Лекція з предмету «Теорія і методика викладання гімнастики»



Сторінка1/2
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0,49 Mb.
ТипЛекція
  1   2
ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(м. Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО
Кафедра гімнастики


ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ, ЗМІСТ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ГІМНАСТИКИ В ШКОЛІ

лекція з предмету

«Теорія і методика

викладання гімнастики»


Склав:


викладач кафедри гімнастики

Солом’яний О.М.

м. Одеса

2008


План викладу
1. Основні форми організації занять з гімнастики в школі.

2. Урочні форми занять.

2.1. Струк­тура і методика проведення уроку гімнастики.

2.2. Зміст уроку гімнастики.

2.3. Підготовка і проведення уроку.

2.4. Фізіологічне навантаження на уроці гімнастики і методи його регулювання.

3. Особливості методики проведення уроків і секційних занять з гімнастики з дітьми молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

3.1. Урок основної гімнастики в I-IV класах.

3.2. Урок основної гімнастики в V-IX класах.

3.3. Урок основної гімнастики в X-XI класах.

3.4. Секційний урок спортивної гімнастики, акробатики і художньої гімнастики.

4. Організація, зміст і методика проведення гімнастики в режимі навчального дня.

5. Організація, зміст і методика проведення ранкової гігієнічної гімнастики в піонерському таборі.

6. Організація, зміст і методика проведення самостійних занять з гімнастики.

7. Музичний супровід на заняттях з гімнастики.

8. Підготовка і виховання гімнастів у ДЮСШ.

9. Місце проведення занять з гімнастики і його обладнання.

10. Література до теми.



1. ОСНОВНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАНЯТЬ З ГІМНАСТИКИ

В ШКОЛІ.
Гімнастика є основним засобом фізичного виховання школярів. За допомогою гімнастичних вправ розв'язують завдання всебічного фізичного розвитку учнів, зміцнення їх здоров'я, оволодіння при­родними та спеціальними руховими навичками і розвитку рухових якостей.

Бурхливий розвиток науки про фізичне виховання і досягнення практики в цій галузі сприяли виникненню і всебічному обґрунтуванню таких форм, як ранкова гігієнічна гімнастика, гімнастика до уроків, фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, організова­не проведення перерв, прогулянки, заняття в гімнастичних гурт­ках, підготовка до гімнастичних виступів, спортивних вечорів, змагань, домашні завдання тощо.

Дуже популярні ці форми занять у школах-інтернатах а також у групах подовженого дня, де за їх допомогою здійснюється все­бічна виховна робота з дітьми (різноманітні ігри, захопливі занят­тя та інші заходи.

У школі гімнастику проводять у вигляді урочних і неурочних форм роботи з учнями.

До перших належать навчальні секційні уроки, загальної фі­зичної підготовки, спортивно-тренувальні, лікувальні.

Неурочні форми організації занять з гімнастики такі: гімнасти­ка до занять, ввідна гімнастика, фізкультурна хвилинка і фізкуль­турна пауза, гігієнічна гімнастика, домашні завдання, індивіду­альна гімнастика, гімнастичні виступи, змагання, заняття атле­тичною гімнастикою та ін. Ці заняття проводять як у режимі навчального дня, так і в режимі вільного часу, під час відпочинку.

Розумне поєднання урочних і неурочних форм занять дає змогу вчителеві повноцінно розв'язувати завдання фізичного виховання та ефективно сприяти впровадженню фізичної культури і спорту в повсякденний побут радянських людей. А для цього треба добре розібратися в суті всіх форм занять, чітко уявити собі головне при­значення кожної з них, знати зміст, методику організації і прове­дення занять.
2. УРОЧНІ ФОРМИ ЗАНЯТЬ.
В системі фізичного виховання урочна форма орга­нізації занять є основною, найбільш ефективною і доцільною. Основними властивостями урочної форми є: керівна роль педагога, сталий склад учнів, визначений розкладом час занять, планове вивчення матеріалу навчальної програми тощо. Ці ознаки властиві всім урочним формам занять. Тому доцільно докладніше охарак­теризувати звичайний урок гімнастики, який широко застосову­ється в системі навчальної роботи з фізичного виховання в школі.


2.1. СТРУКТУРА І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ ГІМНАСТИКИ.
Урок як форма занять формувався і вдосконалювався протя­гом століть. Був період, коли урочну форму ставили під сумнів. Тому ЦК партії в своїй постанові від 25 серпня 1932 р. «Про навчальні програми і режим у початковій і середній школах» за­значив, що урок є основною формою навчальних занять і під­креслив її важливість у системі навчання і виховання школярів.

Основні вимоги до уроку, від яких залежить його ефективність, такі:

а) здійснення провідного принципу радянської педагогіки — принципу виховного навчання, тобто поєднання процесу навчання з розв'язанням виховних завдань;

б) чіткість мети і завдання уроку, які ставить педагог;

в) відповідність методів навчання контингенту учнів: їх віку, фізичній підготовленості і фізичному розвитку тощо. З різнома­нітних методів педагог повинен вибрати такі, які б найкраще враховували конкретні умови, відповідали меті і завданням уроку, змісту навчального матеріалу і складу учнів;

г) зв'язок уроку з пройденим раніше матеріалом і створення умов для оволодіння новим, складнішим завданням. Для додер­жання цієї вимоги треба добре знати навчальну програму і на її основі правильно планувати заняття, забезпечивши послідовність і наступність матеріалу. Інакше кажучи, треба практично реалі­зувати дидактичні принципи — послідовність, систематичність, доступність та ін.;

д) така організація уроку, щоб вона зацікавлювала учнів і збуджувала позитивні емоції;

є) висока рухова насиченість уроку, що значною мірою підви­щує його ефективність.

Структура уроку з фізичного виховання визначається фізіоло­гічними процесами, які відбуваються в організмі під впливом вправ, змінами працездатності, певною настроєністю тощо. Вона має сприяти послідовному розв'язанню педагогічних завдань, які випливають з психологічних, фізіологічних, гігієнічних та інших закономірностей організму дитини.

Успішне формування рухових навичок і розвиток рухових яко­стей потребує попередньої підготовки скелетно-м'язової, серцево-судинної, дихальної і нервової систем, наявності так званого періоду входження організму в роботу. Це зумовлює відповідну послідовність розв'язання педагогічних завдань на уроці. Перш за все треба організувати учнів, здійснити психологічну і фізіоло­гічну підготовку організму і тільки після цього перейти до вико­нання основного завдання. У кінці уроку фізіологічне наванта­ження, навпаки, повинно поступово знижуватись, щоб організм набув стану відносного спокою.

Ще не так давно урок з фізичного виховання складався з чо­тирьох частин: ввідної, підготовчої, основної і заключної. Сучас­ний урок умовно поділяють на три частини: підготовчу, основну і заключну.

У підготовчій частині перш за все треба оголосити завдання уроку, сконцентрувати увагу учнів на наступній діяльності, ство­рити бадьорий настрій і бажання до занять, підвищити роботу органів кровообігу і дихання, підготувати опорно-руховий апарат. Дуже важливо в цей час створити позитивні емоції в учнів і внести жвавість. Зміст підготовчої частини уроку залежить від характеру виконуваної до цього роботи. Наприклад, якщо учні на попередньому уроці писали твір, доцільно з самого почат­ку використати елементи танців, фігурного марширування, цікаві й емоційні ігри та інші вправи, які створили б належний емоцій­ний фон. І навпаки, коли учні приходять на урок дуже збуджени­ми (наприклад, після великої перерви), то і зміст підготовчої ча­стини треба відповідно змінити: використати стройові, порядкові та інші вправи і завдання, які сприяють концентрації уваги.

Основними засобами підготовчої частини уроку є: шикування і перешиковування, вправи на місці і в пересуванні, ходьба, біг, танцювальні вправи, завдання на увагу, вправи для всебічної під­готовки опорно-рухового апарата, серцево-судинної і дихальної систем і організму в цілому до виконання складніших вправ, за­планованих для основної частини уроку. Загально розвиваючі вправи, які використовують у підготовчій частині, за своїм харак­тером повинні наближатися до характеру вправ основної частини. Наприклад, якщо на уроці вивчатимуть вправи на кільцях і в стрибках, то в підготовчій частині слід більше уваги звернути на підготовку м'язів і суглобів верхніх та нижніх кінцівок.

Загально розвиваючі вправи можна виконувати як без предме­тів, так і з предметами (гімнастичними палицями, набивними м'ячами, скакалками, гантелями тощо), а також з використанням різних приладів (гімнастичної стінки, гімнастичної лави, канатів та ін.).

У підготовчій частині треба широко використати весь арсенал найрізноманітніших засобів, що значно підвищує зацікавленість учнів і ефективність занять у цілому. Добір засобів до першої частини уроку в кожному конкретному випадку повинен визнача­тися завданням і навчальним матеріалом основної частини уроку. Якісне проведення першої частини є також запорукою унеможливлення травматизму, який часто буває наслідком недостатньої під­готовки опорно-рухового апарата.

Завдання основної частини уроку:

а) формування спеціальних знань, рухових умінь і навичок, потрібних у житті, побуті і військовій справі;

б) загальний фізичний розвиток, формування правильної по­стави, профілактика плоскостопості, удосконалення координації рухів;

в) оволодіння технікою гімнастичних вправ і підвищення спортивної майстерності;

г) виховання рухових і морально-вольових якостей;

д) виховання навичок застосовувати у повсякденному житті набуті на заняттях знання і вміння.

Відповідно до цього добирають зміст і засоби основної частини уроку. Вони можуть бути найрізноманітнішими залежно від харак­теру уроку, віку учнів тощо. Наприклад, якщо це спортивно-тре­нувальний урок для учнів середнього і старшого віку, то основними засобами можуть бути вправи на гімнастичних приладах, елементи, поєднання і комбінації класифікаційної програми юнацьких розря­дів або класифікаційних програм для дорослих залежно від рівня фізичної і технічної підготовленості учнів. Для учнів початкових класів це — загально розвиваючі вправи, вільні вправи, стрибки, лазіння і перелізання, вправи з рівноваги, метання, рухливі ігри, подолання перешкод тощо.

Завдання основної частини уроку слід розв'язувати в певній послідовності.

Для правильної побудови уроку і доцільного розподілу на­вчального матеріалу треба враховувати фізіологічне вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність, про закономірності утворення рухових навичок, зростання і зниження працездатності, про потребу поступової підготовки організму до роботи, про послі­довність і систематичність навчального процесу. Тому на початку основної частини уроку, коли нервові центри ще не стомлені і мають оптимальну збудливість, доцільно вивчати нові, складніші рухові дії, удосконалювати техніку гімнастичних вправ, пра­цювати над рухами, які потребують точності і високої координації. Після цього доцільно дати вправи на силу і в кінці другої части­ни — на витривалість. Такий розподіл матеріалу може забезпечити найбільшу ефективність педагогічного процесу. Використовуючи на уроці гімнастичні прилади (бруси, кільця, перекладину та ін.), обов'язково треба чергувати вправи у висах і упорах.

Заключна частина уроку повинна бути його логічним завершен­ням. Основним завданням цієї частини уроку є: зниження діяльності серцево-судинної і дихальної систем, підготовка учнів до на­ступної роботи або відпочинку і підбивання підсумків уроку.

Засобами, за допомогою яких розв'язуються ці завдання, є по­вільна ходьба, вправи на розслаблення м'язів, дихальні, легкі танцювальні вправи, різноманітні завдання, які потребують кон­центрації уваги, душ, масаж тощо.

При цьому вчитель повинен ураховувати характер наступної діяльності учнів. Наприклад, якщо після уроку з гімнастики учні мають виконувати роботу, яка потребує уваги і зосередженості, то треба давати перевагу таким вправам, які їх організують і дисциплінують. Якщо урок з гімнастики є останнім у розкладі занять, то не буде помилкою, коли в заключній частині запропону­вати веселу і цікаву рухливу гру або інші вправи для підвищення емоційного стану учнів.

Підбиваючи підсумки, треба сказати, як виконано поставлені завдання, які були допущені загальні та індивідуальні помилки, на що треба звернути увагу на наступних заняттях. Після цього можна дати домашнє завдання у вигляді комплексів вправ ран­кової гігієнічної гімнастики («зарядки»), виконання певної кіль­кості підтягувань або віджимань, стойки на голові, на лопатках, вправи на гнучкість, вправи з скакалкою тощо.

Тривалість частин уроку залежить від його характеру, за­гальної тривалості тощо. Для 45-хвилинного уроку орієнтовно можна рекомендувати в середньому 10—15 хв. на підготовчу части­ну, 25—30 хв. — на основну, і 3—5 хв. — на заключну. На уроці, який має загальну тривалість 90 хв., цей час можна відповідно збільшити.

Основні і допоміжні завдання уроку. Уроки гімнастики, як правило, відзначаються великою кількістю як основних, так і до­поміжних завдань, які мають розв'язуватися в певній методичній послідовності. До основних завдань належать освітні, оздоровчо-гігієнічні і виховні, які становлять суть радянської системи фізичного виховання.



Основні завдання фізичного виховання, які стоять перед шко­лою, можна сформулювати так:

а) зміцнення здоров'я дітей і забезпечення правильного гармо­нійного фізичного розвитку;

б) удосконалення природних рухових дій: ходьби, бігу, метання, лазіння, рівноваги, стрибків, а також оволодіння певним обсягом гімнастичних вправ шкільної та класифікаційної програми з гім­настики і підвищення спортивної майстерності;

в) розвиток рухових якостей: сили, спритності, швидкості, гнуч­кості і витривалості;

г) формування правильної постави і профілактика плоскосто­пості;

д) виховання культури і краси рухів;

є) оволодіння певним обсягом знань з теоретичних основ фі­зичної культури, прищеплення гігієнічних навичок для оздоровчої спрямованості занять фізичними вправами, уміння самостійно ви­користовувати засоби фізичного виховання та ін.;

е) озброєння учнів спеціальними знаннями з техніки гімнастич­них вправ, запобігання травматизму, уміння допомагати один од­ному під час виконання складних вправ, суддівства гімнастичних вправ тощо;

ж) виховання в учнів сміливості, наполегливості, дисциплінова­ності, почуття колективізму, дружби і товариськості, навичок куль­турної поведінки в громадському й особистому житті, свідомого ставлення до соціалістичної праці і суспільної власності;

з) прищеплення учням любові до занять фізичними вправами, які є дійовим засобом зміцнення здоров'я, фізичного розвитку і підвищення працездатності.

Перелічені завдання розв'язуються не ізольовано, а в нерозрив­ній єдності на кожному занятті з гімнастики протягом усього навчально-виховного процесу.

Педагог повинен докласти всіх зусиль, щоб виховати в учнів свідоме ставлення до виконання фізичних вправ. Це значною мі­рою підвищить якість уроку гімнастики і його навчально-виховну ефективність.

Основні завдання уроку розв'язують за допомогою різноманіт­них фізичних вправ, що входять до гімнастики основної, спор­тивної, художньої, спортивно-допоміжної та ін.

До допоміжних завдань уроку належать:

а) підготовка учнів до розв'язання основних завдань уроку;

б) організація групи;

в) регулювання уваги;

г) регулювання емоційного стану;

д) створення умов для відпочинку і відновлення працездат­ності після занять;

є) підготовка учнів до наступної діяльності.

Щоб учні змогли засвоїти завдання уроку, треба всебічно під­готувати їх нервову систему, опорно-руховий апарат, серцево-су­динну і дихальну системи. Для цього застосовують так звану загальну і спеціальну розминки. До загальної розминки входять різноманітні фізичні вправи, які впливають на різні групи м'язів та інші системи організму. До них входять: ходьба, біг, танцювальні вправи, загально розвиваючі без предметів і з предметами, вправи з використанням гімнастичних приладів (гімнастичної стінки, гім­настичної лави) та ін.

На заняттях спортивно-тренувального характеру загальної розминки недостатньо для якісної підготовки організму до вико­нання складних завдань, що стоять перед уроком. Для цього використовується так звана спеціальна розминка. Завданням такої розминки є встановлення найоптимальніших зв'язків між структу­рою гімнастичних вправ, якими треба оволодіти, і діяльністю цент­ральної нервової системи. Змістом спеціальної розминки є раніше засвоєні вправи, що мають спільну рухову структуру з тими впра­вами, які становлять предмет навчання на цьому уроці. Під час виконання вправ на гімнастичних приладах або вільних вправ спеціальна розминка полягає у виконанні окремих елементів, поєд­нань або частини комбінацій, які вже добре вивчені й які дають певне відчуття ваги тіла, інерції, параметрів простору і часу, що створює сприятливі умови для успішного оволодіння новими, складнішими руховими навичками.

Важливим допоміжним завданням уроку є організація групи чи класу. Для цього застосовують стройові вправи. Чіткі вимоги і команди педагога, організоване виконання спільних дій не лише економлять час, а й сприяють вихованню в учнів дисциплінованості, удосконаленню стройової підготовки тощо.

Допоміжним завданням уроку є також правильне регулювання уваги учнів, як обов'язкового фактора будь-якого процесу навчан­ня. Під увагою розуміють форму психічної діяльності людини, яка полягає в її зосередженості на певних об'єктах, зокрема на об'єктах навчального матеріалу. Увага людини може бути мимовільною і довільною. Треба всіляко намагатися виховувати в учнів стійку довільну увагу. Під час уроку завжди виникають подразники, які спричинюють мимовільну увагу, тобто відволікають учня від сприймання матеріалу. Досягти стійкої довільної уваги протягом усього уроку майже неможливо, але в певні моменти, особливо коли розв'язуються основні завдання уроку, виконуються найсклад­ніші вправи або пояснюється техніка вправ, аналізуються помилки тощо, треба обов'язково добитися зосередження уваги учнів. Тривале зосередження уваги швидко стомлює центральну нервову систему, а тому треба вчасно і методично грамотно переключати увагу на інші об'єкти. Це є природною потребою дитячого організ­му, особливо учнів молодшого шкільного віку.

Створення і підтримання позитивного емоційного стану є важ­ливим завданням педагога під час проведення занять з гімнастики. Позитивний емоційний стан підвищує зацікавленість учнів за­няттями, створює бадьорий настрій і забезпечує успішне оволо­діння навчальним матеріалом. Досягається це різноманітними засобами і методами заохочення; педагог може широко викори­стовувати змагальний метод (хто краще виконає ту чи іншу вправу), бадьору і життєрадісну музику та ін.

Водночас треба не допускати надмірного емоційного збудження на заняттях, бо це може стати однією з причин зниження дисцип­ліни і призвести до нещасних випадків. Педагог повинен уміло і методично грамотно регулювати рівень емоційного стану учнів залежно від конкретних завдань та умов занять.

Одним із завдань уроку гімнастики є забезпечення наступного поновлення працездатності після занять. Процес фізичного роз­витку і вдосконалення не може бути ефективним, якщо наванта­ження на уроці буде заниженим. Щоб забезпечити поступове вдо­сконалення рухових якостей, треба урок будувати так, щоб його фізіологічна завантаженість від заняття до заняття неухильно зростала. Втома, що виникає внаслідок роботи, є цілком законо­мірним явищем і свідчить про достатній рівень навантаження.

Поновлення працездатності можна прискорити, якщо методично правильно організувати навчальний процес. У прискоренні процесу поновлення працездатності велику роль відіграє активний відпо­чинок, в основі якого лежить учення І. М. Сеченова. Активний відпочинок полягає в тому, що в процесі занять, а також після занять учні переключаються з одного виду діяльності на інший. Дійовими засобами, які використовуються для цього в кінці занять, є: вправи в розслабленні, танцювальні вправи, повільна ходьба, рухливі ігри та інші вправи емоційного характеру. Уміле їх вико­ристання сприяє прискореній ліквідації стомлення і відновленню працездатності. У розв'язанні цього питання важливу роль відіграє додержання певних гігієнічних вимог — теплий душ, масаж тощо.
2.2. ЗМІСТ УРОКУ ГІМНАСТИКИ.
Як було вже сказано, зміст занять з гімнастики і методика їх проведення повинні бути спрямовані на розв'язання освітніх, оздоровчо-гігієнічних і виховних завдань. Важливими умовами для цього є правильний добір засобів, що сприяють всебічному фізич­ному розвитку учнів, а також правильний розподіл навантаження. Для виконання великої кількості вправ з оптимальним наванта­женням потрібна правильна методика організації роботи.

В школі застосовують різноманітні методи організації навчаль­ної роботи: груповий, дрібногруповий, індивідуальний, потоковий, фронтальний і метод колового тренування. Вибір того чи іншого методу зумовлюється контингентом учнів — їх віком, фізичною підготовленістю, кількісним складом, типом уроку і завданням. Наприклад, на уроці з основної гімнастики переважно використо­вують потоковий, фронтальний, груповий і метод колового трену­вання, а на секційних уроках — дрібногруповий та індивідуальний методи.

До освітніх завдань уроку належать: формування і вдоскона­лення різноманітних рухових навичок як прикладного характеру, так і спеціальних гімнастичних, які мають спортивний напрям; озброєння учнів спеціальними знаннями в галузі фізичної культури, знанням техніки гімнастичних вправ, навчання їх інструкторським навичкам, суддівству, формування знань з основ теорії і методики фізичного виховання та гігієни, виховання звичок неухильно кори­стуватися ними.

До оздоровчо-гігієнічних завдань належать: зміцнення здоров'я, загартування організму, формування правильної постави, профі­лактика плоскостопості, тобто забезпечення правильного фізичного розвитку учнів і зміцнення їх здоров'я.

Оздоровчі завдання можуть конкретизуватись, наприклад: зміц­нення певної групи м'язів, які сприяють формуванню і збереженню правильної постави; зміцнення м'язів склепіння стоп для профі­лактики плоскостопості; уважне стеження за правильним дихан­ням під час виконання будь-яких вправ; використання після за­нять душу певної температури для загартування тощо.

До виховних завдань належать: виховання в процесі занять моральних якостей і навичок правильної поведінки в колективі, сміливості, волі, рішучості, наполегливості, цілеспрямованості, чесності і принциповості та інших рис особистості, які відповіда­ють моральному кодексу будівника комунізму.

Наведений розподіл завдань є умовним, бо всі завдання роз­в'язуються в нерозривній єдності. На кожному занятті вони здій­снюються паралельно. Але вагомість кожного з них може бути різною залежно від контингенту учнів, їх віку, фізичної підготов­леності, фізичного розвитку і, нарешті, від характеру самого за­няття.
2.3. ПІДГОТОВКА І ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ.
Фізіологічна і психологічна ефективність уроку залежить від педагогічного досвіду і майстерності вчителя, від того, як старан­но і сумлінно він підготувався до нього. Визначивши основні і допоміжні завдання уроку, учитель добирає відповідні засоби для їх здійснення — спочатку для основної частини, а потім для під­готовчої і заключної. Засоби треба добирати так, щоб вони пов­ністю забезпечили розв'язання основних завдань уроку. Основним документом, яким користується педагог у проведенні заняття, є конспект, складений на основі робочого плану. По суті конспект уроку є деталізацією робочого поурочного плану. Тому під час складання конспекту дуже важливо правильно визначити зміст організаційно-методичних вказівок щодо проведення окремих ча­стин уроку, вправ, їх дозування, добір методів навчання тощо. Організаційно-методичні вказівки мають бути якомога коротшими, але змістовними, тобто відображати найголовніше, що стосується організації і методики проведення уроку. На таблиці 1 подано форму конспекту уроку, яка найчастіше застосовується на прак­тиці.

Таблиця 1



Конспект уроку


Докладніше треба спинитися на визначенні завдання уроку, тому що це питання завжди завдає певних труднощів педагогам. Слід пам'ятати, що основним завданням усієї системи уроків фі­зичного виховання є підготовка всебічно розвиненої і вихованої в комуністичному дусі людини. З цієї настанови випливають вуж­чі і конкретні завдання кожного заняття. Наприклад, рухові якості розвиваються протягом тривалого часу, але для цього добирають відповідні засоби до кожного уроку. Те саме можна сказати і про виховання моральних і вольових якостей.

Значно легше визначити завдання щодо навчання і вдоскона­лення рухових навичок (наприклад, навчити учнів перекиду впе­ред або лазіння по канату в два чи три прийоми тощо). Вико­нання цих завдань можна оцінити безпосередньо на тому чи ін­шому занятті. Але вивченням рухової навички навчальний процес не закінчується. Кожна вправа потребує вдосконалення. Тому завданням уроку може бути вдосконалення раніше вивчених ру­хових навичок і виконання їх у складніших умовах (поєднаннях, комбінаціях і т. д.).



Керівництво групою під час занять. При проведенні уроку гім­настики важливо вміти керувати групою чи класом. Для цього користуються командами, розпорядженнями та іншими методами словесного впливу на учнів. Під час проведення занять з гімнасти­ки застосовують команди Стройового статуту Збройних Сил України і спеціальні гімнастичні команди. Команда подається чітко і голосно. При таких умовах вона лунає як наказ і викону­ється організовано і чітко. Це є одним із засобів виховання ди­сципліни й організованості учнів, налагодження робочих контак­тів з ними. Але занадто часто користуватися стройовими коман­дами недоцільно, тому що вони вимагають зосередженості і уваги і швидко стомлюють дітей. Це перш за все стосується учнів по­чаткових класів. Під час занять з малюками краще користуватися розпорядженнями, які звучать як прохання. Наприклад, «Діти станьте в коло», «Діти, поверніться до мене обличчям» тощо.
2.4. ФІЗІОЛОГІЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА УРОЦІ ГІМНАСТИКИ І МЕТОДИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ.
На уроках гімнастики використовують різноманітні фізичні вправи, які справляють певний фізіологічний вплив на окремі органи, системи й організм у цілому, а також на психічну діяль­ність гімнастів. Не всі вправи однаково впливають на організм. Одні з них треба виконувати з участю невеликих м'язових груп, з невеликими м'язовими та нервовими напруженнями і з такою швидкістю, що вони не спричинюються до великих змін у діяль­ності серцево-судинної і дихальної систем. Такі вправи дають невелике, обмежене фізіологічне навантаження на організм, а тому дістали назву вправ локального (місцевого) впливу. До них на­лежать різноманітні вправи для верхніх кінцівок, тулуба, нижніх кінцівок та інших м'язових груп.

Під час занять гімнастикою використовують також вправи, які потребують участі декількох м'язових груп і справляють значно більший фізіологічний вплив на організм людини. Такі вправи дістали назву вправ регіонального впливу, тобто впливу на шир­ші ділянки організму. До них належать вправи, які виконують з участю, наприклад, м'язів верхніх кінцівок і м'язів тулуба або м'язів верхніх і нижніх кінцівок.

Найбільший фізіологічний вплив на організм справляють вправи, виконувані з участю майже всіх м'язових груп з великим їх напруженням. Вони потребують значного підвищення діяльно­сті серцево-судинної і дихальної систем, дають велике загальне фізіологічне навантаження, зумовлюють такі зміни в організмі, які швидко призводять до втоми. Такі вправи дістали назву вправ тотального впливу. До них належать біг, стрибки, лазіння по ка­нату, різноманітні вправи на гімнастичних приладах тощо.

Розглядаючи питання фізіологічного навантаження, треба ма­ти на увазі, що воно складається з двох характеристик — обсягу роботи і її інтенсивності. Обсяг — це кількісна характеристика роботи, яку можна подати в кілограмах, метрах, у кількості під­ходів на виконання вправ на приладах, кількості підтягувань, від­жимань та ін. Інтенсивність — це ступінь напруження, яке вияв­ляється під час виконання тієї чи іншої вправи. Інакше кажучи, інтенсивність — це кількість роботи, виконаної за одиницю часу. Чим більше роботи виконано за одиницю часу, тим більша інтен­сивність, тим більше фізіологічне навантаження.

Ті самі фізичні вправи можуть справляти різний вплив на організм залежно від характеру їх виконання. Існує багато мето­дичних прийомів регулювання навантаження. Найпоширеніші з них такі: кількість повторень вправ, темп їх виконання, зміна ви­хідних положень у бік ускладнення або полегшення, застосування обтяжень (набивних м'ячів, гантелей, булав, гімнастичних па­лиць) тощо. Вони дають змогу педагогові дозувати, тобто регу­лювати фізіологічне навантаження на організм учнів під час проведення уроку. Ці прийоми можна використовувати в різнома­нітних поєднаннях. Наприклад, підтягування у висі можна усклад­нювати збільшенням темпу, кількості підтягувань, виконанням із застосуванням обтяження (тримання набивного м'яча в ногах тощо). Фізіологічне навантаження має поступово збільшуватись, досягати під кінець основної частини уроку максимального рівня, а потім поступово знижуватись у заключній частині. Але в прак­тичній роботі, крім цієї, так би мовити, класичної, часто зустріча­ються й інші форми кривої навантаження. Це залежить головним чином від контингенту учнів (новачки чи розрядники), завдання занять тощо. Найбільш простим і доступним способом визначення фізіологічного навантаження є вимірювання пульсу протягом усьо­го уроку. Відомо, що пульс є найчутливішим показником, який адекватно реагує на всі зміни, які відбуваються в організмі під впливом фізичних вправ і навіть психологічних факторів. Тому, підраховуючи частоту пульсу протягом уроку і побудувавши графік пульсової кривої, ми можемо мати уявлення про загальне навантаження і про хід його змін протягом уроку. Підраховують пульс в одного учня через рівні проміжки часу (краще, щоб вони були якомога коротшими — 2—3 хв.). Потім роблять графік — на горизонтальній лінії позначають відрізки часу, а по вертикалі — значення частоти пульсу. Позначивши крапками частоту пульсу на відповідному рівні в певний час занять і сполучивши їх, діста­немо криву лінію, яка й характеризуватиме фізіологічне наванта­ження на уроці.

Треба прагнути, щоб під час занять кожна хвилина використо­вувалась раціонально. Ось чому одним з найважливіших показни­ків якості уроку є його рухова насиченість, тобто відношення рухо­вої діяльності учнів до часу, витраченого на заняття. Визначають її в процентах. При визначенні рухової насиченості уроку треба враховувати процеси активної підготовки до виконання вправ — обмірковування, зосередження уваги, слухання пояснення, на­строювання (відпочинок до уваги не беруть).

Відомо, що уроки гімнастики, як правило, відзначаються низь­ким процентом рухової насиченості, особливо під час занять на гімнастичних приладах, бо кожному учневі доводиться чекати сво­єї черги для наступного підходу для виконання вправи. Збільшу­вати рухову насиченість можна за допомогою скорочення пауз між підходами. Для цього використовують такі методичні прийоми: ви­конання вправ фронтальним і потоковим способами, дроблення класу або груп на дрібніші групи (по 4—5 учнів), установлення кількох приладів (2—3 колоди, 2—3 перекладини, кілька гім­настичних мат для виконання акробатичних вправ тощо), вико­нання основних і допоміжних завдань та ін.

Наявність нераціонально витраченого часу на уроці свідчить про погану підготовку до уроку, непродуману його організацію і проведення.


3. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ І СЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ З ГІМНАСТИКИ З ДІТЬМИ МОЛОДШОГО, СЕРЕДНЬОГО І СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ.
Зміст і методика проведення занять з гімнастики насамперед визначаються віковими особливостями учнів. Методи, які викори­стовують на заняттях учнів старших класів, можуть бути зовсім непридатними для розв'язання завдань на заняттях з молодшими школярами.

Розглянемо деякі питання методики проведення занять з основ­ної гімнастики з дітьми різного шкільного віку.


3.1. УРОК ОСНОВНОЇ ГІМНАСТИКИ В I-IV КЛАСАХ.
Змістом уроків фізичного виховання учнів початкових класів є основна гімнастика, до якої входить такий навчальний матеріал:, стройові, загально розвиваючі, танцювальні й акробатичні вправи, ходьба, біг, стрибки, метання, рухливі ігри, лижна підготовка і плавання.

На кожне заняття планують вивчення нового навчального ма­теріалу або повторення вже пройденого для його вдосконалення. Ураховуючи вікові особливості учнів початкових класів, на одному уроці не треба давати багато нового матеріалу, тому що це потре­бує зосередження їх уваги, швидко стомлює, знижує активність і рухову насиченість уроку. Пропоновані вправи мають відповідати рівню фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів. Голов­ними вимогами до проведення уроку з учнями початкових класів є висока емоційність, цікавість і доступність матеріалу. Основним методом проведення уроків з цим контингентом є ігровий. Хоч які б вправи учні не виконували, їх треба проводити у формі гри-змагання: хто краще виконає ту чи іншу вправу, хто швидше про­біжить, хто далі або вище стрибне, хто далі кине м'яч тощо.

Зважаючи на вікові особливості кістково-м'язової системи учнів початкових класів, треба особливу увагу звертати на формування правильної постави і профілактику плоскостопості, використовуючи різні методи і засоби.

У методиці проведення уроків з учнями цього віку велике зна­чення має висока рухова насиченість і відсутність необґрунтованих пауз, бо кожна така пауза може бути причиною порушення дисци­пліни, неуважності та інших проявів неорганізованості. Рухливі ігри чи їх елементи, естафети, для яких характерним є наявність змагання, треба давати на кожному занятті як найбільш емоцій­ний і цікавий матеріал. Ігри й естафети, як правило, проводять на­прикінці уроку; зміст їх залежить від характеру наступної роботи. Якщо передбачено напружену розумову працю (виконання письмо­вих робіт, розв'язування задач тощо), то ігри мають бути спокій­ними і сприяти зосередженню уваги учнів.

Згідно з вимогами нових навчальних програм вже з першого класу починають вивчати такі стройові вправи, як виконання команд: «Ставай!», «Розійдись!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Віль­но!», «Шикуйсь у коло, в одну шеренгу, у колону по одному, у ко­лону по три і чотири!» на заздалегідь розставлених номерах, пово­роти на місці направо, наліво та ін. У наступних класах ці вправи ускладнюють і вдосконалюють. Це дає можливість вже з першого класу привчати учнів до організованого початку занять з вико­нання стройових вправ. Рапорт чергового учня можна починати з середини навчального року в другому класі. Деякі вчителі вима­гають перед початком занять і віддаванням рапорту розраховувати учнів по черзі. На кожному занятті робити це недоцільно, бо роз­рахунок забирає багато часу і знижує рухову щільність уроку. Його слід використовувати як елемент навчання на перших заняттях, а потім користуватися при потребі. Педагог повинен пам'ятати, що вправи, при яких треба проявляти силу, витривалість і напружен­ня, протипоказані дітям цього віку і включати їх до .занять не слід. Переважне місце повинні займати вправи на спритність, швидкість і гнучкість, але гнучкість має розвиватись паралельно із зміцненням відповідних груп м'язів. Не можна давати також вправ у чистому упорі. Краще давати змішані упори і виси.

У проведенні занять з учнями початкових класів користуються переважно фронтальним методом. В цьому віці важливе значення мають домашні завдання з фізичної культури. Визначають їх у вигляді індивідуальних вправ для зміцнення певних груп м'язів, формування правильної постави, оволодіння певними навичками і вміннями згідно з навчальною програмою тощо. Домашні завдан­ня записують у щоденниках. Контроль за виконанням домашніх завдань здійснюють батьки.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал