Концепція Всенародного Громадянського Союзу України



Дата конвертації13.01.2017
Розмір0,86 Mb.
ТипКонцепція
Концепція Всенародного Громадянського Союзу України

(в стислому викладі)



Всенародний Громадянський Союз – це ідея створення високоетичної громадської і політичної сили, як загальної громадянської ініціативи (та, можливо, єдиної коаліції громадсько-політичних сил, що підтримають цю ідею), завданням якої є формування та розвиток повноцінного громадянського суспільства задля досягнення всебічно здорового і благополучного стану людини і створення нормальних умов життя на основі:

а) нового модуля поведінки й мислення – безумовного екологічного пріоритету (в широкому розумінні екології),

б) духовного вчення – розкриття душі і душевного воскресіння людини,

в) забезпечення базових умов для існування і сталого розвитку.

Як громадсько-політична сила, Всенародний Громадянський Союз має створюватися і діяти шляхом створення, об’єднання та діяльності органів громадського самоврядування, захисту прав людини та з екології в кожному населеному пункті.

Таким чином, ідея ВГС означає побудову в країні системи громадського самоврядування і громадських систем захисту прав людини та з екології і є не чим іншим, як ідеєю побудови повноцінного громадянського суспільства на вірних світоглядних засадах.

Безумовний екологічний пріоритет
Екологія в широкому розумінні характеризує умови, стани і взаємозв’язки природи, суспільства і людини.

Інакше кажучи, екологія характеризує сприятливість певного середовища, що належить до відповідного простору, реального чи уявного, для нормального існування живих істот, включаючи людину, що знаходяться в цьому середовищі (наприклад, серед природи, в суспільстві, в сім’ї), містять його (наприклад, внутрішнє середовище організму, простір думок та почуттів) чи контактують з ним (наприклад, з віртуальним кібернетичним простором, з інформаційним простором тощо). Хоча слово „екологія” означає науку, але часто під ним, і особливо під висловлюванням „здорова екологія”, хоча це й невірно, мається на увазі здоровий стан певного середовища.

Отже, під екологією розуміється: екологія зовнішня – оточуючого середовища (природи) і внутрішня – людини і суспільства (різнобічний стан людини і всіх сфер та аспектів життєдіяльності суспільства).

Людина, суспільство і природа повинні знаходитися в здоровому стані. З іншого боку, людина як біологічний організм, соціальна істота і духовна особистість не може ставити власні умови екологічним вимогам. Тому екології має надаватися безумовний пріоритет.

Таким чином, екологія має стати синтетичною домінуючою наукою, яка органічно об’єднує всі без винятку природничі, суспільні і гуманітарні науки, даючи цілісне знання на єдиній етичній основі безумовного екологічного пріоритету.

Політика може бути „брудною”, ідеологія – невірною, економіка – такою, що заподіює шкоду. Тому важливий не лише зміст, але й стан, які мають перебувати в діалектичній єдності: політика і екологія політики, ідеологія і екологія ідеології, управління і екологія управління, економіка і екологія економіки, освіта і екологія освіти, наука і екологія науки, релігія і екологія релігії, охорона здоров’я і екологія охорони здоров’я, культура і екологія культури. І так скрізь і в усьому.

Екологія характеризує якість життя. Екологічна ідея полягає в безумовно екологічному світосприйнятті і мисленні, здоровому способі життя і екологічно грамотній діяльності.

Різні ідеології господарюють як в зовнішньому світі, так і у внутрішньому світі людини. Але, перш за будь-які ідеології, людина, її суспільне і природне середовище потребують здорового стану, а все інше – потім. Тому попереду всіх ідеологій має стати вчення про здорову екологію нас, світа, в якому ми живемо, і всіх форм життя на Землі і у Всесвіті, якому повинен надаватися безумовний пріоритет – безумовний екологічний пріоритет, який є пріоритетом загальнолюдських цінностей.

Ніхто і жодна з суспільних систем, що побудована на будь-якій ідеології, не має права на погіршення і знищення природного, суспільного і особистого середовища існування людини. Екологія – це наше життя: людина без здорового (зовнішнього і внутрішнього) середовища існування – ніщо.

"Посмотрите вокруг себя, и вы увидите в саду яблоки, которые нельзя есть. За вашим окном будет идти дождь, под которым нельзя ходить. Ваш ребенок попросит у вас воды, но её пить нельзя. И в безверии вы включите телевизор и обнаружите, что вокруг война и обезумевшие люди, как в первобытном веке, бросают камни друг в друга..." Юрий Иваницкий «Мой мир»

Всі форми господарювання самі по собі мають однакову згубну (для природи і людини) сутність. Проведення політики безумовного екологічного пріоритету означає побудову якісно нового суспільного ладу – екологічного (екологізму, якщо слідувати „-ізмам” – капіталізму, соціалізму, комунізму). Звідси випливає необхідність трансформації людського соціуму до екологічного устрою незалежно від існуючого суспільного ладу, господарчих умов і національних особливостей. Необхідне прийняття безумовного екологічного пріоритету в якості основопокладаючого (основного конституційного) принципу державного управління і громадського самоврядування.

Взаємовідносини між людьми повинні будуватися за принципом „Віддавати не менше, ніж привласнювати!”, а господарювання людей має відбуватися за подібним принципом „Віддавати не менше, ніж споживати!” (який не означає більше споживати і викидати відходів, а зрівноважувати експлуатацію природи охороною і відновленням її ресурсів).

"Человечеству необходима принципиально новая промышленная база. Современная база построена по принципу "после нас хоть трава не расти". Только 1-3 процента сырья, добываемого промышленностью, превращается в вещи, предметы, а - 97-98 процентов поступает в отходы. Каждый год мы берём с недр планеты 100 миллиардов тонн сырья - и 97-99 - бросаем на отравление природы. К концу столетия человечество будет добывать втрое больше - 300 миллиардов в год, и почти вся эта лавина- 290-297 миллиардов в год станет отравлять землю, воздух, воды. Потому-то, как скорая помощь, человечеству нужна принципиально новая промышленная база - безотходная, экологически чистая, не губительная для природы". Юрий Борисович Рюриков "Мёд и яд любви"

Принцип безумовного екологічного пріоритету при широкому розумінні екології (яке охоплює не одну лише природу, але й суспільство і людину) є самодостатнім і універсально застосовним: так, при недостатньому виробництві страждає людина – немає здорової внутрішньої екології, а при перевиробництві заподіюється зайва шкода природі – немає здорової зовнішньої екології.

Принцип безумовного екологічного пріоритету направлений на знаходження і прийняття оптимальних рішень при здійсненні заходів по охороні і науково обґрунтованому, раціональному використанню землі і земних надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, по збереженню в чистоті повітря і води, забезпеченню відновлення багатств природи і покращанню оточуючого людину середовища з метою досягнення сталого оптимального суспільного розвитку, що зберігає найкращі співвідношення між потребами суспільства і людини та можливостями природи в інтересах сучасного і майбутніх поколінь.

Безумовний екологічний пріоритет – це єдина можлива розумна і вірна етико-філософська концепція збереження біологічного різноманіття і спасіння життя на нашій планеті, виживання людства і сталого, збалансованого розвитку нашої цивілізації в здоровому оточуючому середовищі. Це збереження і оздоровлення земної природи і земної цивілізації.


Прижиттєве душевне воскресіння людини (розкриття душі)

«Я с детства знал, что должен сделать в жизни что-то самое благородное и необходимое людям, вечное. Я видел, что мир очень несовершенен, и благодаря своей необычной доброте и исключительной порядочности я больше всего хотел помочь людям, обществу и природе!

Я всегда ощущал наибольшую потребность в самореализации, чувствуя личную ответственность за будущее своей страны (Украины, России, всей Руси), как если её судьба неотделима от моей собственной судьбы.

Временами я подходил к такой кристальной душевной чистоте, что испытывал чувство раскрытия души и установления в ней гармонии – самое глубокое и прекрасное со всех чувств, которые мы способны испытать, дающее ощущение настоящей жизни и верха духовного здоровья. Но по контрасту с ним приходило ясное осознание, что все мы живём ненастоящей жизнью – с закрытой душой. Скоротечно створки в душе закрывались, и опять надолго возвращалось обычное, будничное состояние души.

Обстоятельства жизни заставляли меня существовать с закрытой душой, и со временем я ощущал, что душа словно облекается в корку со всякого наносного хлама, которую ещё легко вскресить и освободить душу, но с годами это будет сделать всё труднее, пока она не очерствеет в толстую, непробиваемую скорлупу..

Тот, кто хотя бы раз испытал чувство раскрытия души, будет всю жизнь стремиться жить так, чтобы раскрыть душу. И чтобы состояние раскрытости души стало постоянным, как представляющее истинную духовную ценность и отличающее настоящую жизнь от ненастоящей и живого человека от духовно мёртвого.

Если люди раскроют свои души, то мир бесповоротно, раз и навсегда, изменится к лучшему.

Возврата уже не произойдёт никогда!»

Юрий Иваницкий «Мой мир»

* * *


«Меня больше интересует не что происходит с государством, а что происходит с людьми, потому что состояние государства, общества, и во многих случаях природы, является производным от состояния человека.»

Юрий Иваницкий «Мой мир»

* * *
Людина, суспільство і природа знаходяться в нездоровому стані. Першопричиною всебічного нездорового стану людини, зокрема її нахилу до шкідливих звичок, пороків і злочинів, є закритість душі. Оскільки природне і суспільне середовище існування людини значною мірою залежить від її діяльності, обумовленої її станом, думками, намірами і організованістю, то у багатьох випадках причини неблагополуччя в оточуючому середовищі, корені проблем, несправедливостей і конфліктів у всіх сферах життєдіяльності суспільства полягають в закритості людської душі, в невірному погляді на світ і у відсутності в суспільстві сили, здатної розповсюдити вірну ідеологію, реалізувати принципово новий шлях розвитку і привести до душевного воскресіння людини.

Людина вмирає двічі: коли закривається її душа (духовна смерть) і коли вмирає тіло (смерть фізична). Всі люди (наскільки це видно в повсякденному житті) живуть з закритою душею і сплячим їхнім вищим людським розумом і потребують душевного воскресіння – вже зараз, у цьому житті, а не в якомусь гіпотетичному в майбутньому. І в цьому головна причина всіх наших негараздів: як особистих, так і в суспільстві. Люди вже зараз – за життя духовно мертві і потребують, перш за все, не у воскресінні після смерті тіла, а у воскресінні душі в цьому житті – зараз же!

«Се (зараз), стою и стучу (добиваюся до душі і розуму людини): если кто услышит голос Мой (якщо хтось почує голос совісті, Святого Духа в собі) и отворит дверь (і відкриє своє серце – розкриє душу), войду к нему (той одухотвориться) и буду вечерять с ним, и он со Мною (та отримає спокій і злагоду в душі)». Откровение 3:20

Про які двері йде мова? Про двері вашого серця – про розкриття вашої душі і, так як Бог є Дух (От Іоанна 4:24), то – про розкриття Духу в собі і знаходження душевного спокою.

Людство на своєму віці знало чимало різних вірувань, але чому настільки жалюгідні досягнення в духовному і моральному розвитку людини на сьогодні, а світ досяг апогею протистояння між світовими релігіями? Чи не тому, що всі релігійні та духовні вчення і різноманітні проповідування вказували більш-менш красивий шлях для духовно мертвих людей... до все тієї ж могили і не досягли найнеобхіднішого для людини – розкриття душі - прижиттєвого душевного воскресіння.

Жоден модуль поведінки й мислення, не є самодостатнім, якщо він не пояснює яке має бути відношення людини і суспільства до природи. Тому ідея розкриття душі повинна бути доповнена ідеєю безумовного екологічного пріоритету в широкому розумінні екології. Ці ідеї є фундаментальними, тому що без них всяке духовне вчення є неповним і будь-яка ідеологія є невірною.

Тіло – душа (дух) – розум – оточуюче середовище (природне і суспільне) утворюють цілісну діалектичну єдність. І лише за умови здорового стану всіх цих складових людина є повністю здоровою. Стан людини, суспільні і природні умови існування є взаємозалежними і складають основу якості життя, на яке ми реагуємо емоційно. Тому здоров’я – це не лише відсутність хвороб, але й відчуття повного комфорту із-за всебічного благополуччя особистості в здоровому природному і соціальному середовищі.

Подібно тому, як матерія (поле і речовина) є формою існування енергії, а рух – способом існування матерії (чи енергії), життя є формою існування духу, а біологічна форма життя – способом існування духу у фізичному світі.

Душа являє собою частинку духу, яка одягнена „по принципу матрьошки” в різноматеріальні оболонки, що дозволяють їй існувати в світі, сприймати світ і впливати на нього. При цьому духовна частинка не „вихлюпнута” із єдиного океану духу, не відірвана від духовного плану, а існує в ньому. Душа шляхом існування в світі, сприйняття світу і впливу на світ, і навпаки, бере з нього, зберігає, переробляє та застосовує інформацію, таким чином здійснюючи дію та індивідуальний розвиток у тому або іншому напрямі: у кращому – до духу чи в гіршому – від нього.

Тіло є вмістилищем, „контейнером” душі та інструментом спілкування і взаємодії душі з зовнішнім світом. Мозок (в даному випадку – людини) – це фізичний інструмент душі, який допомагає їй керувати своїм тілом, сприймати інформацію (відчуття, знання), що надходить з зовнішнього світу, фіксувати і переробляти, і який дає душі можливість на основі цієї інформації здійснювати внутрішню (мисленнєву, почуттєву і духовну) та зовнішню (практичну) діяльність, з допомогою якої душа розвивається чи деградує, що і є сенсом її втілення в біологічну форму життя. Це означає, що думає, відчуває і пам’ятає не мозок, а душа. Образи, що створюються в мозку, і звуки, що створюються голосовими зв’язками, для душі і лише для душі стають думками і словами подібно до того, як інформація, яка розповсюджується радіохвилями, має зміст для диктора і слухача, а ніяк не для передавача і приймача.

Оскільки центром душі є частинка духу, то душа - зберігає всі якості духу в цілості і незабрудненості. Це означає, що в своїй глибині душа кришталево чиста і їй відкрита істина, яка є не що інше, як справжні критерії добра і зла, правди і неправди, справжнього життя і його ілюзії. Душа зберігає в первісному неспотвореному вигляді абсолютно повну інформацію про те що таке добре і що таке погано, що вірно і що невірно, що можна і що не можна. Крім того, в своїй глибині, там, де закінчується его, що пов’язане з характером і переконаннями людини, які можуть бути більш-менш корисними, і починається дух, душа відкрита до найсвітліших почуттів і найпрекрасніших емоцій, котрі відрізняють справжнє життя від примарного існування. Тут потрібно зауважити, що у цьому викладі его не ототожнюється з власним „я” людини, яке є більш широким поняттям, бо відноситься не лише до поверхневої сутності людини, але й до її глибинної духовної сутності.

Те, що люди живуть з недостатньо чистою душею, їхні думки, почуття і вчинки є далекими від досконалості і нерідко порочними, а істина від них „захована за сімома печатями”, каже про те, що людська душа складається ніби з двох частин: зовнішньої – пов’язаної з его і свідомістю людини, і внутрішньої, глибинної – яка відноситься до підсвідомості і духу.

Спочатку людина, як „створена по образу і подібності Божій”, мала кришталево чисту душу, що містила дух, зберігала всі властивості та якості духу і жила в повній злагоді з духом так, що, можна сказати, людська душа була точною копією Святого Духу.

Оскільки дух створив людину по образу і подібності своїй, то він заклав в її душу систему універсальних духовних і моральних цінностей і наділив її даром духовної свободи як можливості свідомого вибору в думках, почуттях і вчинках між добрим і поганим, вірним і невірним, корисним і шкідливим згідно до закладених в душу моральних критеріїв. Дійсно, якби критерії моральних і духовних цінностей не були закладені в нашій душі, то ми б не мали совісті – почуття спільної нашої з духом звістки („со – вість” – спільна вість) про істинні універсальні цінності. І не відчували б почуття власного докору, коли чинимо або маємо намір вчинити всупереч ним. А якби духовні і моральні цінності не були універсальними, тобто однаковими для всіх людей, то ми б не мали ніяких вроджених спільних критеріїв добра, справедливості і порядності.

Однак володіння свободою вибору одночасно означає несення особистої відповідальності за свій вибір. А оскільки людина живе в суспільстві і є представником одного єдиного людського роду, то несе як особисту, так і колективну відповідальність (співвідповідальність) за вибір інших людей, суспільства і всього людства. Наприклад, стаючи жертвою екологічного неблагополуччя.

Все, що людина думає, відчуває і робить, зумовлює дію і залишає слід в її душі. Вибираючи погане, зле, невірне, людина продукує негативну дію в своїй душі, яка забруднює душу. Забруднення душі ще праотців привело до закриття зовнішньої частини душі, пов’язаної зі свідомістю й его людини, від глибинної її частини, пов’язаної з духом, і до втрати первісної чистоти людської душі. Людина стала діяти так, як хотіла її свідомість, пов’язана з его, не прислухаючись до голосу совісті і свого вищого людського розуму, які пов’язані з духом. Це можна назвати конфліктом его і духу людини, коли підсвідомість говорить одне, а свідомість диктує зовсім інше.

Душа пов’язана з почуттями і відчуттями, тому забруднення і закриття душі привело до втрати здорового стану людини, а взаємозв’язок внутрішнього і зовнішнього світу людини привів також до втрати сприятливих умов існування. Образно говорячи, по причині забруднення і закриття душі людина втратила рай в своїй душі і була зігнана з раю. Більш того, стан батьківських душ передається на стан душ їхніх дітей, тому що, так би мовити, у кожної людини є те, що від Бога, і те, що від батьків. Людині непідвладна частина душі, яка відноситься до духу, але існує багато каналів впливу на зовнішню частину душі, що пов’язана з его, зокрема зі свідомістю і верхніми шарами підсвідомості.

Вибір зла є гріхом: гріх – це все, що стосується думок, почуттів та вчинків, що порушує чистоту душі, забруднює душу, шкодить душі. Результати гріха залишаються в душі, а неспокутий гріх передається спадково від батьків до дітей. Стан закритості душі по причині її забрудненості переходить від батьків до дітей, від покоління до покоління, і є головною причиною всебічного неблагополуччя в світі людей.

Наявність свідомості означає існування пов’язаної з нею частини душі. Можна сказати, що душа складається зі свідомості і підсвідомості, із его і духу. Все, що надходить не від духу, а зовні, як на рівні свідомості, так і підсвідомості, є принесеним (додатковим) для душі. І серед цього, наприклад серед змісту інформації найрізноманітніших видів, є багато такого, що забруднює душу, а це в свою чергу веде до спотворення в свідомості людини закладених в ній критеріїв духовних і моральних цінностей і обертається поганими думками, почуттями і вчинками людини.

На щастя, далеко не вся душа підвладна его: свідома частина душі – це ніби поверхня, під якою існує незрівнянно більша і багатіша підсвідома частина, яка в своїй глибині безпосередньо з’єднана з духом. Тому спотворена лише зовнішня частина душі, що контактує з зовнішнім світом і пов’язана з его, зі свідомістю і верхніми пластами підсвідомості людини. В глибині ж своїй - там, де дух - душа залишається неспотвореною і зберігає істинні оцінки того, що таке добре і що таке погано. В той час, коли зовнішня частина душі, асоціюється з корисливістю і спотворенням духовних цінностей, в глибині душі залишаються справжні цінності, зокрема доброта, безкорисливість і совість.

Висновок з цього слідує грандіозний: оскільки в людській душі не все і назавжди втрачено, то спасіння і відродження людини можливе! Спасіння людини – в розкритті душі, яке є розкриттям в собі неспотворених універсальних цінностей, совісті, вищого людського розуму і найкращих особистих якостей задля інших: задля того, щоб зробити світ, в якому ми живемо і той світ, що живе в кожному з нас, ще розумнішим, добрішим, красивішим і благополучнішим. Якщо це здійсниться, то відбудеться преображення людини, суспільства і природи. Це буде повністю новий світ в людській душі і навколо людини!

Але поки що, будучи живою, людина є духовно мертвою, оскільки живе з наглухо закритою душею. Тому, незалежно від раси, національності і віри, майнового та посадового становища, кожна людина потребує душевного воскресіння – розкриття душі.

Наступна теза краще звучить російською мовою: неужели самый сложный организм, существующий в природе, «венец творения (и/или эволюции)» - Человек Разумный – предназначен всего лишь для беспросветного прозябания, обывательства да потребительства? Homo Sapiens – Людина Розумна потребує душевного воскресіння (розкриття своєї душі) до Homo Vivo – Людини Живої – людини з розкритою душею і пробудженим вищим людським розумом!
"Живите не тем, что вы сделали для себя, а тем, что вы сделали для других людей и природы и что люди сделали для вас и создала для вас природа" Юрий Иваницкий «Мой мир»

На цих двох фундаментальних ідеях – розкриття душі (душевного воскресіння людини) і безумовного екологічного пріоритету – мають будуватися всі думки, почуття і дії людини.


Базова модель розвитку
Суть базової чи базисної (база – на чому основується добробут, а базис – від чого відлічується) моделі розвитку полягає в тому, що державою і суспільством повинен гарантуватися й забезпечуватися базовий рівень життя населення, а через реалізацію громадянських прав і свобод мають створюватися можливості для людей самим забезпечувати себе більше базового рівня і робити свій внесок в підвищення загального добробуту суспільства.

Якщо існує певний загальний рівень життя населення, який забезпечується державою та суспільством, то жити в такій країні відповідно легко. Наприклад, в Радянському Союзі держава підтримувала у певних межах рівень життя громадян, тому в матеріальному плані жилося відносно легко. Якщо ж базового рівня життя, що підтримується державою чи суспільством, не існує, то навіть за економічного зростання жити в такій країні більшості населення дуже важко.

Сутність базової моделі розвитку суспільства полягає в підтриманні незалежно від перетворень стабільного і достатньо високого рівня життя населення та екологічної безпеки як основи для вдалого проведення необхідних реформувань. Будь-які радикальні реформи розраховані на майбутнє по принципу „спочатку може бути тимчасово гірше, а коли все „перемелеться і притреться”, стане краще”. Але оскільки у народу може бути вже вичерпаний „запас міцності”, коли знижувати життєвий рівень населення далі нікуди, то у разі проведення курсу радикальних перетворень без підведення під них соціальної й екологічної бази зниження рівня життя населення буде відбуватися швидшими темпами, ніж економічне зростання. Це приведе до повного збідніння населення, нестабільності в суспільстві і, в кінцевому рахунку, до „соціального вибуху” і краху всіх найкращих починань. Я стверджував це ще з початку 90-х років.

Людині потрібно не так вже багато для нормального прожиття – це: прийнятні гроші, на які можна купувати в суспільстві продукти виробництва та послуги (медичні, освітні, культурні тощо), терпимі житлові, побутові, соціальні та екологічні (в сенсі стану навколишнього середовища) умови. Все це реально досягаємо!

Ми маємо будувати соціальну державу! Що таке соціальна держава? Це держава, яка повністю служить суспільству, а не працює на себе: не людина для держави, а держава для людини! Це держава, в якій легко і комфортно жити всім її громадянам. В якій безпечно жити. В якій радісно жити. Де люди впевнені в завтрашньому дні. Держава, у якої є світле майбутнє.

Для цього, по-перше, потрібно забезпечити на законодавчому і виконавчому рівнях виконання принципу: не люди для бізнесу, а бізнес для людей. Бізнесова діяльність повинна створювати блага і комфортні умови існування для широких верств населення, а не лишати їх достатків та заподіювати їм незручності. Не люди повинні підкорятися бізнесу, а бізнес людям. Ділова активність має обмежуватися там, де вона заважає комфортним умовам існування населення.

По-друге, необхідно створити базис у всіх сферах життєдіяльності суспільства та базові умови існування (в державі, суспільстві та природі). Всі основні соціальні закони мають бути базовими - спрямованими на створення базису. Наприклад, законом про пенсійне та соціальне забезпечення має встановлюватися базовий рівень пенсій та соціальної допомоги, не нижчий від прожиткового мінімуму, який не повинен залежати від стажу і розміру заробітної плати, а величини стажу та зарплати мають визначати частину пенсії чи соціальної допомоги поверх базового рівня. Вік виходу на пенсію повинен залежати від середньостатистичної тривалості життя чоловіків та жінок, що існує в країні, а також від умов праці та інших чинників, і щороку відповідно змінюватися з таким розрахунком, аби середньостатистичний громадянин міг достатньо тривалий час (приблизно, третю частину свого життя) користуватися коштами, накопиченими ним самим, і благами, створеними державою для громадян похилого віку. Якщо встановлення такого віку виходу на пенсію виявляється непосильним тягарем для державного бюджету, то це означає потребу не підняття межі пенсійного віку, а зміну механізму пенсійного забезпечення, зокрема механізму поповнення пенсійного бюджету. Крім того, кошти, що відраховуються громадянами на пенсію, повинні накопичуватися на їх індивідуальних пенсійних рахунках і переходити у спадок, а не „щезати” в державній казні після того, як людина йде з життя.

В державі і суспільстві кожна людина має бути забезпеченою на базовому рівні коштами до існування і умовами існування, які складають громадянські права і свободи (їдою, житлом, медичною допомогою, освітою, безпечним для здоров’я довкіллям і таким іншим). Всі громадяни, починаючи від народження, повинні щомісяця отримувати від держави кошти не менші від прожиткового мінімуму, якщо вони по причині малого чи навпаки похилого віку, навчання, непрацездатності за станом здоров’я, безробіття чи з будь-яких інших причин не можуть забезпечувати себе самостійно. Батьки мають щомісяця отримувати допомогу на дітей не меншу від прожиткового мінімуму, починаючи від народження дитини і до досягнення нею шкільного віку. Школярі та студенти мають також отримувати щомісячні стипендії (шкільні та студентські стипендії) у розмірі не меншому від прожиткового мінімуму. Виплати по безробіттю теж повинні бути не меншими від прожиткового мінімуму і виплачуватися відколи і доти, доки людина не працює. Пенсії за віком і за інвалідністю теж повинні бути не нижчими від прожиткового мінімуму.

Подібно до матеріального забезпечення дітей, дитина від народження має бути забезпеченою громадянськими правами і свободами. Для цього громадянство має надаватися від народження дитини, адже діти – це малі громадяни, і разом з ним вже немовлята повинні мати дитячий паспорт і право голосу, яке мають реалізовувати їх батьки (маючи, крім своїх голосів, голос дитини), якщо дитина ще не є спроможною голосувати особисто.

Для створення базису в суспільстві необхідно прийняття єдиного базового соціального та екологічного кодексу, в якому має вираховуватися реальний прожитковий мінімум з щомісячною індексацією і надаватися перелік базових соціальних зручностей, громадянських прав і свобод та умов екологічного господарювання (прав і свобод Природи), дотримання і забезпечення яких повинно бути гарантовано. Саме з встановлення такого кодексу, котрий можна назвати малою конституцією, як державної гарантії стабільності життєвого рівня населення і екологічного благополуччя, і з його здійснення і потрібно розпочинати будь-які соціально і екологічно вагомі реформи. Адже, якщо неможливо прожити на певну суму грошей, або жити в існуючих умовах, то це повинно бути зрозуміло не лише простій людині, але й депутату чи Президенту!

Мінімальний рівень заробітних плат і соціальних виплат має бути не нижчим від реального прожиткового мінімуму і повинен забезпечувати базовий рівень життя населення, який має підвищуватися по мірі соціально-економічного зростання і накопичення національного багатства. Це аксіома базового забезпечення населення, яку можна виразити формулою: „Від кожного за здібностями – кожному за потребами!” Прибутки поверх базового рівня (наприклад, додаткова частина зарплати) мають визначатися загальним прибутком підприємства і прибутком, що дає йому конкретний робітник, ініціативою та особистими характеристиками працюючого (такими, як, наприклад, відсутність шкідливих звичок), умовами праці, соціальною потребою в цій праці, статистичними соціально-економічними показниками та іншими чинниками. Що можна виразити формулою надбазового забезпечення: „Від кожного за здібностями – кожному за працею!”

Головна задача – створити такі законодавчі і фінансово-економічні умови, щоб праця всіх громадян йшла на користь ним самим та суспільству і не завдавала непомірної шкоди природі, а також, аби праця громадян була не вимушеною, а вільною, творчою працею, сприяючою особистій самореалізації людини.

Поняття базису відноситься до всіх сфер життєдіяльності суспільства. Таким чином, повинні існувати базові (що забезпечуються державою і суспільством) системи виховання і освіти, культури, охорони здоров’я, зокрема допомоги материнству і опіки дитинства, та інші базові системи. А платні системи мають надавати додаткові можливості і зручності поверх базових. Їхня пропорція повинна залежати від заможності суспільства: від того, як багато громадян здатні чи навпаки не здатні користуватися платними послугами. Ця пропорція має регулюватися не лише адміністративними методами, але й звичайними ринковими механізмами типу „попит – пропозиція”: чим вища потреба суспільства в базових системах охорони здоров’я та освіти, тим краще вони мають фінансуватися і організовуватися, чим більший попит на платні послуги, тим сильніше мають розвиватися надбазові – платні охорона здоров’я та освіта.

Створення базису передбачає планування на основі наукового та екологічного розрахунку: без планування в усіх галузях життєдіяльності суспільства обійтися неможливо, так як навіть в особистому житті людина планує свої справи й видатки, а що казати про державу й суспільство! Планова економіка повинна гарантувати забезпечення базового рівня життя населення та екологічної безпеки, а ринкова – створювати додаткові блага й зручності поверх цього рівня: „план плюс ринок”, а не „ринок без плану” чи „план без ринку”. Під плановою економікою мається на увазі не командно-адміністративна, а частина загальної економіки, що працює під державне та суспільне замовлення. Потрібна розробка місцевих, регіональних, загальнонаціональних і міжнародних планів єдиного соціально-економічного і екологічного розвитку. Необхідне базування всіх сфер життєдіяльності суспільства на строгому екологічному розрахунку. Має проводитися стратегія всебічно стабільно збалансованого екологічного розвитку замість однобокої стратегії стабільного економічного розвитку.

Ринок – це система взаємовигідних, в ідеалі – справедливих, товарно-грошових розрахунків і пов’язаних з ними виробничих та суспільних відносин і відносин між людиною, суспільством і природою. Що в цьому поганого чи неприродного? Погано і неприродно лише тоді, коли ринок панує скрізь так, що нічого більше немає, окрім ринку. Якщо все в суспільстві купується і продається, то таке суспільство продажне і неетичне, і жити в ньому тяжко і небезпечно. Тому потрібно досягати не однієї взаємовигідності ринкових відносин, але й їх соціальної та екологічної справедливості.

В Україні досі насправді немає ринкової економіки, якщо під ринком розуміти не антисанітарні місця для торгівлі з соціально незахищеними продавцями і товарами невідомого походження і сумнівної якості та зникаючими „як у чорну діру” коштами, що здираються з торгуючих, на які можна було б побудувати суперсучасні криті ринки та ще й забезпечувати дитсадки, школи та лікарні! Бо немає повноцінних фінансового і фондового ринків, немає повноправних профспілок, немає ефективних бірж, немає обліку робочої сили, немає достовірних відомостей про стан амортизаційних фондів, немає аналізу виробничих відносин, немає правдивої мінімальної норми споживання, немає індексу інтелектуального стану, немає захисту вітчизняної економіки від економічної експансії зовні, немає дієвого громадського контролю та захисту прав споживачів, а ще більше немає захисту прав підприємців. І ще можу навести багато всіляких „немає”, але лише додам, що немає самої концепції економічної формації, її соціальних параметрів та перспектив! Про яку ринкову економіку може вестися мова, коли вся наша сьогоднішня держава – це суцільні „чорні діри”, в яких невідомо що відбувається і куди все щезає? А можливе прийняття нас до світової торгової організації ще не каже про справжній стан нашої економіки, бо, наприклад, Монголія, в якій основною і майже єдиною галуззю економіки є тваринництво, вже багато років як входить в цю організацію. Мене більше цікавлять умови нашого перебування в СОТ і що це нам дасть: всі плюси та мінуси.

Необхідною умовою для досягнення соціальної та екологічної справедливості є перейняття і відродження всіх кращих досягнень свого минулого, адже позаду було не лише погане, та збереження своєї національної ідентичності (унікальності етносу, культури, традицій і укладу життя).

Безумовно екологічні державне управління і громадське самоуправління мають забезпечувати захист населення, виходячи з можливостей, які отримуються від створення нормальних умов для економічної діяльності, що йде на користь всьому суспільству і не завдає непомірної шкоди навколишньому середовищу. Такий лад можна умовно назвати планово-ринковим соціально і екологічно справедливим ладом або екологізмом. Це буде суспільство базового достатку і благоденства.

Назва „Всенародний Громадянський Союз” несе в собі смисл побудови громадянського суспільства. Громадянське суспільство – це сконсолідоване суспільство (має струнку організаційну будову), що складається з громадян, які реально володіють громадянськими правами і свободами (у тому рахунку правом брати участь в управлінні) та свідомо виконують громадянські обов’язки (мають достатньо високий рівень громадянської самосвідомості). Володіння громадянськими правами означає наявність не лише прав, але й можливостей їх реалізації, зокрема можливості вимагати від будь-кого (і насамперед від держави) дотримання громадянських прав і свобод.

Таким чином, необхідні критерії громадянського суспільства – це існування розвинених систем громадського самоврядування, захисту прав людини та з екології. Громадянське суспільство взаємодіє з державою на засадах неруйнівної діяльності в інтересах всього народу.

Нікому (будь-то державі, суспільству, організаціям чи окремим громадянам) не повинно бути корисно порушувати права людини і заподіювати шкоду природі. Доти, доки будь-кому буде вигідно паплюжити права людини, плюндрувати природу і розоряти народ, буде тривати неблагополуччя в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Як тільки суспільство покладе цьому край, життя почне налагоджуватися.

В державі і суспільстві кожній людині має бути куди звернутися за допомогою і захистом. Одна людина для адміністративно-бюрократичної системи нічого не варта, але якщо за нею буде стояти організація, яка об’єднує населення і відстоює його права та інтереси, то з цим доведеться рахуватися.

В кожному населеному пункті живе багато здібних і порядних людей, котрі відсторонені від управління розвитком їх же населеного пункту, але могли б зробити набагато більше за державних чиновників, вщент заражених „бюрократичним синдромом роблення нічогонероблення”.

Ми – громадяни! Це значить, що ми не лише володіємо громадянськими правами і свободами, але й несемо це звання як стан душі – як високе почуття відповідальності за світ (і за місто), в якому ми живемо. Якщо ж немає почуття відповідальності, значить, ми погані громадяни. Громадянин – це рівень свідомості.

В країні мають існувати сприятливі умови для життя всіх, а не окремих категорій, людей, що її населяють. Найбільш благополучні й розвинені країни характеризуються сильним суспільством і високими екологічними стандартами життя. Але найбільш сприятливі умови для життя всіх можуть бути досягнуті в країні, в якій існує розвинене громадянське суспільство, що віддає безумовний пріоритет екології як внутрішній (людини і всіх галузей життєдіяльності суспільства), так і зовнішній (природному середовищу, в якому існує). Такий суспільний лад можна іменувати ладом суспільного екологічного самоврядування.

Це суспільний, а не державний, лад. Але оскільки суспільство буде співіснувати з державою, то спочатку в країні, очевидно, буде існувати державно-суспільний лад (сильна держава і сильне суспільство). Але суспільство все більше перебиратиме на себе функції держави, тому відбуватиметься поступовий перехід до суспільно-державного ладу (сильне суспільство і слабка держава). Зрештою утвориться кульмінаційний виключно суспільний лад суспільного екологічного самоврядування (суспільство без держави). Саме такий позитивний сценарій суспільного розвитку має втілити в життя Всенародний Громадянський Союз.

Лад суспільного екологічного самоврядування має стати соціально і екологічно справедливим суспільним ладом. За соціально справедливого ладу існують справедливі (по критеріям загальнолюдських цінностей) відносини між державою, суспільством та людьми. За екологічно справедливого ладу (який можна назвати екологізмом) існують справедливі відносини не лише людини з людиною, суспільством і державою, але й людини з природою. Соціально справедливий лад означає недопущення несправедливої експлуатації людини не лише людиною, але й державою та суспільством. Екологізм означає недопущення не лише несправедливої експлуатації людини, але й нерозумної експлуатації природи людиною.

Можна протестувати проти вчення, яке намагалося монополізувати та по своєму інтерпретувати поняття соціальної справедливості, і проти суспільно-політичних сил, що хотіли несправедливим і неетичним шляхом створити соціально справедливий лад. Але не можна заперечувати проти самої необхідності побудови соціально справедливого суспільного устрою: якщо хтось не за соціально справедливий лад, так за який він лад – за соціально несправедливий?

Соціально справедливий лад не пов’язаний з певною ідеологією і монополією якоїсь форми власності, є результатом етичного розвитку суспільства, зокрема виробничих сил і виробничих відносин, базується на вільній, регульованій суспільством і рівній перед законом асоціації громадян, як виробників та споживачів, і проявляє себе в діяльності систем громадського самоврядування, захисту прав людини та з екології, якими забезпечується повноцінність суспільства.

За розширеного поняття екології (екологія природи, суспільства та людини) екологічно справедливий лад є обов’язково і соціально справедливим ладом у той час, коли соціально справедливий лад може бути екологічно руйнівним.

Схематична формула справедливого суспільства:

СОЦІАЛЬНО СПРАВЕДЛИВИЙ ЛАД = СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО САМОВРЯ- ДУВАННЯ + СИСТЕМА ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

ЕКОЛОГІЧНО СПРАВЕДЛИВИЙ ЛАД (ЕКОЛОГІЗМ) = СОЦІАЛЬНО СПРАВЕДЛИВИЙ ЛАД + ГРОМАДСЬКА СИСТЕМА З ЕКОЛОГІЇ

Не від соціалізму до комунізму чи капіталізму, а – до соціально справедливого ладу та екологізму шляхом етичного прогресу! Якщо й світова революція, то екологічна! Якщо й диктатура, то це має бути екологічна диктатура!

Історія людства – це історія не лише класової боротьби, але й етичного розвитку: народні протести виникали за будь-якого ладу, коли створювалися вкрай неетичні, несправедливі виробничі та суспільні відносини. Принцип класової боротьби сприймається так, що всі, хто стоять по один бік барикад, „свої”, будь вони хоч тричі злочинці, а ті, хто знаходяться по інший бік, класові вороги, хоч би як етично себе не вели.

Етичний принцип – це справедливі відносини між людьми в суспільстві та між людьми і природою, коли вчинки будь-кого неупереджено оцінюються по звичайним етичним критеріям, тобто по критеріям загальнолюдських цінностей. Етичний принцип – це не відхід від боротьби з несправедливістю, а перемагання всього неетичного етикою. Цей принцип не є ані „правим”, ані „лівим”, а – прямолінійно справедливим!

Нове – безумовно екологічне мислення є найвищою мірою етичним і не несе зла ні своєму, ні іншим народам та не шукає образу ворога ні внутрішнього, ні зовнішнього: якщо засіяти землю тими самими сіменами (ідеєю непримиримої класової боротьби і класового ворога), то зійдуть ті ж самі сходи.

Державне управління і громадське самоуправління повинні бути виключно екологічними. Основним конституційним принципом має стати принцип безумовного екологічного пріоритету (в розширеному розумінні екології). Найпершим гаслом України нехай стане: „Україна – Спільний Дім всіх неї жителів!” Гаслом екологічного суспільства має бути: „Віддавати не менше, ніж споживати!”.

Будь-яка країна повинна рухатися по шляху збільшення можливостей для самовизначення в житті і самореалізації громадян, полегшення їхнього існування і зростання якості життя, а не звуження можливостей та ускладнення прожиття. Необхідною умовою цього є існування взаємного контролю держави і суспільства, зокрема, наявність повноцінного громадського контролю, для можливості якого має задовольнятися принцип держави і суспільства „відкритої архітектури” – повної прозорості і відкритості державного і суспільного механізму.

Наприклад, платники податків мають знати куди надходять і на що використовуються їхні кошти, які належать ним і відраховуються ними в якості податкових платежів. Для цього в кожному населеному пункті, та загалом державі, мають бути публічно видимими вагомі фінансові русла. Щоб мати можливість з толком вибирати, контролювати і відкликати чиновників, потрібно бачити їхні дії. Тому за принципом „відкритої архітектури” мають будуватися всі державні і громадські заклади, починаючи з урядових і закінчуючи „місцями позбавлення волі” з метою, аби ніде не залишилося жодної „темної плями”, де могли б порушуватися права людини і вчинятися незаконні дії. Чим більше відкрита держава, тим більше виграє суспільство. Чим більше відкрите суспільство, тим більше виграють його громадяни. Прийнятною може бути лише повна відкритість, зокрема соціально важливої інформації, в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Саме принцип „відкритої архітектури” дозволяє усунути криміналізацію суспільства і створити правову державу, в якій панує верховенство такого Права і Закону, в злагоді з яким можна нормально жити і плідно працювати. Криміналізація всіх сфер суспільного життя – це значною мірою органічний зміст політики, яку проводить держава, коли приймаються такі закони і створюються такі умови, які примушують підприємства і громадян їх порушувати. Держава має бути взірцем чесності, справедливості і законності

На початку XXI століття ми все ще живемо в державі, яка багато в чому залишається страшно відсталою і не по людські жорстокою. Що ми знаємо про те, що відбувається за стінами наших тюрем та психіатричних лікарень? Як живеться нещасним, які туди потрапили: чи не порушуються їх громадянські права, чи вони не страждають від голоду та катувань? Суспільству туди немає доступу, крім як в якості в’язнів та пацієнтів. Як то говориться, ніхто не застрахований від хули і від суми. Сьогодні він шановний громадянин, а хто знає, що може трапитися з ним завтра? Тому жодна людина, якщо вона себе поважає, не має права закривати очі на страшні недоліки та злочини держави, в якій вона живе, і жити по принципу „моя хата скраю, я нічого не знаю!” Пора покласти цьому край!

Має бути негайно проведена повна (раз і назавжди) ліквідація тюрем з заміною їх на виправно-реабілітаційні центри (відповідно – ліквідація психіатричних лікарень шляхом перетворення їх в лікувально-реабілітаційні центри) з гідними людини умовами перебування. Пожиттєве заточення недопустиме (не кажучи вже про недопустимість смертної кари). В суспільстві з жорстокою судовою владою і жорстокими законами скоюється не менше, а значно більше злочинів, ніж при справедливій і відповідній правопорушенням системі покарань в силу органічної несправедливості жорстокого правосуддя (саме воно злочинне). Має забезпечуватися рівність громадянина і держави перед законом по принципу, що не лише держава може вимагати від людини дотримання законів, але й людина від держави - дотримання громадянських прав і свобод. Суспільство й держава мають виправлятися разом з правопорушниками, наприклад, виправляючи недосконалі закони. Це і є найпершою запорукою соціальної злагоди.

Якою б не була величина злочину, суспільство і держава мають моральне право карати лише в тій мірі, яка потрібна для виправлення людини і компенсації, наскільки це можливо, заподіяної нею шкоди. Ніхто не повинен каратися заради покарання і піддаватися жорстокому насиллю та тортурам.

В залежності від умов існування ув’язнених, держава, що засуджує злочинців, може тим самим скоювати ще більші злочини, ніж які були скоєні засудженими нею людьми, прирікаючи їх на нелюдські умови існування. Ув’язнені, залишаючись громадянами, повинні мати громадянські права і, перебуваючи ізольовано від суспільства, не повинні залишатися без видимості, контролю й турботи суспільства.

Якщо по кількості ув’язнених наша країна посідає одне з перших місць в світі, то істинно одне з двох: або ми один з найгірших народів на планеті (з чим не можна погодитися), або щось не гаразд з нашою державою. В країні з її вмираючою від голоду та епідемії туберкульозу, ледь не найбільшою в світі, „армією ув’язнених” держава і судді, які судять порушників закону, виявляються більшими злочинцями за самих правопорушників, прирікаючи людей на нелюдські муки і свавілля пострадянських тюрем. Це пенітенціарна система, що діє по принципу ізоляції від суспільства порушників закону і їх залишення на поступове вимирання. Адже відбути певний термін ув’язнення в гідних людини умовах і в умовах наших тюрем – це різні і незрівнянні величини.

Лише побудова розвиненого суспільства, створення повноцінної системи захисту прав людини і встановлення громадського контролю, зокрема в „місцях позбавлення волі”, дозволить навести лад, підтримувати законність і дотримувати людські права.

Фактор покарання – це не страждання від тортур, не позбавлення основних зручностей, повноцінного харчування, якісного медичного обслуговування, уваги й допомоги громадськості, а – обмеження свободи переміщення по країні та обов’язок виправлення і реабілітації. Якщо людина виходить з заточення з хворобами, яких вона до цього не мала, що були отримані в результаті перебування в нелюдських умовах (наприклад, із-за недоїдання чи жорстокого поводження з нею), то це значить, що сама пенітенціарна система, прямо говорячи – держава, скоїла злочин над цією людиною, за який має перед нею розрахуватися, зокрема оплатити повну вартість відновлення здоров’я і компенсувати заподіяну моральну шкоду.

Після відбуття засудження людина потребує в соціальній (наприклад, працевлаштуванню за фахом) і особистій реабілітації (осудження, покарання і виправлення – це завжди психологічна травма). Звідси зрозумілий сенс заміни всіх тюрем на виправно-реабілітаційні центри (відкритого і закритого типу). Більшість соціально не небезпечних осуджених мають направлятися у ВРЦ відкритого режиму і відшкодовувати заподіяну ними шкоду постраждалим або їх сім’ям. Яку не завжди можна відшкодувати, та кому з постраждалих є вигідною робота винного на державу на лісоповалі? Всі без виключення громадяни повинні бути гарантовано забезпеченими на рівні реального прожиткового мінімуму. Це означає, що під час перебування в ув’язненні засудженим мають нараховуватися відповідні кошти, а праця засуджених має оплачуватися у повному обсязі. Аби після звільнення людина мала кошти, необхідні для прожиття до повної соціальної реабілітації. Крім того, якщо судимість скасована в установленому законом порядку, то ніхто більше не має права вважати цю людину злочинцем і вона не повинна мати в подальшому жодних обмежень і притисків в суспільстві.

Ув’язнені, залишаючись громадянами і перебуваючи в умовах, які створюються для них державою і суспільством, повинні нарівні з усіма громадянами мати право голосу, хоча без права бути вибраними. Загрожувати загальній безпеці це може лише у тому випадку, якщо електорат ув’язнених буде складати вагому частину всього електорату країни, однак тоді виникає питання – що це за така напівкримінальна держава?

Незалежно від форми власності всі установи (управлінські, виробничі та інші) не є відокремленими господарчими об’єктами у тому сенсі, що вони розташовуються на певній території, що належить конкретному населеному пункту чи його околицям, споживають зовні матеріально-сировинні, енергетичні, фінансові, трудові й інші ресурси і видають назовні продукти (товарні, послугові чи інтелектуальні), відходи і викиди свого виробництва. Тим самим вони впливають на оточуюче природне і суспільне середовище. Це означає, що одночасно з приналежністю до певної форми власності об’єкти матеріального, інтелектуального і духовного багатства нації є, з одного боку, всенародним надбанням, з іншого, тягарем і витоком багатьох шкідливих чинників для суспільства. Тому сфера державного і громадського регулювання повинна охоплювати об’єкти всіх форм власності.

Україна не є самодостатньою на сировинні, зокрема паливно-енергетичні, ресурси країною такою, як, наприклад, Росія. Тому вона не повинна ухилятися від інтеграційного руху. Але інтеграційна політика повинна бути виваженою, науково обґрунтованою, йти на користь країні, посилювати її, а не втягувати в нове ярмо. Україна має не кидатися то на захід, то на схід, а впевнено відстоювати свої власні інтереси на основі неупередженого і рівного ставлення до всіх своїх сусідів: у кого з них що є кращого і вигіднішого для нас, з тим і потрібно домовлятися і взаємовигідно співпрацювати.

Географічно Україна розташована між Європейським Союзом і Росією. Політично вона тягнеться в протилежні боки: одні політичні сили тягнуть неї до Європейського Союзу, інші – до Росії. Ті громадяни, що живуть ближче до Європейського Союзу, прагнуть аби Україна рухалася в напрямку до нього, а ті, що мешкають ближче до Росії, хочуть, щоб Україна зближувалася з нею. Релігійно Україна теж знаходиться між західною і східнослов’янською цивілізаціями: значній частині населення західноукраїнських областей ближче по вірі католицька Західна Європа, а переважно православному населенню іншої частини України ріднішими по вірі є православні росіяни. Крім того, до складу України входить такий особливий регіон, як Крим, який раніше належав Росії і є корінною землею кримськотатарського народу, віруючого в мусульманську релігію. Економічно Україна подібна до Росії і аж ніяк не до Європейського Союзу. Екологічно більше 90 % території України є проблемними. Історично Україна, окрім західних земель, завжди була ближчою до Росії, аніж до Західної Європи. Інформаційно Україна теж більше знаходиться в сфері впливу Росії, аніж Західної Європи. Культурно Україна належить до загальноруської культури. Нарешті, столиця України місто Київ – це колишня столиця Київської Русі! А тому Україна є не лише центром Європи, але й центром руської землі та колискою руської культури і духовності. Українці є руськими ще більше, ніж росіяни! Тим більше, що Росія – це федерація, що об’єднує народи більше ста національностей. Безсумнівно, що Україна належить до руського регіону. Ані політично, ані економічно, ані соціально, ані культурно, ані духовно, ані екологічно вся Україна, а не якась її частина, не готова сьогодні (состоянием на 2006 год) стати рівноправним членом Європейського Союзу, а хіба що його сировинним придатком.

«После большевистской революции мы отказались от Бога, разрушали церкви и репрессировали православных священников, вот и получили в наказание Великую отечественную войну. Сегодня мы, украинцы, отказались от своих русских святых и праведных, отвернувшись от них лицом к чуждому русскому духу Западу, и мы хотим, чтобы что-то было хорошее?! Если мы не возвратимся в общее лоно необъятной православной духовной мощи Руси, то рискуем нарваться на большую беду, и даже гражданскую войну!» Юрий Иваницкий «Мой мир».

Назва „Україна” є образливою по своїй суті: історично вона була призвана окреслити народ, що живе на окраїні цивілізації, тобто затурканий, забитий. А на якій такій окраїні ми живемо і хіба ми „бидло і козли”? То чому ми називаємо себе українцями, а не руськими, від слова „Русь”? Історично наша земля була не окраїною Західної Європи, а центром Русі. Тому ми русичі – ми руські! Руські та росіяни – це не один і той самий народ: росіяни – це всі багатонаціональні мешканці Росії, а руські – це нащадки народу Київської Русі, слов’яни, у першу чергу це – ми. Хіба не прикро і не привертає уваги, що слово „Русь” стало таким же мертвим, як слова із латинської мови, і замість нього ми вживаємо образливе для нас по своїй суті слово „Україна - окраїна”? Час нам повертати собі своє чесне ім’я: наша країна вірно називається не Україна, а Русь (точніше, Київська Русь), і ми – не українці, а руські (від слова „Русь”)! Але не будемо занадто прискіпливими до назв.

Україна має ввійти до Європейського Союзу лише, якщо і коли стане такою ж заможною і соціально стабільною, як і його країни старожили. Інакше, вступ України до Європейського Союзу приведе до погіршення життя більшості її населення. Тому що входження до спільного правового і економічного простору з західноєвропейськими країнами означатиме, наприклад, вирівнювання цін. Бо, якщо в Україні ціни залишаться нижчими за європейські, то звідси все буде вивезено на Захід. Таким чином, підняття цін і тарифів до європейського рівня – це необхідна умова та закономірний результат політики євроінтеграції. Але валовий внутрішній продукт України не дозволить підняти прибутки населення до середньоєвропейського рівня. У результаті життя стане ще тяжчим. А свобода приватної власності і ринкові відносини приведуть до того, що українські ресурси скуплять ті, у кого більше грошей, і це будуть переважно не українці. Адже за рівних умов перемагає найсильніший чи найбагатший. Сумний приклад вже є – це купівля флагмана та стратегічно найбільш важливого об’єкту української металургії «Криворіжсталі» іноземцями! Взагалі, поширення ринкової економіки і свободи приватної власності в світі веде до того, що національні ресурси різних країн скуплюються і привласнюються тими, хто багатший: людьми і корпораціями. Україна, як тільки може, повинна цьому протистояти і відстояти себе! Бо у нас може не залишитися ні своїх підприємств, ні своєї землі – нічого!

З іншого боку, відмова від членства в Європейському Союзі і прямування в бік Росії означали б уповільнення якісних змін, що дійсно необхідні українському суспільству. Бо для нового союзу з Росією ми годимося й такими, якими ми є: тут можна нічого й не змінювати, бо Україна і Росія були і залишаються економічно і соціально сумісними країнами на відміну від ЄС.

Тому, по-перше, Україні слід зближуватися з економічно, соціально і політично стабільними державами Європейського Союзу, але без шкоди для свого народу і для своїх національних інтересів. По-друге, Україні варто одночасно прагнути до зближення з братніми пострадянськими країнами, з якими в українців багато спільного не лише економічно, але й історично, культурно і духовно. Для України, в прямому сенсі європейської країни, на територію якої припадає географічний центр Європи, є об’єктивно прийнятним одночасне зближення з Європейським Союзом і пострадянськими державами. Але базовим для України має стати зближення з державами – стратегічними постачальниками паливно-енергетичних ресурсів та мінеральної сировини: це в першу чергу Росія, держави Середньої Азії, Каспію, а в перспективі і Персидської затоки. У будь-якому разі відносини України, як і будь-якої країни, з іншими країнами повинні будуватися на дружній, партнерській основі.

Україна має налагоджувати нормальні, цивілізовані стосунки як з Європейським Союзом, так і з Росією. Але не можна погодитися ані з тими, хто необачно тягне Україну до Європейського Союзу, ані з тими, хто безтямно пре неї до Росії. Тому що головне – це на яких умовах і з ким зближуватися? Росія вже не та, якою була, коли ми були разом. Сьогодні це капіталістична країна з багатопартійною і дуже корумпованою владою, а не однопартійною радянською, з жахливою злочинністю, в якій велика частина населення, особливо в регіонах, живе не краще, а почасти й гірше, аніж в Україні. Так з якою Росією об’єднуватися? Спочатку Росія і Україна мають якісно змінитися до кращого!

Якщо ж Україна купуватиме російські енергоносії та інші ресурси за цінами близькими до європейських, і при цьому зможе економічно і соціально прилаштуватися до цих цін, то може тоді нам справді краще намагатися ввійти до Євросоюзу? Тобто, підвищуючи для України експортні ціни до рівня європейських та здійснюючи інші акції, які можна назвати антиукраїнськими, Росія тим самим лише віддаляє Україну від себе і робить неї ближчою до Європейського Союзу.

Але, як би там не було, українці, білоруси і росіяни ніколи не стануть чужими один одному. Поряд з державною самостійністю та національними особливостями могутній спільний історико-культурно-духовний і політико-соціально-економічний пласт об’єднує братні слов’янські народи – росіян, українців і білорусів – в єдиний руський сверхнарод (краще звучить російською) великої соборної Русі, який є найсильнішим сверхнародом на планеті. Сила і могутність Росії, помножені на силу духа та істинну духовність руського сверхнароду, - ось запорука стабільності та безпеки в руському регіоні!

„Как нельзя разделить Пресвятую Троицу, Отца и Сына и Святого Духа, это Един Бог, так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию. Это вместе Святая Русь. Знайте, помните и не забывайте”.

Преподобный Лаврентий Черниговский

В інтересах всього міжнародного співтовариства, і з екологічної точки зору, потрібно зберегти єдину, сильну і могутню Росію, сприяти її благополуччю і стабільності, берегти її і оберігати всім світом так, як ми бережемо картини Рембранта, Кельновський собор, Софію Київську… Якщо Росія розпадеться, то під її уламками опиниться й Україна! Не стане Росії – не стане планети людей! Росія безцінна, немає міри її красі і величі. Ті сили, що намагаються роз’єднати наші народи і нацькувати брат на брат, не відають, що таке руський дух і справжня руська духовність!

Умом Россию не понять,

Аршином общим не измерить:

У ней особенная стать –

В Россию можно только верить.

Ф. И. Тютчев

Вересневі 2001 року події в США – це наглядний доказ вірності ідеї районування планети на стратегічно самодостатні регіони, яку я хочу запропонувати. Що це за така нестабільна планета, коли із-за руйнування двох крупних будівель (якщо навіть в них розташовувалися провідні бізнесові фірми) похитнулися основи стабільності світового економічного механізму, світові біржі тимчасово припинили роботу?

Глобалізація економіки подібна до створення одного-єдиного всесвітнього господарсько-економічного механізму. Ідея побудови стратегічно самодостатніх регіонів означає створення на планеті декількох провідних економічних механізмів с відносно незалежною ходою, які б найкращим чином враховували регіональні та національні особливості.

За існування одного єдиного світового економічного механізму у разі порушення його ходу порушується господарська діяльність всього людства. Що коли-небудь може привести до загальноцивілізаційного катаклізму. Якщо ж світовий економічний механізм буде являти собою сукупність кількох самодостатніх регіональних економічних механізмів, то при збої в роботі якогось з них інші залишаються у відносній безпеці і продовжують стабільно працювати.

Побудова Європейського Союзу – це не що інше, як створення в силу об’єктивних потреб (оскільки поодинці ці країни не самодостатні) колективної самодостатності і безпеки західноєвропейських держав, споріднених територіально, законодавчо, соціально-економічно, історико-культурно-релігійно та спільними інтересами.

Держави Західної Європи об’єднуються в союз по об’єктивній причині несамодостатності кожної з них окремо. Більшість з цих країн спеціалізується лише в деяких окремих галузях, принаймні - не в усіх. Образно говорячи, Швейцарія – це Країна-банкір, Затишний куточок Західної Європи; Данія – Тваринницька ферма Європи; Монако – Країна-казино; Бельгія – Перехрестя Європи; Нідерланди – Світовий центр квітникарства, Королівство корабельних верфів; Італія – Перший сад Європи тощо.

Можна дискутувати про вірність колишньої радянської економічної системи, але беззаперечним залишається факт, що СРСР, на відміну від західноєвропейських держав, був самодостатнім: він видобував, виробляв і споживав всю різновидність сировини і продукції в достатньому об’ємі для того, аби вважати цей господарсько-промисловий регіон планети самодостатнім.

Екологічно шкідливий і неприпустимий розвиток кожної країни по принципу особистої самодостатності, тобто в усіх галузях промислового і сільськогосподарського виробництва. Обмежені можливості біосфери диктують нагальну потребу в якнайбільш екологічно раціональному розміщенню і функціонуванню економіки, екологічно розумному розподілі її в масштабах великих геополітичних регіонів і всієї планети. Це означає потребу в регіональній і міжнародній господарчій спеціалізації, кооперації та інтеграції.

Стратегічно самодостатній регіон – це регіон, який є не лише економічно самодостатнім, як такий, що має всі необхідні власні природні ресурси, виробляє і споживає на внутрішньому ринку всю достатню для себе продукцію і взаємодіє з іншими регіонами на основі самодостатності, але який є й екологічно самодостатнім. У тому сенсі, що в цьому регіоні приймаються в інтересах сучасного і майбутнього поколінь людей необхідні і достатні заходи по охороні і науково обгрунтованому, раціональному використанню і відновленню природи, покращанню природного і суспільного середовища існування людини. Таким чином, стратегічна регіональна самодостатність – це економічна достатність, екологічна стійкість і безпека та стабільність всебічного розвитку.

Зрозуміло, що екологічна самодостатність розуміється як умовна, бо екологічно самодостатньою є навіть не біосфера, а вся планета в цілому. Але якщо всі регіони планети стануть екологічно здоровими, то і планета стане екологічно здоровою. Отже, пропонується прагнути до екологічно здорової планети шляхом створення екологічно здорових стратегічно самодостатніх регіонів. Великі області суші і Світового океану повинні розглядатися як стратегічно важливі екологічні резервати з мінімізацією промислового навантаження на них і забезпеченням іншими регіонами. Людство стане відчувати себе затишно і безпечно на своїй планеті, якщо вільні від промислової діяльності території та акваторії займуть не менше 50% площі поверхні земної кулі. Це означає, що настав час розглядати і розуміти природу і цивілізацію як єдину біосферну систему Землі.

Росія – найбільша і найбагатша на природні ресурси країна світу сама по собі може бути стратегічно самодостатнім регіоном. Сусідня з нею Україна має не „рипатися” то на захід, то на схід, а одночасно зі зближенням і співробітництвом з Європейським Союзом створювати разом з Росією й іншими пострадянськими країнами стратегічно самодостатній регіон, який можна буде назвати руським або просто Руссю. Цей регіон має створюватися виключно на основі безумовного екологічного пріоритету, а тому спільний економічний простір повинен бути розширений на єдиний екологічний простір: так би мовити ЄЕП (єдиний економічний простір) на основі БЕП (безумовного екологічного пріоритету) і перехід від ЄЕП як єдиного економічного простору до ЄЕП як єдиного екологічного простору.

Створення на планеті стратегічно самодостатніх регіонів повинно відбуватися не з метою збільшення техногенної експлуатації природи шляхом створення промислово розвинених величезних територій, а навпаки – вирішення локальних і глобальних проблем цивілізації зі зниженням промислового навантаження на біосферу шляхом науково обгрунтованого, раціонального, планового, комплексного розміщення виробництва та регулювання об’ємів виробітку і руху сировини та продукції.

Районування планети на стратегічно самодостатні регіони має значення для забезпечення міжнародної безпеки, так як кордони регіонів стануть перешкодами у разі нестабільності в одному з них. Але стратегічно самодостатні регіони мають створюватися і діяти на таких умовах, які б не привели до критичних суперечок між ними. Планету можна буде розглядати як союз стратегічно самодостатніх регіонів.

Україна як країна, що знаходиться між двома регіонами, об’єктивно може входити одночасно і в західноєвропейський і в руський ССР, але доцільність входження Росії в західноєвропейський ССР, замість формування самостійного самодостатнього регіону, сумнівна. Втім, є ще один варіант: Україна може стати „транзитним коридором”, з’єднуючою ланкою між Росією і Європейським Союзом. Цей варіант, можливо, є найкращим, бо це означає, що Україна буде мати прибутки від обох регіонів і зможе стати „руською Швейцарією”. Але тоді українській державі слід дотримуватися волевиявлення свого народу, яке виразилося у результатах референдуму про позаблоковий статус держави, і не лізти, перш за все, в НАТО.

Вибір напрямку зовнішньополітичного курсу України має визначатися саме, виходячи з концепції створення двох стратегічно самодостатніх регіонів: Європейського Союзу і руського ССР, до якого входить Росія. Однак ця ідея значно ширша – стратегічно самодостатні регіони повинні обов’язково бути як економічно самодостатніми, так і екологічно здоровими.

Стратегічно самодостатні регіони мають об’єднувати країни, а в регіонах кожної окремої країни потрібно створювати територіально-екологічні комплекси замість територіально-промислових (ТЕК заміст ТПК). В територіально-екологічних комплексах існування і господарювання людей, зокрема діяльність територіально-промислових комплексів, має гармонійно поєднуватися зі збереженням і відродженням природи у відповідності до принципу безумовного екологічного пріоритету.

Концепція стратегічно-самодостатніх регіонів вирішує звичайним чином питання про статус російської мови: російська мова – це засіб спілкування громадян різних країн, що входять до руського стратегічно-самодостатнього регіону.

Руський сверхнарод повинен „відхаркнути” чужий йому менталітет – чуже мислення і чужі звички та звичаї. У тому сенсі, що спосіб життя і мислення змінювати потрібно, але при цьому не повинні втрачатися цінності, які втрачати не можна.

Радянський народ врятував у XX столітті світ, перемігши найстрашнішу „чуму XX століття” – гітлерівський фашизм, і вже цим існування СРСР було історично оправдане. Коли світ поділений на два табори і вирішується доля всього людства, справжні герої – ті, хто рятують весь світ, якщо навіть несуть на своїх стягах далеко не святу ідеологію. Тому ми не маємо права допустити знову ні комуно-фашизму, ні націонал-фашизму!

Чому західноєвропейські народи не переймають наші руські, слов’янські традиції, нашу культуру, образ життя і мислення, а ми маємо переймати їхні? Економіка розвинених капіталістичних країн – це традиційна ринкова економіка. У тому сенсі, що основні її стовпи – вільне підприємництво, приватна власність, відповідна фінансова система і християнська (переважно протестантська і католицька) мораль – створювались та існували на протязі доволі тривалого часу як традиції. Але у нас дещо інші традиції: майже сторіччя ми жили за принципово іншого ладу, при якому далеко не все було погано. Ми вже інші, а тому ми підемо своїм шляхом, в чомусь гіршим, у чомусь кращим. Так само, як неприпустима зміна особистості людини насильством, недопустима зміна способу життя народу силою. Всі розвинені країни відрізняються одна від одної способом життя народу і національно-культурніми традиціями. Людство не аморфне, не безлике – воно сяє різнобарв’ям. І головна наша спадщина – не лише всі форми життя на Землі, а – самобутність і різноманітність всіх форм життя, у тому рахунку і різних форм та способів суспільного життя людей. Це красиво!

В кожній державі живуть люди різних національностей, які складаються одну спільну націю. Тому в основі ідеї нації повинні бути закладені гасла: „Україна (або відповідно інша країна) – „Спільний Дім” всіх неї жителів!” та „Віддавати не менше, ніж споживати!” (гасло екологічного господарювання).

Національна ідея полягає у всебічному сприянні державою і суспільством добробуту і самореалізації кожної людини як громадянина (незалежно від національної приналежності) і як представника певної національності. З екологічної точки зору національна ідея полягає в досягненні здорової екології природного і соціального середовища, в якому існує нація, і всебічно здорового стану кожної людини - громадянина і представника нації. Оскільки в економічному сенсі до складу нації входить лише власник, то держава і суспільство повинні сприяти, щоб кожен громадянин мав певну власність, яка має робити його достатньо незалежним від держави і суспільства. Взагалі, слід домагатися максимізації незалежності людини від держави і від науково-технічного прогресу: наприклад, замість центрального опалення краще встановлювати індивідуальне, і не вводити себе в залежність від „навороченої” електроніки, тому що, чим її більше, тим частіше щось виходить з ладу.

Критерій дійсності нації полягає у тому, в якій мірі кожен її представник здійснився як особистість, наскільки повно він реалізує себе і наскільки благополучно живе. Крім того, причини своїх історичних успіхів і невдач нація має шукати, насамперед, в собі і шляхом розвитку та удосконалення усувати чи пом’якшувати можливі невдачі в майбутньому і посилювати ймовірність потенційних успіхів.

Держава не завжди достатньо піклується про молоде покоління, але нація, що втратила своє молоде покоління, приречена на виродження. Тому при Всенародному Громадянському Союзі має існувати загальнонаціональна організація молоді з відділеннями в кожному населеному пункті. Основними аспектами її діяльності має бути правовий і соціальний захист кожної молодої людини, зокрема допомога в освіті і охороні здоров’я, в побуті, в організації відпочинку, в вільному самовизначенні і самореалізації в житті.

Одним з видимих результатів роботи такої молодіжної організації має стати усунення безробіття, у тому числі й «прихованого», серед молоді шляхом створення робочих місць для молоді з гарними умовами праці і гідною платнею.

В цивілізованому суспільстві важливе значення повинно придаватися сервісу, що створює соціальні зручності. Адже не лише природне, але й соціальне середовище, в якому живе людина, має бути безпечним, зручним і красивим. Люди в суспільстві мають знаходитись в атмосфері краси, безпеки і захищеності. У цьому відношенні в кожному населеному пункті має існувати щось на шталт соціальної Служби Добрих Послуг, найважливішим сектором якої була б загальнонаціональна служба знайомств, шлюбу і сім’ї. Турбота про благополуччя сім’ї і кожної людини має стати першочерговою турботою держави і суспільства. Сім’я є природнім і основним осередком суспільства. Отже, проблема створення, добробуту і захисту сім’ї повинна бути поставлена на міцну соціальну основу. Інакше, Україну чекає демографічне виродження, тоді як Китай за минуле десятиріччя майже подвоїв чисельність свого населення! Якщо й намагатися вирішити всесвітню проблему «демографічного вибуху” – перенаселеності земної кулі, то не за рахунок народу України! Здорова, міцна й благополучна сім’я – це основа успішного суспільства і вона має стати одним з найперших ідеалів українського народу.

Не існує ідеального устрою суспільства: на хвилі демократії та парламентаризму до влади можуть прийти і фашисти. Чим в більш кризовому стані знаходиться суспільство, тим більша існує потреба у встановленні сильної, але справедливої і законної влади. По мірі соціально-економічного оздоровлення і формування повноцінного суспільства державна влада має все більше пом’якшуватися. Кращий той устрій, який більш етичний, отже більш людяний.

Державна і суспільна форми власності можуть не бути кількісно домінуючими, але повинні відігравати головну роль в стратегічно важливих об’єктах і областях народного господарства. За ладу громадського екологічного самоврядування суспільна форма власності матиме якнайширше розповсюдження в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Сфера громадського і державного управління і регулювання, виходячи за межі державної і громадської форм власності і розповсюджуючись на всі існуючи форми власності, але не будучи диктатом над ними, а служачи їм на благо, повинна гарантувати стабільність і процвітання суспільства.

Органічним змістом і результатом політики безумовного екологічного пріоритету повинен бути здоровий спосіб життя як спосіб життя, що сприяє здоровій внутрішній та зовнішній екології. Він має кілька аспектів. Особистий аспект пов’язаний зі здоров’ям людини, поняття якого є більш широким, ніж відсутність хвороб: це відчуття і стан повного фізичного, нервового, психічного і психологічного, соціального і духовного комфорту, життєвого благополуччя, власної реалізації в житті. Цей аспект також пов’язаний з рівнем етичного розвитку людини, з відсутністю шкідливих звичок, які знижують якість життя, з сімейним благополуччям, зі звільненням від так званого „кармінного боргу”.

Соціальний аспект з.о.ж. – це екологічно здоровий устрій суспільного середовища і високий рівень гуманітарного розвитку, який, як вважається, визначає ступінь гуманності, людяності суспільства.

Промисловий аспект з.о.ж. – це екологізація виробничої бази соціуму та умов праці так, щоб на роботі людина почувала себе не гірше, ніж вдома.

Правовий аспект – це визнання та не порушення прав людини і природи: наприклад, банального права на чистоту повітря для дихання, із якого слідує потреба прийняття та виконання такого непопулярного закону, як о забороні тютюнопаління в громадський місцях (такий закон вже прийнятий, але ж не виконується).

Суспільство повинно протидіяти будь-яким проявам нездорового способу життя. Повинна бути розроблена цільна система рішучих і помірно агресивних практичних заходів і психологічних впливів за здоровий спосіб життя. Наприклад, в громадських місцях має бути розміщена „викликаючи антиреклама”.

Серед адміністративних заходів може бути результативним матеріальне стимулювання дотримання кожною людиною здорового способу життя: потрібно встановити доплати до зарплат, пенсій та інших соціальних виплат, що залежать від ведення конкретною людиною здорового способу життя, зокрема від відсутності шкідливих звичок (підвищувати стипендії студентам, які не палять, тощо). Можна прийняти нормувальну сітку, в яку занести основні шкідливі звички і дії нездорового способу життя, і застосовувати її як шаблон для нарахування доплат. Взагалі, в світі вже накопичено чимало досвіду в підтримку дотримання суспільством здорового способу життя, то було б корисно його перейняти. Але перш за все має бути правдива і публічно розповсюджувана соціально важлива інформація про стан оточуючого середовища, про суспільство, про якість споживчих товарі, і таке інше. Суспільне життя має бути цікавим і насиченим: населення є нездоровим в великій мірі тому, що так неактивно і нецікаво живе.

Необхідно формування екологічного мислення як антиподу однобокого, „плоского” споживацького стереотипу мислення: скажімо, автомобіль – це не лише засіб пересування і для багатьох людей розкіш, але й екологічно гудливий механізм (принаймні, автомобіль з бензиновим двигуном внутрішнього згорання). Сучасну цивілізацію можна назвати „цивілізацією внутрішнього згорання”, яка пожирає планетарні ресурси і губить себе. Далі цей анти екологічне свавілля продовжуватися не може. Цивілізацію, що буде створена на основі безумовного екологічного пріоритету, можна буде іменувати цивілізацією здорового способу життя.

Якщо зараз суспільство зайнято безуспішним вирішенням екологічних проблем, які власноруч створило і продовжує створювати, то легко передбачити зустрічну небезпеку штучної, механічної екологізації та естетизації суспільства, яку можна назвати небезпекою „куклонізації людини”: як би екологізація та естетизація життя не стала лише своєрідною косметикою для духовно деградуючого соціуму. Розкриття душі вимагає звільнення від псевдоморалі та забобонів, від ідеологічного та житейського програмування: ніхто не має права програмувати людей навіть ідеологією безумовного екологічного пріоритету – люди мають її зрозуміти, відчути і прийняти свідомо. Людина потребує в душевному розкріпаченні і відродженні, в розкритті душі.

Пусть кажется неодолим подъём,

Но, радуясь свиданью с новым днём,

Мы движемся вперёд по звёздным кручам!

«Звёздный перевал» Всеволод Азаров

Наука і релігія – це два крила, на яких людина злітає „через терни до зірок”. Вони не суперечать одне одному, бо не може людина як птах злетіти з одним крилом. Наука несе світло для розуму, а релігія – для душі (повинна нести). Релігія, що потрібна людям, має проповідувати: 1) Воскресіння прижиттєве (розкриття душі); 2) Безумовно екологічне бачення світу (в широкому розумінні екології); 3) Єдність людства; 4) Єдність всіх світових релігій як різних відображень однієї і тієї ж реальності – „різних схилів однієї гори”; 5) Незалежні пошуки істини кожною людиною; 6) Гармонію та взаємодоповненість релігії і науки: наука – засіб матеріального прогресу, релігія – помічник в духовному зростанні; 7) Духовне та ідеологічне розкріпачення і звільнення людини, „розпрограмування” від невірних психологічних установок і хибних переконань, звільнення від пут забобонів, негативних традицій і житейських стереотипів мислення; 8) Звільнення від шкідливих звичок та здоровий спосіб життя; 9) Самореалізацію людини в житті, пошук і виконання нею свого покликання; 10) Активну життєву позицію (розвиток громадянської самосвідомості і почуття громадянського обов’язку та відповідальності за майбутнє своєї країни, людства, життя на Землі, всього світу). Культивування (розкриття в собі) кращих людських почуттів та якостей. Досягнення стабільного збалансованого розвитку і подальшу гармонізацію цивілізації і біосфери.

Не існує конфлікту світових релігій – існує конфлікт між людьми – віруючими різних релігій, завдяки якому відбувається релігійний розподіл світу, і непримиримість віри може привести людство до чогось страшного. Не може такого бути, щоб світові релігії, якщо вони істинні, (не у зовнішніх атрибутах служіння і розбіжностях тлумачень, а в своїй глибинній сутності) суперечили одна одній, адже ж це не вузькі традиційні вірування. Це може бути лише тоді, якщо той, в кого вірять віруючи певної релігії, не є Богом. Це дуже складне питання, яке підлягає вирішенню шляхом ретельного дослідження священних книг світових релігій. Немає сумніву, що православне християнство вірить в істинного Бога: саме слово „православне” означає „правильно прославляюче”. Я православний християнин!

Якщо Бог є, то він для всіх один: різні пророки і одкровення, що дані через них, послідовники та їхні інтерпретації, але невже християнин на землі, де живуть віруючи ісламської релігії, залишається без Бога, і невже мусульманину в християнській країні не покровительствує Алах? Де б не перебувала людина: чи в себе вдома в своєму населеному пункті в своїй країні чи то на Північному полюсі чи Південному, в пустелі чи в безмежних просторах Світового океану – над нею всюди і в її душі залишається одна і та ж Вища Духовна Сутність. Якщо ж віруючи світових релігій вважають, що їхні боги різні, то значить вони вірять або не в істинного Бога, або в багатобожність, якщо не в масштабі своєї релігії, то в масштабі планети.

Релігійні канони і церковні книги можуть бути недосконалими, а церковні обряди різними, так як на протязі багатьох віків вони можуть бути спотворені і змінені людьми. Але Вища Духовна Сутність і Вищі Духовні Закони залишаються дійсними, єдиними і однаковими для всіх живих душ на Землі і у Всесвіті. Найпершим із духовних законів є любов до Бога і ближнього: не лише родича, але будь-якої людини, з якою ми реально чи в думках спілкуємося в житті. А оскільки такою людиною сьогодні чи завтра може стати будь-хто з багатомільярдного населення планети, то це означає любов до всіх людей незалежно від раси, віри, соціального становища і матеріального стану. Ворожнеча до віруючих іншої релігії – це вороже відношення до людей, віруючих в одну й ту саму Вищу Духовну Сутність, але лише по іншій релігійній доктрині. Тому міжрелігійна і міжконфесійна ворожнеча є неетичною, Богопротивною і трапляється по причині закритості душ ворогуючих людей. Людям потрібно просто більше любові один до одного і розкриття душі. Саме в розкритті душі полягає вихід зі світового релігійного протистояння.

Що стосується існуючої в державі церкви, то це дуже консервативний і закритий інститут, який покликаний насамперед до збереження віри. З одного боку, церква повинна стати більш відкритою для суспільства, що стосується внутрішніх господарчих справ, з іншого, церква має бути звільнена від будь-яких податків, тому що існує на пожертви прихожан, і має матеріально підтримуватися державою і суспільством.

Я вважаю, що церква має доповнити своє проповідування ідеєю прижиттєвого воскресіння людини (розкриття душі).

«Одной веры в Бога мало, ибо как Он нисходит к нам в триединстве Своих ипостасей – Отцом, Сыном и Святым Духом, так и мы должны восходить к Нему – с триедиными Верой, Надеждой и Любовью. Если мы просим у Господа прощения, исцеления, заступления и благословения, то верим в Него и надеемся на Него, а если так, то нам надлежит относиться к Нему и с высшим благодарением, то есть Любовью.

Но даже веруя, надеясь и любя, мы не имеем достоверного знания о Боге, что не даёт нам полной уверенности в Его существовании. Мы можем видеть Бога только духовным зрением, но оно часто у нас не развито. И потому, смотря на цветы в саду под солнцем, можем невзначай подумать: «Вот это рай – здесь, в этой жизни, а не там – там нет ничего!» Однако человек по своей природе не может смириться с безысходностью своего существования. А значит, ему остаётся верить, надеяться и любить. Потому что, если Бог есть, то наша жизнь имеет Высший Смысл и наше земное существование не безысходно.

Бог есть и Он, вместе с ангелами и архангелами, праведниками и святыми, просиявшими на земле и вошедшими в Царствие Небесное, принимает самое активное участие в нашей жизни! Наша жизнь в Божьих руках и человек без Него «не может ничегоже». Когда вам трудно, в беде и болезни, доверьтесь Господу. Помолитесь и попросите - и на душе станет легче: как то говорится «просите и обрящете»!

Бог есть Цельная Сущность – Он не только Любовь, Доброта и Разум, но и Действие: поэтому если человек верит в Любовь, но не любит, или верит в Доброту, но не добр, или верит в разум, но поступает неразумно, совершает грехи и имеет вредные привычки, или же если он полон Любви, Доброты и разумен, но равнодушен к бедам своего общества и не живет в его благо (социально неактивен), то его вера не полна и не засчитается ему в полной мере на Небесах!

Только Бог вкладывает высший смысл в наше существование. Вот ценность религии». Юрий Иваницкий «Мой мир».

Науково-екологічний прогрес замість науково-технічного прогресу: надання пріоритетного значення розвитку науки і практичному втіленню наукових досягнень саме з метою екологізації всіх сфер життєдіяльності людського соціуму і пошуку шляхів суспільного розвитку у зв’язку з виснаженням природних ресурсів і екологічним неблагополуччям. Наша цивілізація вже сьогодні має готуватися до існування в умовах нехватки чи відсутності цілих видів ресурсів. Незважаючи на це, всі країни світу, прискорено „обростають” промисловою і транспортною базою, що працює на нафтопродуктах. Чим все це обернеться в недалекому майбутньому, ніхто не задумується і не готовиться до ресурсозбіднілої цивілізації. Можливо тому, що ми все ще щодо ресурсів живемо в „золотому віці”. Але що залишиться нащадкам – не далеким, а тим, що вже живуть чи готуються жити разом з нами – нашим дітям та внукам? Як би не стало майбутнє суцільними конфліктами за ресурси!

Потрібно міняти свою промислово-технічну базу відповідно до вимог екології і ресурсних перспектив. Зробити це можна і потрібно на основі перейняття передового світового досвіду. Створення принципово нової – екологічної промислової і транспортної бази та пов’язане з цим розповсюдження і застосування передового світового досвіду має стати Загальною Справою №1 всього людства і прийти на зміну міжнародній економічній конкуренції. У відношенні перейняття досвіду потрібно взяти за девіз такі слова: „Ми візьмемо все найкраще в світі і зробимо його своїм!” (звичайно, тут немає мови про „піратство”). Держава, що не допустила ідеологічні догми, але прийняла в якості державної ідеології безумовний екологічний пріоритет і прижиттєве воскресіння людини (розкриття душі), та спрямувала свій стратегічний потенціал до залучення кращих досягнень з усіх країн, і їх подальшого розвитку, стане на гідному місці серед спільноти найблагополучніших держав.

Я вірю, що Україна – Русь - руський стратегічно-самодостатній регіон по рівню всебічного розвитку здатний залишити позаду себе інші держави і регіони світу і стати колискою нової - екологічно здорової людської цивілізації.

Безумовно екологічна ідеологія направлена на побудову суспільного ладу громадського екологічного самоврядування і є принципово відмінною як від „лівої”, так і від „правої” ідеологій. „Ліва” ідеологія відстоює перш за все державну форму власності, „права” – приватну, а безумовно екологічна - суспільну форму власності. Є лише дві якісно відмінні форми власності – це приватна, коли власником є одна особа, кілька осіб, організація чи держава, і суспільна, за якої власником є суспільство. Державна форма власності – це та ж сама приватна форма власності, коли в якості власника виступає держава. Одержавлення – це приватизація державою. „Ліва” ідеологія – це ідеологія державної форми власності і адміністративно-планової економіки, при якій суспільство працює на державу. „Права” ідеологія – це ідеологія приватної форми власності і вільного ринку, при якому споживачі купують товари у роздрібних торгівців, даючи їм прибуток, роздрібні торгівці - у оптовиків, даючи їм прибуток, оптовики – у великих оптовиків, даючи їм прибуток, а великі оптовики – у виробників, даючи прибуток останнім. Таким чином, вільний ринок зводиться до переміщення основної маси грошей в суспільстві до порівняно невеликої кількості осіб. І подібне відбувається не лише в окремо взятій країні, але й в масштабах планети: наприклад, шість чоловік володіють 56 % всього світового багатства і всі вони живуть в США!

Класична „ліва” ідеологія ґрунтується на заборонах і обмеженнях свобод. Не можна вести приватний бізнес і мати приватну власність. Приватизація державою, за ширмою якої приховується правляча партійна „верхівка”, всієї власності в країні, крім особистої громадян, всіх природних багатств і валового вітчизняного продукту. Надання роботи населенню на приватизованих державою підприємствах, надходження всіх фінансових результатів суспільної праці до державної казни і розподілення державою грошей в суспільстві, що можна назвати фінансуванням державою всіх сфер життєдіяльності суспільства та забезпечення населення. При цьому держава вирішує скільки куди і кому потрібно, в результаті чого виникає деякий середній життєвий рівень і певний спосіб життя народу.

„Права” ідеологія – це: 1) свобода приватної власності і приватного бізнесу, що регулюється державою і суспільством; 2) люди забезпечують самі себе і державу, при цьому держава надає підтримку тим, хто в ній потребує, тобто не може достатньо себе забезпечити.

В безумовно екологічній ідеології акцент робиться не на державу чи приватних власників, а на суспільство: не на державну чи приватну форму власності, а – на суспільну, не на капіталістичну чи комуністичну ідеологію, а – на ідеологію безумовного екологічного пріоритету і розкриття душі (прижиттєвого воскресіння людини). В господарському відношенні ця ідеологія характеризується важливим значенням, хоча не обов’язково кількісним домінуванням, суспільної форми власності, регулюванням суспільством всіх сфер своєї життєдіяльності, відстоюванням суспільством громадянських прав і свобод, повною відкритістю суспільства, захистом природи, повноцінним громадським контролем, базовим рівнем життя населення і базових умов існування, взаємним контролем суспільства і держави.

Ось і вирішуйте тепер яка ідеологія найкраща!

В безумовно екологічній ідеології велике значення надається лідерству: кожна людина має бути лідером в своїй справі. Але це не повинно порушувати чистоту й гармонію в душі, бо ці якості є найціннішими. Чистота душі спонукає людину до внутрішньої діяльності над собою і дає відчуття гармонії в душі, а лідерство – до практичних дій зовні, які потребують морального самоконтролю і самообмеження. Загалом, бути спеціалістом в будь-чому замало – потрібно бути справжнім лідером в справі, в якій бачиш своє покликання.

«В нашем обществе так много математиков и физиков, но так мало Лобачевских и Эйнштейнов, так много экономистов, юристов, политиков и экологов, но экономика охвачена кризисом, страна разрушается, преступность и беззаконие торжествуют, природа гибнет». Юрий Иваницкий «Мой мир»

Помилкова думка, що незамінних людей не буває. Якщо людина не зробить в житті те, що Дано зробити саме їй, то це не буде зроблено ніколи й ніким. Принаймні так, як це зробила б ця людина. Якби Лев Толстой не написав „Війну і мир”, гадаючи, що це напише хтось інший, чи Тарас Шевченко „Кобзаря”, вважаючи, що без нього можна прожити, то ці безцінні твори не були б створені ніким і ніколи. Адже це так? Отже, кожна людина в тому, що Дано зробити саме їй, в своєму життєвому покликанні, безцінна і незамінна.

«Мы ждём света в тёмном обществе и хотим жить иначе – лучше и полезнее себе, людям и миру. «Мы ждём перемен!» Сколько же у нас потерянных судеб, несостоявшихся личностей и нераскрывшихся талантов! Целая утраченная страна – Русь, которую мы потеряли. Мы граждане двух стран: одной – той, какая есть, а другой – страны несбывшихся судеб и ненаписанных (или неизданных) книг, подводной части айсберга, на котором мы куда-то плывём. И может быть, я верю, когда наше общество очеловечится, оно установит день всенародной панихиды в году – по несбывшимся и загубленным душам, общечеловеческий день траура. И день национального примирения». «Мой мир» Юрий Иваницкий

Дякую за увагу! Іваницький Юрій






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал