Життєдайна сила заслуженого артиста україни – бориса степановича харитонова



Скачати 348,39 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір348,39 Kb.


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Управління освіти та науки Чернігівської облдержадміністрації

Чернігівське територіальне відділення МАН України

Відділення: історії

Секція: історичне краєзнавство

Базова дисципліна: історія



ЖИТТЄДАЙНА СИЛА

ЗАСЛУЖЕНОГО АРТИСТА УКРАЇНИ –

БОРИСА СТЕПАНОВИЧА ХАРИТОНОВА

Роботу виконала:

Білоус Дар’я Романівна,

учениця 11 класу Ладанської гімназії

Прилуцького району

Чернігівської області

Науковий керівник:

Соломахіна Наталія Володимирівна,

вчитель історії, вчитель-методист

Ладанської гімназії

Прилуцького району

Чернігівської області

Ладан – 2014

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлено бажанням та потребою звернення до історії малої батьківщини. А вона, як відомо, твориться конкретними людьми.

Ми маємо славну історію наших предків, сучасників, якими можемо пишатися, здатні дослідити свій родовід, дізнатися чиї ми діти. Ми переконані, що землю славлять люди, які на ній живуть.

Наш розмаїтий світ прикрашають саме такі особистості, які славляться своїми чеснотами, які можуть власним прикладом запалити вогонь добра, віри в свої сили, спонукають до благородних вчинків.

В сучасному суспільстві склалося так, що в більшості випадків звернення до творчої спадщини відомих митців відбувається після їхньої смерті.

Цінність даної роботи полягає в тому, що особистість, яку досліджує автор, не просто живе серед нас, а й має тісний зв’язок зі своєю малою батьківщиною та надихає своїх земляків на творчі злети.

Борис Степанович Харитонов, уродженець селища Ладан, відомий актор, режисер, конферансьє, сценарист, поет, заслужений артист України. Вся його творчість пронизана любов’ю до рідної землі, він постійно звертається до витоків свого дитинства.

На користь обраної теми говорить той факт, що автор роботи є однією із перших, хто намагається дослідити життєвий шлях, систематизувати, аналізувати творчий доробок митця, звернутися до джерел зародження багатогранного таланту прославленого актора.

До вивчення творчої спадщини митця долучалися І. Матяш – член Національної спілки журналістів України, М. Рудаков – голова Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата», І. Радченко – журналіст. Матеріали цих дослідників носять вибірковий характер і не дають повного уявлення про яскраву особистість Бориса Харитонова.

Досліджуючи дане питання, ми переконані, що передусім потрібно вивчати, знати історію рідного краю, свого селища, людей, що творять свою історію.

Джерелами для написання даної роботи послужили праці Б.С. Харитонова, матеріали та фотодокументи його особистого архіву, публіцистика, матеріали періодичних видань, спогади друзів, рідних, однокласників, колег.

Актуальність роботи, яка присвячена заслуженому артисту України, актору естради, кіно і театру, Борису Степановичу Харитонову, цілком виправдана як з культурно-естетичного,національно-патріотичного та науково-пізнавального погляду.

Об’єкт дослідження – особистість Бориса Степановича Харитонова.

Предмет дослідження – життєвий та творчий шлях митця.

Мета дослідження полягає у прагненні автора здійснити комплексне дослідження життєвого шляху та творчої спадщини актора, режисера, поета, сценариста, драматурга, конферансьє, розкрити багатогранний талант митця, показати його внесок у збереження та примноження духовної спадщини, загальнолюдських цінностей у суспільстві.

Завдання дослідження. Для досягнення мети даної роботи автор визначив наступні завдання:

– розкрити роль малої батьківщини у формуванні особистості Бориса Харитонова, показати, що джерелами натхнення, життєдайною силою митця є зв'язок з малою батьківщиною;

– простежити основні етапи життя та акторської долі митця, де пріоритетами були – сцена, мистецтво, поетичне слово;

– проаналізувати журналістські нотатки та поетичну спадщину Бориса Харитонова, розкрити діяльність драматичних студій майстра;

– довести, що в царині акторського мистецтва, Борис Степанович глибоко творча людина з великим потенціалом.

– популяризувати творчість та вшанувати особистість славетного земляка-актора.



Методи дослідження: аналіз та систематизація джерел, літератури, проведення зустрічей, інтерв’ю, записи спогадів, співпраця з місцевими органами влади, перегляд кінофільмів та відеоматеріалів, присвячених Борису Харитонову.

Наукова новизна теми полягає у спробі автора вперше вивчити життєвий шлях та творчий доробок митця.

Практичне значення полягає в тому, що дослідження може бути використано мистецтвознавцями для видання ґрунтовної праці про життя і творчість Бориса Степановича; доповнено експозицію краєзнавчого музею гімназії; використано вчителями у виховній, гуртковій роботі на уроках літератури та краєзнавства.

Матеріали дослідження можуть бути представлені на всеукраїнські конкурси, можуть бути використані студентами театральних вузів для вивчення творчості та акторської майстерності митця.

Свідченням практичного значення дослідження особистості Бориса Харитонова, за ініціативи вчителів та учнів гімназії, стало встановлення місцевими органами влади меморіальної дошки в селищі, перейменування однієї з вулиць на честь актора.

Сьогодні ведеться робота над створенням музею-світлиці відомого земляка в стінах Ладанської гімназії. Справа недалекого майбутнього – присвоєння гімназії ім’я Бориса Харитонова.



Структура роботи: робота складається із вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.


РОЗДІЛ 1

ДЖЕРЕЛА НАТХНЕННЯ БОРИСА ХАРИТОНОВА

    1. Роль малої батьківщини у формуванні особистості

Бориса Харитонова

Одвічне, як світ, і завжди хвилююче питання: з чого починається Батьківщина? З маминої пісні? З батьківської хати? З розкішного вінка барвінку чи прозорої криниці, що в саду?

Певно кожна людина вважає, що її місто чи селище, де вона народилася і живе – найкращий куточок землі, його мала Батьківщина. Та це й зрозуміло, бо це місце єдине, неповторне: воно збагатило тебе своєю красою, викохало тебе на своїх долонях, подарувало багато друзів. Ти - його частинка, його дитина, його надія.

Таким для нас є селище Ладан, в якому дивовижно переплітаються сива, славна давнина і день сьогоднішній.

Селище Ладан – один з наймальовничіших куточків благословенної землі, ім’я якій – мала батьківщина.

Саме в селищі Ладан пройшли дитячі роки славетного земляка Бориса Степановича Харитонова.

Народився Борис Степанович 6 вересня 1934 року. Сім’я мешкала по вулиці Миру, навчався в Ладанській школі. Першою вчителькою була Приступа Надія Федорівна, яка розповідала, що Боря, як і більшість його однокласників, був рухливим, енергійним, вдавався до пустощів.

Нелегкими були дитячі роки майбутнього актора. Війна. Страшне лихо для всіх радянських людей. Борис пам’ятає, як зовсім поруч з будинком, з безхмарного неба раптом прогуркотіла і врізалась у землю бомба і … не вибухнула! Здавалося, сам Бог врятував цього підлітка, зберігши його для чогось важливішого, потрібнішого людям у майбутньому.

Не склалося особисте життя у батьків. Батько покинув сім’ю і Борис залишився з мамою.

Перші роки після визволення. Сліди війни, розрухи, труднощі з паливом, продовольством, електроенергією - все це спіткало малого Бориса і його односельців.

У той час група підлітків-школярів об’єдналися в гурток художньої самодіяльності, яким керувала балерина в минулому Назарова Людмила, збираючи активістів у себе вдома. Це були перші спроби актора-аматора – вдалі, незабутні, радісні. Виступаючи в одному з військових шпиталів перед пораненими бійцями, школяр Борис вперше отримав звання «артист» [15, с. 3].

В 1946 р. через сімейні обставини, Борис Харитонов виїхав до Львова, де продовжував розвивати акторські здібності, ставши учасником драматичного гуртка у школі.

Минали роки. З 1952 р. служба в армії, а з 1956 р. участь в ансамблі пісні і танцю Прикарпатського військового округу. Далі - професійна сцена, студент Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Подальше життя склалося так, що після здобуття вищої освіти весь час був у роботі. Гастролював по країні, за кордоном, і все не вистачало часу приїхати на побачення до земляків.

Та ось, в один з вересневих днів 2000 р. з концертною програмою «Горнусь до тебе, рідний краю» приїхав на зустріч з малою батьківщиною – заслужений артист України, майстер художнього слова, лауреат Міжнародного театрального фестивалю, артист естради, театру і кіно, член спілки журналістів України, поет, письменник – Борис Степанович Харитонов.

На зустріч з ним в Палац машинобудівників прийшли жителі селища, виробничники заводу, шкільна молодь. Потім Борис Степанович скаже: «Коли я вийшов на сцену - тьохнуло серце, на очі навернулися сльози. 36 років виступав на багатьох сценах, а так як сьогодні - не хвилювався ніколи. Бо зустріч з вами нагадала мені дитинство, юність, проведені в селищі, друзів» [23, c. 2].

Появу земляка присутні вітали стоячи, шквалом оплесків. А він, мов вибачаючись за довгу відсутність перед ладанчанами, сказав:

Я не тікав, як чорт від ладана, Вам щиро, ладанці, всміхнутись

Я просто їхав назавжди, Бо земляки в цім світі ми.

Бо матір рідну доля зрадила, …І зустріч ця – земляцька справа,

Але я мріяв, щоб сюди Духовні вже плоди дає,

На рідну сцену повернутись А землякам скажу: - Вам слава!

І скласти звіт перед людьми, За те, що ви у мене є! [8, с. 206]

Борис Степанович виступав з цікавою розповіддю, підкреслював її майстерним читанням своїх віршів. Адже понад 30 років займався літературною діяльністю.

Довго не відпускали зі сцени ладанчани свого земляка, а він роздавав свою книгу «Останній діалог» з дарчим написом, одну з них подарував рідній школі.

Відтак, досягти таких висот, визнання, поваги, любові тисяч прихильників творчості, утвердити моральні цінності мільйонів допомогла Борису Степановичу рідна земля, його мала батьківщина, без любові до якої не може вирости людина такою доброю, щедрою, багатою духовно, творчою, повною життєвих сил та енергії.
1.2. Акторська доля митця

Таємничий світ – світ людського життя. Є в ньому світле, добре, животворне, таємниче, незбагненне самою людиною. І надто тонкою буває межа, яка розділяє добро і зло, любов і ненависть, злети і падіння. Ми повинні збагнути сутність цих сторін життя людського. Щасливим є той, кого доля привела до того, для чого призначила його природа.

У людини, яка пройнялася гуманністю і ясно усвідомлює своє призначення, твердим і непорушним є рішення присвятити своє життя служінню істини та добру, не шкодуючи своїх сил, не зупиняючись ні перед якими перегонами та труднощами.

Бути потрібним для Бориса Харитонова, як для актора, так і для людини – надзвичайно природно. Він так живе, так відчуває, так розуміє своє покликання.

«Невиправний романтик» - так називають Бориса Степановича його колеги, він і сьогодні залишається вірним лицарем честі й обов’язку, вірить у добро і справедливість [18, с. 7].

З перших акторських проб, зіграних в шкільному віці, і почалося насичене і творче життя майбутнього великого актора.

Після переїзду до Львова Борис став учасником драматичного гуртка місцевого будинку піонерів. Пам’ятає свою першу зіграну роль у п’єсі «Битва на річці Кальміус», за яку став переможцем номінації «Найкраща роль». Тоді ж стає переможцем республіканського огляду самодіяльних митців, одержує грамоту Міністерства культури УРСР.

Працюючи в ансамблі пісні й танцю Прикарпатського військового округу, була остаточно вирішена подальша доля талановитого юнака. І саме тоді, на початку свого творчого шляху, коли в 1957 році вперше в країні проходила Всесоюзна тарифікація, до списку якої було включено і перспективного декламатора, він отримав найвищу категорію артиста розмовного жанру, а згодом до цієї категорії розмовника додалося «майстер художнього слова», «конферансьє».

То були чудові і щасливі роки, коли відчував, що робота приносить насолоду.

Із інтерв’ю з Борисом Харитоновим: Що для вас означає «бути щасливим?»

«Кожна щаслива людина, щаслива по-своєму. З трепетом згадую малу батьківщину, де провів дитинство, радів кожному успіху, відчуваю як мене там люблять і чекають. Часто перебуваю в такому стані, коли хочеться жити, злетіти у небо, сміятися, співати, писати вірші, творити, дарувати радість тим, хто поруч – це і є щастя. Але якщо хочеш бути щасливим усе життя – відчуй поклик серця і знайди роботу до душі».

Так думав молодий юнак на порозі майбутнього. І ось в 1957 році Борис Харитонов - студент Київського театрального інституту ім.. Карпенка-Карого, де продовжує вести концертні програми за участю українських зірок: Бели Руденко, Євгенії Мірошниченко, Костянтина Огневого. Знімається в кінофільмах «Фортеця на колесах», «Ключі від неба», «Іванна», працює конферансьє в оркестрі МВС України, під час проведення Декади українського мистецтва і літератури в Москві в 1960 р. був ведучим у Кремлівському палаці. «Він на естраді неперевершена особистість, естрада його життя» - так згадують про нього друзі та колеги [2, с. 52].

По закінченні інституту, дипломною роботою Бориса Харитонова – була роль Луки у виставі «На дні» М. Горького. Борис Степанович з задоволенням розповів невигадану історію про своє «Знайомство з Лукою».

«…Одержавши роль Луки для своєї дипломної роботи у виставі «На дні», я розгубле­но ходив коридорами інститу­ту, вулицями Києва. У пошуках сценічного «портрета» я перечитав різну літературу про тих, хто грав Луку.

Почав відвідувати київські базари, де вдивлявся в облич­чя селян, які приїздили сюди з продуктами. Не бачу мого Луки!

Та якось, прямуючи від Бессарабки по Червоноармійській вулиці, біля кінотеатру «Київ» я вздрів двох дивних дідків. Серед міського люду во­ни виділялися своїм старомод­ним одягом і кумедною мане­рою розмови.

Я підійшов до них ближче. Почав вглядатися в того, що був з вусами і бородою. Цікаве зморщене обличчя, від якого, здавалося, відходило проміння весняного сонця. Ще мав він маленькі хитруваті очі під гус­тими сивими бровами. Ось де мій Лука!»



...Коли в залі консерваторії демонструвалася наша дипломна робота «На дні», після останньої дії я одержав букетик квітів, а з ним папірець: «Спасибі за добре розкриття образу Луки. Учні 10 класу».

Ось так, іноді непросто, актор шукає образ, який повинен був зіграти професійно, майстерно, щиро.

По закінченні в 1962 році інституту, Борис Степанович отримав диплом «Артист драми і кіно». Деякий час працював у Київській філармонії читцем, ведучим(1962-68 рр.).

Незабутньою і цікавою була робота на посаді артиста розмовного жанру в Укрконцерті (1973-78 рр., 1982-90 рр.). Із провідними артистами естради Борис Харитонов об’їздив увесь Радянський Союз, побував 3 рази на БАМі, Далекому Сході, Білорусії, зустрічався з трударями Архангельська, Петрозаводська, Комсомольська-на-Амурі, Хабаровська, а також гастролював в Угорщині, Фінляндії, Німеччині, Пакистані, Шотландії, Єгипті, Польщі, Югославії.

Під час проходження днів мистецтва Української РСР у Білоруській РСР в 1976 році, про творчий шлях ансамблю «Кобза» розповіли керівник ансамблю А. Ляднев та лауреат українського конкурсу декламаторів Борис Харитонов. «Зустріч відбулася у теплому сябрівському колі», - так про цю подію писала білоруська газета «Комуніст» [10, с. 6].

Майже 10 років (1968-1973 рр., 1978-1982 рр.) Борис Харитонов працював в ансамблі пісні і танцю 16 повітряної армії Радянських військ в Німеччині. Був ведучим, режисером, автором сценаріїв, виступав у містах Німеччини: Дрездені, Потсдамі, Берліні, Вюнсдорфі, Равенсбруці, Лейпцигу.

Борис Степанович - людина різностороння, постійно вдосконалює свою майстерність, свій акторський талант. Зігравши багато різнопланових ролей у кіно й театрі довів, що він блискучий майстер перевтілення.

Працюючи в театрі «Золоті ворота»(1990-2014 рр.), Борис Харитонов побував на міжнародному фестивалі в Единбурзі (Шотландія), де отримав у номінації «За кращу чоловічу роль» диплом за зіграну роль Свидригайлова у п’єсі Ф. Достоєвського «Убивець» та Кирею у п’єсі Альбера Камю «Калігула».

Було зіграно 16 спектаклів, які пройшли з аншлагом. Спектакль «Убивець» був єдиним, з високим філософським змістом. Одухотвореність, зосередженість, очікування трагічної розв’язки – це можна було побачити на обличчях глядачів.

Британські журналісти миттєво відгукнулися на спектакль. Преса тут сувора і непідкупна. Шотландський журналіст Д. Фендріх писав: «Я не бачив настільки переконаної гри. Побачити такий спектакль – величезне задоволення».

А ось як визначила рівень театру і гри акторів, ще одна шотландська газета: «Ця високодисциплінована і сфокусована група акторів, примушує глядачів відчувати біль так, як її відчувають вони» [14, c. 23].

А в листі американського студентства з Бостона було написано: «Я відчуваю глибоку пристрасть до творчості Достоєвського. За своє життя я ще не бачив такого театрального генія, який був представлений у цьому спектаклі.

Такий неперевершений ефект став можливим дякуючи чудовій грі плеяди акторів: Валентину Шестопалову, Наталії Кудрявцевій, Борису Харитонову, Антону Мухарському, Риммі Зюбіній, Надії Комаровій і ін. Київський театр «Золоті ворота» привіз додому 5 маленьких зірочок – вищий бал фестивалю.

Театр «Золоті ворота» справив справжній фурор, одержавши найвищі оцінки критиків. І сьогодні ці вистави ідуть у Києві з незмінним аншлагом.

Та й у кіно Борис Степанович знімався багато: в його активі митця більше десятка фільмів: «Право на любов», «За двома зайцями», «Куратор». Яскравими були ролі у фільмі «Роксолана», де зіграв євнуха султанського гарему; у фільмі «День народження буржуя», бізнесмена Шульца, записану з першого дубля під аплодисменти режисерської групи. З великою точністю і виразністю зіграна роль козака у фільмі «Чорна рада» за романом П. Куліша, де головним предметом художнього осмислення є історичне минуле нашої Батьківщини.

Тяжким і довгим був шлях українського народу, козацтва, поки здійснилась його віковічна мрія про єдність та незалежність. У творі яскраво показано козацькі звичаї, закони, взаємини, де прославляється лицарство козаків, їх безмежна любов до України, готовність віддати життя за рідну землю.

Ось такий образ, близький по духу артисту, образ, який хвилює глядача, викликає душевну піднесеність та патріотичні почуття – неперевершено зіграв Борис Харитонов.

Отже, в царині акторського мистецтва, Борис Степанович глибоко творча людина, майстер миттєвого перевтілення, має характерну зовнішність, може зіграти як комедійну, так і трагічну роль, має великий творчий потенціал.

Безумовно розвинути та втілити акторську майстерність прославленому митцю допомогла любов до рідного краю.


РОЗДІЛ 2

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ БАГАТОГРАННОГО ТАЛАНТУ

БОРИСА ХАРИТОНОВА
2.1. Журналістські нотатки та поетична спадщина

В екслібрис Бориса Харитонова, крім лицедійної маски міститься і стилізоване перо. Це значить, що актор активно працює за письмовим столом.

Борис Степанович – член Національної спілки журналістів, часто публікується в пресі, друкує віршовані посвяти видатним діячам культури і мистецтва, знайомим, друзям, рідним.

Журналістика – серйозне захоплення Бориса Харитонова.

Ще на початку 70-х, перебуваючи на службі в Німеччині, почав працювати позаштатним кореспондентом газети «Советская армия», потім в редакції авіаційної газети «Советский патриот» [3, с. 8].

Після повернення до Києва, з журналістикою не поривав, публікувався у військових газетах «Вартові неба», «Ленинское знамя» (нині «Народна армія»).

В 1997 році вийшла його перша поетична збірка «Останній діалог». Ця збірка зачаровує своєю задушевністю, бажанням передати віршованим словом почуття, підкреслити особливості характеру людей, про яких він пише. Вірші-присвяти читаються легко, інколи викликають посмішку, інколи захоплення від влучності сказаного – отож це і є відвертий діалог з читачем.

На запитання: «Звідки така легкість у віршах?», Борис Степанович відповів: «З дитинства я любив твори Пушкіна і читав, читав, читав, аж поки не з’явився власний стиль».

Книга «Останній діалог» - своєрідна сповідь артиста, який віддав піввіку улюбленій сцені, коханій дружині, найріднішим людям – мамі, сину, друзям, колегам.

Але діалог продовжився і в душі автора, і в душах читачів, бо звернуті поетом рядки до людей з любов’ю і натхненням. Тобто «Від всієї душі». Так називається друга збірка Бориса Харитонова, яка вийшла у 2002 році.

Сам поет про це сказав так:

«К добру все средства хороши.

Я этот путь прошел.

Писал стихи от всей души,

Чтоб людям было хорошо». [6, с. 1]

Борис Степанович — людина-свято, він завжди у гарному настрої, у доброму гуморі. Він має особливу ауру. Всім своїм єством обожнює життя, радіє сонцю, запаху квітів, щебету птахів, шелесту листя, вірить у добро.

Як вміє радіти і відчувати людське тепло Борис Степанович! Тому так природно і задушевно звучать його слова:

«В руках у мене дивні квіти – Думки мої неслись, мов птиці,

Дівча на сцену принесло. Торкались перехожих всіх.

Людським теплом я був зігрітий Мені здавалось, я їх бачив

І те тепло в мені жило І чув їх оплески не раз.

Я йшов по вулиці столиці Я зичив їм своєї вдачі

І довго чув веселий сміх. Й кричать хотів – «Люблю я вас!»

[6, c. 18]

Ми тримаємо в руках збірку, перечитую присвяти і думаю про тих людей, яким написано більшість поетичних рядків цієї збірки – яке широке коло друзів і знайомих у автора. Відчуваємо, як приємно почути ці поетичні експромти не різних вечірках, ювілеях, зустрічах.

Та й кого не зворушить галантне звернення автора у наш неспокійний час не інакше як «граф», «графиня», «король», «князь», «принцеса». Адже кожна людська душа тягнеться до високого, піднесеного.

Пропонуємо кілька експромтів друзям, колегам (Додаток Б).

Борис Степанович невтомний, ненаситний в роботі, творчості. Він продовжує своє поетичне звернення у царину людських почуттів, емоцій, відчуває биття їх сердець, живе з вірою в добрі, людські стосунки, взаєморозуміння. Тоді життя стає світлішим і хочеться жити. «Міг би вже сидіти на пенсії, але моя душа і патріотичне покликання не дають цього зробити, хочеться робити добро», - говорить Борис Степанович.

В 2004 році виходить ще одна збірка віршів-посвят «Я вам пишу». Збірка починається із зізнання у коханні своїй вірній дружині Галині Андріївні, яка створила в родині атмосферу тепла, гармонії і комфорту.

«Моему другу и жене – Галочке»

Душа твоя и стиль не увядают,

По-прежнему, всегда ко всем добра,

И над тобой дух ангела витает –

Богини счастья верная сестра.

Пусть будет над тобою небо синим,

Хорошие у песни есть слова…

Так будь всегда певуньей ты красивой,

От счастья лишь кружится голова [ 8, с. 2]

Радіючи за сина Борис Степанович шле вітання:

«Дорогому Андрюше» (в день народження).

Не верится – совсем уж взрослый, Имеешь офицера звание,

Для мамы лишь - всегда дитя; Директор был, был журналист.

Хоть были страхи, нервы, слезы, Три высших есть образования,

Но вырос в ласке, без битья. Муз школа есть … какой артист!

Но жаль, не все ты взял от бати,

Нет идеальных сыновей…

А впрочем, критика не к стати,

Какой ты есть – ты НАШ Андрей! [ 8, с. 5]

В своїх збірках Борис Степанович опублікував тексти до пісень, які подарував своїм вірним друзям, народним артистам Олегу Марцинківському, Юрію Рожкову та багатьом іншим.

Одна із таких пісень – «Будуймо Україну», де митець виразив велику любов до України, до Чернігівсьої землі, що зростила його.

Багато пісень на цій милій землі Ми вдячні землі, що нам щедро дає

Про тебе, моя Україно Надію і силу по вінця -

У місті великім, в малому селі На рідній землі все творити своє

У смуті і радості линуть Під силу завжди українцям.


Наснага Дніпро, чудотворна Десна У злагоді треба не знати нам меж

І лілії ніжні Козинки Але шанувати родину

Чарують завжди, як квітуча весна Якщо на землі українській живеш

Чарівні мої українки. Будуймо разом Україну.

1995 р. [ 6, с. 218]

А ще у Бориса Степановича були роки роботи на керівних посадах у Театрі естради, Мюзик-холлі, «Укрконцерті». І завжди був готовий допомогти, бо вважає це святим обов’язком. Завжди підтримає, уважно вислухає, порадить.

Отож, чимало молодих виконавців одержували путівки у мистецтво з рук Бориса Харитонова. Так, митець підтримав на творчих сходинках співаків Павла Дворського, Назарія Яремчука, а народні улюбленці «кролики» Володимир Мойсеєнко та Володимир Данилець сьогодні називають його своїм «хрещеним батьком» на естраді, бо допоміг стати артистами. Співпраця з улюбленими артистами продовжується і сьогодні.

«Через деякий час, мої «хрещеники», - згадує Борис Харитонов, - допомогли мені видати книгу «Від всієї душі». Так що бачите: не май сто карбованців, а май сто друзів, і тоді кожен прожитий день, буде для тебе подарунком».

Книга «Завжди з вами» (2009 р.) присвячена спогадам колег по сцені, друзів та близьких людей видатного актора. Пропонуємо деякі з них.

«… Борю, скільки тебе в цьому житті знатиму, буду записувати все, що ти кажеш. Що не слово, то афоризм» [2, с. 52].

«… Боря невгамовний фонтан енергії, має великий творчий потенціал, цікавий поет. Він володіє величезною енергетикою. В його словах стільки добра! Це мудра людина, філософ…» [ 2, с. 54].

«… Він така дивна натура! У нього не було заздрісників, не було зневаги до інших колег. Він завжди радів успіхам інших» [2, с. 56].

Борис Харитонов – людина талановита та харизматична. Поетична творчість віддзеркалює його найкращі риси: невтомність і працьовитість, шляхетність і доброзичливість – ось такий талант виростила Чернігівська земля.
2.2. Драматичні студії майстра

Багатогранність таланту митця дозволила йому долучитися до драматургії. Борис Степанович написав п’єсу «Розстріляна увертюра», яка присвячена польському письменнику та педагогу, великому гуманісту Янушу Корчаку.



Януш Корчак (справжнє ім'я Хенрік Гольдшміт) — став не просто духовним символом двох націй — польської та єврейської, а й совістю всього людства. Тридцять років він пропрацював у створеному ним «Будинку сиріт», що у Варшаві. Скромний, безмежно відданий дітям, він жив у тому самому будинку, в кімнатці під дахом. І коли перед ним постав вибір свобода або діти, Корчак віддав перевагу смерті над зрадою [18, с. 11], [41].

П'єса Бориса Харитонова присвячена цим трагічним моментам життя Корчака та його вихованців.



Драматург зустрівся з землячкою, театральним режисером Валентиною Булатовою, яка прожила яскраве творче життя: ставила вистави по всій Україні, працювала у МХАТі в Олега Єфремова, була режисером і художнім керівником київського театру «Валентина», поставила 60 вистав на різних професійних сценах України. Повернувшись до рідного Ладана Валентина Миколаївна створила театральну студію при палаці культури, що діяла за допомогою благодійного фонду Бориса Харитонова.

Музика, прекрасні декорації, костюми, що ніби принесені з тієї далекої військової епохи, а ще та щирість, з якою діти грають на сцені, робить цю виставу дуже емоційною, пронизливо відвертою. У багатьох глядачів після фінальної сцени (Януш Корчак із маленькою, як ангел, дівчинкою на руках в оточенні своїх вихованців іде на смерть та в своє безсмертя) бриніли сльози на очах.

Серед плеяди акторів, задіяних у спектаклі - народні артисти України Валерій Шептекіта, Олександр Безсмертний, заслужений діяч мистецтв України Петро Бойко, заслужена артистка АР Крим Лілія Єгорочкіна-Чертова та 22 учасника театральної студії, учнів гімназії [20].

Вперше жителі селища побачили виставу 25 липня 2004 р., потім «Розстріляна увертюра» була представлена у міському будинку культури м. Прилуки 5 серпня, в день загибелі Я. Корчака. Далі спектакль був представлений на сцені Національного академічно-драматичного театру ім. І.Я. Франка у Києві, а на Міжнародному театральному фестивалі «Мандрівні зірки» п’єса отримала Диплом І ступеня.

Отже, вистава стала не просто культурною подією в житті країни, а й нагадуванням нам усім про споконвічні та невмираючі разом із часом поняття честі, гідності та висоти духу. Вона стала ще одним живим пам’ятником великому гуманісту та педагогу Янушу Корчаку, чий образ відродив талановитий драматург, сценарист Борис Степанович Харитонов.

Саме в цій драмі Харитонов виявив свою життєву позицію, відношення до понять добра і зла та високих людських чеснот.



РОЗДІЛ ІІІ

«П'ЄМО БАЛЬЗАМ ЙОГО ТАЛАНТУ»

Незважаючи на те, що на долю Бориса Харитонова досить часто випадало багато труднощів і негараздів, вони лише загартували його характер, допомагали впевненіше і рішучіше йти до поставленої мети, бути енергійним, життєрадісним, веселим.

Як тільки трапляється нагода і вільна хвилина, митець їде на свою малу батьківщину, бо завжди пам’ятає своє коріння, свою історичну пам'ять. Адже зустрічі з земляками зворушують, додають сил, енергії, окрилюють, надихають.

Борис Степанович частий гість Ладанської гімназії, учні якої завжди з радістю чекають на зустріч з земляком-актором. Актор є меценатом-засновником Благодійного фонду, спонсором театральної студії, яка працювала в селищі під керівництвом талановитого режисера Булатової Валентини Миколаївни. Нею поставлено ряд вистав: «Золоте курча», «Каштанчик», «Госпожа-красавица», «Іванко – біля вишиванки», які з захопленням дивилися і діти і дорослі.

Якось, під час однієї із зустрічей, Борис Степанович подарував поетичні збірки учням гімназії, залишивши свій підпис «Моїй рідній Ладанській школі. Я тут вчився і нехай тут буде моє слово».

Цікавим подарунком була «Абетка твоїх прав», де подана інформація для дітей, аби вони знали та вміли захистити свої права.

Кожна стаття з «Конвенції про права дитини» супроводжується віршами Бориса Степановича, веселими, кмітливими, з гумором, а інколи гіркою правдою.

Стаття 12. Кожна дитина має право на власну думку.

«Якщо твоя думка для розквіту й слави,

То можуть прийняти на рівні держави.

Було б непогано дитячі поради

Давати в кабмін, до Верховної Ради» [1, c. 4].

Борис Степанович подарував учням гімназії відеокасету «Казки дідуся Харитона» та кінофільм «Куратор», «Бомба для нарколога» за його участю.

Якось Борис Степанович приїхав до пристані свого дитинства, яка завжди манить. І знову спливли на думку слова, які вперше зазвучали по радіо «Промінь» 19 серпня 2000 р.

«Добрий вечір, моя Україно! А я рідко з тобою стрічаюсь,

Добрий вечір, мої земляки! Все киваю на справи та час…

Рідний Ладан, твоя я дитина… Земляки мої рідні, я каюсь,

Та на жаль, пролітають роки, Але я ще приїду до вас»

[8, с. 205].

Є актори, які упродовж усього творчого життя не зраджують своєму амплуа. Заслужений артист Борис Харитонов зіграв десятки різноманітних ролей в театрі, кіно, на естраді. Але саме талант допоміг йому, уже в зрілому віці, виконати незвичну і нелегку роль дідуся Харитона.

Будучи ведучим телевізійної програми «Вечірня казка» на Першому національному, він, мудрий дідусь у солом’яному брилі, своєю щирістю і доброзичливістю завоював симпатії дитячої аудиторії.

Борис Степанович успішно справлявся з цією передачею, адже на телебачення приходили листи, лунали дзвінки, надсилали малюнки, віршовані рядки. І раптом – «Вечірню казку» закрили. Як таке могло бути? Як це можна розцінити?

Під час зустрічі з актором він схвильовано сказав: «Існує шалений попит на телепродукцію для дітей та юнацтва. Але пропозиції нібито немає. Чи вона насправді є? Хто блокує ринок дитячої телепродукції? На жаль, питання не вирішено і здається, що висока влада ніби дбає про забуття українського дитячого слова» [22].

Але творча натура Бориса Степановича не може не працювати. Він потрібен всюди – зйомки, концерти, виступи, зустрічі.

24 квітня 2008 р. в залі Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка відбувся Перший регіональний конкурс акторської майстерності ім. М. Яковченка, куди був запрошений і Борис Степанович, також був присутній на відкритті пам’ятника М. Яковченку в м. Прилуках.

На думку автора було б доцільним започаткувати подібний конкурс у нашому селищі Ладан.

Вагомий внесок здійснює Борис Степанович у справу боротьби зі злочинністю, допомагаючи Київським правоохоронним органам. Він є членом громадської ради Головного управління МВС України в Київській області і має почесні нагороди: почесний знак МВС України, знак «За допомогу МВС України», хрест «В пам'ять Чорнобильської трагедії» [2, с.121].

Митець має нагороду Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата», якою опікується Микола Рудаков. Нагороджено Бориса Степановича пам’ятною медаллю «За доброчинність», за особистий внесок у реалізацію доброчинних програм фонду.

Борис Степанович активний учасник Прилуцького осередку Чернігівського земляцтва створеного в 2001 році. Головою осередку обрано Павла Кривоноса, уродженця міста, що нині очолює Генеральну дирекцію Київської міськради.

Прилуцький осередок проводить велику виховну роботу серед молоді. Учасники відвідують дитячі будинки, школи-інтернати в с. Удайці, Яблунівці, учнів шкіл Прилуцького району. Борис Степанович всюди знаходить спільну мову з дітьми. Разом вони весело сміються над байками від «діда Харитона», він ініціатор подарунків шкільним бібліотекам книг власного зібрання; при підтримці земляцтва в м. Прилуках успішно пройшла вистава «Розстріляна увертюра».

Пам'ять дивна річ. Як по різному складаються людські долі. Ми вирішили відшукати тих, хто пам’ятає нашого земляка в селищі, поспілкуватися з людьми, які його знають і сьогодні. Це виявилися друзі, однокласники, вчителі-настав-ники і колеги по професії. Записані спогади містяться в додатку [Додаток Е].

Саме природній хист, духовне багатство, що черпав з рідної землі – ось за що шанують і люблять Бориса Степановича – заслуженого артиста України, нашого земляка. Свідченням тому є вітальні слова учасників Товариства «Чернігівське Земляцтво».

«Він сходу пише епіграми, Бо ж родом він з селища Ладан

Пісні, сценарії, вірші. А ще – заслужений артист.

Він наче маг веде програми – І віримо Народним буде,

Іскристі, щирі, від душі. Хоча внутрі народним є,

Він творчо на багато ладен, Бо окроплявся з річки Удай,

Від нього йде природній хист, Де джерело натхнення б’є» [16, с. 76].

Майбутнє нашої держави буде успішним, коли головним критерієм у роботі будуть високий професіоналізм, самовідданість, патріотизм. А дбаючи про історичну і духовну спадщину, культурні цінності та надбання наших предків - забезпечить спокійне і радісне майбутнє прийдешнім поколінням.

Інформаційно-видавничий центр «Діловий партнер» працював над проектом, метою якого є створення позитивного іміджу нашої країни. І, нарешті, в 2007 році створено альманах «Діловий імідж України. Здобутки. Досвід. Визнання» [42].

Міністр культури України В. В. Вовкун відмітив: «Відрадно, що країні досягти поставленої мети допомагають талановита, мистецька та творча еліта, для якої - патріотичні ідеї на першому плані у створенні позитивного іміджу нашої держави у світі» [23, c.180].

Цей альманах - своєрідна скринька, в якій найкоштовніший скарб – люди талановиті, винахідливі, знані. Серед найкращих – і наш земляк, заслужений артист України, Борис Степанович Харитонов.

Сьогодні Борис Степанович живе бурхливим життям, наповненим нових ідей, творчих задумів, зустрічей, кінопроб.

В театрі «Золоті ворота» йдуть уже згадані вистави «Калігула», «Еврідіка», «Убивець», де Борис Степанович з задоволенням грає свої ролі. І завжди в театрі аншлаг. Завершується робота над книгою для дітей «Невловимий Мамас», на підході видання четвертої збірки віршів-присвят та збірки гуморесок. Створено кіносценарій «Щастя з минулого», одна з приватних кіностудій зацікавилась цією роботою. Є надія, що незабаром з’явиться ця кінострічка.

Отже, роль такої особистості, як Борис Степанович, у збереженні та примноженні духовної спадщини та загальнолюдських цінностей для сьогоднішнього та майбутніх поколінь – неоціненна.


ВИСНОВКИ

Творчість справжнього митця, невіддільна від часу, на який вона припадає. В ній, так чи інакше, відбиваються суспільні ідеї, історичні події, громадські пристрасті. Але кожен митець має власне, особисте призначення.

Наше дослідження – це лише початок вивчення творчої спадщини відомого митця, адже багато загадкового, не розкритого залишається в його творчості, майстерності.

Отже, висновки, зроблені на основі дослідження, можна виокремити в кілька положень:



  1. На різних етапах життєвого шляху у митця проявляються найщиріші почуття любові до рідної землі, до малої батьківщини, звідки він черпає енергію, натхнення та життєдайну силу.

  2. Невтомний у праці Борис Степанович має великий творчий потенціал, свій неповторний «харитонівський» почерк. Він прекрасний актор, поет, сценарист, драматург. А ще неперевершений конферансьє, майстер сцени, експромтів, імпровізацій. Борис Степанович володіє ще одним даром – благородною любов’ю до ближнього, тому і має велику кількість друзів.

  3. Талант митця багатогранний. Драматургія і журналістика стали частиною його життя, вони дали можливість пропагувати одвічні загальнолюдські цінності: поняття добра, людяності, висоти духу, честі, гідності, патріотизму.

  4. Поетична творчість митця зачаровує душевністю, тонким чуттєвим ліризмом, легкістю поетичного слова, бо звертається він в царину людських почуттів, емоцій, відчуває биття їх сердець, живе вірою в добрі людські стосунки.

  5. Роль особистості митця у збереженні і примноженні культурної спадщини та загальнолюдських цінностей – неоціненна. Прикладом свого життя, своєю творчістю, він доводить, що любов до рідної землі та віра у власні сили, доброчинність та співучасть у людській долі, шляхетність та порядність, добре слово – сьогодні так потрібні нашому суспільству. А ще Борис Степанович працював над випуском альманаху «Діловий імідж України», мета якого – створення позитивного іміджу нашої держави у світі, де митець зайняв почесне місце, серед мистецької та творчої еліти.

  6. Для популяризації творчості відомого земляка автором створено веб-сайт, на якому розміщено презентацію даного дослідження, публікацію та відеоматеріали. Популяризуємо його творчість також в місцевій пресі.

За ініціативи учителів та учнів гімназії, в селищі Ладан, встановлено пам’ятний знак Борису Харитонову, названо одну з вулиць його ім’ям. При підтримці районних органів влади готується відкриття музею-світлиці в стінах Ладанської гімназії. Справа недалекого майбутнього – присвоєння гімназії ім’я Бориса Харитонова.


Список використаних джерел та літератури

  1. Джерела

    1. Опубліковані джерела.

  1. Харитонов Б.С. Абетка твоїх прав. – К., 2007 – 23с.

  2. Харитонов Б.С. Завжди з вами. – К., 2009 – 112с.

  3. Харитонов Б.С. И песня шагала к победе // Советский патриот. – 1978. – 17 серпня. – С.8.

  4. Харитонов Б.С. Кривду треба топтати // Культура і життя. – 2001. – 20 серпня. – С.22.

  5. Харитонов Б.С. Ви знаєте, яким він хлопцем був? // Епоха. – 2002. – 21 березня. – С.27.

  6. Харитонов Б.С. От всей души. – К., 2007. – 236с.

  7. Харитонов Б.С. Последний диалог. – К., 1997. – 204с.

  8. Харитонов Б.С. Я вам пишу. – К., 2004. – 263с.

    1. Респонденти

  1. Нечипоренко В.В., 1936 р.н., с.Ладан, вул.Миру, 72, кв.8, учасник гуртка самодіяльності в селищі.

  2. Альберт Н.Я., 1934 р.н., с.Ладан, вул.Миру 37а, кв.13, однокласниця.

  3. Васильченко В.З., 1935 р.н., с.Ладан, вул.Миру 79, кв.51.

  4. Руденко Е.І., 1934 р.н., с.Ладан, вул.Ватутіна, буд.6, однокласниця.

  5. Григоренко І.С., 1990 р.н., с.Ладан, вул.Миру 32, кв. 76, учасниця театральної студії в селищі.

  6. Розводовський А.І., 1952р.н., с.Ладан, вул.Миру 71а, кв.66, двоюрідний брат.

  7. Булатова В.М., 1941 р.н., с.Ладан, вул.Машинобудівників 16, кв. 5, режисер, колега.

  8. Ткаченко Н.Я., 1953 р.н., м.Прилуки, Київська 203, кв. 78, поетеса.

2. Література

17. Батьківський поріг. – К., 2000. – с. 202.

18. Божко С. Шлях на ешафот // День України. – 2004. – 16 серпня. – С.11.

19. Божко С. Зустрічі і знайомства. Борис Харитонов – артист театру, кіно, естради // Робітнича газета. – 2004. – 27 серпня. – С.8.

20. Григоренко І. Ми – театральні артисти // Ладанка. – 2004. – 8 травня.

21. Григоренко І., Каленіченко А. Світ усміхнувся барвами веселки // Прилуччина. – 2003. – 17 жовтня.

22. Данькова Н. Хто блокує ринок дитячого кінопродукту? // Офіційний веб-портал Київської міської влади. – 2 серпня 2005.

23. Діловий імідж України. – К., 2007. – С.180.

24. Дорошенко Н. Розстріляна увертюра. З Ладана в Прилуки, в Київ і Варшаву // Прилуччина. – 2004. – 8 липня – С.3.

25. Григорій Каліш. Світ усміхнувся барвами веселки // Прилуччина. – 2003. – 9 серпня.

26. Дні літератури і мистецтва УССР у Білоруській РСР // Голос України. ––1976. – 1 червня. – C.6.

27. Лозицька Л. До пристані дитинства // Прилуччина. – 2002. – 7 грудня – С.2.

28. Майбутнє країни залежить від кожного з нас // Галичина. – 2007. – 24 квітня – С.34.

29. Матяш І. Нова грань таланту Бориса Харитонова // Урядовий кур’єр. – 2004. – 31 липня. – С.18.

30. Нагорняк М. Подорож з Києва в Единбург // Всеукраинские ведомости.– 1995. – 19 вересня. – С.23.

31. Назарова Л. Ми гордимося тобою, Борю // За трудові успіхи. – Ладан: – 1964. – 14 травня. – С.3.

32. Отаман. Товариство «Чернігівське земляцтво». Прилуцьке, Талалаївське, Срібнянське регіональні відділення. – К., 2006 – 76с.

33. Панкрат’єв С. Любимец публики // Правда України. – 2008. – 18 серпня. – с. 28.

34. Радченко І. Натхненний романтик життя // Урядовий кур’єр. – 2005. – 18 листопада – С.7.

35. Рудаков М. Із заслуженого відпочинку – у заслужені артисти // Народна армія. – 1997. – 17 жовтня – С.2.

36. Рудаков М. Талант, помножений на працю // Урядовий кур’єр. – 1998. – 7 липня. – С.10.

37. Сміхотворець М. Яковченко: спогади, твори, документи. – К., 2005. – 109с.

38. Таран А. Боец эстрады // Ленинское знамя. – 1984. – 18 грудня. – С.19.

39. Хотін Г. Вони прославляють наш рідний край // Правда Прилуччини. –2000. – 30 вересня. – С.4.

40. Червінська Р. Казки від дідуся Харитона // Телетиждень. – 2004. – 23 вересня. – С.24.

Електронні ресурси

41. Божко С. Шлях на ешафот // День. – 9 серпня 2004. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/ru/article/den-ukrainy/put-na-eshafot

42. Інформаційно-видавничий центр «Діловий партнер». Альманах «Діловий імідж України». – К., 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bpart.kiev.ua/ukr/cat2006/?s=14&i=400

43. Рудаков М. Борис Харитонов. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pisni.org.ua/persons/2678.html



44. Цікавий співрозмовник Борис Харитонов. // Київський вісник. – 12 січня 2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kyiv-vestnik.com.ua/public_s1273.html#sel=



База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка