Методика профілактичної роботи з учнями з девіантною поведінкою



Сторінка1/4
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1,08 Mb.
  1   2   3   4


Методика

профілактичної роботи

з учнями з девіантною поведінкою

У першому розділі представлений теоретичний матеріал щодо критеріїв визначення поняття девіантної поведінки та облікова документація психологічного супроводу дітей даної категорії.

У другому розділі описані різноманітні форми роботи з педагогічними працівниками, учнями та їх батьками.

Кризовий стан сучасної сім’ї, низький рівень гуманізації сучасного суспільства, на жаль, не сприяють профілактиці правопорушень серед дітей та підлітків. Звідси перед педагогами та психологами постає гостра необхідність навчитися самим працювати у цьому напрямі: розуміти «важких» учнів, допомагати їм долати життєві труднощі. Шлях ранньої профілактики занедбаності, можливість розв’язання проблеми природними педагогічними засобами є найбільш раціональними і гуманними. Тому важливим напрямом роботи є орієнтація учнів на здоровий спосіб життя, а також виявлення учнів «групи ризику» на всіх вікових етапах.

Кожен з нас щодня стикається з різними проявами соціально небажаної поведінки - агресією, шкідливими звичками, протиправними діями…

Спеціалісти, що займаються подібними проблемами, багато років шукають відповіді на ряд запитань. Що є причиною такої поведінки? Що змушує людину знову і знову завдавати шкоди собі і оточуючим? Як цього уникнути ? В цьому й полягає актуальність даної роботи: інтерес до проблеми девіантної поведінки підлітків.

Методичний збірник адресовано працівникам психологічної служби системи освіти для використання у роботі з педагогічним колективом, батьками та учнями. Також можна використовувати у роботі психолога для допомоги учням в складний період становлення особистості і для запобігання проявам девіацій.

Автор: Носенко О.М – практичний психолог


Рецензент: Лила В.О. – заступник директора з навчально-виховної частини
Розглянуто і схвалено на засіданні педагогічної ради ДНЗ «Іркліївський професійний аграрний ліцей» протокол № 5 від 26 лютого 2015року.
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………............................................4

Розділ І. Критерії визначення учня як особи з девіантною поведінкою

1.1. Девіантна поведінка та її прояви. ……………………….6

1.2. Причини відхилень поведінки дитини. ……………………….8

1.3.Рекомендований інструментарій для проведення психологічних досліджень………………………………………………………………………...12

1.4. Облікова документація для роботи з учнями з девіантною поведінкою………………………………………………………………………..17

Розділ ІІ. Психопрофілактична й просвітницька робота

2.1. Профілактична робота з учнями з девіантною поведінкою………........21

2.2. Форми роботи з батьками учнів. ……………………….34

2.3. Робота з учителями. ……………………….48



Література……………………………………………………………………….

Додатки…………………………………………………………………………..


ВСТУП

Однією з найактуальніших проблем сьо­годення є зростання правопорушень, вчинених дітьми, підлітками, молоддю. Це пов'язано передусім із загальним соціальним на­пруженням, психологічною неврівноваженістю всього суспільства, що важко переживає перехід до ринкових відносин та кризу соціальної системи. Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття «діти групи ризику», що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Саме діти перебувають нині чи не в най­складнішому становищі внаслідок не сформованості власної системи стійких моральних пере­конань, ціннісних орієнтацій, що не дає їм змо­ги адекватно реагувати на події, факти навко­лишнього життя. Ще в ранньому дитинстві розлади процесу становлення особистості можуть супроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими, як: заподіяння шкоди приналежній іншим власності, експансивність, жорстокість у ставленні до тварин. Розбіжності в рівні агресивності стають помітними вже у віці двох років. З віком ознаки агресивності змінюються, хоча стійкість їх зберігається.

У підлітків з’являються специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий комплекс:

1) реакція емансипації (крайній ступінь – бродяжництво);

2) реакція групування з однолітками (формування власної субкультури);

3) реакція захоплення (хобі).



До категорії «важких» потрапляють різно­манітні учні: невстигаючі, недисципліновані, діти з різними нервовими і психічними відхиленнями, діти, що знаходяться на обліку у справах неповнолітніх, і просто діти з неблагополучних сімей. Це робить досить складною проблему вибору адекватних методів психічної і педагогічної роботи з «важкими» учнями. Нині в психології немає єдиного розуміння «важкої» дитини, єдиного підходу до діагности­ки, корекції його поведінки і особистісного роз­витку. Кожен із наявних підходів має свої слабкі і сильні сторони, і вибір того чи іншого в прак­тичній роботі залежить від багатьох обставин.

Девіантна поведінка (від лат. deviatio- відхилення) – це система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві стандартам поведінки. Її суть полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від її вимог варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі, порушення емоційної сфери. Проблему девіантної поведінки вивчали Л.С.Виготський, Н.Ю.Максимова, В.М. Мясищев, Ю.А.Клейберг, Д.І.Фельдштейн та ін.

Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини. Ефективне вирішення цієї проблеми ґрунтується на розкритті причин виникнення відхи­лень у поведінці дитини, психологічних ме­ханізмів формування асоціальної поведінки. До виникнення відхилень у поведінці й появи «важ­ких» дітей призводять соціально-економічні, соціально-політичні та медико-біологічні при­чини. Як правило, вони діють у тісному зв'язку. Випадки «чистої» важковиховуваності трапля­ються рідко.

Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки може дати більш ефективний результат.

Розділ І. Критерії визначення учня як особи

з девіантною поведінкою.

1.1. Девіантна поведінка та її прояви.

Девіантна поведінка – це поведінка з відхиленнями. Психологи розглядають девіантність як поведінку, що знаходиться на межі правової та деліквентної (кримінальної). Діти, яким притаманні відхилення поведінкових реакцій, називають по – різному : недисципліновані, педагогічно або соціально занедбані, важкі діти, важковиховувані, схильні до правопорушень, девіантні підлітки тощо. Ці терміни найчастіше використовуються як синоніми. Відхилення в поведінці значущі для оточуючих , таким чином суспільство ставить діагноз девіантності або деліквентності.

Під девіантною поведінкою розуміють вчинки (дії індивіда) або такі що виражаються у відносно стійких і масових формах діяльності соціальні явища що не відповідають очікуваним нормам, які фактично склалися або офіційно встановлені в даному суспільстві. Хоча теоретично девіантну поведінку поділяють на позитивну - що слугує прогресу суспільства, й негативну - що підточує підвалини суспільства й гальмує його розвиток. Термін використовується в негативному сенсі.

Кожен підліток з девіантною поведінкою має свою життєву історію, свою ситуацію розвитку, не схожу на всі інші. Таким чином, ми говоримо про те, що тут дуже важливий індивідуальний підхід до кожної окремо взятої робочої ситуації, пов'язаної з підлітком - девіантом. І в такому контексті варто пам'ятати про те, що дорослий або однокласник (або хтось інший з оточення підлітка), який дає запит (у вигляді нерідко скарги) на роботу з “важким учнем”, висловлює свою думку, у якій є відсоток його власного виховання, соціокультурної адаптованості, його моральні норми. Всі перераховані вище суб'єктивні фактори мають особливе значення у зв'язку з тим, що в роботі з девіантами варто враховувати не тільки ці фактори, а й те, які норми, цінності й соціокультурні рамки( або їхню аморфність) існують у підлітка(клієнта), а також ті, які існують в його родині й були прищеплені йому батьками в процесі виховання й розвитку дитини. Таким чином, ми можемо говорити про те, що процес роботи з підлітком - девіантом вимагає втручання фахівця не тільки в особисту історію підлітка- девіанта, а й у процес розвитку внутрішньо сімейних відносин.

Також варто пам'ятати про те, що далеко не завжди причиною девіантної поведінки підлітка стає психологічна проблема ( або тільки психологічна проблема), детермінанти такої поведінки можуть носити іноді психіатричний характер. Однак це зовсім не означає, що кожного підлітка-девіанта варто відразу ж відправляти на психіатричну експертизу. При роботі з таким підлітком необхідно уважно вивчити документацію, зокрема і медичну карту підлітка, а також,по можливості,одержати інформацію про здоров'я батьків клієнта, і тільки переконавшись у тому, що причиною такої поведінки є не психіатричні особливості, а психологічні, можна продовжувати роботу.

Необхідно пам'ятати про те, що девіантна поведінка може бути не лише такою, що відхиляється від загальноприйнятних соціокультурних норм, а й ауто агресивного характеру(безсумнівно, у такому випадку складно обійтися без допомоги професійного психолога.

КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ УЧНЯ ЯК ВАЖКОВИХОВУВАНОГО

1. Неуспішність з навчальних дисциплін.

2. Систематичний пропуск уроків.

3. Відсутність моральних, соціокультурних норм.

4. Створення дисгармонійної поведінкової й емоційної атмосфери в колективі учнів.

5. Вербальні й невербальні вияви агресії.

6. Наявність проблем в психологічному контексті:


  • відсутність конструктивних комунікативних навичок;

  • відсутність мотивації до навчання й особистісного росту;

  • відсутність навичок самостійного вирішення конфліктних ситуацій;

  • акцентуації;

  • неврози;

  • неврастенії;

  • «важковиховуваність» як індикатор сімейних проблем;

  • відмовляється від допомоги фахівців за наявності проблемної ситуації.

7. Уживання алкоголю, тютюну, наркотиків.

8. Схильність до бродяжництва, вимагання.

9. Зв'язок зі злочинними угрупуваннями.


  1. Участь у розповсюдженні наркотичних речовин.

  2. Помічений у сексуальному домаганні, насильстві.

1.2. Причини відхилень поведінки дитини.

Причинами відхилення в поведінці можуть стати деякі особливості стану здоров'я підлітка (особливості розвитку, відхилення від норми в психофізичному розвитку тощо), дисонанс у міжособистісних відносинах, особливості педагогічного впливу на учні, особливості відносин у родині, ситуації, які можна віднести до психотравмуючих.

Девіантна поведінка може бути спрямована на себе ( алкоголізм, наркоманія й т.д. що можна вважати аутоагресією), також така поведінка може бути спрямована на інших людей або на матеріальні предмети.

Найбільш часті причини вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам, пов'язані з неузгодженістю всередині мотиваційної сфери:



  • розбіжність усвідомлюваних і неусвідомлюваних мотивів (амбівалентність);

  • низька синхронність розвитку усвідомлюваних і реально діючих мотивів;

  • депривація.

Під депривацією розуміємо: позбавлення або обмеження можливостей задоволення життєво важливих потреб. Можливими порушеннями при яскраво вираженій депривації можуть бути : дивакуватість, що не за рамки нормальної емоційної картини, досить грубі ураження розвитку інтелекту й особистості.

Розрізняють декілька видів деривації: - рухову (тривале обмеження рухової активності найчастіше з медичних причин), у поведінці й спілкуванні виражається у вигляді частих депресій, які можуть прориватися спалахами люті й агресивності, підвищеній тривожності, плаксивості й вразливості; - сенсорну (виникає в результаті сенсорного голоду, при якому людина не одержує достатньої кількості стимулів); - інформаційну, соціальну (соціальна ізоляція, люди заздрі, надмірно критичні до інших людей, невдячні, увесь чекають підступу з боку інших); - материнську (причина такого виду деривації насамперед пов'язана з рідкими контактами х батьками, у таких умовах у дитини можуть сформуватися особливості: інтелектуальне відставання, невміння вступати в значимі відносини з іншими людьми, млявість емоційних реакцій, непевність у собі, замкнутість).

До типових неузгодженостей в афективно-емоційній сфері належать:

- підвищена афективна збудливість: феномен підліткового віку пов'язаний з революцією, як біологічною, так і психологічною. Перша характеризується ендокринною перебудовою, друга – явищами афективної збудливості( схильність до вибухової агресії), що нерідко стає причиною зривів соціальної адаптації, у тому числі й правопорушень. У деяких випадках афективна збудливість нерідко переходить у патології, викликає порушення соціальної адаптації: дратівливість, вибуховість, схильність до агресивних розрядів, підвищеної конфліктності, постійної готовності до сварок і бійок.

- афект неадекватності: неадекватна реакція дитини на афективну для неї ситуацію. Ця ситуація викликає негативні афективні переживання. У своїй основі - незадоволеність життєво важливих для дитини потреб (депривація) або конфлікт між ними.

- психічна нестійкість: виражена емоційно-вольова й моральна незрілість, що призводить до того, що основним мотивом учинків стає емоція задоволення (тільки при отримання задоволення діти здатні щось зробити цілеспрямоване); інтелектуальні інтереси виражені недостатньо; від завдань, що вимагають зусиль, часто відмовляються, нездатні до тривалого вольового зусилля.

Ознаки психічної нестійкості:

  • емоційно-вольова незрілість: безвільність, слабовілля, нестійкий настрій;

  • моральна незрілість: відсутність почуття обов'язку, відповідальності, нездатність гальмувати свої бажання, підкорятися вимогам шкільної дисципліни, підвищена чутливість до «неправильних» форм поведінки оточення.

При нестійкості патологічного характеру порушення поведінки мають більш виражений характер: запальність, конфліктність, імпульсивна агресія (вигукування образ, кидання предметів, розривання зошитів на очах у викладача тощо).

Розгальмування потягів психосексуальний потяг виявляється в афективних агресивних реакціях і спрямований, насамперед, на суперників, на тих, хто принижує підлітків в очах об'єкта потягу.

Вияви розгальмування потягів:

  • невмотивована агресія з жорстокістю, задоволенням від заподіювання болю іншим, частіше дітям, тваринам;

  • відсутність бридливості;

  • піроманія - особливе прагнення до ігор з вогнем;

  • схильність до бродяжництва;

- патологічний потяг до спостереження та обговорення різних подій і подій негативного, частіше жорстокого характеру (сварки, бійки, дорожні катастрофи, пожежі, убивства).

Важкі форми патологічних потягів:

- імпульсивні втечі, підпали, крадіжки, сексуальні перекручення, схильність до правопорушень;

- зловживання алкоголем, наркотиками поступово стає непереборним.


1.3. Рекомендований інструментарій для проведення психологічних досліджень

Методика

Джерело

Що вивчаємо

Темперамент по Я. Стреляу

Ю. Гильбух Темперамент и познавательные способности школьника. – К., 1993

Темперамент

Опитувальник Тейлора

Ю. Гильбух Темперамент и познавательные способности школьника. – К., 1993

Тривожність

Темперамент, імпульсивність

Г. Лаврентьєва, Т. Титоренко Практична психологія для вихователя.- К., 1993

Темперамент, імпульсивність

Тест Кеттела

Е. Рогов Настольная книга практического психолога.- М.: Владос, 2002.- Кн.1.-С.112

Стійкість, ступінь вираженості особистісних рис

Кольорово – малюнковий тест діагностики психічних станів

Е. Рогов Настольная книга практического психолога.- М.: Владос, 2002.- Кн.1.-С.131

Тривожність. Агресивність

Тест шкільної тривожності Філіпса

Е. Рогов Настольная книга практического психолога.- М.: Владос, 2002.- Кн.1.-С.133

Рівень, характер шкільної тривожності

Характерологічний опитувальник за Леонгардом - Шмишеком

Е. Рогов Настольная книга практического психолога.- М.: Владос, 2002.- Кн.1.-С.142

Акцентуація характеру

Диференційовані шкали емоцій за К. Ізардом

К. Ізард. Емоції людини. М.,1980

Депресивний стан

Незакінчені інтеракційні характеристики

В. Власенко. Вчителі- учні: психологія взаємних оцінних станів.- К.,1995

Вивчення характеру особливостей поведінки окремих учнів групи та вправляння в організації перцептивного спілкування

ФОО (Франбурзький особистісний опитувальник)

Е. Рогов Настольная книга практического психолога.- М.: Владос, 2002.- Кн.1.-С.275

Невротичність, репресивність, врівноваженість


ПДО (патохарактерологічний діагностичний опитувальник за А. Личко)

Е. Рогов Настольная книга практического психолога.- М.: Владос, 2002.- Кн.1.-С.208

Акцентуація та ознаки деліквентності

Рамки, через які ми дивимось на світ

Н.Обухова. Психологическое сопровождение семьи и личности в кризисной ситуации.-М.,1999

Рефлексія почуттів

Карта визначення типу важковиховува-ності

Г.Нагорнюк, Б.Пасинєв, м.Харків, «Шкільний світ» №19(99), травень 2001


Тип важковиховува-ності



Карта визначення типу важковиховуваності

У таблиці подано показники характерологічних особливостей дитини, її поведінки, спілкування, які свідчать про наявність конкретного типу важковиховуваності.

Заповнюючи карту, психолог має визначити ступінь вираження кожної особливості (ні — 0 балів, так — 2 бали, може бути — 1).


№ п/п

Критерії визначення типу важковиховуваності

Ступінь вияву критерію

(0—2 бали)



1.

Невпевнений у собі




2.

Погана дисципліна




3.

Чутливо реагує на виховні дії




4.

Низький рівень засвоєння навчальної програми




5.

Низький рівень інтелектуального розвитку




6.

Непопулярний, відкинутий




7.

Несформованість навичок спілкування




8.

Низький рівень культури в родині




9.

Неблагополучна, неповна сім'я




10.

Батьки не займаються вихованням дитини




11.

Імпульсивний, непосидючий




12.

Задиркуватий




13.

Упертий




14.

Схильний до лідерства, домінуючий




15.

Самолюбивий




16.

Неорганізований




17.

Недисциплінований




18.

Слабовільний




19.

Дратівливий




20.

Неуважний




21.

Випереджувальний фізичний розвиток




22.

Часті зміни самопочуття




23.

Нормальний рівень інтелектуального розвитку




24.

Підвищена зацікавленість сексуальним життям




25.

Вибіркова конфліктність




26.

Самостійність




27.

Прагнення здаватись дорослішим, ніж є насправді




28.

Підвищена критичність до інших




29.

Підвищена самокритичність




30.

Схильність до перепадів активності




31.

Смислова закритість щодо педагогічних впливів




32.

Неадекватно високі домагання




33.

Несприятливе становище в колективі




34.

Неадекватний спокій щодо відчуження у спілкуванні




35.

Схильність до перепадів активності




36.

Смислова закритість щодо педагогічних впливів




37.

Неадекватно високі домагання




38.

Несприятливе становище в колективі




39.

Неадекватний спокій щодо відчуження у спілкуванні




40.

Підвищена вразливість




41.

Злопам’ятність




42.

Цинічність




43.

Брехливість




44.

Негативна реакція на зауваження. Упевненість у несправедливості вимог, що до нього висуваються.




45.

Грубі порушення дисципліни. Зловмисна агресивність





Типи важковиховуваності дітей та підлітків:

1. Тип педагогічно занедбаних дітей — низький рівень розвитку моральних уявлень та соціально схвалених навичок поведінки.

2. Конституціональний тип — утруднення у вихованні, зумовлені індивідуально-психологічними особливостями особистості (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність).

  1. Ситуативний тип — невмілі виховні дії, які призводять до конфліктів (несправжня важковиховуваність).

  2. Тип важковиховуваних дітей — утруднення у вихованні, спричинені функціональними новоутво­реннями особистості, які призводять до протидії виховному впливу:

  • феномен «смислового бар'єра»;

  • феномен «афекту неадекватності»;

  • «розгалуженість взаємин» у домінуючих сферах уяви та дійсності.

  • Підрахувати кількість балів за шкалою і встановити тип і ступінь важковиховуваності:




Тип важковиховуваності

Наявні показники кожного типу важковиховуваності

Сума балів

Педагогічно занедбаних дітей

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10




Конституціональний

11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20




Ситуативний

21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30




Важковиховуваних дітей

31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40




Підсумок:

тип важковиховуваності визначається за найбільшою сумою набраних балів (за таблицею)Якщо різні типи важковиховуваності оцінено однаковою кількістю балів, визначається мішаний тип (наприклад: 7 балів — ситуативний та 7 балів — конституціональний; тип важковиховуваності — ситуа­тивно-конституціональний).

рівень важковиховуваності0 - 6 балів — низький ,7 – 12 балів середній, 13—20 балів — високий.

1.4. Облікова документація для роботи з підлітками з девіантною поведінкою.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал