуру відокремлених двох блоків можна згрупувати так:


Перший блок:




Другий блок:

  • володіння технікою мовлення;

  • володіння логікою мовлення;

  • володіння інтонаційною варіативністю;

  • прогнозування комунікативної поведінки;

  • здійснення взаємодії;

  • здійснення емоційно-експериментального впливу;

  • володіння мовленнєвим етикетом.







  • формування цілі мовлення (всього комунікативного процесу);

  • ініціювання процесу мовлення;

  • вибір і реалізація видів мовлення;

  • адаптація комунікативних умінь до соціально-виховних умов і конкретного клієнта;

  • використання результатів аналізу мовлення і комунікативного процесу;

  • здійснення управління мовленнєвим процесом і його корекція.

Для здійснення характеристики і оцінки професійних комунікативних умінь на базі визначених двох блоків А.Й.Капською розроблено критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії.

Високий рівень – фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, добирати адекватну цілям інтонацію; він має чітку установку на оволодіння різними видами мовлення і може уже на перших порах роботи реалізувати власні уміння не менше як у п'яти видах діяльності.

Середній рівень – фахівець на достатньому рівні володіє мовленнєвими уміннями в комунікативному процесі й адекватно до цілей застосовує їх. Проте не завжди може оперативно вибирати вид мовлення. Він уміє аналізувати якість мовлення, але не завжди вміє управляти комунікативним процесом і здійснювати корекцію окремих якостей мовлення. Водночас він проявляє інтерес до комунікативності, прагне удосконалювати цей процес, та не завжди знає, як це зробити; включається у різні види комунікативної діяльності, але лише за умови крайньої необхідності.

Низький рівень сформованості мовленнєвих умінь характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані вміння. В комунікативний процес він включається лише за вимогами керівників соціально-виховної структури. Не проявляє інтересу до особливостей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удосконалення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається в комунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретна проблема і коли бачить цікаві шляхи її вирішення.

Визначені показники рівнів дозволяють спеціалістові проаналізувати власні уміння, виявити "білі плями" у власному мовленні, а керівникам відповідних соціально-виховних інститутів − об'єктивно і критично оцінити одну із професійних якостей державного службовця і визначити чи навіть окреслити його функції в даній організаційній структурі [5, с. 47].

Культура мовлення – це поєднання мислення і мови, точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість смислових зв’язків і відношень одиниць мови в мовленні зв’язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності. Культурі ділового мовлення, як і культурі ділового спілкування, потрібно вчити на всіх етапах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.


Література:

  1. Бахрах Д.Н. Государственная служба: основные понятия, ее составляющие, содержание, принципы // Государство и право. – 1996. – № 12. – С.10.

  2. Козієвська О. І. Особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців. - Дис. ... кандидата наук з державного управління. - К., 2003.

  3. Мельникова К.І., Рязанова С.Є. "Паблік Рілейшнз" як функція управління в органах державної влади // Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник, № 2. – Харків: УАДУ Харківський філіал, 1999. – С.40-46.

  4. Свірін М. Паблік Рілейшнз у місцевих органах влади: концептуальний аспект // Вісник УАДУ, 1998. – № 3. – С. 243-251.

Технології соціально-педагогічної роботи. – Навч. посіб. /За заг. ред. проф. А.Й.Капської. – К., 2000. – 372 с.
Каталог: documents -> konf zhuk
konf zhuk -> Саморозвиток особистості фахівця як мета та умова креативної та партнерської освіти л. М. Коробка
konf zhuk -> В системі післядипломної освіти
konf zhuk -> Застосування музейно-педагогічних технологій у новому суспільстві знань: проблеми І перспективи о. В. Караманов
konf zhuk -> Соціальні трансформації: інноваційна культура особистості в мінливому світі о. Г. Козлова
konf zhuk -> Запровадження креативного
konf zhuk -> Зміст поняття історична пам’ять на тлі українських реалій в. Артюх
konf zhuk -> Громадсько-активна школа
konf zhuk -> Особливості взаємодії органів державного управління та організацій громадянського суспільства на сучасному етапі
konf zhuk -> Гуманістична спрямованість освіти а. В. Гапон старший викладач Л


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал