Інтелектуалізація нації в процесі технолізації освіти І. О. Захарова, зав кафедрою к пед наук, доц. Соіппо, І. В. Кожем’якина



Скачати 59,32 Kb.
Дата конвертації06.02.2017
Розмір59,32 Kb.
ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ НАЦІЇ

В ПРОЦЕСІ ТЕХНОЛІЗАЦІЇ ОСВІТИ
І.О.Захарова,

зав. кафедрою к. пед. наук, доц. СОІППО,



І.В.Кожем’якина,

ст. викладач СОІППО


В період духовного відродження й розвитку української філософської культури як невід’ємної складової світової філософської культури величезної актуальності набуває долучення української філософської думки до розгляду найактуальніших проблем сучасності. До таких проблем відноситься питання про інтелектуалізацію нації, одне з гострих питань не лише суспільно-політичного дискурсу, але й філософії. Питання інтелектуалізації нації є важливими як для теоретичної й практичної філософії, так і політології, соціології, культурології та освіти.

Суспільна актуальність проблеми інтелектуального розвитку в різні періоди життя людини, починаючи з дошкільної освіти і завершуючи післядипломною освітою , суттєво зросла у зв’язку з перебудовою системи освіти в Україні, яка потребує відповідного психолого-педагогічного забезпечення.

Становлення інтелекту людини на сучасному етапі розвитку суспільства пов'язане з динамічними перетвореннями і змінами на початку нового століття, необхідністю встигати за цими перетвореннями й адекватно реагувати на них, зберігаючи і накопичуючи інтелектуально-творчий потенціал. Проблема інтелектуального розвитку молоді, накопичення сукупного інтелекту в наш час є проблемою зберігання елiти нацiї, суспільства, бiльше того, проблемою виживання людства. Не можна не зазначити, що ця проблема - нагальна для нашої країни і всього пострадянського простору, де сьогодні гостро актуальною є необхідність перетворення застарілих, ментальних моделей світу.

Українські вчені почали працювати над проблемою інтелектуалізації нації в 90-х роках минулого століття. Методологічні засади даного питання розглядались з різних аспектів такими вченими, як Л.Абалкін, О. Ю. Амосов, В.Геєць, М.С.Дороніна, О.Бутнік-Сіверський, Н.С.Маркова, О.М. Онищенко, В.П. Ситник, А. А. Чухно, П.М. Цибульов. Враховуючи, що цей процес багатогранний існує різноманітна кількість визначень інтелектуального капіталу.

Інтелектуальний капітал, як вважають ряд вчених характеризує знання, інтелектуальний потенціал організації та має такі складові: людський капітал, організаційний або структурний та споживчий. Інтелектуальний капітал – це знання, які можна перетворити на прибуток та оцінити.

Глибоким є дослідження сутності інтелектуального капіталу О. Бутнік-Сіверського, в роботі якого [4] « інтелектуальний капітал - це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, властиву лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості.

Теоретико-методологічні основи формування інтелектуального капіталу досліджувались в дисертаційній роботі Маркової Н.С., де «під інтелектуалізацією людського капіталу запропоновано розуміти процес поступового підвищення інтелектуального рівня людського капіталу на основі синтезу інформації, загальних і професійних знань, умінь і навичок окремого індивіда, що відбувається задля забезпечення відповідності сучасним умовам господарювання та отримання соціально-економічного ефекту. Результатом процесу інтелектуалізації праці виступають створення, формування і нагромадження людського та інтелектуального капіталу, які визначають ефективність будь-якої діяльності»,[13].

Питання структури інтелектуального капіталу є дискусійним і мало висвітленим в науковій літературі. Як зазначалось раніше, частіше виділяють людський, структурний та споживчий капітал.

Людський капітал визначається такими аспектами як освіта, кваліфікація, уміння, навички, здібності, моральні цінності, культура праці, ставлення до роботи та до клієнтів.

Інтелектуальний капітал виступає як результат синергітичної взаємодії всіх його складових. І якщо одна із складових відсутня, то в результаті про наявність інтелектуального капіталу вже не йде мова

Попит на знання зростає, оскільки у сучасному світі знання мають надзвичайно високий рейтинг серед інших видів ресурсів. 

З огляду на зростаючу роль освіти, росте усвідомлення, що власний добробут залежить від самих індивідів, від їх прагнення до знань. У той же час, попитом на ринку праці все більше користується високо спеціалізоване знання, яке вимагає тривалого і самовідданого навчання. До того ж, технології швидко змінюються і потребують постійного оновлення знань, перекваліфікації, вміння вчитися самостійно. Через це здобуття освіти стає хоча і вигідною, але дорогою інвестицією. Якщо освіта дійсно якісна, від цього виграють усі – і окремі громадяни, і суспільство в цілому. Отже, якість навчального процесу і доступність освіти залежать від наявності освітніх технологій масового використання та своєчасного оновлення інфраструктур. Фундамент для доступності освіти створюється за рахунок сучасної мережі потужних електронних засобів збереження і передачі інформації. Міжнародний досвід вчить нас, що призначені на освіту суспільні ресурси в першу чергу повинні вкладатися в розвиток інфраструктури.

Функція освіти щодо посилення спроможності до саморозвитку кожного індивіда робить освіту засобом оздоровлення суспільства. Становлення суспільства, що навчається, реалізується через інтеграцію освіти з найбільш важливими сферами діяльності – бізнесом, державним управлінням, громадськими організаціями. Свідченням такої інтеграції є перехід (у бізнесі, в уряді, в освітніх установах) до самонавчання як до інструменту власного розвитку

Якщо ми не хочемо, щоб Україна була успішною країною, ми маємо потурбуватися про стан державної системи освіти. Ми повинні усвідомити, що у новій економіці, в умовах принципового доступу знань і інформації конкуренція стає більш жорстокою. Невдачі на ринках праці і капіталу не мають вибачення. Отже, національна система освіти має давати шанс людині й усьому суспільству бути успішними у сучасному світі, який ставить перед нами все більш складні вимоги.

Освітня політика України буде вважатися успішною, якщо вона зможе реалізувати такі цілі.


  • Забезпечити базовий рівень технологічної грамотності населення, необхідний для підвищення добробуту кожної людини. За рахунок доступності сучасної освіти мешканці українських міст, селяни повинні мати можливість піднятися на рівень європейських стандартів життя.

  • Створити умови для того, щоб громадяни нашої країни з користю для себе вчилися протягом усього життя. Українська система освіти має всі можливості, щоб зайняти гідне місце серед світових лідерів. Рівень доходів після закінчення українських закладів вищої освіти має дорівнювати світовим стандартам

Оновлення змісту освіти у відповідності до викликів економіки знань не означає, що людині не потрібно, як раніше, вчитися писати, читати і рахувати. Це тільки означає, що крім традиційних базових вмінь – таких як письмо, читання, арифметика – для того, щоб продовжувати далі вчитися з користю для себе, потрібні ще додаткові вміння. Без них не можна бути успішним в сучасному, перенасиченому інформацією світі, який швидко і непе редбачувано змінюється.

Конкретні напрямки впровадження та оптимізації інтелектуального забезпечення нашої держави можна конкретизувати відповідним змістом. З одного боку, за рахунок структури вертикальної передачі інформації від покоління до покоління формуються історична пам’ять і національна свідомість, гордість і менталітет народу, базовий (ресурсний) рівень знань — національна освіта, культура, духовність, традиції, громадська думка, виховний ідеал, норми поведінки, ціннісні орієнтації та ін. З іншого боку, за рахунок горизонтальних форм передачі ,на рівні одного покоління чи особи, — інтелектуальний потенціал народу, наука і наукові школи, система інтелектуальних національних центрів, творчі та інноваційні організації. У вертикальному русі знань першорядна роль належить сім’ї, школі, культурі, релігії, традиціям, а в горизонтальному — національній науці, різним формам творчості та підвищенню кваліфікації, фаховій перепідготовці та адаптації до нових умов, соціальній активності людей. Кожен має свою “вертикаль” знань, досвіду, які є стартовою базою для творчості та досягнення певного рівня життєспроможності у суспільстві.


Література:

  1. Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 3. – С. 12-15.

  2. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал – 2002, № 1.-С.16-27.

  3. Врублевський В.К.Інтелектуальний капітал і формування сучасної (модерної) української нації // Науковий вісник Академії муніципального управління.Вип 1.-2005.-С.48-55.

  4. Маркова Н. С. Теоретико-методичні основи формування й розвитку інтелектуального капіталу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Харків.-2005.-20 с

Каталог: documents -> konf zhuk
konf zhuk -> Саморозвиток особистості фахівця як мета та умова креативної та партнерської освіти л. М. Коробка
konf zhuk -> В системі післядипломної освіти
konf zhuk -> Застосування музейно-педагогічних технологій у новому суспільстві знань: проблеми І перспективи о. В. Караманов
konf zhuk -> Соціальні трансформації: інноваційна культура особистості в мінливому світі о. Г. Козлова
konf zhuk -> Запровадження креативного
konf zhuk -> Зміст поняття історична пам’ять на тлі українських реалій в. Артюх
konf zhuk -> Громадсько-активна школа
konf zhuk -> Особливості взаємодії органів державного управління та організацій громадянського суспільства на сучасному етапі
konf zhuk -> Мовленева компетентність як складова комунікативного процесу державних службовців л. М. Артюшкіна


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал