«Житомирська область»



Сторінка6/6
Дата конвертації02.01.2017
Розмір1,11 Mb.
1   2   3   4   5   6

Черняхів

Історія Під час революції 1905—1907 років ремісники Черняхова, протестуючи проти хазяїв, розпочали з ними боротьбу. Страйкарів очолив І. М. Кесельман, вони виграли 12-годинний робочий день проти 16-17 годинного. Перша світова війна 1914 року принесла багато горя черняхівцям. На фронт забрали всіх працездатних чоловіків, а жінки з дітьми не справлялися з тим об'ємом робіт, що випала на їхню долю і жили впроголодь. В 1918 році під час окупації Черняхова німецькими окупантами громадяни Черняхова Антон Гакальчук, Гнат Миронець та Щиглюк-Венер, не зважаючи на присутність німців, підняли населення на боротьбу проти поміщиків за розподіл землі серед малоземельних селян. Перед війною в 1939 році в Черняхові працювало поштове відділення, радіотелеграф, залізнична станція Горбаші. 21 березня 1940 року за проявлений героїзм і мужність в боях з фінами уродженцю смт. Черняхова Крисюку Арсентію Петровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, пізніше він став почесним громадянином Черняхова. В перші дні Великої Вітчизняної війни 400 черняхівців після оголошення мобілізації відправились на фронт. 13 липня 1941 року німецько-фашистські війська вступили в Черняхів. Почалася окупація, під час якої німці вбили сотні ні в чому не винних людей, 500 громадян вивезли на каторжні роботи в Німеччину. У вересні в Черняхові виникла підпільна організація, очолив її лікар Мирон Верещак. Майже два з половиною роки «господарювали» фашисти в Черняхові. Гітлерівці спалили 29 будинків, зруйнували МТС, школи, клуби, бібліотеку, лікарню. 12 листопада 1943 року війська Першого Українського фронту визволили Черняхів. Кілька разів Черняхів залишали радянські війська, а 29 грудня 1943 року Черняхів було визволено остаточно і назавжди. Всього у Великій Вітчизняній війні брало участь 797 жителів Черняхова, з них загинуло 333 чол. В селищі споруджено два обеліски на честь воїнів-визволителів. Додаткові джерела: http://mistaua.com/Україна/Житомирська_область/Черняхівський_район/Черняхів

http://istoriaukraina.narod.ru/trypilla.htm



Романів

Походження назви

Рома́нів — селище міського типу в Україні, (з 1933 по 2003 рік — Дзержинськ). Районний центр Романівського району, Житомирської області. Являється одним з найбільших селищ міського типу і взагалі населених пунктів (13-й населений пункт за кількістю мешканців) у Житомирській області. Розташоване приблизно за 11 км від залізничної станції Разіне на лінії Шепетівка—Бердичів та в 70-и кілометрах від обласного центру міста Житомира. Історія містечка засвідчує такі колишні назви поселення — Колуково (поселення, яке ніби то знаходилось у давнину поблизу сучасного Романова), Романів (названий в честь батька Данила Романовича Галицького — Романа Галицького), Дзержинськ (прокумуністична назва з 1933 по 2003 рік) і знову райцентр отримує назву Романів



Історія З другої половини 16 століття Романів належав Острозьким і був приписаний до їхнього Чуднівського замку. У 1817 році Романів отримав Магдебурзьке право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів. Статус селища міського типу з 1923 року. У радянські часи називався Дзержинськ. У 2003 році відновлена колишня назва.

Визначні місця: http://mistaua.com/Україна/Житомирська_область/Романівський_район/Романів



Додаткова інформація: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1076-15

http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rf7571=9157



Коростишів

Історія

Одне з найдавніших міст України, початок заснування і заселення якого губиться в темряві VI-VII століття. За легендою, містечко називалось Хміничі і було центром одного з древлянських племен — мінчан. Перша письмова згадка як про село Житомирського повіту Київського воєводства Великого Литовського князівства припадає на 26 березня 1499 р. Шістдесят п'ять років воно належало Кмитам Чорнобильським, відомому і впливовому роду Правобережної України. З 1565 р. містечко було власністю графів Олізарів. У 1779 р. надане магдебурзьке право. У сучасній Україні — місто районного підпорядкування Житомирської області, організаційно-господарський і культурно-побутовий центр районного значення, центр АПК. Розташоване на мальовничому березі ріки Тетерів на схід від обласного центру, на автомагістралі Київ-Львів.



Пам'ятки архітектури

Наприкінці 18 ст. володарем міста був Густав Олізар, маршал Люблинського трибуналу. Він і побудував новий маєток, школу, лікарню, відкриту 1785 року. Ще у 1608 р. родина Олізарів фундувала будівництво місцевого костелу. Спершу це був дерев'яний костьол, на місці якого 1798 року споруджено існуючий кам'яний. За часів СРСР костел було зачинено, а приміщення використовували як зерносховище, а потім як кінотеатр. За часів незалежності України у 1991 р. бароковий костел повернуто католицькій громаді. На початку 1870-х років у місті зведено двоповерхову муровану будівлю для Коростишівської вчительської семінарії, будівля якої збереглася дотепер. Також у місті є невелика дерев'яна церква орієнтовно межі 19-поч. 20 ст. У місті збереглася також будівля колишньої поштової станції середини ХІХ ст., яка нині використовується як автобусна станція.



Видатні місця: http://ukrfoto.net/foto_5-4577.html , http://ukraina.turmir.com/ua_loc_1523.html

http://www.simya.com.ua/articles/37/15340/



Любар

Історія Попередником Любара було давнє місто Болохів — стольний город Болохівської землі, згадка про яке є в Іпатіївському літописі за 1150 рік. У 1324—1386 роках містечко знаходилось у володінні Любарта, сина литовського князя Гедиміна. З XIV до XVII століть поселення носило назву Любартів. В місті був районний музей декабристів, адже саме в Любарі готували повстання Сергій Муравйов-Апостол та Михайло Бестужев-Рюмін. У селищі також діяла органна майстерня. Після Великої Вітчизняної війни, коли німецькими загарбниками було зруйновано Любарську ГЕС, електростанцію було відбудовано, а компенсацією замість грошового відшкодування стало обладнання австрійського виробництва, яке працює там донині. 30 жовтня 1950 року ГЕС потужністю 200 кВт дала Любару та шести сусіднім колгоспам електрику. Коли в будинках загорілись лампочки, радості селян не було меж.

Особистості «Наталія та Петро Оржевські були відомі, насамперед, своїм меценатством. На їхній кошт були збудовані школа та лікарня для селян, а сама графиня працювала декілька годин на день, як сестра милосердя»

Пам'ятки

  • пам'ятники архітектури 19 століття: млин, садиба подружжя Оржевських та церква — усипальниця Петра Оржевського.

  • парк, який оточує садибу пам'ятка садової архітектури.

http://ukraina.turmir.com/ua_loc_1526.html

http://lubar.at.ua/news/1-0-7



Чуднів

Історія Перша документальна згадка про Чуднів відноситься до 1416 року, в якому, згадується, що жителі Чуднова дають з землі Дідковичини три відра меду в Києво-Софійський собор. В той час в Чуднові був один замок і місто, в якому збиралися річні ярмарки на св. Петра. В 1471 р. в люстрації Київської землі, що пройшла після розвалу самостійного Київського удільного княжества, в Чуднові показаний замок, озброєний 3 пушками і 2 піщалями; в ньому зберігались значні запаси провіанту та жили замкові слуги. 1660 місце капітуляції московського війська генерала В. Шереметєва перед польським, що призвело до Слободищенського трактату. У 19 ст. Чуднів важливий торгівлею с.-г. продуктами (з кінця 19 ст. мав 10 500 меш., у тому числі половину євреїв). Тепер невелика харчова промисловість, мебльова фабрика, торфове підприємство.

Назва Назву пов'язують з прізвищем Київського боярина Чудина, вихідця з чудських старшин, відзначеного в літописах. Народні перекази виводаять топонім від слова чудо. Розповідають, що Чуднів колись звали Червоним яблучком. Князь, зачарований навколишньою красою, нібито сказав, що це не яблучко, а велике чудо, за іншою версією, що в давнину жителі міста дивом ("чудом") відбили багатотисячну татарську орду. В Чуднові знаходиться чотири православні церкви: відомості про їх створення не раніше XVIII століття. В Чуднові діє громада Української Греко-Католицької Церкви

  • Церква в ім'я Воскресіння Христа, розміщена в центрі, містечка, була побудована на кошти прихожан в 1780 році.

  • Церква в ім'я св. Петра і Павла була побудована в 1769 році, очевидно, замість іншої більш древньої, невідомо коли побудованої, так як зберіглась виданна нею бумага кн. Сангушко в 1746 році та церковні приходо-витратні книги зберіглись з 1749 року;

  • Церква в ім'я Різдва Богородиці, побудована прихожанами в 1772 році;

  • Церква в ім'я св. Трійці, побудована в 1878 році замість колишньої, невідомо коли побудованої, від якої залишились, ісповідні відомості, що ведуть до 1803 року.

Додаткові джерела: http://tutbuv.com/?p=1241 , http://www.castles.com.ua/czudnow.html



Андрушівка

Історія

Колись назва поселення була — Андрусівка, і Житомирщина на той час входила до Речі Посполитої. Вже з кінця XVII ст. Адрусівка дісталася роду Бержинських. Можливо, саме польським впливом можна пояснити зміну назви села. Особливо радіти Бержинським було нічого: село стояло пусткою після якогось з нападів. Бержинські все ж освоїлися і звели на березі ставка палац, розбили парк. Так би й лишалася Андрушівка селом, якби не цукор. Саме тут було в 1848 р. збудовано перший в краї цукровий завод. Цукрозаводчики Терещенки звернули увагу на Андрушівку досить скоро, і в 1869 р. і завод, і графський маєток дістався їм.



Наука

З 2001 року у передмісті Андрушівки діє Андрушівська астрономічна обсерваторія. У 2003 році обсерваторією було відкрито астероїд головного поясу астероїдів, який згодом було названо на честь міста — 133293 Андрушівка.



Додаткові джерела:

http://andruchivka.at.ua/index/history/0-7

http://andrushivka.at.ua/

http://andrushivka.pp.net.ua/



Попільня

Давня історія

Попільнянщина – рідна земля давньослов'янських племен сколотів (скіфів-орачів). Це стало відомо за матеріалами археологічних досліджень пам'ятників палеоліту, мезоліту, неоліту, тобто з часів появи на землі мавпоподібних людей до періоду приблизно 10 тис. років тому. Це матеріали багатьох авторів, узагальнені на основі вивчення розкопок та розвідок багаточисельних давніх поселень Донбасу, Волині, Криму, Середнього Подніпров'я, Лісостепового Лівобережжя. В усіх цих пам'ятниках минулого знайдено речі повсякденного побуту людини тих часів (знаряддя праці, рибальства, мисливства, відходи каменю, рогу, кісток тварин, посуд, залишки рослин, як, наприклад, насіння злакових культур тощо).Найдавнішими і найбільш відомими античним письменникам народами, що, населяли Україну, особливо степову її частину, були кімерійці і скіфи.


В епоху періоду пізньої бронзи і раннього заліза кінець II — І тис. до н. е. територію Східної Європи і України, зокрема, заселив войовничий, кочовий народ — кімерійці, які підтримували різнобічні контакти з народами Кавказу, Малої Азії, Грецією, тобто з найбільш розвинутими країнами тих часів, де вже було відоме пиво. Кіммерійців з українських територій витіснили скіфи. З появою скіфів розпочався п'ятсотлітній період, відомий в історії під назвою скіфського. Починаючи з VII ст. до н. е. вони займали панівне становище у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної і Південно-Східної України, а частково і в Криму. Геродот, описуючи скіфів та їхні землі, виділив у правобережному лісостепу скіфів-орачів, які насправді були слов'янськими племенами — сколотами, нащадками племен чорноліської культури.

Додаткова інформація: http://popilnya.com.ua/





Ружин

Історія назви

Першою назвою містечка 1071 року саме в літописах згадується як Скоргородок, який був потім зруйнований монголо-татарською ордою. На його місці виникає Щербів.

У 1399 році місто було дощенту спалено кримським ханом Тимуром-Куклуком, в 1416 році ці землі розтоптує правитель Золотої Орди Едигей, а в 1482 — кримський хан Менглі-Гірей.

В 1569 році землі сучасного Ружина були приєднані до Польського королівства. За військові справи польський король Стефан Баторій дарує Кирилу Ружинському (див. Ружинські) містечко Щербів над Роставицею, перейменувавши його в 1591 році на Ружин.

Трагічними були й роки Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 років. Ружин був окупований фашистами 17 липня 1941 року, а визволений в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, яка розпочалася 24 грудня 1943 року. Під час визволення Ружина в жорстоких боях загинули 504 воїни різних національностей, героїчна пам'ять яких викарбувана в серцях людей. Під час наступної адміністративної реформи і до нашого часу Ружин відходить до Житомирської області.

Додаткова інформація: http://pidruchniki.com.ua/12810419/istoriya/ostafiy_ruzhinskiy_knyaz_getman_ukrayinskogo_kozatstva





Баранівка

Історія

Вперше згадується 1565 р. Б. А. Ніконов відносить цей топонім до тих, що утворилися від імені перших поселенців (у даному випадку на прізвище «Баран». Народний переказ виводить назву від найменування роду діяльності мешканців. З давніх-давен тут виготовляли посуд — декоративний, оздоблений прикрасами та кольоровою поливою, зокрема так звані баранці. У 1593 та 1618 р. Баранівка була зруйнована татарами. У 1923 р. стає районним центром. У 1938 р. надано статус — селище. До 1941 року значну частку населення складали євреї. 17 травня 2001 р. надано статус міста.



Визначні пам’ятки: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%84%D0%B0%D1%80%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4

Додаткові джерела: http://baranovka.blox.ua/html



Висновок

Отже, до складу Житомирської області входить: 23 райони із яких 5 міст обласного значення – Житомир, Бердичів, Коростень, Малин, Новоград-Волинськ; 6 міст районного значення – Андрушівука, Баранівка, Коростишів, Овруч, Олевськ, Радомишль; 43 селища міського типу і 1619 сіл.

Житомирська область межує з чотирма областями:Київська область,Вінницька область,Рівненька область, Хмельницька область та Гомельська область (Білорусія).

Житомирська область є основною складовою і одним із основних регіонів України. Ця область займає провідне перше місце з видобутку граніту, торфу, а також має великі запаси будівельних пісків, пірофілітових сланців, керамічних глин і ряду інших видів мінеральної будівельної сировини, є великі поклади габро, гранітів, лабрадоритів . Присутні також рідкоземельні елементи — ванадій, скандій, гафній, торій, які користуються значним попитом на світовому ринку. У межах Іршанського титанорудного району видобувають ільменіт (оксид титану).

Основним видом сільськогосподарської діяльності є тваринництво і рослинництво.



ДОДАТОК

Паспорт


Тип носія

Flash-Card

Кількість файлів

2

Перелік файлів

Информатика.doc

Типи файлів

Документ Microsoft Office Word

Розмір файлів

659 КБ

Дата створення

22 травня 2011 року

Атрибути файлу

Архівний

Назва файлу

Житомирська область

Тема файлу

Ознайомлення з територією України

Автори

Гаврильченко О. МП-12

Категорія

Реферат

Ключові слова

Житомирська область

Коментарі




Поділіться з Вашими друзьями:

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал