Лекція з предмету «Теорія і методика викладання гімнастики»



Сторінка1/4
Дата конвертації29.12.2016
Розмір0,9 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4
ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(м. Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО
Кафедра гімнастики

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ І ТРЕНУВАННЯ З ГІМНАСТИКИ

лекція з предмету

«Теорія і методика

викладання гімнастики»

Склав:

викладач кафедри гімнастики



Солом’яний О.М.

м. Одеса


2008

План викладу

1. Навчання і тренування як єдиний педагогічний процес.

2. Прин­ципи навчання і тренування гімнастичних вправ.

2.1. Принципи навчання.

2.2. Принципи спортивного тренування.

3. Сутність процесів навчання й тренування.

4. Формування рухових навичок у гімнастиці.

5. Основні фази становлення рухових навичок.

5. 1. Створення уявлення.

5.2. Розучування вправ.

5.3. Удосконалення і закріплення гімнастичних вправ.

5.4. Збереження вивчених вправ.

6. Методи навчання.

7. Методичні прийоми.

8. Особливості методики навчання юних гімнастів.

9. Зміст тренування.

9.1. Фізична підготовка.

9.2. Технічна підготовка.

9.3. Тактична підготовка.

9.4. Психологічна підготовка.

9.5. Теоретична підготовка гімнастів.

10. Періодизація тренування.

10.1. Олімпійський цикл.

10.2. Річний цикл тренування.

10.3. Мікро цикли підготовки.

11. Планування тренувального навантаження.

12. Документи планування і обліку навчально-тренувальної роботи з спортивної гімнастики.

13. Література до теми.

1. НАВЧАННЯ І ТРЕНУВАННЯ ЯК ЄДИНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС.
У сучасній гімнастиці застосовується велика кількість фізич­них вправ загально розвиваючого характеру і спеціальних вправ на гімнастичних приладах, за допомогою яких розв'язують ті чи інші педагогічні та оздоровчо-гігієнічні завдання. Усі гімнастичні вправи потребують глибокого вивчення і вдосконалення, що здій­снюється в процесі навчання і тренування. Ці два поняття є дво­ма етапами єдиного педагогічного процесу.

Отже, навчання і тренування — це складний і тривалий педа­гогічний процес, який передбачає всебічний фізичний розвиток учнів, оволодіння спеціальними руховими навичками, досягнення високих спортивних результатів на змаганнях, а також виховання глибокого марксистсько-ленінського світогляду, моральної чистоти, почуття патріотизму та інших моральних і вольових якостей, які потрібні в трудовій діяльності і для захисту Батьківщини.

Сучасні досягнення в спортивній гімнастиці стали можливими внаслідок оволодіння спортсменами технікою виконання найсклад­ніших вправ, що потребують тривалої і напруженої навчально-тренувальної роботи. Відомо, що для вивчення складної комбіна­ції спортсмен повинен мати належну силу, гнучкість, витрива­лість, уміти координувати рухи, добре орієнтуватись у просторо­вих і часових параметрах.

Отже, треба, щоб організм учнів повною мірою пристосувався до складної спортивної діяльності. Важливим є також виховання морально-вольових якостей. Цілком зрозуміло, що на все це по­трібен тривалий час. Спостереження свідчать, що для досягнення високого рівня спортивної майстерності спортсмен затрачає 4—8 років. Але, оскільки процес спортивного вдосконалення прак­тично є безмежним, то й робота над розвитком і вдосконаленням рухових та морально-вольових якостей не обмежується певним часом. Так, заслужений майстер спорту, чемпіон світу і Олімпій­ських ігор Михайло Воронін шлях від новачка до майстра спорту пройшов за 3,5 раку. Валерій Кердиміліді, неодноразовий чемпіон Радянського Союзу, затратив для цього 5,5 років. Приблизно за такий самий час оволодівають майстерністю і дівчата-гімнастки. Наташа Кубинська високої спортивної майстерності досягла за 3,5 року, Лариса Латиніна — за 5, а Зінаїда Вороніна — за 4,5 року (за матеріалами Всесоюзної конференції з гімнастики 1970 р.). Але їхня праця над удосконаленням своєї майстерності на цьому не припинилась. Досить сказати, що провідні гімнасти тренуються щодня по кілька годин і навіть два рази на день.

Різні строки підготовки гімнастів насамперед залежать від індивідуальних (конституційних) особливостей гімнаста, здібно­стей, від умов тренування, цілеспрямованості та інших факторів. Бувають випадки, коли спортсмен від природи наділений неаби­якими здібностями до рухової діяльності, але займається гімна­стикою без особливого бажання. Природно, що в такому разі шлях до спортивної майстерності затягується. Буває, що спортсме­ни з меншими здібностями, завдяки великому бажанню, наполег­ливості і цілеспрямованості, а головне — великій працелюбності, досягають значних спортивних успіхів за порівняно короткі строки.

У спортивній діяльності формування людини здійснюється у відповідності з тим моральним зразком, з тим ідеалом, який ви­пливає з вимоги суспільства до людини. При цьому передбача­ється вільний розвиток індивідуальних особливостей особистості. Нерідко молоді спортсмени, що досягли певного успіху, зазнають­ся, стають недисциплінованими, переоцінюють власні можливості. Найчастіше це трапляється з учнями тих тренерів, які в своїй роботі більше захоплюються спортивними досягненнями, а питан­ням виховання учнів приділяють недостатню увагу. Тут доречно зазначити, що виховати людину відповідно до вимог морального кодексу нашого суспільства значно важче, ніж розвивати її фізич­но, формувати спеціальні спортивні навички. Тому принцип ви­ховного навчання є провідним принципом радянської педагогіки.


2. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ І ТРЕНУВАННЯ

ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ.
2.1. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ.
Принцип свідомості і активності. Принцип свідомого навчання гімнастичних вправ випливає з завдань, пов'язаних з вихованням комуністичного світогляду підростаючого покоління. Виховання моральних якостей в українських спортсменах сприятиме актив­ному і творчому застосуванню ними своїх фізичних та духовних якостей у навчанні і праці. Високі спортивні досягнення можливі лише при умові, коли гімнасти глибоко розуміють і свідомо виконують усі вимоги, пов'язані з процесом навчання й тренування, додержують певного режиму, уміють аналізувати свої успіхи ї помилки. Учень повинен усвідомлювати громадське значення сво­єї спортивної діяльності і підпорядковувати її інтересам колек­тиву. Учитель-тренер у процесі навчання і тренування завжди по­винен керуватись ідеями морального виховання, всебічного розвитку людини.

Принцип свідомого набуття навичок, умінь і знань передбачає, щоб навчальний матеріал був зрозумілий учням, щоб вони в про­цесі навчання все більше вникали в суть справи, яку вивчають, і розуміли її біомеханічну основу. Свідомі дії сприятимуть швид­шому оволодінню вправами при меншій затраті зусиль, тобто кое­фіцієнт корисної дії значно підвищується. У педагогічній роботі саме до цього й треба прагнути. Треба виховувати в учнів свідо­ме ставлення до особистої фізичної досконалості. Вони повинні систематично підвищувати рівень фізичної підготовленості, щодня виконувати ранкову гімнастику та індивідуальні завдання, удоско­налювати спеціальні знання, цікавитись теоретичними розробками з свого виду спорту. Процес навчання і тренування повинен бути таким, щоб привчити спортсменів до свідомого використання сво­їх знань, навичок і вмінь не лише в спортивній діяльності, а й у суспільно корисній праці, у навчанні, а в разі потреби — і в бо­йових обставинах.

Принцип свідомості тісно пов'язаний з принципом активності, який є обов'язковою умовою зростання спортивної майстерності.

Принцип доступності. Для здійснення цього принципу треба враховувати особливості контингенту учнів, їх вік, стать, фізич­ний розвиток, стан здоров'я, спортивну підготовленість та ін. Принцип доступності навчання означає, що зміст, обсяг і способи розучування фізичних вправ повинні відповідати фізичним особ­ливостям учнів. Якщо гімнастичні вправи будуть надто складни­ми, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров'ю.

Проте принцип доступності ні в якому разі не виключає трудно­щів у навчанні. Гімнастичні вправи, які не становлять певних труднощів і не потребують вольових зусиль, втрачають свою при­вабливість, знижують інтерес учнів до занять, затримують зрос­тання спортивної майстерності і вольових якостей тощо.

Принцип доступності при навчанні рухів передбачає такі пра­вила: від легкого до важчого, від простого до складнішого, від відомого до невідомого.

Простими гімнастичними вправами є ті, що доступні можли­востям учнів, їх силам. Але бувають випадки, коли порівняно нескладну вправу той чи інший гімнаст індивідуально засвоює з великими труднощами. Тому, здійснюючи принцип доступності, до кожного учня треба підходити індивідуально.

Оволодіння невідомим матеріалом повинно спиратися на за­своєний гімнастом матеріал. Наявний запас знань, умінь, навичок у спортсмена повинен бути відправним моментом при розучуванні нових вправ, тобто засвоєний матеріал відіграє роль фундаменту, на базі якого вивчаються нові, складніші вправи.

Принцип систематичності. Принцип систематичності передбачає неперервність навчально-тренувального процесу при точному до­держанні оптимальних норм роботи і відпочинку з урахуванням закономірностей фізичного розвитку учнів.

Успішно оволодіти спеціальними руховими навичками і висо­кою спортивною майстерністю можна лише при суворій регламен­тації занять і відпочинку. Для здійснення цього принципу треба знати закономірності відновлення працездатності, індивідуальні особливості і можливості гімнаста. Цей принцип передбачає певну систему розподілу програмного матеріалу і визначення певного часу для його засвоєння.

Визначивши завдання на відповідний період тренування, вихо­дячи з навчального плану і програми, складають: робочі програ­ми, робочі плани, графіки розподілу матеріалу на тиждень, мі­сяць, квартал, півріччя, рік і більше, індивідуальні плани трену­вань, конспекти і т. д.

Важливим моментом у реалізації цього принципу є старанний облік зростання фізичного розвитку, засвоєння програмного мате­ріалу, якості виконання вправ, а також реєстрація досягнень і невдач на змаганнях, виконання контрольних норм, зобов'язань та ін. Педагогічні завдання мають розв'язуватись під систематич­ним лікарськім контролем.



Принцип міцності. Міцне оволодіння гімнастичними навичками можливе лише на основі всебічного розвитку. Недостатній рівень розвитку сили, гнучкості, спеціальної і загальної витривалості, координації рухів та ін. призводить до нестійких навичок, а про­цес їх засвоєння стає мало ефективним і тривалим. Для реаліза­ції цього принципу слід мати на увазі такі положення:

а) міцне засвоєння рухових навичок досягається багаторазовим повторенням елементів. Але повторення не повинно бути механіч­ним. Позитивний ефект дають повторення, які мають на меті уточ­нити рухи, виправити техніку, удосконалити і підвищити клас ви­конання вправ;

б) не слід починати розучувати відразу велику кількість вправ, бо учні не можуть одночасно виконувати різноманітні завдання. Навчання в таких випадках має поверховий характер;

в) для закріплення матеріалу треба змінювати умови трену­вань, урізноманітнювати вправи;

г) розучування нового матеріалу слід будувати на базі вже вивченого, а навчання нових вправ має сприяти поглибленому за­своєнню вправ, вивчених раніше.

Принцип наочності. Наочність під час занять з гімнастики зай­має особливе місце. К. Д. Ушинський надавав серйозного значен­ня наочності в навчанні. Виходячи з дитячої природи, він вимагав: «Будувати навчання не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною, незалеж­но від того, будуть сприйняті ці образи при самому навчанні, чи утворилися раніше самостійним спостереженням дитини, і настав­ник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання».

Завдяки застосуванню наочності учні набувають достовірних знань і поглиблюють своє мислення. Наочність сприяє виявленню істотних ознак виучуваних вправ, їх технічної основи, споріднено­го зв'язку рухів та ін. Наочність сприяє підвищенню активності учнів у засвоєнні матеріалу, мобілізує їх увагу, інтерес до занять.

Було б неправильно вважати, що наочність розв'язує всі пи­тання навчання. Принцип наочності реалізується в органічному зв'язку з іншими принципами навчання.

Принцип наочності в навчанні гімнастичних вправ передбачає такі методичні прийоми:

1. Показ вправи. Ним широко користуються в роботі з дітьми молодшого віку, з новачками, при розучуванні нового матеріалу. При демонструванні слід звертати увагу на основні елементи, що становлять технічну основу вправи, виконуючи супроводження це лаконічним поясненням. Показ вправ повинен бути зразковим за красою і технікою. Якщо з якихось причин, наприклад, матеріал складним, учителеві не під силу продемонструвати вправи, можна пока­зати загальну їх структуру або докладно пояснити техніку. Для показу складних вправ можна залучати добре підготовлених гімнастів.

2. Принцип наочного навчання передбачає словесні пояснення рухів. Надаючи великого значення моменту спостереження як по­чатковому етапу формування конкретних рухових уявлень в уч­нів, слід мати на увазі і нерозривність з ним абстрактного мислен­ня як керуючого механізму чуттєвими сприйняттями.

Учення І. П. Павлова про взаємодію в людській свідомості першої і другої сигнальних систем дає можливість глибше розіб­ратись у природі становлення рухових навичок. Пояснюючи, мають на меті формування рухових уявлень, уміння розібратися в тех­ніці рухів і в способах їх розучування, виявлення і усунення помилок.

3. У спортивній практиці широко застосовують навчальні наочні посібники: кінограми, кіноциклограми, кінокільцівки, кіно­фільми, використовують макети гімнастичних приладів для про­грамованого навчання за методом, запропонованим А. Дикуновим, мета якого полягає в точнішому створенні уявлень про часові і просторові характеристики виучуваних вправ. У сучасній методи­ці навчально-тренувальної роботи застосовують відеомагнітофон. За його допомогою спортсмен на екрані негайно дістає інформа­цію про виконаний ним рух і відповідно корегує черговий підхід до приладу.

Слід пам'ятати, що успіх навчання значною мірою залежить від розумного поєднання дидактичних принципів. Лише при такій організації навчально-тренувального процесу можна досягти ба­жаних результатів у спорті і всебічному вихованні гімнастів.

Принцип індивідуальності. Під час побудови системи занять необхідно використовувати такі засоби й методи, що враховували б індивідуальні розходження гімнастів (вік, стать, фізична й технічна підготовленість, стан здоров’я, антропологічні дані та інше), здійснюючи індивідуальний підхід й розвиток індивідуальних особливостей.

Функціональні можливості у різних людей різні, що навіть не знайти двох однакових людей з однаковими можливостями.

При здійсненні індивідуального підходу необхідно враховувати ще й наступні відмітні особливості: в засвоєнні рухів, в характері реакції організму на фізичне навантаження, в динаміці його адаптаційних перебудувань тощо. Все це вимагає гнучко індивідуалізовувати навчальний процес фізичного виховання.

Потрібно враховувати, що принцип індивідуальності тісно пов'язаний з принципом доступності.


2.2. ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ.
Єдність поглибленої спеціалізації й спрямованості до найвищих досягнень.

Принцип поглибленої спеціалізації проявляється в виокремленні етапу спеціалізованої підготовки з урахуванням віку й рівня готовності гімнастів; в застосуванні сугубо спеціалізованих засобів тренування (програмні елементи, з’єднання вправ, комбінації, спеціальна фізична й функціональна підготовка).

Принцип спрямованості до найвищих досягнень виражається в вимогах, що передбачені в правилах змагань до змісту вправ.

Тренування будується з урахуванням ближньої або дальньої перспективи. В перспективному плані визначається програма-максимум для кожного гімнаста й колективу. Максимум проявляється в труднощах освоєних вправ. В об’ємі тренувальних навантажень. «Межа» для новачка – програма наступного спортивного розряду, а для МС – модельні вправи гімнаста майбутнього.



Єдність загальної й спеціальної підготовки.

Загальна підготовка – це всебічна підготовка гімнаста, як єдиний процес навчання, виховання й підвищення функціональних можливостей.

Спеціальна підготовка – це граничний розвиток будь-якої якості гімнаста, засвоєння надскладного елементу при підвищенні загального рівня підготовленості.

Важливим методичним питанням є баланс засобів загальної й методичної підготовки на різних етапах становлення спортивної майстерності. По мірі підвищення майстерності кількість засобів загальної підготовки зменшується, а спеціальної підготовки – збільшується.

Даний принцип дозволяє розглядати в єдності такі конфронтуючі явища як, наприклад: ЗФП – СФП, об’ємний матеріал – класифікаційна програма, багатоборство – спеціалізація на окремих видах, загальна працездатність – спеціальна витривалість.

Безперервність тренувального процесу.

Становлення рухових навичок вимагає постійного повторення, а накопичення рухового багажу – систематичності, тому необхідно проводити круглорічні й багаторічні тренування.

Для успішного впровадження безперервних занять необхідне своєчасне відновлення функцій організму (відпочинок й відновлювальні заходи).

В результаті систематичних занять наступає стан тренованості, що являє собою показник пристосованості організму до певних навантажень.

Гімнасти, які бажають досягти високих результатів тренуються щодня й навіть двічі на день. Безперервні заняття дозволяють оволодівати новими вправами й збільшувати навантаження. При цьому формується фігура гімнаста, рельєф мускулатури, постава. Гімнасти швидше відновлюються, економніше витрачають енергію.

Перерви призводять до розтренованості.



Єдність поступовості зростання навантаження й тенденції спрямованості до максимальних результатів.

На фоні безперервних занять необхідно поступово нарощувати навантаження: оволодівати все більш важкими елементами, з’єднаннями вправ, комбінаціями, підвищувати об’єм й інтенсивність, що характерно для багаторічної підготовки гімнастів.

Періодично необхідно застосовувати високі навантаження, що є близькими до «граничних» можливостей гімнастів у вигляді «ударного» мікро циклу тренування.

Максимальні навантаження можливі при систематичному нарощуванні тренованості в діапазоні оптимальних навантажень для даного гімнаста. В цьому і полягає єдність поступовості й тенденції до максимальних навантажень.

Принцип поступового нарощування навантажень побудований на властивості «зверх відновлення» - організм відновлює затрати й зверх затрати енергії з перевищенням до робочих можливостей.

Хвильоподібність динаміки тренувальних навантажень.

Найбільш раціонально будувати тренувальний процес (як в одному занятті так і в мікро циклі) з урахуванням хвильоподібної динаміки тренувального навантаження із зміною об’єму й інтенсивності, що пов’язано з процесами стомлення й відновлення.

Хвилі бувають:

- малі хвилі – тижневе навантаження;

- середні хвилі – декілька тижневих навантажень, що складають етап підготовки в періоді;

- великі хвилі – піврічна й річна динаміка навантажень.



Циклічність тренувального процесу.

Необхідно багаторазово повторювати ситуації для створення міцних рухових навичок, для досягнення певного рівня тренованості. Для цього й використовують цикли, які бувають:

- малий цикл – тренувальний день, що складається з повторень вправ на всіх видах багатоборства;

- мікро цикл – від декількох днів до тижня тренувальних занять;

- мезо цикл – декілька мікро циклів, що складають етап підготовки в будь-якому періоді;

- макро цикл – декілька мезо циклів , що охвачують значні проміжки часу (півроку й рік).

Всі ці цикли повторюються неодноразово й вони не ізольовані один від одного.
3. СУТНІСТЬ ПРОЦЕСІВ НАВЧАННЯ Й ТРЕНУВАННЯ.
Навчання – це педагогічний процес фізичного виховання, до якого входить навчальна діяльність вчителя й навчально-пізнавальна діяльність учнів за допомогою фізичних вправ.

Тренер насамперед керує процесом навчання точно й гнучко, добиваючись від учня найбільш швидкого, високоякісного й безпечного оволодіння новою навичкою. Якості тренера залежать від природних здібностей та від його професійної компетентності.

Учень повинен мати руховий досвід, морфо функціональні данні, наявність уроджених й розвинутих фізичних якостей, здатність навчанню в засвоєнні нових вправ, особистісні й моральні якості.

Вибір вправи повинен бути методично виправданий й відповідати технічній підготовленості гімнаста, його фізичним й вольовим якостям.



Тренування – це спеціалізований процес, оснований на системному застосуванні специфічних вправ, що використовуються на різних етапах підготовки гімнаста.

В вузькому розумінні тренуванням називається одна з форм занять, що спрямована на удосконалення засвоєних вправ з метою підготовки до змагань.

Цей двоякий характер тренування, що сполучає розучування нового й удосконалення вже засвоєного, називають навчально-тренувальним заняттям.

В процесі тренування гімнасти оволодівають програмним матеріалом (об’ємним матеріалом й класифікаційними вправами), підвищують рівень розвитку психомоторних якостей й покращують функціональний стан організму.


4. ФОРМУВАННЯ РУХОВИХ НАВИЧОК У ГІМНАСТИЦІ.
Під руховими навичками в гімнастиці розуміють засвоєні рухи або вправи на гімнастичних приладах, в опорних стрибках, віль­них вправах, акробатиці та ін.

Виховання рухових навичок в учнів — справа надзвичайно важка, бо біологічний механізм рухів, навіть найпростіших за своїм зовнішнім виглядом, дуже складний.

І. П. Павлов про так звані довільні рухи говорив, що чим вище стоїть тварина на біологічній драбині, тим складніші її рухи, яких не дано їй при народженні і яких вона набуває в процесі життя.

Павловське вчення про вищу нервову діяльність, експеримен­тальні дослідження психологів, фізіологів, спеціалістів фізичного виховання і спорту, вітчизняних і зарубіжних спеціалістів остан­ніх років дають можливість нам проникати глибше в таємниці рухових навичок, вивчати закони й особливості їх утворення. Спираючись на ці досягнення, практики можуть створювати належні умови для успішного оволодіння навичками.

Рухові навички, уміння, знання, згідно з ученням І. М. Сєченова і І. П. Павлова, являють собою складні ряди умовних реф­лексів. І. М. Сєченов говорив, що вся нескінченна різноманітність зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться врешті решт до одного лише явища — м'язового руху. Чи сміється дитина, поба­чивши іграшку, чи посміхається Гарібальді, коли його виганяють за надмірну любов до батьківщини, чи тремтить дівчина при пер­шій думці про кохання, чи1 створює Ньютон світові закони і пише їх на папері — скрізь остаточним фактом є м'язовий рух.

У розгляді фізіологічних механізмів рухових навичок для нас велике значення має вчення І. М. Сєченова про роль інформації, яка надходить у мозок аферентним шляхом. Учений уперше поставив питання про наявність в організмі механізму, який визна­чає ефект рухових процесів. Він розкрив рефлекторну природу мозку, виявив велике значення аферентних сигналів, що йдуть від робочих органів. Це положення в подальшому було розвинуте в пра­цях І. П. Павлова.

Докладніше це питання розв'язує П. К. Анохін.

Численні спеціально організовані ним експериментальні дослі­дження для вивчення нейрофізіологічних механізмів, що про­являються в поведінці, дають цікаві дані, якими не можна не ско­ристатися в спортивній практиці. Акт поведінки, будь-яку рухову дію не можна тепер пояснити механізмом умовного рефлексу в його класичному розумінні як відповідну реакцію на подразник, де сам рефлекс закінчується дією.

П. К. Анохін зазначає, що цим не закінчується фізіологічний механізм дії, який насправді має дуже важливу ланку — зворотну аферентацію, що несе в центральну нервову систему повідомлення про результати виконання заданого. В останніх працях П. К. Анохіна і його співробітників у поняття умовного рефлексу введено такі компоненти: «Аферентний синтез», «Зворотна аферентація», «Акцептор дії», які, разом узяті, є головною фізіологічною функ­ціональною системою будь-якої поведінки.

Аферентний синтез являє собою функцію центральної нервової системи — збирання інформації. Він є обов'язковим етапом в об­робці аферентних сигналів перед формуванням дії. Збирання по­грібної інформації здійснюється по екстра канальних шляхах, тобто з зовнішнього середовища за допомогою органів чуттів: зору, слуху, тактильного та ін., а також інтерканальним способом па внутрішніх каналах зв'язку від працюючих органів. Тепер, на під­ставі добутої суми аферентних сигналів, що досягли належного критичного обсягу, проектується і починається дія.

Від здійснюваного акту поведінки в центральну нервову систе­му безперервно надходять сигнали про результати. Тут вступає в дію так звана зворотна аферентація, яка й виконує це завдання.

Коли почалася дія і почали надходити сигнали в центральну нервову систему, виникла потреба в механізмі, який би перероб­ляв інформацію, що надходить, порівнював її з задуманими діями і вносив відповідну корекцію. Саме цю функцію і виконує акцеп­тор дії.

Таке уявлення про нейрофізіологічні механізми моторного акту дає змогу точніше розібратися в законах формування рухових навичок, розкриває ширші можливості для добору належних ре­жимів їх утворення.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал