М. Зубков Сучасна українська


г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти- ка, драма-феєрія, усмішка). Науковий



Сторінка3/30
Дата конвертації02.12.2016
Розмір9,16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти-
ка, драма-феєрія, усмішка).

Науковий стиль. Сфера використання — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків дослід­жень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й система­тизація знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

  • ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

  • логічна послідовність і доказовість викладу;

  • узагальненість понять і явищ;

  • об'єктивний аналіз;

  • точність і лаконічність висловлювань;

  • аргументація та переконливість тверджень;

  • однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

  • докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пі­знання, вплив і характеризуються:

  • великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

  • наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем ма­тематичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

  • оперування абстрактними, переважно іншомовними, слова­ми (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

  • використовуванням суто наукової фразеології, стійких тер­мінологічних словосполучень;

  • залученням цитат і посилань на першоджерела;

  • як правило, відсутністю авторської індивідуальної мане­ри та емоційно-експресивної лексики;

  • наявністю чіткої композиційної структури тексту (по­слідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літер­ної нумерації);

  • окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безосо­бові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперіш­нього часу, що констатують певні явища й факти; знач­ну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

  • монологічним характером текстів;

  • переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки освіти складається з таких підстилів:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, ре-


цензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова
й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу,
поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні
тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого,


доступного викладу інформації про наслідки складних
досліджень для нефахівців, із використанням у неспеці-
альних часописах і книгах навіть засобів художнього
та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — наявний у підручниках, лекціях,


бесідах для доступного, логічного й образного викладу
й не виключає використання елементів емоційності.

Епістолярний стиль. Сфера використання — приватне ли­стування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики («Посланія» І. Вишенського, «Листи з хутора» П. Куліша, «Листи до сина» Ф. Честерфілда та ін.).

Основні ознаки — наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді пост­скриптум (Р. 3. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби — поєднання елементів худож­нього, публіцистичного та розмовного стилів.

Упродовж століть він, як і всі зазначені вище стилі, зазна­вав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.



Конфесійний стиль. Сфера використання — релігія та церква.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окре­мої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль уті­люється (реалізується) в релігійних відправах, проповідях, мо­литвах (усна форма) й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

  • суто церковна термінологія і слова-символи (дар пра-ведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

  • непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити});

  • значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруй­ную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний*);

  • наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражаль­них засобів та поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських та давньонаціональ-них цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесій­ного стилю як до складової частини загальнонаціональної куль­турно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії.

Офіційно-діловий стиль
У ст. 11 Закону «Про мови в Українській РСР» записано: «Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовід­носин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова».


1 Євангеліє від Матвія 7. 18.



2 Євангеліє від Марка 14.


Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управлін­ня адміністративно-господарською діяльністю. Належить до вираз­но-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

Основне призначення — регулювати ділові стосунки бачених вище сферах та обслуговувати громадянські по--си людей у типових ситуаціях.

Лід функціональним різновидом мови слід розуміти систе-• мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, . ловлених соціальними завданнями мовлення. Мовленню у сфері управління притаманна низка специфіч-авх особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, по-

зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від міс­ця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й ре­гламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що неза­лежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адреса­том документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуа­цій. Управлінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність управлінської інформації приво­дить до регулярності використовування весь час однакових мов­них засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тема­тична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:


  • офіційний характер;

  • адресність;

  • повторність;

  • тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

  • нейтральний тон викладу змісту лише у прямому зна­ченні;

  • точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

  • документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

  • наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висо­ка стандартизація вислову;

  • сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою тради­ційною ознакою .досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно діловий, залишається стислість, а також такі вимоги;



  • додержання основних загальномовних і функціонально-стилістичних мовних норм;

  • слова й вирази, що безпосередньо пов'язані з думкою, по­винні стояти в тексті якнайближче;

  • дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і граматичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

  • вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі відхилення від основної думки повинні значно по­ступатися своїм обсягом перед викладом основної думки [36, с. 170-171].

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформува­лися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інфор­мацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

  1. широке використовування суспільно-політичної та адмі­ністративно-канцелярської термінології (функціонуван­ня закладу, узяти участь, регламентація дій);

  2. наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

  3. обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної інди­відуальності та емоційно-експресивної лексики;

  4. синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викли­кати двозначності сприймання;

  1. наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постій­ності дії1;

  2. чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів2, певних кліше (що дозволяє користува­тися готовими бланками);

  3. до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко вико­ристовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при од­ному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

ОДС має такі функціональні підстилі:

Законодавчий— використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між при­ватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний— використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культу­ри. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжна­родних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний— використовується у юриспруденції (судо­чинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслу­говує й регламентує правові та конфліктні відносини:

  • між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

  • між підприємствами, організаціями та установами;

  • між державою та приватними особами;

  • між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

  • між приватними особами.


1 Див. розділ «Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах». 1 Див. «Російсько-український словничок типових мовних зворотів» — Дода­ток 3.


Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постано­вах, запитах, повідомленнях та ін.

Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діло­водстві. Він обслуговує та регламентує:

  • службові (офіційні) відносини між підприємствами од­ного й різного підпорядкування;

  • службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

  • службові відносини між приватною особою та організа­цією, установою, закладом і навпаки;

  • приватні (неофіційні) відносини між окремими грома­дянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), догово­рах, контрактах,.заявах, автобіографіях, характеристиках, дору­ченнях, розписках та ін.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це — одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функ­ціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі — вони є спорідненими з походжен­ня, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах істо­ричної потреби. У період свого становлення ці два стилі «по­ряд із процесами дивергенції1 завжди показували багато пунктів конвергенції2, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взає-мопроникнень» [26, с. 127]. Нині відбувається процес відрод­ження — на якісно новому рівні — книжної мови (а укра­їнці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в XIV-XVI ст.).




1 Дивергенція (від латин, йіьегдеге — відхилятися, розходитися) — тут утво­рення самостійних стилів.

1 Конвергенція (від латин, сопьегдепііо на грунті сагшегдо — сходжусь, набли­жаюсь) — тут розвиток подібних рис у різних стилях унаслідок тісних і три­валих контактів.


Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науко­во-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови — писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмов­ний стиль уже має досить істотно виявлений різновид — роз­мовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі при-ханмні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, роз­мовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні і навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використан­ая цих засобів — необхідна умова досягнення успіхів у про­фесійній сфері.

Із часу введення курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних закладах (1992) відбулася певна переорієнтація заодо розуміння самого предмета викладання.

Низький рівень культури усної й письмової ділової мови спричинений багатьма чинниками як об'єктивного, так і суб'єк­тивного характеру, серед яких основними є:


  1. Знання мови й мовна грамотність не усвідомлюються пев­ною категорією суспільства як такі, що є обов'язковими для досягнення високих щаблів у службовій кар'єрі.

  2. Невміння відділяти явища, одиниці, структури однієї мови від іншої в умовах функціонування на одній території двох і біль­ше мов.

  3. Відсутність навичок користування довідковою літерату­рою, недостатність такої, завелика вартість подібних видань (слов­ників, енциклопедій, довідників тощо).

  4. Шаблонність, несамостійність мислення, нетворчий підхід у розв'язанні різноманітних проблем як загального характеру, так і в офіційній сфері.

  5. Спрощений підхід до вивчення як мови документів, так і їхньої структури і як наслідок — невміння врахувати конк­ретні чинники, що впливають на ситуацію [ЗО, с. 8].

Розділ І Мова документів
Загальні вимоги до укладання та оформлення

Документ та його функції

Документування та організація роботи з документами, що охоплює сукупність форм, прийомів, способів і методів їх укла­дання й обробки, називається діловодством (справочинством).

Сучасний термін «документаційне забезпечення управління» є інформаційно-технологічною складовою в сучасній організації діловодства.

Результатом документування є документ — зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволя­ють її ідентифікувати. Носій — це матеріальний об'єкт, що ви­користовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації, у тому числі в пере­твореному вигляді

Разом із папером нині широко використовуються й нові носії — магнітні стрічки, дискети, диски, які дозволяють викорис­товувати для документування технічні й автоматизовані засоби.

Документування — регламентований процес запису інфор­мації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.

Юридична сила — здатність офіційного документа, яка на­дається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення. Юри­дична сила документа забезпечується встановленим для кожної різновидності документів комплексом реквізитів1 — обов'язко­вих елементів укладання документа.


1 Реквізит (від латин, гедиізііит — необхідне, потрібне) — тут обов'язкові (вихідні) дані як елемент правильного оформлення офіційних документів.



2 Формуляр (нім. Рогтиіаг, від фр. (огтиіаіге, на грунті латин, (огтиіа) — форма.


Держстандартом установлений не лише склад реквізитів (усього їх 31), але й зони, і послідовність їх розташовування на документі. Сукупність реквізитів і схема їх розташовування на документі складають його формуляр2.

Наявність формуляра забезпечує спільність документуван­ні і спільність документації як у межах одного закладу, так і «цілому в країні.

У соціальному плані будь-який офіційний документ по-ліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, ио й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські по­треби.

До загальних функцій документа належать: Інформаційна — будь-який документ створюється для збе­реження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати — причина укладання документа.

Соціальна — документ є соціально значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною по­требою.

Комунікативна — документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

Культурна — документ є засобом закріплення та переда­вання культурних традицій, що найкраще простежується на ве­ликих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й куль­турного розвитку суспільства.

До специфічних функцій документа належать:

Управлінська — документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плано­вим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.

Правова — документ є засобом закріплення і змін право­вих норм та правовідносин у суспільстві; ця функція є визна­чальною в законодавчих та правових нормативних актах, що ство­рюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).

Історична — коли документ є джерелом історичних відо­мостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження.

Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відпо­відної системи документації.

Система документації — це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призна-


2 Зубков М.

33

чення, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлен­ня (укладання).

Офіційні (службові) документи залежно від сфери їх засто­сування та функціонування поділяються на управлінські, нау­кові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі й ін. Але лише управлінські документи забезпечують порядок управління об'єктів як у межах усієї держави, так і в окремій організації.



Основними комплексами всієї документації є:

  • організаційно-правова документація;

  • планова документація;

  • інсрормаційно-довідкова й довідково-аналітична докумен­тація;

  • звітна документація;

  • документація щодо особового складу (кадрова);

  • фінансова документація (бухгалтерський облік та звітність);

  • документація з матеріально-технічного забезпечення;

  • договірна документація;

  • документація з документаційного та інформаційного за­безпечення діяльності закладів.

Окрім зазначених, є ще спеціалізована (відомча) докумен­тація, яка відображає діяльність конкретного закладу (медична, військова, театральна та ін.).

Критерії класифікації документів


Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інфор­мації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача чи адресата. Відповідно до цього і згідно з унормова­ними вимогами (див. попередній розділ) за ознаками класи­фікації та групами вирізняють такі види документів:

За змістом і спеціалізацією

За призначенням

За походженням

За місцем укладання


За напрямом (спрямуванням)
За способом виготовлення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації

Загальні;

з адміністративних питань;

з питань планування оперативної діяльності;

із питань підготовки та розподілу кадрів;

спеціалізовані: з фінансово-розрахун­кових і комерційних питань, бухгал­терського обліку, постачально-збутові, зовнішньоторговельної та кредитної діяльності та ін.

Щодо особового складу: організаційно-розпорядчі, кадрово-контрактні; довідково-інформаційні; гос­подарсько-договірні; обліково-фінансові, господарсько-претен­зійні, зовнішньоекономічні

Службові (офіційні) - укладаються працівниками, які офіційно уповно­важені від імені установи, закладу це робити, для вирішення службових питань Особисті (приватні) - укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань

Внутрішні, що мають чинність у межах

установи, закладу, де їх укладено Зовнішні, що є чинником або результатом спілкування з іншими підприємствами, організаціями, особами

Вхідні, що надходять до закладу,

підприємства, фірми Вихідні, що адресовані за межі установи, організації

Стандартні, типові - укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо)




35

За ступенем складності (кількість відображених питань, фактів)
За стадіями створення


За терміном виконання


За ступенем гласності (секретністю)

За юридичною силою За технікою відтворення За терміном зберігання

Нестандартні, нереґламентовані — лише певна частина даних готується заздалегідь (довідка, перепустка, типові листи, положення, інструкції тощо)

Індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор-укладач довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіо­графія, звіт, протокол, оголошення, запрошення та ін.)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал