Міністерство внутрішніх справ України



Сторінка2/3
Дата конвертації25.02.2017
Розмір0,81 Mb.
1   2   3
По відновленим провадженням справам про нерозкритий злочин слідчий огляд сприяє перевірці показань свідків і підозрюваних, а в окремих випадках, є засобом одержання нових доказів (наприклад, при участі в огляді підозрюваного, що дав правдиві показання, з'являється можливість для відтворення картини події і фіксації раніше не виявлених обставин).

Найчастіше провадиться огляд місця злочину (первинний і повторний ), предметів і документів.

Первинний огляд провадиться у випадках, коли за показаннями знову виявлених свідків, зізнанням обвинувачуваного чи іншим шляхом установлене місце злочину (наприклад, місце приховання трупа), про яке раніше не було відоме, або виявлені нові речові докази ( знаряддя злочину, матеріальні сліди і т.п.).

Повторний огляд провадиться, коли при попередньому розслідуванні об'єкт був оглянутий неякісно, некваліфіковано, показання допитаних осіб містять нові дані, з урахуванням яких оглянуті раніше об'єкти можуть бути сприйняті й оцінені по-іншому. До повторного огляду удаються також з метою уточнення і деталізації обставин і ознак об'єктів, зафіксованих у протоколі проведеного огляду недостатньо докладно

Слідчому, що прийняв до провадження справу про нерозкритий злочин, поряд з вивченням матеріалів справи, рекомендується побувати на місці злочину, «прив'язати» дані протоколу огляду до обстановки на місцевості і відтворити модель події. Це допомагає слідчому вникнути в деталі давно вчиненої події, найбільш повно представити її картину, змоделювати спосіб вчинення злочину [23, с.41-43].

Тактика допиту. Найбільш поширеною слідчою дією по відновлених справах про злочини минулих років є допит.

Чим більше часу пройшло з моменту сприйняття певного факту, події, явища, тим важче відтворення його в пам'яті людини, тим менша виразність образів цих фактів, подій, явищ в пам'яті особи, яка допитується. Однак, інтенсивність забуття сприйнятого залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, і час, що пройшов з моменту події, усього лише один з них. Без урахування всіх цих факторів (особливості сприйняття, зусилля втримати факт в пам'яті, дефекти пам'яті тощо) неможливо правильно вирішити питання про обсяг інформації, що можна отримати від особи, яка допитується по відновленій справі та про достовірність показань, які відстрочені в часі.

Серед тактичних прийомів допиту використовується ремінісценція - посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні в порівнянні з безпосереднім (пожвавлення, отримання нових зв'язків відносно того, що здавалося б назавжди втрачено пам'яттю). Однак терміни ремінісценції невеликі - від декількох годин до 15 днів з моменту сприйнятої події до допиту про нього. Тому при допитах по відновленій справі, які доводиться проводити нерідко через рік і навіть декілька років після сприйнятої події, важко розраховувати на можливість ремінісценції в чистому вигляді, безпосередньо під впливом часу.

Забування, як правило, не буває повним. Велику роль відіграє цілеспрямованість запам'ятовування, коли свідок, розуміючи значення того, що відбувається, передбачує можливість майбутнього допиту і свідомо прагне зберегти в пам'яті певну подію[31,с. 65].

Найбільш типовим для категорії справ, що розглядаються, як вже зазначалось, є повторний допит.

Повторний допит потерпілих, свідків, підозрюваних частіше за все буває необхідний:



  • при явно неналежній якості допиту, який проведено при первинному розслідуванні (неповнота, однобічність свідчень тощо);

  • якщо допитана раніше особа після зупинення справи або при її відновленні саме заявляє про бажання істотно доповнити або змінити свої показання;

  • у разі встановлення оперативно-розшуковим або іншим шляхом фактів помилкових або неповних свідчень;

  • якщо в показаннях раніше допитаних осіб не усунуті істотні протиріччя, що маються з іншими доказами по справі;

  • коли в процесі роботи по зупиненій або відновленій провадженням справі здобута нова, додаткова інформація, по якій необхідно отримати показання раніше допитаних осіб;

  • у разі повернення справи судом на додаткове розслідування після встановлення невинуватості підсудного в інкримінуємому діянні.

Своєчасне проведення першого допиту позитивно впливає на подальші показання, оскільки відтворений матеріал краще закріплюється в пам'яті, забуття відбувається набагато повільніше[31,с.58].

При допиті нововиявлених свідків можна більш об'єктивно і швидко перевірити показання осіб, які неодноразово змінювали свої показання.

Допит по справі про нерозкритий злочин, особливо коли досягнуті певні результати, тягне за собою провадження й інших слідчих дій, які нерідко пов'язані з новим місцем перебування допитуваної особи (обшуки, виїмки, допит інших свідків тощо).

У залежності від ситуації, для того, щоб підвищити рівень емоційної напруженості, допит може бути проведено раптово, або, навпаки, відкрито, з повідомленням повісткою або листом про причину виклику.

Важливо правильно визначити момент допиту. Так, викликати на допит підозреного по справі про нерозкритий злочин краще після того, коли будуть зібрані нові докази, що підтверджують підозри (невідомі йому показання свідків, речові докази, вилучені при обшуках предмети тощо). В необхідних випадках при підготовці до допиту потрібно передбачити невідкладне проведення очних ставок, для чого забезпечити явку осіб, показання яких розходиться з показанням особи, яка підлягає допиту.

Затримана особа нерідко підозрюється в скоєнні ще декількох злочинів, які залишились нерозкритими. Тому, плануючи допит, не потрібно пред'являти відразу всі докази, які є по цих злочинах. Це пояснюється тим, що злочинець протягом тривалого часу був упевнений, що йому вдалося уникнути відповідальності, що проти нього або зовсім немає доказів, або їх недостатньо. Відмовитися від цієї звичної думки та зізнатися у всіх скоєних злочинах йому важко, так як він переконаний, що час працював на нього. Таким чином, важливо спочатку отримати правдиві показання відносно того злочину, винність в якому допитуємої особи найбільш доведена. Лише отримавши об'єктивні правдиві показання по цьому епізоду, доцільно перейти до пред'явлення доказів за іншими фактами злочинної діяльності допитуємого.

Позиція допитуємого та вибір ним лінії поведінки при проведенні повторних допитів або вже знайшла своє відображення в попередніх показаннях, або може бути приблизно визначена зазделегідь, виходячи з інших матеріалів справи, результатів аналізу архівних справ та даних, які отримані шляхом оперативно-розшукових заходів тощо. Тому до початку допиту та в ході його проведення необхідно визначати й аналізувати лінію поведінки допитуваного, його зацікавленість в результатах вирішення справи з метою оперативного корегування тактики допиту.

Не виключено, що допитуємий раніше добросовісно помилявся при дачі показань або навмисно вводив слідство в оману, тому в цьому випадку дуже важливо встановити мотиви, які спонукали особу до дачі показань, що не відповідають фактичним обставинам справи. Це стосується допиту осіб, які умисно умовчували при первинному розслідуванні відомі їм факти, та знову виявлених осіб, що не повідомили в свій час відомі їм факти про обставини злочину чи особу злочинця.

Типовими мотивами дачі неправдивих показань або приховування відомих особі фактів, які стосуються вчиненого злочину, що залишився нерозкритим, можуть бути:


  • особиста зацікавленість свідка (користь, родинні зв'язки, дружні або, навпаки, неприязненні стосунки з обвинуваченим або потерпілим);

  • переконаність у тому, що злочин не буде розкрито внаслідок різних причин (впевненість у тому, що довести провину злочинця неможливо, безрезультатність першого розслідування внаслідок пройденого часу тощо);

  • небажання виступати в якості свідка взагалі (побоювання великих витрат часу, нервів тощо);

  • боязнь помсти зі сторони злочинця, його співучасників, друзів, близьких тощо;

  • небажання змінювати раніше дані показання через побоювання відповідальності за помилкові свідчення, які, на його думку, викличуть суперечності у випадку повторного допиту;

  • боязнь викриття факту недонесення або приховування злочину та відповідальності в разі встановлення істини;

  • прагнення приховати зв'язок події, яка розслідується з інтимною стороною життя допитуємого.

Іноді помилкові показання можуть бути наслідком патології чи розладу душевної діяльності допитуваного [8, c.66].

Потерпілі, крім того, під впливом пережитих емоцій, з боязні, що злочинець залишиться невикритим, непокараним або покарання буде м'яким, можуть давати показання, що носять явно звинувачувальний нахил і не відповідають дійсності.

Прагнення уникнути відповідальності, страх перед покаранням є типовими, найбільш поширеними мотивами неправдивих показань підозрюваних і обвинувачених, які дійсно вчинили злочин. Також у багатьох випадках їм заважають дати правдиві свідчення сором перед близькими людьми, страх розголосу, громадського засудження, прагнення приховати своїх співучасників, особливо в тих випадках, коли участь декількох осіб у вчиненні злочину є очевидною.

Велике значення для отримання правдивих показань від допитуваних осіб має такий тактичний прийом як пред'явлення доказів.

На жаль, в практиці слідчої діяльності нерідко зустрічаються абсолютно недопустимі факти поверхового та некваліфікованого огляду місця події, втрати речових доказів, вилучення їх з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства тощо, які не дають змоги притягнути особу до кримінальної відповідальності та визнати її винною за вироком суду.

У разі втрати або псування речових доказів оперувати на допиті доводиться лише відомостями про них, які викладені в протоколах слідчих дій, в ході яких ці докази були отримані. Але тактичне значення для допиту описів речових доказів в протоколах значно менше, ніж самого речового доказу.

Вивчення зупинених справ про нерозкриті злочини минулих років свідчить, що слідчі огляди предметів, документів, що вилучаються при оглядах місць події, обшуках і виїмках, як самостійні слідчі дії майже не практикуються. Це призводить до неповноти фіксації у матеріалах справи інформації про вилучений предмет, а у випадках його втрати або псування - до відсутності їх доказового значення.

Незважаючи на наявність у підрозділах внутрішніх справ достатньої кількості засобів фотографічної фіксації об'єктів, що мають значення для розкриття злочинів, у справах про нерозкриті злочини не завжди проводиться фотографування речових доказів (якщо не проводилося їх експертного дослідження).

Характерно, що по багатьох справах про нерозкриті злочини минулих років після поновлення провадження вдається виявити та використати в ході розслідування (у тому числі і під час допиту) речові докази, які через допущені при провадженні первинних слідчих дій помилки та недоліки не були своєчасно вилучені.

Докази, що навіть прямо не викривають злочинця, нерідко мають велике тактичне значення для отримання по відновленій справі правдивих показань раніше допитаних осіб, які дали помилкові або не до кінця відверті свідчення.

Іноді, розкривши злочин минулих років, вдається встановити, що обвинувачений причетний ще до цілого ряду нерозкритих злочинів. Часто такі обвинувачені, незважаючи на час, що пройшов з моменту вчинення цих злочинів, прекрасно пам'ятають всі пов'язані з ними обставини.

Допитуючи підозрюваного (обвинуваченого) про обставини ще нерозкритого злочину, важливо не тільки те, щоб він визнав себе винним. Важливіше в ході допиту забезпечити базу для подальшої перевірки такого визнання. Тому не можна обмежуватися занесенням у протокол допиту заяви про визнання своєї провини, що носить загальний характер.[32, с.32]

На жаль, на практиці, коли особа, яка допитується, розказує відразу про вчинення декількох ще не розкритих злочинів, нерідко саме так і буває - у великому загалом-то протоколі допиту кожному окремому епізоду часто відводяться лише один-два абзаци, ступінь деталізації показань є недостатньою.

Тому, незалежно від того, скільки на це потрібно часу, обов'язковим повинен бути детальний, грунтовний допит з приводу кожного із злочинів, у вчинені яких зізнається обвинувачений (підозрюваний). У необхідних випадках допит може бути продовжений і на наступний день.

Для того, щоб в свідченнях була своя внутрішня логічна структура, послідовність, за основу може бути прийнятий хронологічний порядок викладення в протоколі допиту декількох епізодів. Однак можливі й інші варіанти: наприклад, спочатку йде викладення показань з приводу злочинів, які вчинені допитуваним з одним із співучасників, а потім - з іншим. Якщо злочини скоювались неодноразово в різних населених пунктах, спочатку описуються всі епізоди, що відносяться до одного міста (району), потім - злочини, вчинені в наступному пункті тощо.

Важливо виявити та зафіксувати при допиті як можна більше таких фактичних даних, деталей, подробиць, пов'язаних з подією злочину, які підлягають грунтовній перевірці.

Чим більше пройшло часу з моменту вчинення злочину, тим менше таких фактів, звичайно, повідомляє особа, яка зізналась у його вчиненні. Для пожвавлення пам'яті в цьму випадку можуть бути застосовані тактичні прийоми, які в криміналістиці рекомендуються для допиту добросовісного свідка. До їх числа, насамперед, відносяться: допит про одну й ту ж подію в різній хронологічній послідовності; постановка питань, що активізують асоціативні зв'язки; пред'явлення різних об'єктів, в тому числі фотознімків, планів, схем й інших наочних матеріалів; допит на місці події; ознайомлення з фрагментами показань інших осіб[ 14,138-142].

По нерозкритих злочинах минулих років в ході допиту буває досить складно з необхідною чи достатньою точністю встановити час тієї або іншої події, явища, факту. Тому задачею слідчого буде встановити хронологічні межі розслідуваної події на підставі об'єктивного вираження часових характеристик в матеріалах справи певними особами (потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачені), тобто на підставі «прив'язки» повідомлених фактів до інших фактів, часова характеристика яких точно відома.

Як точку відліку при цьому рекомендується обирати подію, що легко піддається локалізації у часі (день народження допитуємого, день отримання заробітної плати, те або інше свято тощо), подія, з якою у допитуємого пов'язані яскраві уявлення, або яка для даної особи має яскраве емоційне забарвлення, і тому досить добре збереглась у пам’яті особи.

Шляхом витребування архівної особової справи засудженого (або архівної кримінальної справи, по якій він нібито допитувався) можна легко перевірити алібі, встановити дні та години його перебування в місцях позбавлення волі або на допиті. Оригінали таких архівних документів можуть бути в необхідних випадках залучені до справи як докази, що підтверджують або спростовують алібі. Більш того, події, зафіксовані цими документами та точно визначені у часі, можуть стати точками відліку для встановлення тимчасового зв'язку з іншими фактами, які цікавлять слідство.

Характерним для допиту по справах про нерозкриті злочини минулих років є отримання показань з приводу так званих “доказів поведінки”, під якими в криміналістиці та теорії кримінального процесу розуміють вчинки, що свідчать про усвідомлення особою своєї провини, висловлювання, що виявляють винну обізнаність, тобто знання таких обставин, які можуть бути відомі лише при умові вчинення злочину.

Такими “доказами поведінки” можуть бути:



  • відмова від дачі показань у випадку використання процесуального права не свідчити проти себе, яка не знаходить іншого пояснення, чим бажання уникнути відповідальності за вчинений злочин;

  • явна фальсифікація доказів;

  • вчинки та висловлювання, що свідчать про знання допитуємою особою таких обставин розслідуємої події, які могли бути відомі тільки злочинцеві;

  • навмисне ухилення від явки до слідчого;

  • знищення або приховання предметів, що можуть служити речовими доказами;

  • підготовка фальшивого алібі тощо.

Вони можуть мати місце як в процесі первинного розслідування, так і в період коли, справа зупинена або після її поновлення.

Тому рекомендується розрізнювати докази поведінки, що мали місце після затримання підозрюваного або пред'явлення обвинувачення, та докази поведінки, що відносяться до того часу встановлення підозрюваної особи, яка допитана ще не була. Цінність останніх доказів звичайно більша, ніж перших.


Тактика пред'явлення для впізнання. По відновлених справах про нерозкриті злочини минулих років в основному проводиться пред'явлення для впізнання в наступних випадках:

  • пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам підозрюваних осіб, які встановлені в процесі розкриття злочину після поновлення провадження в справі;

  • після поновлення провадження у справі пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам речей та предметів, які вилучені у підозрюваних ;

  • пред'явлення для впізнання предметів, які при первинному розслідуванні раніше не ідентифікувались слідчим шляхом;

  • пред'явлення для впізнання запідозрених осіб, які були встановлені після поновлення справи та зізналися у вчиненні злочину;

  • пред'явлення для впізнання трупа або його частин ( у тому числі по фотознімках), коли до зупинення справи особу вбитого встановити не вдалося;

  • пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (як правило, підозрюваних, обвинувачених), у випадках необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Для встановлення особи вбитого по справі про нерозкритий злочин свідкам можуть пред'являтися прижиттєві фотознімки особи.

Вимога закону (ст. 174 та 175 КПК України) про необхідність попереднього допиту особи, яка впізнає, про обставини, при яких він спостерігав особу або предмет, їх прикмети та ознаки, повинна дотримуватись при виявленні зазначених об'єктів через тривалий час.

Перед пред'явленням для впізнання необхідно ретельно звірити показання, отримані від особи при первинному розслідуванні та показання, які отримані після поновлення справи. Всі протиріччя повинні бути вияснені слідчим. Якщо ці протиріччя відносяться до прикмет і ознак, які мають істотне значення для вирішення питання про тотожність об'єкта, особа допитується ще раз з пред'явленням йому попередніх показань. Якщо особа наполягає на нових (відмінних попереднім) свідченнях, потрібно провести допити інших свідків, потерпілих та необхідні заходи з метою встановлення достовірності показань особи, що впізнає [17, с.54].

Потрібно врахувати, що інколи можливі випадки впізнання тоді, коли на попередньому допиті особа не могла досить повно описати об'єкт. При дотриманні вимог ст. 174-176 КПК України про порядок пред'явлення для впізнання та порядок складання протоколу цієї слідчої дії результати пред'явлення для пізнання в цьому випадку також можуть мати доказове значення.

При пред'явленні для впізнання в справах про нерозкриті злочини минулих років значно зростає роль реконструкції, під якою розуміється відновлення первинного стану обстановки або окремого об'єкта, його ознак з метою вирішення ідентифікаційних задач при розслідуванні злочинів.

Така реконструкція об'єкта може мати місце у випадках пред'явлення для впізнання трупа чи його частин, втраченого предмета (особи, що переховується) по фотознімках, особливо об’єктів, зовнішні ознаки яких зазнали суттєвих змін. Ці зміни можуть бути природними (старіння, зміна зачіски, поява вусів тощо), і такими, що навмисно створюються злочинцями з метою ускладнити впізнання.

При відсутності предмета, який повинен бути пред’явлений для впізнання (наприклад, замість знищеного або невиявленого предмета), впізнаючій особі можна пред'явити його модель - реконструйований макет або просто аналогічний предмет тієї ж марки, моделі, типу, що і відсутній. Таким способом вдається встановити групову належність об'єкта, який раніше сприймався впізнаючою особою, перевірити її показання, а в необхідних випадках - створити базу для проведення експериментальних дій при відтворенні обстановки й обставин події.

Тактика відтворення обстановки та обставин події. У багатьох випадках це типова слідча дія при розслідуванні кримінальних справ про нерозкриті злочини минулих років, у ході проведення якої слідчий може:


  • перевірити докази, що отримані як до зупинення справи, так і після відновлення в ній провадження;

  • уточнити в раніше допитаних осіб обставини події, які неповно або неточно викладені в їх свідченнях або були забуті;

  • за участю потерпілих, свідків, підозрюваних та обвинувачених отримати нові докази по справі (знайти місце заховання трупа, знаряддя злочину, сліди, що збереглися тощо).

У ході проведення зазначеної слідчої дії на місці події можна виявити нові обставини, які могли бути відомі тільки причетній до злочину особі, що, в свою чергу, навіть у разі подальшої зміни показань може допомогти слідчому та суду об'єктивно оцінити зізнання, що отримане після поновлення провадження по справі. Наявність показання особи про зміни, що відбулися на місці події з плином часу, має важливе доказове значення.

Слідча практика свідчить, що відшукання слідів, інших речових доказів на місці події через багато місяців і навіть років цілком можливе в ході відтворення обстановки і обставин події. [11, с.92].

Призначення експертиз. Важливим засобом встановлення нових фактичних даних і перевірки зібраних доказів у справах про нерозкриті злочини минулих років є експертиза.

Час впливає на результативність призначення експертиз як негативно, так і позитивно.

З одного боку, знищуються ідентифікаційні ознаки у невиявлених своєчасно предметах. Так, зношується взуття, тупляться або, навпаки, заточуються сокири, ножі й інші гострі знаряддя злочину, зазнають змін протектори покришок автомашин і мотоциклів, деталі вогнепальної зброї тощо. Все це може ускладнити ідентифікацію зазначених об’єктів по залишених ними слідах, а іноді робить ототожнення взагалі неможливим. Неналежне зберігання веде до псування або навіть втрати об'єктів, які вилучені при первинному розслідуванні. Прихований труп згодом розкладається, псується хижаками, комахами. Заживають незначні тілесні ушкодження, які були отримані злочинцем у зв'язку з опором потерпілого, а це, в свою чергу, ускладнює судово-медичне дослідження. Змінюються зовнішні ознаки особи, що вчинила злочин, що в деякій мірі ускладнює його ідентифікацію. З часом зазнає змін навіть почерк, хоч і менше, ніж інші об'єкти криміналістичних експертиз.[26, с.72 ]

З іншого боку, встановлення у зупиненій або відновленій провадженням справі підозрюваного чи обвинуваченого створює нові можливості для дослідження речових доказів та документів, які були вилучені раніше. Вчинення даною особою в період зупинення провадження у справі нових злочинів призводить до утворення нових слідів, нових речових доказів, які можуть бути об’єктами єкспертних досліджень у сукупності зі слідами, які були виявлені та вилучені раніше. Згодом злочинець залишає більше слідів, які можуть розглядатися як вільні зразки для порівняльного дослідження. Експертизи в справах про нерозкриті злочини минулих років можуть бути як повторними, так і первинними. Вже при аналізі матеріалів зупиненої справи нарівні з вивченням інших зібраних даних вивчаються й оцінюються висновки експертів. Оцінці повинні бути піддані як всі об'єкти, що були направлені експерту, так і всі частини експертного дослідження (ввідна, дослідницька та висновки). Надалі до оцінки результатів цих експертиз доводиться повертатися неодноразово, так як потрібно враховувати відомості, що отримані в ході роботи по зупиненій та відновленій провадженням справі.

Практика свідчить, що некритичне відношення до висновку експерта, невчасне виявлення помилковості, недостатньої обгрунтованості висновку, його невідповідності фактичним обставинам справи часом заводять слідство в глухий кут, злочин так і залишається нерозкритим[25, c.65].

Найбільш характерним у справах про нерозкриті злочини минулих років є призначення і проведення експертиз з метою:



  • ідентифікації або встановлення групової належності особи по слідах, залишених на місці події або на інших об'єктах;

  • ідентифікації або встановлення групової належності знарядь злочину за слідами їх застосування;

  • встановлення джерела походження речей, залишених на місці події або вилучених в інших місцях;

  • встановлення групової належності волосся, крові й інших слідів біологічного походження;

  • встановлення давності утворення ушкоджень на тілі людини та окремих предметах;

  • визначення часу настання смерті та її причини;

  • ідентифікація особи по виявленому черепу, скелету та прижиттєвих фотознімках особи;

  • ідентифікація живих осіб по їх фотознімках;

  • ідентифікація виконавця тексту по почерку.

При призначенні експертиз по зазначених справах особливе значення набуває відображення в постанові про призначення експертизи відомостей про місце, час виявлення об'єктів, які направляються на дослідження, про умови їх зберігання як після вилучення, так і в період, зупинення провадження по справі. Вказані відомості допоможуть експерту правильно врахувати та всебічно оцінити зміни, що відбулися в об'єктах з моменту події до моменту направлення їх на експертизу.

Додаткові можливості порівняльного дослідження раніше вилучених доказів з'являються при виявленні підозрюваного чи виявленні знаряддя вчинення злочину. Якщо обвинувачений в період зупинення провадження у справі скоїв інші злочини, обов'язково проводиться порівняльне дослідження слідів, які виявлені по них, з тими, що є по відновленій провадженням справі.

При підготовці матеріалів на експертизу необхідно враховувати зміни, які могли статися з об'єктом, що направляється на дослідження. Тому обов'язково повинні бути виявлені та представлені експерту зразки, які відносяться до періоду події злочину та відображають ознаки об'єкта.[25, c.67]




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал