Методи збирання соціологічної інформації



Сторінка1/3
Дата конвертації13.01.2017
Розмір1,1 Mb.
ТипРеферат
  1   2   3
РЕФЕРАТ

На тему:


Методи збирання соціологічної інформації

У соціології використовують різні джерела і методи збирання інформації (див. табл.). А. Документальні джерела. Розпочинаючи дослідження, соціолог му­сить перш за все зібрати відомості з пер­винних документів.

Термін «документ» у соціології трактується як матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про фа­кти, події, явища об'єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі.

Цінність документальних джерел для соціологічного дослі­дження і необхідність їх використання зумовлюються передусім тим, що потоки документальної інформації пронизують усі сфери життєдіяльності сучасного суспільства, характеризують соціальні процеси на різних рівнях дослідження (суспільному, інституційному, груповому, особистому), їх динаміку, свідо­мість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Соціо­логічна інформація, яку містять документи, іноді дублює дані, одержані іншими методами (опитування, спостереження). Тоді вона стає засобом для перевірки і контролю їхньої надійності.


Таблиця

КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ ЗБИРАННЯ ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Метод

Аналіз документів

Спостере­ження

Опитування

Соціальний експеримент

Аналіз ре­зультатів тру­дової діяльно­сті

Об'єкт

Документи

Процеси, явища, фа­кти відно­син, взає­мозв'язків, взаємодій

Респон­денти

Форми і методи розв'я­зання соці­альних проблем

Деталі, го­това про­дукція, креслення, статистич­ні та бух­галтерські показники тощо

Пред­мет

Соціальні факти, за­фіксовані докумен­тально

Факти реальної поведінки

Факти сві­домості — думки, мотиви, інтереси, почуття

Соціальні фактори, ці­леспрямова­но змінювані у процесі до­слідження

Результати діяльності

Спо­сіб

Традицій­ний — якіс­ний, фор­малізова­ний — кіль­кісний

Включене — невключене, вільне — стандартизо­ване, систе­матичне — епізодичне, польове — лабораторне, контрольо­ване — неконтрольоване

Анкету­вання, ін­терв'ю, соціометрія, експер­тиза, тести

Натураль­ний — уяв­ний, лабо­раторний — польовий

Професіо­нально-якісна оцінка

Аналіз документів — це збирання первинної соціологічної ін­формації з різних документальних джерел з допомогою оцінки й аналізу їх змісту.

Документи в соціології — це друковані, рукописні та інші ма­теріали, створені для зберігання і передавання інформації, яка накопичується в результаті життєдіяльності окремих людей, груп чи спільнот. Це — державні та урядові акти, промови політичних діячів, статистичні збірники і матеріали перепису, наукові публі­кації, періодична преса, листи представників усіх верств насе­лення, художні твори, протоколи зборів і засідань, звіти адміністрацій та громадських організацій, матеріали соціологічних до­сліджень тощо. Вони несуть інформацію про соціальні факти, явища, процеси, що відбуваються в суспільстві, соціальних орга­нізаціях, групах.

Зважаючи на велику кількість соціологічних документів, вони систематизуються і класифікуються.



Систематизація являє собою операцію упорядкування певної сукупності документів за якоюсь одною ознакою: хронологічною, національною, проблемною, персональною тощо. Можлива систе­матизація за кількома ознаками одразу, але з додержанням послі­довності в разі переходу від однієї до іншої. Добір ознак система­тизації визначається завданнями соціологічного дослідження.

Класифікація є пізнавальною операцією, бо передбачає роз­криття сутнісних характеристик документів, які вможливлюють групування їх за видами і орієнтацію в їх множинності.

На початку дослідження слід передбачити комплект докумен­тів, які можуть бути використані, визначити їхню цінність і на­дійність. Орієнтація на певні документи зумовлюється змістом проблеми, предметом, цілями і завданнями дослідження, а також організаційними можливостями дослідника. Так, у процесі дослі­дження проблем використання робочих кадрів на підприємстві користуються документами відділу кадрів та інших виробничих підрозділів, які займаються стимулюванням праці, регулюванням професійно-посадового просування, адаптацією молоді і закріп­ленням її на виробництві, а також протоколами зборів, на яких обговорювалися питання кадрової політики, тощо.

Від виду документа залежить те, для чого його можна викорис­тати і якими методами проаналізувати.

За статусом документи поділяють на офіційні та особисті. Офіційні документи віддзеркалюють суспільні зв'язки, колектив­ні погляди тощо. Вони створюються в державних установах, тру­дових організаціях, різних комісіях. До них належать: накази, постанови і заяви уряду; плани роботи і звіти виробничих колек­тивів, громадсько-політичних організацій; протоколи їх зборів, роботи різних комісій; списки премійованих, тих, що потребують житла, матеріальної допомоги тощо; матеріали стіннівок і бага­тотиражок; документи, що стосуються окремої особи (анкети, службові характеристики, особові листки з обліку кадрів, дипло­ми, свідоцтва, судові вироки тощо).

Серед офіційних документів поточна документація, що збері­гається в архівах організацій, для соціолога має особливий ін­терес, оскільки є базою всіх досліджень.

До особистих документів належать складені з ініціативи са­мого індивіда документи (щоденники, автобіографії або листи), що відтворюють його власний життєвий досвід.

За функціями, які виконують документи, вони поділяються на інформаційно-регулятивні, комунікативні та культурно-виховні. Інформаційно-регулятивну функцію виконує службова докумен­тація, її призначення — інформувати про стан справ у організа­ції, виконання виробничих завдань тощо. У виконанні комуніка­тивної та культурно-виховної функцій провідне місце належить документам громадсько-політичних організацій.

За цільовим призначенням документи поділяють на спеціальні та побічні. Найважливішим джерелом соціологічної інформації є спе­ціальні документи, які складаються безпосередньо в процесі соціо­логічного дослідження. Це — анкети, тести, протоколи спостере­жень, записи самоспостережень, дані експериментів. Такі документи дають можливість дослідникові вести цілеспрямований пошук, гли­боко вивчати об'єкт.

Однак в емпіричному дослідженні джерелом допоміжної ін­формації про різні явища соціального життя є побічні докумен­ти: довідкові видання, літературно-художні твори, навчаль­но-педагогічна та інша література, преса, радіо, телебачення тощо.

За рівнем обробки інформації розрізняють документи пер­винні та вторинні. Первинні документи створюються на підставі безпосереднього вивчення соціального буття і є описом конкрет­них ситуацій, висвітленням діяльності окремих осіб, організа­цій. До них належать звіти з емпіричних соціологічних дослі­джень, протоколи зборів, щоденники тощо. Вторинні доку­менти складають за первинними матеріалами, і вони мають більш узагальнений аналітичний характер, оскільки відбивають більш глибокі соціальні зв'язки. Натомість первинні документи, складені за результатами безпосередніх обстежень, містять більше фактичної інформації.

За мотивацією створення розрізняють спровоковані і спон­танні документи. Прикладом спровокованих документів можуть бути відгуки на якусь критичну оцінку в пресі досвіду роботи пев­ної трудової організації, розв'язання нею конкретної проблеми. Спонтанними документами є особисті документи, створені без особливого впливу якихось зовнішніх чинників (раціоналізатор­ські пропозиції, листи особистого характеру тощо).

За змістом документи класифікують на правові, історичні, економічні, технічні тощо.

За характером інформації соціологічні документи можна по­ділити на:


  • письмові;

  • усні;

  • лінгвістичні; фото- і кінематографічні;

  • фонографічні;

  • етнографічні;

  • речові.

Соціолог найчастіше має справу з письмовими документами, у тому числі статистичними.

Статистичну інформацію поділяють на оперативну і зведену.



Оперативна інформація включає відомчу статистику підпри­ємств і установ: річні звіти, особові облікові картки працівників тощо. За звітами можна охарактеризувати динаміку основних соці­альних процесів, наприклад, руху робочої сили (вибуття працівни­ків і прийом нових, перехід з однієї категорії до іншої, розподіл працівників за фахом, кваліфікацією, стажем, статтю). Оперативну статистику використовують як у фундаментальних, так і в приклад­них дослідженнях.

Зведена інформація центральних і місцевих статистичних ор­ганів публікується у спеціальних виданнях, збірниках статистич­них матеріалів.

Зазначимо, що будь-яка класифікація завжди є умовною і приблизною, адже реальність завжди ширше класифікаційних схем. Важливо те, що в них показаний взаємозв'язок різних видів документів, тенденція до утворення комплексів документів, бли­зьких за характером і призначенням. А це вможливлює комплек­сне використання різних видів документів, виявлення ще не ви­користаних джерел інформації.



Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті за­вдань дослідження. Із цією метою складається схема аналізу та визначаються текстові індикатори ключових понять концепції дослідження. Методи аналізу документів можна поділити на дві основні групи: неформалізовані (традиційні) та формалізовані (якісні та кількісні).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають усе розмаїття розумових операцій, спрямованих на тлумачення текс­ту, інтерпретацію відомостей, що містяться в документах, виді­лення смислових блоків ідей, тверджень, що цікавлять дослідни­ка. Неформалізований аналіз документів ґрунтується на загаль­них логічних міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмисленні. Його можна поділити на зовнішній і внутрішній. Зов­нішній аналіз — це перевірка істинності документа, аналіз його «історичного контексту» і обставин, що супроводжували його по­яву. Дослідник визначає тип документа, його автора (фахівець чи дилетант), за яких умов і коли документ створювався (одразу після події чи значно пізніше), що спонукало автора до складання доку­мента (власна ініціатива чи якийсь примус, чиясь вимога), а також виявляє можливу тенденційність документа, помилки, спотворення фактів. З'ясувавши все це, дослідник розпочинає внутрішній ана­ліз — вивчає зміст документа, суть викладених у ньому матеріалів, логіку тексту, соціальні чинники, що спричинили його появу.

Неформалізовані методи аналізу документів застосовують ду­же широко. Особливість їх полягає в тім, що вони значною мірою ґрунтуються на інтуїції дослідника. Він вибирає ту інформацію, що його цікавить, тобто уникнути тенденційності й суб'єктивізму не вдається.

Саме як альтернатива неформалізованому методу аналізу до­кументів виник формалізований (якісно-кількісний) аналіз. Фор­малізований аналіз ґрунтується на переведенні текстової інфор­мації в кількісні показники, що надає результатам аналізу належної об'єктивності.

В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація текс­тового матеріалу — процедура виміру і кількісного вираження якісної інформації. Якісна інформація — це дані, подані у формі описового матеріалу. Найчастіше використовується процедура квантифікації, розроблена соціологами X. Лассуеллом і Б. Берельсоном, яка дістала назву «контент-аналіз». Контент-аналіз — це переведення масової текстової (чи зву­кової) інформації в кількісні показники з дальшою її обробкою. При цьому в текстах документів мають бути виявлені такі влас­тивості, які легко вимірюються і відбивають найбільш суттєві сторони його змісту. Для цього вибирають одиниці аналізу (зміс­тові), які можна фіксувати й одночасно переводити за допомогою одиниць рахунку в кількісні показники.

Одиниці аналізу обирають, виходячи зі змісту проблем і гіпо­тез дослідження. Індикаторами одиниць аналізу можуть бути те­ма, окремі категорії (поняття), що розкривають її зміст, прізвища вчених, які здійснюють дослідження, соціальні ситуації, події. Вони мають відтворювати провідну ідею тексту.

Так, наприклад, теми статей, книжок, фільмів, теле- і радіопе­редач відбито в їхніх назвах. Із цих назв можна судити, скільки уваги приділено досліджуваній проблемі, наскільки вона акту­альна. Для вивчення документів з теми дослідження відбирають певні поняття. Скажімо, досліджуючи тему «Ставлення до своїх службових обов'язків», соціолог оперує такими поняттями, як «виконання виробничих завдань», «дотримання правил внутріш­нього розпорядку», «ефективність використання робочого часу». Це якісні характеристики явищ, що знаходять у документах кіль­кісне віддзеркалення. За кількістю посилань на того чи того ав­тора в книжках, статтях (індексом цитування) визначають прес­тиж учених тощо.



Одиниці рахунку передають частоту появи ознаки (одиниці аналізу) в тексті, обсяг тексту. Прикладом одиниць рахунку є друкарські аркуші, сторінки, рядки, знаки в друкованих докумен­тах; хвилини на телебаченні й радіо; сантиметри — у записах на магнітну стрічку. Що більше одиниць аналізу на кожну одиницю рахунку, то багатшим є документ за змістом, більше містить ін­формації, глибше розкриває досліджувану тему.

Вадою формалізованого аналізу є те, що зміст документа не можна виміряти тільки за допомогою формальних показників, а отже, цей аналіз не може бути вичерпним. Найбільш доцільно за­стосовувати його у тому разі, коли потрібна висока точність і об'єктивність аналізу або коли безпосереднє ефективне викорис­тання матеріалу неможливе через великий обсяг і несистематизованість. Проте умовою використання такого аналізу є певна часто­та появи в документах, що аналізуються, категорій, важливих для цілей дослідження.

Попри суттєві відмінності між неформалізованим і формалізо­ваним аналізом, вони не виключають, а доповнюють одне одного і спрямовані на досягнення однієї мети. Вибір методу аналізу за­лежить від специфіки документа, його форми, змісту, цілей і за­вдань дослідження, а також від досвіду дослідника.

Б. Спостереження та експерименти.

Соціологічне спостереження — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систе­матичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій.

У процесі спостереження отримують інформацію про зовніш­ні властивості об'єктів, що вивчаються.

У науковому спостереженні (на відміну від буденного) плануєть­ся наперед його організація, з'ясовуються методи фіксування, об­робки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.

Об'єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.

Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти, проте вони здебільшого поверхові і стосують­ся досить вузького кола індивідів. Тому спостереження частіше використовуються спільно з іншими методами.

Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбуває­ться загальне ознайомлення з об'єктом дослідження і розроб­ляються гіпотези. Крім того, його можна застосовувати для пе­ревірки даних, зібраних іншими методами, і для одержання додаткових відомостей про досліджуваний об'єкт, а також для розробки гіпотез.

Спостереження широко використовують соціологи промисло­вих підприємств, вивчаючи практику проведення різних зборів працівників, процеси обговорення на них нагальних проблем, ме­ханізм вироблення колективних рішень. Спостерігаючи за робо­тою підрозділів підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про їх ставлення до праці, ставлення один до одного, про їх реагування на зміну умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні, тобто спостерігають дії працівників у разі введення нових умов оплати, більш напружених норм, запровадження раціоналізаторсь­ких пропозицій тощо. Ці явища досліджуються в динаміці як дійс­ність, що формується й розвивається.

Спостереження можна класифікувати залежно від місця спо­стерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й епізодичне); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням спостережен­ня (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкри­те й інкогніто) (див. рис).



Невключене спостереження полягає у вивченні процесів до­слідження зовні без втручання в їх перебіг. Воно спрямоване зде­більшого на опис соціальної атмосфери і застосовується найчас­тіше на розвідувальному етапі монографічного дослідження та Для експериментальної перевірки гіпотез у лабораторних умовах.

Включене спостереження передбачає не тільки безпосередню присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт із тими, за ким ведеться спостереження. Спостерігач перебуває в гурті тих, за ким він спостерігає, і, працюючи разом з ними, в реальних життєвих ситуаціях збирає інформацію. Отже, спостерігач є частиною дослідної ситуації, впливає на ситуацію і, у свою чергу, зазнає її впливу.



Класифікація спостережень
Слід зауважити, що для спостерігача і для тих, за ким ведеться спостереження, та сама ситуація має різне значення. Для поси­лення об'єктивності спостереження акти поведінки мають набути однакового значення для тих і тих.

Ступінь включеності спостерігача в дослідну ситуацію може бути різним — від пасивного спостереження, яке мало чим відріз­няється від невключеного, до активного, коли респонденти почи­нають сприймати спостерігача як члена своєї групи.

Залежно від ступеня обізнаності групи розрізняють закрите й відкрите включене спостереження. Закрите — це таке спостере­ження, коли дослідник уходить у досліджувану групу, стає її пов­ноправним членом і бере участь у виробничому процесі нарівні з іншими членами групи, яким справжні цілі дослідника не відомі. Таке дослідження дає можливість одержати дані, яких не можна здобути в жодний інший спосіб.

Цей різновид включеного спостереження застосовують у до­слідженнях «закритих» груп, які не допускають відкритого спо­стереження ззовні.



Відкрите включене спостереження полягає у відкритій участі у виробничому процесі дослідника та широкого повідомлення його професійних цілей. Існує думка, що присутність спостеріга­ча може вплинути на поведінку респондентів, спотворити реаль­ну картину. Це справедливо для одноразового відкритого спосте­реження. Але під час спостереження протягом тривалого часу люди звикають до спостерігача і залишаються самими собою на­віть у його присутності.

Переваги включеного спостереження очевидні. Невключений спостерігач може бачити і фіксувати акти, так би мовити, відкри­тої поведінки. Але як стороння людина він не може досконально знати, що криється за цими актами, тому його інтерпретація мо­же бути неадекватною.

Включений дослідник має можливість проникати в найглибші шари колективного життя, вивчати мотиви, збудники, установки кожного члена досліджуваної групи, знати, що сприймається, а що засуджується ними, яка емоційна атмосфера в групі, як діє механізм формування «групової свідомості».

Водночас включеному спостереженню притаманні певні не­доліки. Наприклад, соціолог може так «вжитися» в досліджува­ний колектив, у норми його поведінки, що починає сам реагувати відповідно до цих норм, втрачаючи при цьому об'єктивність сприйняття. Крім того, нелегко знайти виконавця такого типу до­слідження, оскільки воно потребує великого самозречення.

Залежно від ступеня формалізації процедури, тобто жорсткос­ті приписів стосовно того, що і як спостерігати, спостереження поділяють на вільні та стандартизовані.

Вільне спостереження характеризується браком жорстких приписів зовні. Дослідник не обмежений програмою, не має чіт­кого плану дій, не встановлює наперед, які саме елементи дослі­джуваного процесу (ситуації) він буде фіксувати. Як правило, ві­льне спостереження ведуть за об'єктом у цілому або за основ­ними його складовими. За допомогою цього спостереження до­слідник з'ясовує межі об'єкта і його основні складові, визначає, які з них є найбільш значущими для дослідження, отримує ін­формацію про їхню взаємодію. Найчастіше вільне спостереження використовують на початковому етапі розвідувального дослі­дження для уточнення проблеми.

Хоч цей різновид спостереження застосовують щодо об'єкта в цілому, але зрозуміло, що спостерігати одразу все неможливо. То­му і за вільного спостереження вирішують, що саме слід спостері­гати. У процесі спостереження напрям дослідження може змінити­ся (для вільного дослідження це і є ознакою його переваг). Соціо­лог на підставі свого досвіду визначає приблизний перелік значу­щих елементів для ситуацій, що вивчаються, ніби окреслюючи на­прям дослідження тих чи тих об'єктів спостереження.

Стосовно учасників ситуації встановлюють, хто вони, скільки їх, які між ними відносини, чи знайомі вони один з одним, яка їхня роль у цій ситуації, який характер зв'язків між ними (формальний чи не­формальний), яка структура угруповань (лідери, ізольовані індиві­ди), з якою метою (формальною чи неформальною) вони зібралися в цій ситуації, чи мають вони спільні або антагоністичні цілі.

При цьому означують:



  • обставини, за яких виникла і спостерігається ситуація, яку соціальну поведінку ці обставини заохочують, яку гальмують;

  • якої поведінки можна очікувати, а яка буде непередбаченою;

  • що і як роблять учасники ситуації, які стимули зумовлюють ту чи ту поведінку, в якій формі вона виявляється (люди розмовляють, жестикулюють, плачуть, сміються тощо), яка напруженість, стій­кість, емоційність, тривалість цієї поведінки, які її наслідки;

  • частоту і тривалість ситуації, яка досліджується, коли вона виникла, що зумовило її, унікальна вона чи типова, випадкова чи систематична.

Цей перелік не вичерпує всіх можливих напрямів спостере­жень, однак може суттєво допомогти соціологу в проведенні до­слідження. Такий підхід сприяє поступовому переходу від віль­ного спостереження до стандартизованого.

Стандартизоване спостереження відрізняється від вільного су­ворою регламентацією процедури, часу й вибраного об'єкта. Соціо­лог досить добре поінформований про об'єкт дослідження і зазда­легідь з'ясовує, які елементи (аспекти) процесу чи ситуації, що до­сліджуються, мають найбільше значення для його дослідження, вирішує, як, де, за ким і протягом якого часу вести спостереження. Результати дослідження фіксує на спеціальних бланках.

Установлені в процесі розробки програми фактори, що підля­гають спостереженню, оформлюють у вигляді таблиць, карток, протоколів спостереження.

Таке спостереження застосовують для перевірки й уточнення результатів, одержаних іншими методами. Воно може викорис­товуватися і як основний метод дослідження для точного опису предмета й перевірки гіпотези. Тому стандартизоване спостере­ження найбільш широко використовують у дослідженнях аналі­тичного плану, а також в описових дослідженнях, і дуже рідко — у розвідувальних, де брак достатньої інформації про об'єкт до­слідження не дає змоги зробити необхідне структурування спо­стереження, тобто визначити найбільш значущі для дослідження елементи і зосередити на них основну увагу.

За принципом регулярності в часі спостереження поділяють на систематичні й епізодичні.

Систематичне спостереження характеризується регулярністю проведення протягом певного періоду. Воно дає змогу виявити динаміку процесів, значно збільшити можливість її екстраполя­ції. Спостереження може вестися щоденно, раз на тиждень, раз на місяць і т. д. Спостерігати можна за такими об'єктами:


  • певною групою протягом дня, місяця, року;

  • певним процесом у різних групах (формуванням громадської думки);

  • певним процесом у певній групі (розвитком неформальних відносин, зміною ставлення до тих чи тих явищ).

Епізодичні спостереження — це коли спонтанно, незаплановано досліджують явище, діяльність, соціальну ситуацію. Наприклад, спостерігаючи розвиток неформальних відносин у колективі, соціолог може спостерігати зміни в стилі діяльнос­ті керівника цього колективу, у його ставленні до службових обов'язків.

Цей тип спостереження особливо часто зустрічається в розві­дувальному дослідженні, коли спостерігач має справу з неперед­баченими ситуаціями.

Залежно від кількості досліджуваних об'єктів (спостерігаю­ться всі об'єкти, що стосуються проблеми, чи тільки певна їх час­тина) спостереження поділяють на суцільні та часткові. Суцільні дають повнішу інформацію, але їх проведення не завжди можли­ве й економічно обґрунтоване, а часткові — обмежуються окре­мими об'єктами.

За місцем і способом організації розрізняють спостереження польові й лабораторні. Польові здійснюють над реальними соці­альними групами в природних умовах їхньої життєдіяльності. Більшість спостережень, що проводяться, є польовими. їх вико­ристовують як основний і як допоміжний метод дослідження в певних його різновидах.

Звичність обставин допомагає адекватному розумінню дійсно­сті, але не завжди є сприятливою для дослідника: вплив зовнішніх факторів ускладнює фіксування, немає змоги охопити всіх членів досліджуваної групи тощо.

З огляду на це проводяться лабораторні дослідження групи людей, які відбираються дослідником і ставляться в спеціально створені умови. Зміст досліджуваної ситуації, умови навколиш­нього середовища визначає дослідник. Лабораторні дослідження найчастіше застосовують у експериментальних дослідженнях, коли ставиться завдання розробити й експериментально переві­рити робочі гіпотези чи нову методику.

Недоліком лабораторного дослідження є те, що штучно ство­рена ситуація може вплинути на природність поведінки дослід­жуваних.

Залежно від наявності контролю спостереження поділяються на контрольовані і неконтрольовані.



Контрольоване спостереження здійснюють з метою збирання інформації для відтворення більш чіткої картини досліджуваної ситуації, перевірки певних гіпотез. Для цього збільшують кількість спостерігачів і порівнюють результати їхніх спостережень, а також інтенсифікують сам процес дослідження проведенням серії спо­стережень за одним об'єктом. Порівняння результатів стає можли­вим лише за умови стандартизованих планів спостереження з ви­користанням таблиць, карт спостереження і допоміжних технічних засобів (кіно-, фото-, звукозаписувальної апаратури тощо).

Неконтрольоване спостереження має на меті вивчення реаль­них життєвих ситуацій, загальний опис певного процесу, явища, а

також соціальної атмосфери, в якій вони відбуваються. У такого спостереження, як правило, нема чіткого плану, заздалегідь ви­значається лише головний об'єкт спостереження. Ефективність неконтрольованого спостереження багато в чому залежить від кваліфікації спостерігача.

Недоліком неконтрольованого спостереження є загроза суб'єк­тивного ставлення дослідника до об'єкта, а отже, спотворення результатів дослідження. Неконтрольоване спостереження най­частіше застосовують на початкових етапах дослідження.

Особливим видом соціологічного дослідження є самоспо­стереження, коли соціолог користується не тільки даними спо­стереження за поведінкою індивідів, а і їхніми власними су­дженнями й оцінками цієї поведінки. У ньому можуть вико­ристовуватися такі документи, як автобіографії, листи, щоден­ники, записи самоаналізу тощо. Різновидом самоспостереження є відповіді тих, за ким спостерігають, на питання запропонова­ної анкети чи інтерв'ю з ними. Проте слід зауважити, що відпо­віді на питання анкети треба розцінювати не як об'єктивні, а як гіпотетичні.

Розглянутих різновидів спостереження зазвичай у чистому ви­гляді не існує. На практиці їх поєднують одне з одним залежно від складності та багатовимірності об'єкта, специфіки завдань дослідження, тобто залежно від типу дослідження (див. табл.).


Каталог: Sociologia
Sociologia -> Складові елементи соціальної роботи
Sociologia -> Шпаргалка тема№1. Вступ до соціології. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології. Поняття «соціологія» походить
Sociologia -> Застосування шкали соціальної дистанції у дослідженнях національної толерантності в Україні
Sociologia -> Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визначення та вимірювання
Sociologia -> Програма соціологічного дослідження
Sociologia -> Модель соціального експерименту із запровадження інституту прийомної сім’ї в Україні
Sociologia -> Соціальні класи та верстви. Соціальна структура та соціальна стратифікація суспільства
Sociologia -> Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал