Методичні рекомендації до проведення Першого уроку 2013-2014 навчального року для учнів молодшого шкільного віку



Сторінка25/25
Дата конвертації01.12.2016
Розмір7,26 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

На допомогу учителю!
Шевченко – фундатор української літературної мови

Для генiïв не iснує дати смертi... Онук гайдамаки, кріпацький син став основоположником нової української літератури і літературної мови України. Вiн заклав ту ïï структуру, яка зберiглася донинi, як основа сучасноï украïнськоï мови. Склад словника i граматичний лад (у тому числi синтаксис) стали нормою i зразком для письменникiв, театральних дiячiв i навiть преси. Це була жива народна мова, що грунтувалася на полтавсько-киïвському дiалектi, збагачена й iншомовними, з росiйськими включно, висловами, наразi коли потребувалася передача фiлософських або полiтичних понять. Можна згадати i про слова, створенi самим Шевченком, якi органiчно ввiйшли у сучасну лексику, наприклад, «передмова» (уперше використано у поемi «Гайдамаки»).

У довiдниках зi свiтовоï лiтератури iснує навiть окреме визначення –«шевченкiвський вірш», тобто деякi стилiстичнi особливостi творчостi Тараса Григоровича стали знахiдкою не лише для вiтчизняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це поняття узагальнює метро-ритмiчнi форми органiзацiï вiрша на основi народно-пiсенноï лiрики, причому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше того, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєï композицiï, вперше введене Шевченком, стало основою поетичноï технiки лiтератури ХХ сторiччя.
Шевченко мислитель

Шевченко творив у час, коли в Європі домінували ідеї Просвітництва, уявлення про єдність людської цивілізації, в якій етнічні і релігійні відмінності не мають значення порівняно з загальнолюдськими цінностями. Віра, на думку філософів, була потрібна лише для обґрунтування моралі.

Все життя він шукав відповідь на питання, яке вперше поставив у «Давидових псалмах»: «Хто ж пошле нам спасеніє, верне добру волю?». Тоді ж він знайшов відповідь: «Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю». І підтвердив її в кінці життєвого шляху. Дорогу до добра знайде лише єдиний народ. «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли» – визріла його молитва до Бога за рік до смерті.

Шевченко не лише молився про єдність, він творив і беріг її. Він знав хвилини відчаю від безвиході, слабкості друзів, глухоти людей. На Кос-Аралі він писав: «Либонь, уже десяте літо,//Як людям дав я «Кобзаря»,//А їм неначе рот зашито». Але ніколи – ні в засланні, ні повернувшись – він не дозволив собі жодним словом судити тих «братчиків», які виявили слабкість, під диктовку жандармів написали прохання про помилування на «высочайшее имя».


Шевченко художник

Великий син українського народу, геніальний поет, мислитель, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко відомий і як художник. Він став одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний.

Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Тарас Григорович Шевченко є автором понад тисячі творів образотворчого мистецтва – станкового живопису, монументально-декоративного розпису, графіки, скульптури, він був великим майстром акварелі, олії, пера, офорту, рисунка олівцем. Твори Шевченка – художника досліджено, класифіковано, оцінено не раз. Можна безконечно сперечатись про академізм, романтизм, гуманізм, реалізм в його творчій манері, але його творіння такі ж безсмертні, як безсмертний народ, що породив великого художника і поета.
Шевченко гравер

Художник Тарас Григорович Шевченко посідає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Сучасники називали його «руським Рембрандтом», проте він досі є непізнаним в Україні.

Т.Шевченко був феноменально талановитим у всьому: прагнучи стати художником, пробудив у собі дар поета; вслухаючись у поетичну мову народної пісні, розкрив унікальні можливості співця. Силове поле слова виявилося настільки потужним, що й донині подекуди затьмарює феномен Шевченка-художника – великого майстра різця і пензля.

Тарас Шевченко успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Його образотворчий доробок сягає тисячі назв. Це картини олійними фарбами, малюнки аквареллю, сепією, рисунки олівцем та офорти.

Техніка офорта завжди приваблювала митця своїм демократизмом, доступністю, орієнтованістю на широкий загал глядачів. Зрештою, за життя Т.Шевченко зазнав найвищого поцінування саме як офортист. За успіхи в гравіюванні він був удостоєний звання академіка. Ще навчаючись в академії, Т.Шевченко вирішив представити саме в офортах перед очі всього освіченого люду Україну в усій її красі.

Художник мріяв, що його робота започаткує періодичне видання – своєрідну мистецьку енциклопедію України. За авторським задумом, вона мала виходити окремими випусками по три офорти чотири рази на рік. Однак Т.Шевченкові не вдалося здійснити свої плани. Друком вийшли лише два випуски, які доправляли передплатникам у спільній обкладинці.

Проте і в такому дещо скороченому вигляді «Мальовнича Україна» стала визначним явищем в історії української графіки.
Шевченко у граніті

Тарас Григорович Шевченко є найшановнішою постаттю в Україні. Він належить до плеяди небагатьох українців добре відомих за кордоном.

За кількістю скульптур, встановлених у світі, Т.Г. Шевченко поступається лише В.Шекспіру. В Україні Великому Українцю встановлено 700 пам’ятників, меморіальних дощок і пам’ятних знаків і 75 за кордоном у 26 державах (5 пам’ятників і 17 меморіальних дощок у Росії, по чотири пам’ятника – у США і Канаді, три – у Франції, по два – у Молдові, Бразилії та Австралії, по одному – в Аргентині, Парагваї, Кубі, Румунії, Угорщині, Сербії, Польщі, Словенії та багатьох республіках колишнього Радянського Союзу).
Замість висновків

Тарас Григорович Шевченко – людина високих моральних людських якостей, що стоїть нарівні з кращими світовими творцями-мислителями.

Він залишається серед нас, українців, і далі невмирущим як поет, як геній, як поводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.

Беручи всю світову літературу, тяжко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях; що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя була б лише десять років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.

Його часто порівнюють з шотландським поетом Бернсом, але Бернс не мав такої жахливої біографії, такої сили і багатства жанрів та революційності.

Росіяни часто ставлять його поруч народного поета Кольцова, але той не мав ні того творчого розмаху, ні світової слави і навіть у своїй батьківщині лишився тільки на сторінках історії літератури та в хрестоматіях, а його твори не стали настільною книгою, як Шевченків «Кобзар».

Його порівнюють з Пушкіним, але ж Пушкін не вийшов з найбідніших шарів народу, не був революціонером, не став оборонцем свого народу і не відбив його стремлінь у такій мірі, як Шевченко. Пушкін від царя діставав навіть великі грошові суми (30 тис. крб.), належав таким чином до привілейованої частини суспільства, а Шевченко від царя дістав 10 років заслання і нелюдські переслідування.

Тим-то вся Україна шанує Тараса Шевченка як свого найбільшого сина, як найбільшого оборонця свого народу, як найбільшого поета, як свій прапор і найбільший ідеал. Ми переконані, що його мрії частково збулися, а наші – вибір за нами, перед нами відкриваються нові можливості і просторі шляхи.


Дидактичні матеріали
Афоризми Тараса Григоровича Шевченка

  • Караюсь, мучуся, але не каюсь.

  • Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.

  • У всякого своя доля і свій шлях широкий.

  • Борітеся – поборете, вам Бог помагає.

  • Тяжко в світі жить, як нікого не любить.

  • Не вмирає душа наша, не вмирає воля.

  • Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи.

  • Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

  • Все йде, все минає.

  • Раз добром налите серце вік не прохолоне.

  • Все од Бога. Од Бога все.

  • Жива правда у Господа Бога.

  • Будем жить, людей любить, Святого Господа хвалить.

  • Молітеся Богові одному, молітесь правді на землі.

  • Бо хто матір забуває, того Бог карає.

  • Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...

  • Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.

  • Село на нашій Україні – неначе писанка село.

  • Реве та стогне Дніпр широкий.

  • Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово.

  • Великих слов велику силу – і більш нічого.

  • Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує.



Відомі діячі про Шевченка
Із спогадів російського письменника і журналіста І. Панаєва: «Малоросійські друзі його вже тоді говорили про нього із захопленням і казали, що Шевченко обіцяє виявити чималий поетичний талант».
І. Я. Франко: «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій».

«Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».

«…У своїх поемах «Сон» і «Кавказ» (Шевченко) показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба виходити».

«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить скупане в крові українських ворогів».
О. І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».

П. Г. Тичина: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».



«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».

«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме - і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо Ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».
М. І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».
М. П. Огарьов: «Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде до самобутності областей і нероздільного союзу, - Шевченко, народний в Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».
М. Г. Чернишевський: «Маючи тепер такого поета як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».
М. О. Добролюбов: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».

«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».
В. П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».
Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».
А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».
В. Маслов: «Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком жахливих сцен поміщицької сваволі й гаряче протестував проти цього зла і пером, і живим словом».
П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».
Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».
Г. В. Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».
А. Маєвський: «Щедро тебе, Тарасу Григоровичу, обдарував Бог: ти і поет, і живописець, і скульптор та ще, виявляється і актор... Шкода, голубе мій, одного: що не обдарував він Тебе щастям».
Остап Вишня: «Т. Г.Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю».
Олесь Гончар: «Всюди, де вiн тiльки бачив гнiт i безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплавi, чи в азiатських пустелях, чи грiзним стогоном докочувалося iз кавказьких гiр, – всюди зло i неправда викликали вибух поетового протесту, i щоразу вiн був готовий стати до бою з насильством i злом».


До Кобзаря

Одні в відпустку їдуть за моря,

Ті лізуть в гори, ті пірнають в воду.

А я везу синів до Кобзаря,

Щоб козакам не було переводу.
Черкащина! Заквітчана садами

Поезії колиска і зоря.

Тобі вклоняюсь, їдучи до мами,

Бо я навік землячка Кобзаря.


По «Кобзареві» вчилась я читати,

Любити Україну, як Тарас.

Гора Чернеча й материнська хата –

Висоти вищі за чужий Парнас.


По сходах дітки тягнуться угору,

Як паростки до сонця із імли.

Я їх навчу любити рідну мову,

Щоб і своїх дітей сюди вели.


Вклоняємось. Кладем Тарасу квіти.

Як дух народу височить гора.

Мудрішають і підростають діти,

Вдивляючись у широчінь Дніпра.



Л. Прокопович

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Бадєєва Л.І. Політична спрямованість діяльності товариств «Просвіти» на Лівобережній Україні / Л.І.Бадєєва // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Каразіна. № 556. Історія України. – Вип. 5. – Харків, 2002. – С. 60–66.

  2. Бас В.В. Шевченків край: Фотопутівник / Віталій Бас. – К.: Мистецтво, 1989. – 264 с.

  3. Верготі Л. Поема Т. Шевченка «Кавказ» – «гімн волі»/ Л.Верготі // Українська література в школі. – 2006. – № 12. – С. 31-32.

  4. Вижовець І. Творчість Тараса Шевченка і фольклор/ І. Вижовець // Дивослово. – 2003. – С. 40-41.

  5. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка. – К.: Либідь, 1998. – 272 с.

  6. Вогняне слово Кобзаря: Літературно-критичні статті про Т. Г. Шевченка. – К.: Радянська школа, 1984. – 248 с.

  7. Гаско М. Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка. / М.Гаско. – К.: Радянський письменник, 1970. – 228 с.

  8. Генералюк Л. Образ дерева і семіотика візуально-просторових концептів (поезія, проза, малярство Т. Шевченка)/ Л.Генералюк // Слово і час. – 2006. – № 6. – С. 21-30.

  9. Дзюба І. М. Тарас Шевченко: Життя і творчість./ І.М.Дзюба – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 718 c.

  10. Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. / О.С. Забужко. – К.: Абрис, 1997. – 144 с.

  11. Прилуцька І.О. Стежинами Великого Тараса. Альбом / Ірина Прилуцька. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2010. – 112 с.

  12. Стадна Л. Висока духовність «мужицького поета»/Л.Стадна // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 2. – С. 57-59.

  13. Тарас Шевченко – художник // Режим доступу: http://bookz.ru/authors/6ev4enko-taras/hudojnik/page-9-hudojnik.html

  14. Тарахан-Береза З.П. Шевченко – поет і художник./ З.П. Тарахан-Береза – К.: Наукова думка, 1985. – 184 с.

  15. Шагинян М.С. Тарас Шевченко./ М.С. Шагинян – М.: Художественная литература, 1964. – 272 с.

  16. Шевченкіана на початку ХХІ століття. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 190-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка 25 березня 2004 р. – Харків: Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка; Уклад. В.О.Ярошик, 2004. – 194 с.

  17. Шевченко Т. Кобзар. / Т. Шевченко.– К.: Просвіта, 1993. – 512 с.

  18. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: В 6 т.– К.: Вид-во АН УРСР, 1963–1964. – Т. 5: Щоденник. Автобіографія. – 1963. – 366 с.: іл., факс., нот., 5 л. іл.; Т. 6: Листи. Нотатки. Фольклорні записи. – 1964. – 643 с.: іл., факс., 2 л. портр.

  19. Щербина В. «Кобзар» – євангеліє українців / Віктор Щербина. – Кам’янець-Подільський: «Абетка», 2007. – 464 с.

  20. Чернишова Н.Г. Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження Тараса Шевченка. Виховний позакласний захід / Наталія Чернишова//Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/26895.


Корисні лінки:

http://kobzar.info – Інтернет-ресурс про Шевченка та його творчість

http://taras.co.ua – Інтернет-ресурс, де предствлена біографія Шевченка

http://litopys.org.ua/links/taras_shevchenko.htm – «Ізборник» – історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації – проект електронної бібліотеки давньої української літератури.

Н.М. Марценюк–Масюк,

учитель української мови і літератури Зарічанського навчально-виховного комплексу

«Дошкільний навчальний заклад –

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Корсунь – Шевченківської районної ради

Черкаської області


СВІТОВА ВЕЛИЧ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА

«ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ТАРАСЕ! ВІЧНЕ СЛОВО ТОБІ, КОБЗАРЮ!»

( Для старшої школи)
Мета: підсумувати й поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка, ознайомити з критичними матеріалами, розкрити велич українського генія, наблизити його до серця кожного учня; розвивати навички дослідницької роботи, комунікативність, творчі здібності, вміння самостійно працювати з книгою, іншими джерелами інформації; виховувати шану і повагу до Шевченка, гордість і патріотизм українського народу.

Обладнання: портрет Т.Шевченка, автопортрети, виставка творів Кобзаря різних років видання, комп’ютер, мультимедійна дошка, презентація.

Форма проведення: урок – усний журнал.
Хід уроку

І. Емоційний настрій на уроці 1хв.

На тлі притишеної музики Кирила Стеценка «Шевченкові» на мультимедійній дошці висвітлено портрет Т.Шевченка. (Слайд №1)



ІІ. Актуалізація опорних знань учнів 2хв.

1. Вступне слово вчителя (Слайд №2)

«Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської сол­датської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не по­жаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».

Про кого ці слова? (Тараса Шевченка)

Хто ж такий Тарас Шевченко? (Геніальний український поет, мислитель,основоположник української літератури та української мови).
ІІІ. Оголошення теми і завдань уроку

Мотивація навчальної діяльності 3хв.

Кобзар став у народі легендарним. Нині ім’я Шевченка відоме на всіх континентах. Його твори звучать у перекладах на десятки мов народів світу. Але особливо благоговійно ставляться до Кобзаря його нащадки. Сьогоднішній наш урок – данина пам’яті великому поетові – правдоборцю. Проведемо його у вигляді усного журналу за темою «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово тобі , Кобзарю!»

Мета нашого уроку – поглибити знання про життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка, ознайомитися з критичними матеріалами, розкрити велич українського генія. (Слайд №3)

Епіграфом до журналу нехай стануть слова Тараса Шевченка :

«І мене в сім’ї великій ,

В сім’ї вольній , новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.»

Запишіть до зошитів.

2. Вікторина «Що мені відомо про Т.Г.Шевченка?» (Слайд №4-5)

1. Місця на Україні , пов’язані з ім’ям Шевченка? (Кирилівка, Моринці, Київ, Яготин, Переяслав (Переяслав – Хмельницький), Канів, Борзна, Полтава, Чернігів та ін.).

2. Назвіть рік видання першого Шевченкового «Кобзаря». (1840р.).

3. Які поеми Шевченка написані російською мовою? («Слепая ««Тризна»).

4.Портрети яких українських письменників намалював Шевченко?
(М. Вовчок 1859р., Є Гребінка1837р.).

5. Український письменник,що один з перших підтримав як поета і допоміг йому в самоосвіті. (Є.Гребінка).

6. Кількість віршів, написаних Шевченком під час перебування в казематі Петропавлівської фортеці.(15).

7. Девіз Шевченка – засланця. («Караюсь, мучусь, але не каюсь»).

8. Скільки відомо фотографій Т.Шевченка? (11).

9.Скільки портретів намалював Т.Шевченко (150).

10. Скількома мовами перекладений «Заповіт» (Стома).

11.Коли було перезаховано тіло Шевченка? (22.05.1861року).

12.Які мови знав Шевченко? (Українську, російську, польську, французьку, латину).
3.Підсумок вікторини.

ІV. Презентація усного журналу «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово тобі, Кобзарю!»
Сторінка перша. «Шевченко – художник» (презентує група мистецтвознавців). 5хв. (Слайди №6-12)

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії «Живописна Україна» – «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада» і «Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів...

Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половина яких створена ще до заслання. У них відчувається романтична концепція людини, яка наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. переважала у творчості багатьох європейських художників.

Шевченко уподобав акварельний малюнок ще в доакадемічний період свого життя, маючи в ньому певні навички, а можливо, і перші здобутки.

Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи.

Одним з вершин його пошуків сепія «Казашка Катя» (1856-1857), в якій дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як представниці свого народу.

Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети, в яких він відобразив себе у різні пори життя, в різних настроях і переживаннях.

Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить вагомим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.

Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури.


Сторінка друга. «Значення творчості Шевченка для розвитку української літературної мови» (презентують мовознавці) 3хв. (Слайд №13)

Вчитель.Шевченко відіграв важливу роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.

Учень. Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Сміливо ввів у свої твори для передачі філософських, політичних, літературних та інших понять книжні слова і вирази, слов’янізми. А також слова іншомовного походження для створення відповідного історичного або місцевого колориту.

Мова його стала зразком для наступних українських письменників.


Сторінка третя. «Щоденник» (презентує група біографів) 5хв. (Слайд №14)

Вчитель. В історії української літератури, попри чисельні розвідки, Шевченко був і залишається непрочитаним. У його творчості синкретизувалися літературні стилі та епохи – від романтизму, просвітництва, реалізму – до постмодерну. Тривалий час дослідники майже не приділяли уваги записам Шевченка, які він розпочав за півтора місяця до звільнення із заслання, тобто 12 червня 1857 р., і вів їх до 13 липня 1858 р.

Учень. Традиційно ці записи називають «Щоденник». Однак сам автор, визначаючи жанр свого тексту, не може зупинитися на конкретному означенні, називаючи їх «мои записки», «моя памятная книга», «мой журнал». Прикметно, що спроби з'ясувати характер майбутніх нотаток робляться уже в першому записі від 12 червня 1857 року. Однак далі Шевченко усе більше схилятиметься до визначення «журнал».

Увесь текст «журналу» умовно мож­на поділити на чотири частини: перша – записи у Новопетровському украпленні; друга – під час подорожі до Астрахані та Нижнього Новгороду; третя - перебування у Нижньому Новгороді; четверта – життя у Москві та Петербурзі. Залежно від місця написання змінюється характер, стиль та емоційний фон записів. Окрім того, спостерігається цікава залежність: чим менше подій у житті Шевченка, тим розлогішими є його записи. Чим більше Шевченко віддаляється від Новопетровського укріплення й наближається до цивілізації та виру життя, тим виразніше спостерігається тенденція «поїдання» тексту самим собою: записи робляться не так охайно, як на початку, про події сьогодення пишеться наступного дня, а сам текст записів стає все коротшим і коротшим.

Відтак, найвибагливішою і вишуканою з літературної точки зору є перша частина «журналу», що писалася у Новопетровському укріпленні. Цікавим моментом є те, що Шевченко пересипає своє писання встав­ними текстами – як своїми, так і чу­жими: чернетками власних листів (26.07.1857), спогадами, фейлетонами (ЗО. 08.1857), есе (15.07.1857), ескізами майбутніх творів (19.07.1857), українськими народними піснями.

Друга частина записів робилася під час мандрівки Шевченка пароходом до Нижнього Новгороду. Записи змінюють свій характер і стиль, вони тяжіють тепер до подорожніх нотаток. Шевченко описує краєвиди, спостерігає за людьми.

Однак «журнал» цікавий не лише і структурою, але й поліваріантністю «маскування» постаті автора – оповідача – героя у ньому.

Яскравою є розповідь про стосунки з молодою актрисою Катериною Піуновою. Роман із нею розпочався у Нижньому Новгороді. Шевченко дає їй книжки, учить читати вголос і бере над нею опікунство, прагнучи вивести молоду актрису на центральні сцени, для чого звертається за допомогою до Михайла Щепкіна. Однак усі намагання Шевченка залишилися марними: освідчення у коханні Піунова сприйняла як жартівливу театральну сцену, а контракт підписує з якоюсь провінційною трупою. У записах перебігу стосунків з Піуновою відчувається спроба Шевченка реабілітувати себе як нещасливого коханця.



1857, червня 12.

Перша визначна подія, яку я до моїх записок завожу, така: обтинаючи цей перший зшиток для згаданих записок, я зламав цизорик. Подія, здавалося б, дрібна й не варта тої уваги, яку я на неї звертаю, вписуючи її, як щось надзвичайне, до цієї строкатої книги. Коли б цей казус трапився в столиці або навіть у порядному ґуберніяльному місті, то, звичайно, він не попав би до моєї пам’ятної книги. Але це сталося в киргизькому степу, себто в Новопетровському форті, де така штучка для письменної людини, як, наприклад, я, дуже цінна; головне ж, що не завжди її можна дістати, навіть і за добрі гроші. Коли вам пощастить розтолкувати свою потребу вірменинові-маркитантові, що зноситься з Астраханню, ви все таки не раніше, ніж за місяць уліті, а взимі за п’ять місяців, дістанете препоганий цизорик і, звичайно, не дешевше, як за «монету», себто за срібного карбованця. А трапляється й таке, та й дуже часто, що замість речі, що ви її нетерпляче дожидаєте, він вас почастує або московською бязею, або штукою верблюжого сукна, або, нарешті, кислим, "дамським", як він каже, чихирем. А на запит ваш, чому він не привіз власне того, чого вам треба, він пренаївно відповість, що «ми люди комерційні, люди неписьменні, всього не запам’ятаєш». Що ви йому на такий резонний арґумент? Лайнете його, він посміхнеться, а ви все ж без ножа зостанетесь. Тепер зрозуміло, чому в Новопетровському форті втрата цизорика – подія, варта дієписання. Але Бог з ним – і з фортом, і з ножем, і з маркитантом: скоро, дасть Бог, вирвусь я з цієї безмежної тюрми, і тоді така подія не знайде місця в моєму журналі.

Отже, «журнал», або Щоденник, є не лише безцінним джерелом відомос­тей про життя й оточення поета, про його суспільно-політичні, філософ­ські та художні погляди, про його ставлення до явищ літератури, мис­тецтва, історії, суспільного життя тощо. Це твір Шевченкової мемуар­ної прози, який подає «надзвичайно влучний автопортрет поета і люди­ни» і разом з тим є ключем до творчості Шевченка.
Сторінка четверта. «Спогади про Шевченка» (презентує група літературознавців) 6хв. (Слайди №15-16)

І.Я. Франко: «Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».

«… В своїх поемах «Сон» і «Кавказ» (Шевченко) показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба виходити».

«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить скупане в крові українських ворогів».

О.І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».

П.Г. Тичина: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».

«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».

«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме – і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».

М.І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».

М.П. Огарьов: «Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде до самобутності областей і нероздільного союзу, - Шевченко, народний в Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».

М.Г. Чернишевський: «Маючи тепер такого поета як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».

М.О. Добролюбов: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».

«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».



В.П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».

Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».

А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».

В. Маслов: «Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком жахливих сцен поміщицької сваволі й гаряче протестував проти цього зла і пером, і живим словом».

П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».

Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».

Г.В. Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».

Сучасник (столяр Киселівський з київської Куренівки): «Шевченко виголошував свої твори і багато розповідав про старовину, про кріпацтво, про всілякі страждання українського народу. – Він все говорить, а ми слухаємо, а часом і плачемо».


Л. Дмитренко:

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті».


Сторінка п’ята. «Увічнення пам’яті Шевченка. Світове значення творчості » 5хв. (Слайди №17-20)

Вшанування пам’яті. Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам’яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім’я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т.Г. Шевченка, його ім’я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар,
П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький,
П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т.Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».

Світове значення творчості. Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу: «Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури» (Луначарський); «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (Курелла, Німеччина); «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками» (Камілар, Румунія); «Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка» (Хікмет, Туреччина); «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща).

Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії.

«Кобзар» знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися невідомими для елітарної культури — і це було одкровенням.

Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.

Про все більшу світову славу великого Кобзаря свід­чать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.

Вчитель. Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом». Були окремі літературні спроби, але настільки несміливі й наслідувальні стосовно панівної культури, що ставали панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким явищем і національно-соціальним викликом, яким була творчість великого Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту соціальних низів. Тому “Кобзар” і має планетарне значення, саме українським словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, речником яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську та світову літературу.

Шевченко — явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни.


Сторінка шоста. «Ім’я Шевченка в нашому краї» (презентує група краєзнавців). 3хв.(Слайд №21)

Вчитель. Багата й щедра на таланти Черкаська земля. Вона подарува­ла світові таких титанів людської думки, як талановитий співак Гулак-Артемовськйй і ге­ніальний композитор К. Г. Стеценко, славетний повістяр
І. С. Нечуй-Левицький та самобутній драматург О. Є, Корнійчук звичайно, незабутній наш Кобзар – Тарас Шевченко.Життя і діяльність Т.Г. Шевченка тісно пов’язані з нашими краєм. Тема «Шевченко і Корсунщина» цікавила багатьох дослідників , зокрема й наших краєзнавців.

Учень. Як не любити славетного земляка корсунчанам, жителям міста, яке назване Шевченківським. Багато подій пов’язано тут з ім’ям поета. Ще в дитинстві Тарас бував у цьому місті, яке належало тоді до Канівського повіту Київської губернії. Не минув він його і під час своєї другої подорожі на Україну, завітавши сюди в червні 1845 року. У сквері біля автостанції спочиває І.М. Сошенко – людина, яка так багато відіграла в його житті. У місті жив і працю­вав родич поета – В.Г. Шевченко, у будинку якого Тарас ровів близько двох місяців, виїжджаючи іноді то сухим шляхом, то водою по Росі в пошуках підхожої садиби з метою оселитися на Україні назавжди.

У парку любив проводити вільний час Тарас Григорович. Ось як згадує про це В.Г. Шевченко: «Він вставав дуже рано, о четвертій годині. Встане і зараз у сад, а сад у Корсуні (маєток князя Лопухіна), дуже, дуже хороший! Вибере, було, Тарас у цьому саду який найкращий куточок і змалює його на папір».

І досі можна побачити в парку дбайливо огороджений старий, кремезний велетень, каштан. Саме тут любив посидіти поет у хвилини дозвілля, тут малював свої численні етюди, мріяв про» світле майбутнє рідного краю. Багато часу минуло з тих пір. Давно немає між нами поета, а каштан стоїть – живий свідок Шевченкового життя, шумить могутніми вітами і лагідно шепоче: «Пам’ятайте. Пам’ятайте!»

У Державному музеї Т.Г. Шевченка зберігаються два акварельних етюди «Корсунський парк», три малюнки олівцем і тушшю («Понад Росссю», «В Корсуні», «Узлісся»), виконані і Корсуні. Будучи востаннє в Корсуні, Шевченко спілкувався з учасниками так званої київської козаччини – масового антикріпосницького руху 1855 року, який охопив тоді і місто на Росі.



IV.Підсумок уроку

1. Бесіда за запитаннями. 3хв.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань.

Пошана й безмежна любов народу поета втілилась у прислів’ях та приказках. Назвіть, які ви знаєте.

Учні відповідають:Шевченків «Заповіт» до добра кличе світ.

– Кобзаря сила до щастя народ побудила.

– Хто Шевченка знає ,той край свій кохає.

– «Кобзар»- народної мудрості буквар.

Де правда Кобзаря ходила , там розцвіла народна сила.

Шевченкова правда чиста й ясна, тому й прекрасна.

На тиху розмову, на добреє слово Шевченко нас кликав й запрошує знов.


2. Складання сенканів про Шевченка. 4 хв.

Шевченко


Народний поет.

Бореться, захищає, співчуває.

Мужик, митець,новатор.

Прометей.


VI. Домашнє завдання. 2хв.

Обов’язкове: підготувати цікавий матеріал про життя і творчість П.Куліша.

За бажанням: підготувати твір-мініатюру «Моє ставлення до Тараса Шевченка».
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Доля: Книга про Т.Шевченка в образах та фактах /Упоряд. В. Шевчук. – К.,1993.

2. Шевченківський словник. – К., 1978.

3. Спогади про Тараса Шевченка/Упоряд. В.Бородіна і М.Павлюк. – К.,1982.

4. Святиня /Упоряд.З. Тарахан – Береза. – К., 1998.

5. Бас В.В. Шевченківський край: Фотопутівник. / В.В. Бас. – К.: Мистецтво, 1989. – 264с.: іл. – Текст укр. та англ. мовами.



Н.В.Романенко,

учитель української мови та літератури Моринського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Звенигородської районної ради Черкаської області


«ВІН БУВ ЯК ЗІРКА ОСЯЙНА

НА СИНІХ НЕБЕСАХ ГЛИБИННИХ»

Вшанування памяті Т.Г Шевченка

Літературно-музична композиція

(Для старшої школи)
Мета. Перегорнути сторінки життєвого шляху славетного земляка Тараса Шевченка, розкрити безмежну любов Тараса до України, неперевершену цінність творів поета, їх значення для нас, його нащадків. Виховувати почуття любові та поваги до світлого образу Великого Кобзаря.

Обладнання. Комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; фільм, що супроводжує літературно-музичну композицію.

Святково прибрана актова зала. На журнальному столику – портрет Т.Шевченка, обрамлений вишитим рушником, біля нього - ваза для квітів, виставка творів Т. Шевченка, сцена прикрашена кімнатними квітами)

На задньому плані сцени над екраном – плакат із словами:

«Він був як зірка осяйна

На синіх небесах глибинних».

Збоку сцени плакат:

«Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

Він живе в народі, як і «Заповіт» (А. Камінчик)
Учитель.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам‘ять Шевченка.

9 березня минає 199-а річниця з дня народження нашого земляка, українського поета, прозаїка, художника, мислителя, Пророка, Апостола правди і науки, Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка.

«Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко», - так сказав про поета Іван Франко.

І ми сьогодні зібралися в цій залі, щоб вшанувати пам’ять нашого Тараса Григоровича Шевченка., перегорнувши окремі сторінки його життєвого шляху; переконатись у великій любові поета до України та відданості їй і невмирущості та значимості його творчої спадщини.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

На екрані фрагмент відео: у виконанні Василя Зінкевича звучить пісня «Шлях до Тараса» (сл. Ю. Рибчинського, муз. О. Осадчого)

Коли звучить 2-ий куплет пісні, на сцену виходять з двох сторін учасники свята, ставлять квіти у вазу біля портрета Т. Шевченка.

Слайди (портрети Т. Шевченка). Звучить класична музика («Елегія» Лисенка»)

1-ий ведучий. Тарасові Григоровичу Шевченку, великому синові українського народу, провіснику нового життя, народному пророкові, титану духу, поету, художнику, першому, хто відверто закликав український народ:

… вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте, –

нашому земляку, присвячується.



2-ий ведучий. Коли характеризують народ, то передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші болі і мрії.

1-ий ведучий. Народжений від національної печалі, гніву й образи за зганьблену честь України, Тарас Шевченко був посланий на нашу землю

…свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Його слово було таким гарячим, що обпікало серце кожного справжнього українця невидимим вогнем.



1-ий ведучий. Народжений матір’ю кріпачкою і сам кріпак, він усією своєю романтичною і благородною душею, чуйністю вірного синівського серця закипів таким гнівом до всякого, особливо до духовного рабства і такою любов’ю до свого знедоленого народу, що цими почуттями українці живуть і житимуть завжди.

2-ий ведучий. Шевченко – вершина родоводу українського дерева. Коли б волею якоїсь надзвичайної сили наш народ поставив перед необхідністю з-поміж усіх книжок вибрати дві, то він узяв би Біблію та «Кобзар» – Євангеліє від Тараса. Без першої був би неповноцінний духовно, а без другої – немислимий як народ.

1-ий ведучий. Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. А в душах житиме його Слово, сповнене любові і самопожертви. Слайди (краєвиди України)

Шевченко-юнак. Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!



1-ий ведучий. Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна і незрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. Вона в кожному рядку його поезії.

Шевченко-юнак. Свою Україну любіть,

Любіть її… во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.



1-ий ведучий. І в далекому Казахстані він жив єдиною Україною, її долею, горем свого поневоленого народу.

Шевченко-юнак. Заросли шляхи тернами

На тую країну.

Мабуть, я її навіки,

Навіки покинув.

Мабуть, мені не вернутись

Ніколи додому?

Мабуть, мені доведеться

Читати самому

Оці думи?... Боже милий!

…Серце холоне,

Як подумаю, що, може,

Мене похоронять

На чужині, - і ці думи

Зо мною сховають!..

І мене на Україні

Ніхто не згадає!


Читець. Читає вірш Т. Шевченка «Н. Маркевичу».

2-ий ведучий. Доля України, рідного народу була для Шевченка болем серця і найпершою турботою. У вірші «На роковини» Леся Українка наголошувала на вірності поета батьківській землі і її поневоленому люду:

Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону не служив

Без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

Його любові сила.

Того великого вогню



І смерть не погасила.
Шевченко-юнак. Читає вірш «Мені однаково…»

У виконанні учениці 6 класу звучить «Пісня про Україну».

1-ий ведучий. Життя нашого поета дивне. Слухаючи про нього, можна подумати, що це легенда. Воно почалося з любові матері та батька і радісного, незважаючи на кріпацький стан, дитинства. Уже змалечку в Тараса проявилися зерна таланту до поезії та малярства, які потім зійшли буйною порослю.

Звучить гра на бандурі і поступово затихає.

2-ий ведучий. До вашої уваги інсценізації уривків з твору Степана Васильченка «В бур’янах».

Дід іде впевненою ходою , а за ним біжить Тарас, забігаючи то праворуч, то ліворуч від діда. Коли Тарас дає запитання, дід зупиняється і розповідає .

Тарасик. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені!

Дід. Як іду цими шляхами, згадую батька нашого, Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани лядські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися – і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити свій рідний край.

Тарасик. А що далі було, діду?

Дід. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом - панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка - навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Тарасик. А Гонту ви бачили?

Дід. Ні, синку, Гонти не бачив, та, кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав…

Тарасик. А потім?

Дід. Потім – зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому відрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Тарасик.(витирає сльози) Жаль гайдамаків. Так жаль. (Раптом) Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо! Дідусю, попросіть, щоб заспівав!

На екрані – картина М. Дерегуса «Тарас слухає кобзаря» (Звучить народна пісня у виконанні кобзаря). Тарас із дідом підходять ближче до картини, слухають пісню.

(Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.)

На екрані – зображення Тараса і Оксанки.

Яринка.(жахнувшись) Ой, капосний, злякав.(Удавано бє Тараса). Ось я тобі, щоб не був таким. (Оглядається) Я так боюся твого дяка…

Тарас.( сміючись) Його нема вдома – не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?

Яринка. У нього ніс такий… Він страшний мені…

Тарас. Правда, він як нап’ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно в шинок.

Яринка. А ще – дяк. Оце ж забігла до тебе (розв’язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас.(бере свитку) Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш! Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш…

Яринка. І це ось тобі… (дає хліб і глечик молока). Пообідаєш, а закусиш цими яблуками. (дає двоє великих яблук).

Тарас. (зрадівши) Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає.(кусає яблуко) Ой добре! На, покуштуй (дає Яринці).

Яринка. Не треба, я ще їстиму такі.

Тарас. А де ж ти їх візьмеш?

Яринка. Оксанка дасть.

Тарас.(вражено) Оксанка? Коваленкова?

Яринка. Ой! (закрила рот) Ми з нею отару пасемо разом…

Тарас. То це Оксанчині яблука?

Яринка. Ти не скажеш їй? Кажи…Не скажеш? Вона дала для тебе і просила…

Тарас. Мовчати?

Яринка. Атож.

Тарас. І це, певно, її робота?

Яринка. Ні, рукав і я зашивала!... Тільки мовчи. Не скажеш?..

Тарас.(задумливо) Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Яринка. Я не знаю. Чомусь зобиджається…

Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?

Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся… А чого ти, Тарасику, на неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти…

Тарас. Вона добра… А ще що вона казала?

Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас. Так, а про мене що?

Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим…

Тарас. Ще й обдертим…

Яринка. Соромишся її?

Тарас. (киває головою)

Яринка. Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу…

Тарас. З Оксанкою?.. Не треба…

Яринка. А чому?

Тарас. Я сам (сумно) Вона вже помічає…

Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята… Говорила, що ти їй книжечки читав, малював… А в тебе є той малюнок? Покажи…

Тарас. Є десь захований. Він ще незакінчений.

Яринка. Все одно покажи. Тарасику, мені цікаво…

Тарас. Добре, тільки тобі одній. (подає дві дощечки)

Яринка. Оксана… Похожа… Як жива… І хата наша. Невже це ти?

Тарас. А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж – п’є.

Яринка. А чого ж на дощечках?

Тарас. Паперу нема. Дяк не завжди дає.

Яринка. Я візьму й покажу Оксані.

Тарас. (забирає дощечки) Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді…Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди (виходять).

На екрані – фрагмент №1 із фільму «Заповіт» (Тарас жене ягнята) (15 сек.), який змінюється картиною І. Їжакевича «Тарас-пастух».

Читець. (Читає вірш М. Вербовської (14 р. Уманщина) «Тарасові шляхи»)

Тарасові шляхи неспинні

Крізь сон ввижаються мені –

Овець пасе малий в долині,

І сльози ллє у бур’яні.

Тяжкії сльози…

Доле, доле!..

Це ж ти, це ж ти зробила так,

І честь, і слава, й біль, й неволя,

Перетинаються в шляхах.

Тарасові шляхи неспинні,

Слова, слова, – в них почуття…

Немов червоная калина,

В дорозі, довшій за життя.



Слайди.

1-ий ведучий. Талант до малярства помітили в дворі пана Енгельгарда, і щоб мати власного художника, Пан Енгельгардт віддав Тараса в науку до майстра – живописця Ширяєва. Але й там Тарасові доводилося більше фарбувати дахи, ніж учитися художній справі. До вашої уваги фрагмент фільму «Тарас Шевченко» . (30 сек.)

2-ий ведучий. Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби він не зустрівся в Петербурзі в Літньому саду з Іваном Сошенком, якби не познайомився з відомим художником Карлом Брюлловим, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.

1-ий ведучий. Так, саме Іван Сошенко увів Тараса в коло найвідоміших діячів української та російської культур, познайомив з Євгеном Гребінкою, Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Михайлом Вієльгорським.

Фрагмент фільму №3 (7 хв.)

2-ий ведучий. Друзі вирішили викупити з кріпацтва Тараса Шевченка і для цього Карл Брюллов написав портрет поета Василя Жуковського. Картину розіграли в лотерею, і було зібрано необхідну суму грошей – 2500 карбованців, за яку пан Енгельгардт погодився відпустити на волю Тараса Шевченка. І 22 квітня 1838 року він підписав відпускну. (Слайд )

Пропонуємо переглянути фрагмент фільму «Тарас Шевченко. Заповіт»


Тарас. (читає вірш «Думка (Тече вода в синє море…)»)


Фрагмент фільму № 4, 5 (1 хв.)

1-ий ведучий. Здійснилася мрія Тараса: він став вільною людиною. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

Звучить мелодія Скорик.

2-ий ведучий. Яким був Тарас Шевченко? Його зовнішність.

У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру, що росіяни називають "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

1-ий ведучий. Вдача Шевченка. Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

2-ий ведучий. Талант. Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишив по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини, він проявив блискучі акторські здібності.

(Звучить пісня «Ой зійди, зійди ти, зіронько ясная…»



1-ий ведучий. Оточення. Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї". Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Нижній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.

Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком-Артемовським, Гребінкою і Марком Вовчок, Квіткою-Основ’яненком і Максимовичем .



2-ий ведучий. Слава. В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по-французьки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.

Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом оточили Шевченка після заслання, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.

Про його популярність свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.

1-ий ведучий. Гроші. Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось, не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.

У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив бенкет для дітвори з цілої околиці.



2-ий ведучий. Літературна спадщина Тараса Шевченка – це «Кобзар»1840 року та «Кобзар» 1860 року, дев’ять повістей російською мовою, п’єса «Назар Стодоля», уривки інших драматичних творів, «Автобіографія», щоденник, листи.

1-ий ведучий. За образним висловом Василя Стефаника, Шевченко українське слово перетворив на чисте золото поезії. Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконається, що вона має світове значення.

2-ий ведучий. Для прикладу кілька висловлювань.

«Він був найбільшим народним поетом з усіх народів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець. Польща)

«Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка» (Назим Хікмет. Туреччина).

Читець. Читає вірш Т.Шевченка «Розрита могила»

Звучить мелодія Doulce Melodie.

Шевченко-юнак. Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата,–

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж , брати мої,

Молю вас, благаю!


Звучить мелодія Шопена «Ноктюрн»
Читець. Тарасові

Багато крові пролилася

За рідну Україну,

І море люду полягло

За нашу Батьківщину.

Шевченка мрії вже збулись,

Ми – українці вільні.

Чимало справ зробити час

Для неньки-України.

Вклонімося Кобзарю

За віру і за мрію,

За те, що засвітив зорю,

Вселив в народ надію.

(Ольга Сухопар, 16 р., Канівщина)

Читець. На згадку про Тараса

Задумався старий Дніпро,

Захилиталися тополі,

Згадали час, як жив Тарас,

Терпів нестатки і недолю.
Він був як зірка осяйна

На синіх небесах глибинних.

І нині світить нам вона

У наших буднях швидкоплинних.

(Анастасія Михайлова, 11 р., Чорнобаївщина)

Читці. (читають вірш А. Камінчика «Кобзар»)

1. У вікні любисток, на підлозі м'ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

2. Мудра, світла книга, — то «Кобзар» Тараса,

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з дідівського часу,

Як «Кобзар» у хаті — буде щастя, знай.

3. ...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

4. То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

Він живе в народі, як і «Заповіт».
2-ий ведучий. «Заповіт» Шевченка перекладено багатьма мовами світу. Послухайте, як звучить «Заповіт» іноземними мовами.

(Перегляд відеозапису ( читання «Заповіту» Т. Шевченка іноземними мовами).

(Слайди краєвидів Моринець)_

Читець. Благословенна хай буде година,

І тая хата, й Моринці-село,

Що Україні принесло

З великих найбільшого сина.



Благословенна!

Ансамбль ксилофоністів виконує пісню «Слово Кобзаря»

(На екрані – фрагмент концерту «Ми діти твої, Україно»: виконання пісні на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». На сцену виходять всі учасники. Всі присутні в залі стоячи співають «Реве та стогне…»
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Корицька Г. Слався, Тарасе Великий!/Г. Корицька // Дивослово.– 2005 .– № 2.– С.36.

  2. Слово про Слово / Упоряд. Ткаченко С. – Черкаси: Брама-Україна, 2012. – 176 с.

  3. Хоміч М. Наш Пророк/ М. Хоміч // Дивослово.– 2004 .– № 3.– С. 51-52.

  4. Шануймо слово Кобзаря! / Упоряд. Орищин Р. Ф.-Тернопіль-Харків: Вид. «Ранок», 2009. – 112 с. – (Серія Діти твої, Україно»)

  5. Шевченківський календар. Щотижневик на 1964 рік. - Редакція українських календарів. – К: 1964.

  6. Шевченко Т. Г. Кобзар/Передм. П. Мовчана; Приміт. Є. нахліна. – К.: Вид. центр «Просвіта», 1999. – 344 с.

  7. Заповіт. Кобзар (аудіо). – // Мультимедійний компакт-диск. – ПОА ГС, ПВВГОБ, ВБФУСР. – Полтава.

  8. Ми діти твої, Україно. – // Мультимедійний компакт-диск. – КНУКМ – 2010.

  9. Тарас Шевченко. Митці кіно – Тарасові Шевченку // Мультимедійний компакт-диск. – Міжнародна агенція «Україна – Арт». – Кохан Т. Г., Іваненкова С. І.




1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка