Інформації як об'єкт міждисциплінарного аналізу ливенко В.І. Аспірант відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень



Скачати 395,67 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації14.01.2017
Розмір395,67 Kb.
ТипІнформації
  1   2
ФЕНОМЕН ІНФОРМАЦІЇ ЯК ОБ'ЄКТ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО АНАЛІЗУ
Ливенко В.І.

Аспірант відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень


Науковий керівник – Дубов Д.В., кандидат політичних наук, завідувач відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень
Поняття «інформація» стало символом постіндустріального суспільства. Воно сформувалося як загальнонаукове поняття у результаті розвитку ідей самоорганізації, системних і структурних досліджень, кібернетики, криптології, семіотики, успіхів біологічних наук тощо.

Інформація – могутній засіб, вона всеохоплююча, діє потайки, творить і руйнує повільно. В усі часи інформація виступала інструментом примирення і ворожнечі, розвитку і знищення цілих народів. Інформація, подана певним чином, може викликати емоції, формувати суспільну свідомість і підготувати позитивне або негативне рішення у сфері політичних, громадських, економічних, технічних та інших відношень [24, c. 23].

Як зазначає Д. Глейк: «інформація це те, що приводить у рух наш світ, кров і пальне, життєвий принцип. Вона охоплює науку з гори до низу, трансформуючи кожну гілку знання. Теорія інформації провела спочатку міст від математики до електротехніки, а звідти до комп’ютеризації. Сьогодні навіть біологія стала інформаційною наукою, предмет повідомлень, інструкцій і коду. Гени утримують (encapsulate) інформацію та роблять можливими процедури її зчитування та переписування. Життя розгортається через організацію мереж. Саме тіло є інформаційним процесором. Пам'ять знаходиться не лише у головному мозку але і в кожній клітині. Не дивно, що генетика розквітнула поруч із теорією інформації. ДНК є квінтесенцією інформації молекули, найдосконаліший процесор повідомлень на клітинному рівні - алфавіт і код, 6 мільярдів біт1, щоб сформувати людину. «Що примушує битися серце кожної живої істоти - це не вогонь, не теплий подих, не "іскра життя"» зазначає теоретик еволюції Річард Доукінз. «Це інформація, слова, інструкції...Якщо ви хочете зрозуміти життя, не думайте про резонанс, пульсуючий гель і твань, подумайте про інформаційні технології». Клітини організму це вузли у щільно переплетеній комунікаційній мережі, передачі та отримання, кодування і декодування. Еволюція уособлює безперервний обмін інформацією між організмами та навколишнім середовищем» [3, p. 10].

Зараз є багато визначень поняття «інформація», і жодне з них не є загальноприйнятим; немає навіть чіткого розуміння суті цього явища, хоча потреба у ньому вже назріла. Це природно, оскільки загальновизнані визначення з'являються в науці, коли вона стає класичною і перестає розвиватися [45, c. 16].



Сучасні загальнотеоретичні підходи до поняття «інформація»

Інформацію як термін не можна розглядати лише як технічне, міждисциплінарне і навіть наддисциплінарне поняття. Інформація – фундаментальна філософська категорія.

Інформація може розумітись і як буття, і цей зв'язок, вірогідно, не випадковий. Інформація, та споріднені з нею поняття такі як обчислення, дані, комунікація тощо, відіграють ключову роль у тому як ми прийшли до розуміння, моделювання і трансформації реальності. Цілком природно, що інформація пристосувалася до певних проявів буття.

Оскільки інформація це багатогранне (multifaceted) і поліпараметричне (polyvalent) поняття, питання «що таке інформація?» здається оманливо простим, так само як і «що таке буття?». Тут має місце фундаментальна і складна проблема, захоплива у своїй суті й не менш багатообіцяюча (challenging) ніж «що таке правда?», «що таке доброчесність?», «що таке знання?» або «що таке значення?» [4].

Сучасний італійський філософ Лучіано Флоріді2 активно розвиває концепції інформаційної етики та філософії інформації. На його думку філософія інформації це галузь філософії, що займається: а) критичними дослідженнями концептуальної природи та основними принципами інформації, включаючи її динаміку, використання, і теорію, і б) розробкою та застосуванням інформаційно-теоретичної і обчислювальної методологій щодо філософських проблем [2].

Перша частина поняття стосується філософії інформації як нової галузі. Філософії інформації притаманна чітка, ясна і точна інтерпретація класичного Сократівського питання «ti esti...?» («що таке...?»), а саме: «Що таке інформація?». Це найбільш прозора ознака нової галузі. Звичайно, що разом з іншими галузевими питаннями, це (питання) лише розмежовує сферу досліджень, але не встановлює специфіку проблеми в деталях. В цілому, її (галузі) завдання полягає у розробці інтегрованої сім’ї теорій, що мають аналізувати, оцінювати і пояснювати різноманітні принципи та ідеї інформації, її динаміку і використання. Особливої уваги заслуговують системні питання, що виникають у різних контекстах, та взаємозв'язок з іншими філософськими поняттями, такими як знання, правда, значення, реальність і етичні цінності [1].

Друга частина поняття вказує на те, що філософія інформації є не лише нова галузь, але ще й забезпечує інноваційною методологією. Дослідження концептуальної природи інформації, її динаміки та використання продовжуються з «вдалих плацдармів» репрезентованих насамперед методологією комп'ютерних наук (ICS - information and computation sciences) та інформаційно-комунікаційних технологій (ICT - digital information and communication technologies). Ця перспектива так само стосується й інших філософських тем. Інформаційно-теоретичні та обчислювальні (computational) методи, ідеї, інструменти і способи (techniques) вже розроблені та застосовуються у багатьох філософських сферах.

У другій половині минулого століття відбулися фундаментальні зрушення у метатеоретичній структурі наукового пізнання, сформувалася парадигма3 функціоналізму як альтернатива парадигмі фізикалізму, що панувала в епоху індустріального суспільства. Сутність парадигми функціоналізму визначається тим, що описання і пояснення функціональних відношень логічно незалежне від фізичного описання і пояснення. Отже, перші не можуть бути зредуковані до других. Це було ґрунтовно показано А. Т'юрингом, а серед філософів X. Патнемом. Звідси – принцип ізофункціоналізму систем (обґрунтування можливості відтворення системи з даним набором функцій на різних субстратах) і первинна роль поняття інформації у дослідженні систем, що самоорганізуються, біологічних, психологічних і соціальних явищ, завдання з'ясування специфічного зв'язку інформації з фізичними процесами [17, c. 87].

Таким чином, сформувався новий тип теоретичного знання4, пов'язаний передусім з принципами інформаційної причинності та організації, інформаційного управління і функціонування самоорганізаційних систем, який, не суперечить фізичним поясненням, але розширює горизонти наукових досліджень і створює нові концептуальні можливості вирішення міждисциплінарних проблем. Саме у цьому аспекті головну роль відіграють інформаційні підходи. Їх результативність обумовлена тим, що вони здатні створювати концептуальні мости між фізичними, біологічними, психологічними і соціогуманітарними дослідженнями.

Як зазначає Д.І. Дубровський «першочергове значення мають інформаційні підходи у процесах конвергенції чотирьох мегатехнологій: - нанотехнології, біотехнології, інформаційні технології і когнітивні технології, від розвитку яких, без перебільшення, залежить доля земної цивілізації» [Цит. по 17, c. 87].

Інформаційна революція, починаючи з п'ятдесятих років минулого століття, докорінно і безповоротно змінює світ, у темпі, що захоплює дух, і з безпрецедентними можливостями, роблячи створення, управління і використання інформації, комунікації і обчислення життєво важливими ресурсами [1].

Інформація у контексті кібернетики та управління організаційними системами

Розуміння того, що інформація це самостійна сутність, виникло разом із кібернетикою. Саме у рамках кібернетики було продемонстровано, що інформація має безпосереднє відношення до процесів управління5 і пізнання, що забезпечують такі якості систем6, як стійкість і адаптивність.

Починаючи наш аналіз7 поняття «інформація» у рамках кібернетичної парадигми зазначимо, що спочатку уявлення про інформацію природним чином зв'язувалося з відомостями, повідомленнями. Але вже з середини ХХ століття бурхливий розвиток радіо, телефону, телеграфу, телебачення та інших засобів зв'язку викликав потребу в кількісній характеристиці повідомлень, що передавалися. Відповіддю на цю потребу стала статистична, шеннонівська теорія інформації. У цій теорії був здійснений перехід від "неявного" уявлення про інформацію як про відомості, того чи іншого характеру, до точного поняття «кількості інформації». Це поняття визначалося на імовірнісних засадах [40,с. 178].

Н. Вінер і К. Шеннон показали фундаментальне значення поняття інформації для кібернетики і дали поштовх математичній розробці проблеми. Вплив робіт Шеннона був настільки сильним, що статистичну теорію інформації нерідко називають шеннонівською.

В.І. Корогдін виокремлює наступні три характерні риси робіт Шеннона. По-перше, в них відсутнє визначення поняття «інформація». По-друге, термін «кількість інформації» тут використовується як синонім статистичних характеристик букв, що становлять повідомлення. По-третє, по відношенню до джерела повідомлень тут застосовується слово «ентропія8». Риси ці, несуттєві у контексті математичної теорії зв'язку, здійснили значний вплив на долю теорії інформації.

З усім цим можна було б цілком погодитися, коли б не одна обставина: окремі сигнали або букви, що передаються по каналах зв'язку, самі по собі не несуть тієї інформації, для обміну якої існують системи зв'язку. Інформацію містять лише поєднання сигналів або букв, причому далеко не будь-які, а лише осмислені, наповнені визначеним змістом. Введення єдиної міри кількості інформації, що міститься у повідомленнях, міри, не залежної від їх семантики, нібито блискуче вирішувало задачу порівняння нескінченної кількості можливих повідомлень, що відрізняються за змістом. І у той же час введення такої міри створювало показовість дроблення, квантування інформації, показову можливість оцінювати її кількість як суму елементарних кількостей інформації, пов'язаних з кожною окремою буквою, що її (інформації), містилося у повідомленні [20, c. 25].

В цілому класична кібернетика визначила такі сутнісні ознаки інформації: інформація є змістом особливого роду взаємодії, що відрізняється від матеріальної чи процесу енергетичного обміну, вона може бути кількісно виміряна, сприйняття інформації залежить від попереднього досвіду суб’єкту (приймача) у відношенні до об’єкту, тому інформація про об’єкт у різних ситуаціях буде відрізнятися кількісно і якісно [44].

На наш погляд найвдаліше визначення інформації, у рамках кібернетики, було запропоновано А.А. Дородніциним: «Під інформацією у кібернетиці розуміють будь-яку сукупність сигналів, впливів або відомостей, які деяка система сприймає від навколишнього середовища (вхідна інформація), видає у навколишнє середовище (вихідна інформація) або, в решті решт, зберігає у собі (внутрішня, внутрішньосистемна інформація)» [Цит. по 14, c. 6].

Характерною рисою будь-якої кібернетичної системи (наприклад, підприємства, установи і тощо) є так звана властивість замкнутості відносно інформації. Це означає, що будь-яка інформація, що приймається системою або виходить з неї, контролюється [41, с. 24].

Усім без виключення кібернетичним системам притаманний так званий закон необхідної різноманітності. Цей закон говорить про те, що система (регулятор), що керує, повинна мати необхідну різноманітність (складність, організацію), щоб упоратися із різноманітністю, що поступає до неї. Якщо ж регулятор (система, що керує) виявиться простішим, ніж це випливає із закону необхідної різноманітності, то він просто не працюватиме, не зможе належним чином реагувати на інформацію, що поступає. Якщо ж регулятор виявиться дуже складним, а потоки інформації, що надходять до нього, невеликими, то зайва складність не поліпшить якості регулювання, управління. Із закону необхідної різноманітності випливає існування певних оптимальних співвідношень між внутрішньою різноманітністю кібернетичної системи та інформації, що надходить до неї [41, с. 25].

З позицій теорії управління організаційними системами інформація визначається як «знання, відомості, дані, що отримуються і накопичуються у процесі розвитку науки і практичної діяльності людей, і можуть бути використані у громадському виробництві та управлінні як чинник збільшення обсягів виробництва та підвищення його ефективності» [15, c. 84]. Інформація – є особлива форма існування матерії. Подібно до речовини і енергії, інформацію можна збирати, обробляти, зберігати, змінювати форму її представлення. Проте у неї є і деякі особливості, які полягають перш за все у тому, що вона може виникати і зникати [15, c. 89-90].

Поняття «інформація» може бути представлене як деяка сукупність відомостей (повідомлень), що визначають міру наших знань про ті або інші події, явища, факти і їх взаємозв'язок. Таке визначення підкреслює величезне різноманіття змісту інформації, що проявляється у найрізноманітніших фізичних, економічних і соціальних явищах. Інформація збільшує знання і поглиблює інтелект [15, c. 84].



Атрибутивний і функціональний підходи до трактування інформації

На теренах філософії уже більше півстоліття співіснують два різні підходи, дві різні концепції інформації – атрибутивна і функціональна. Атрибутивна концепція трактує інформацію як властивість усіх матеріальних об’єктів, тобто як атрибут матерії. Функціональна концепція, навпаки, зв’язує інформацію лише з функціонуванням систем, що самоорганізуються. Кожна з цих концепцій відбиває визначений аспект інформації, і тому їх можна розглядати у єдності, в рамках якої атрибутивна концепція наголошує на незалежності інформації як атрибута матеріального об’єкта від процесів її використання, відображаючи тим самим статичний аспект інформації. Функціонування ж кібернетичної системи, з чим зв’язує інформацію функціональна концепція, відбиває за своєю суттю динамічний аспект інформації, що визначає інформацію за допомогою динаміки інформаційних процесів [32; 35, c. 58-59].

Одним з найважливіших філософських положень є загальне визначення поняття «відображення» як відтворення змісту одного об'єкту в іншій формі в іншому об'єкті у процесі їх взаємодії [41, c. 15].

Розмірковуючи про природу інформації А.Д. Урсул писав: «інформація у найзагальнішому вигляді характеризується як істотний зв'язок відображення і різноманітності, або коротше – як відображена різноманітність» і далі «інформація – це лише та різноманітність, яку об'єкт, що відображає, містить про відображення» [41, c. 16].

Інформація хоча і існує в неживій природі, але вона не використовується її системами. Використання інформації – це і є проблема управління, але саме процеси управління відсутні в природних неживих об'єктах (тут є лише зачатки, елементи). Тому інформація у неживій природі не має цінності, змісту, в її об'єктах немає особливих структур для переробки інформації тощо [41, c. 19].

Розмірковуючи про зв'язок інформації з матерією А.Д. Урсул зазначає: «Якщо інформація іманентно пов'язана з відмінністю, то вже на концептуальному рівні можна виявити істотні зв'язки з таким способом існування матерії як рух. Якщо рух – це зміна взагалі, то очевидно, що у процесі зміни матеріального утворення один його стан чимось відрізнятиметься від іншого. Саме у процесі руху як зміни виникає відмінність як відмінність подальшого стану об'єкту від попереднього стану. Поза рухом, зміною, відмінністю про інформацію говорити не має сенсу. Проте зараз з'явилася досить обґрунтована космологічна модель існування матерії без руху, а отже, без різноманіття та інформації. Десять років тому астрофізики і космологи відкрили так звану «темну енергію» з самою великою щільністю енергії і негативним тиском. На «темну енергію», яку частіше називають космічним вакуумом, ніщо не впливає – ані речовинний фрагмент Всесвіту, що займає близько 3% усієї щільності енергії, ані «темна маса» (прихована речовина), що складає, відповідно, майже чверть цього вмісту. Поміж тим, космічний вакуум впливає на усі інші фрагменти Всесвіту, примушуючи його розширюватися, причому з прискоренням.

Оскільки в темній енергії немає різноманітності, то І.М. Гуревич, який серйозно займається цією проблемою, висловив гіпотезу, що там немає і інформації.

Значна частина матерії, що «наповнює» наш Всесвіт, не містить різноманітності або містить її у мінімальній кількості. Але це означає, що, згідно з сучасними уявленнями, там інформація фактично виявляється «зайвою» для тих способів буття матерії, які не «використовують» процес еволюції для свого самозбереження, що особливо характерно для космічного вакууму. При пізнанні темних форм матерії (темної енергії і темної маси) виникають труднощі: адже інформація від них безпосередньо не доходить до суб'єкта пізнання, принаймні, в умовах тієї відносно простої гносеологічної ситуації, яка характерна для вивчення космічних об'єктів речовинного Всесвіту. Це виразно проявляється при дослідженні таких великомасштабних форм темної матерії, як чорні діри (як об'єкт «прихованої речовини»).

З гіпотезою про те, що темна енергія не містить інформації (раз там немає руху, ніякої неоднорідності та різноманітності), можна «примиритися», навіть якщо дотримуватися атрибутивної концепції. Можна також зрозуміти, що еволюція матерії має місце тільки там, де є інформація. Проте усвідомити, що більше двох третин нашого Всесвіту існує (самозберігається) мільярди років без якої-небудь зміни, дуже не просто, оскільки філософія в принципі не допускала існування матерії без руху. Тепер доведеться серйозно замислитися, як розв’язати цей філософсько-космологічний парадокс у науковій картині світу XXI століття» [17, c. 90- 91].

Д.І. Дубровський розмірковуючи про «головний контраргумент функціоналістів» атрибутивній концепції зазначає, що «інформація повинна мати три параметри: синтаксичний, семантичний і прагматичний; але якщо вона властива фізичним процесам самим по собі, то як можна приписувати їм семантичні і прагматичні властивості (тобто зміст, інтенціональність, мету, волю)» [17, c. 86].

Відомий вчений П.К. Анохін у своїй праці [5] присвяченій теорії відображення вказував: «Відображення зовнішнього світу живими організмами стало формуватися і прогресувати на основі тільки одного-єдиного критерію – сприяє воно закріпленню і виживанню живої організації або, навпаки, руйнує цю організацію» [5, c. 7]. Відображення як вирішальна умова зв'язку організму із навколишнім середовищем допускалося і спадково закріплювалося шляхом природного відбору, оскільки сприяло виживанню організму.

Розвиток сигнальної діяльності у вищих тварин, мало своїм джерелом первинне відображення просторово-часової структури світу. Саме часова структура світу, що існувала і до розвитку життя, змусила організм відобразити її у своєрідних морфо-фізіологічних конструкціях, які стали апаратом випереджаючого відображення дійсності. Це випереджаюче відображення вже на ранніх етапах розвитку життя служило основній потребі усього живого – пристосуватися і вижити [5, c. 26].

Уся історія розвитку живої матерії до її самого вищого етапу - мислячої людини - підкорюється одному і тому ж закону: адаптивна поведінка організмів, що зберігає їм життя і що веде їх до прогресу, можлива лише тому, що зовнішній світ через різноманітні параметри свого дняння входить в організм у формі найтонших інформаційних процесів, що дуже точно відображують основні параметри цього об'єктивного зовнішнього світу [5, c. 42].

Тут ми можемо пригадати слова Н. Вінера: «Інформація – це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього». Але щоб не надавати інформації антропоморфний відтінок, що проступає у Н. Вінера, наведемо визначення запропоноване В.І. Корогдіним: «інформацією можна назвати алгоритм побудови системи, що забезпечує відтворення цієї інформації, функціонально пов'язаної із середовищем свого місця розташування» [20, c. 11]. При цьому необхідно наголосити, що забезпечення відтворення інформації – обов'язковий і необхідний атрибут будь-якої інформаційної системи. Адже система, що не відповідає цій вимозі, неминуче «вибуває із гри», а інформація, що кодує її, руйнується і безслідно зникає. Саме зникає, а не переходить у щось інше, – адже як стверджує Н. Вінер у кінці глави «Обчислювальні машини і нервова система» своєї книги про кібернетику «Інформація є інформація, а не матерія і не енергія» [8, c. 166] і закони збереження на неї не розповсюджуються.

Прийом або створення інформації, її зберігання, передачу і використання В.І. Корогдін пропонує називати «елементарними інформаційними актами», а «здійснення усієї сукупності таких актів» – «інформаційним процесом». «Сукупність механізмів», що «забезпечують повне здійснення інформаційного процесу» вчений називає «інформаційною системою». Поза інформаційною системою інформація може зберігатися лише у вигляді записів на тих чи інших фізичних носіях, але не може бути ні прийнятою, ні переданою, ні використаною [20, c. 38].

Зовнішні впливи, що сприймаються живими організмами, можна розділити на два класи: повідомлення, або «носії інформації», джерелами яких можуть виступати лише інші живі організми, і просто впливи, що не містять інформації, джерелами яких можуть бути будь-які об'єкти чи явища. Можна припустити, що різні рецептори живих організмів формувалися спочатку для сприйняття і диференціювання саме таких впливів і лише пізніше, у ході еволюції, деякі з них були додатково адаптовані для прийому або передачі інформації. Таке розрізнення інформаційних і неінформаційних впливів, під які підпадають живі організми, надзвичайно важливе для ясного розуміння того, що саме є інформацією [20, c. 41].

Д.І. Дубровський відзначає, що «при вивченні інформаційних процесів питання про характер і спосіб зв'язку інформації зі своїм носієм часто не ставиться у фокус аналізу, структура кодової залежності залишається в тіні. Поміж тим саме аналіз цього зв'язку дозволяє глибше осмислити специфіку, якісну особливість інформаційного процесу (на відміну від чисто фізичного або хімічного)». Дослідження цього виду зв'язків представляє, на погляд Д.І. Дубровського, «великий епістемологічний і методологічний інтерес для широкого кола наукових дисциплін, що мають своїм предметом інформаційні процеси і структури, ставлять завдання розшифровки коду. Це завдання (з'ясування «змісту», втіленого у деякому фізичному об'єкті), яке раніше було характерне лише для соціогуманітарних дисциплін, для психології, мовознавства, криптології, зараз стає «своїм» і для дисциплін природничо-наукового профілю (розшифровка коду ДНК, генома тварин і людини, мозкових кодів психічних явищ тощо). Це завдання носить герменевтичний характер, вимагає використання не лише категорії знання, але і категорії розуміння, що представляє значний інтерес для сучасної епістемології [17, c. 87].



Інформація і свідомість

Інформація сама по собі нічого не означає. Безглуздо говорити про цінність інформації як про деяку її абсолютну характеристику. Інформація потрібна суб'єктові для забезпечення можливості успіху деяких цілеспрямованих дій. Тому, якщо ми починаємо вивчати діяльність живого організму, прагнучого зберегти і зміцнити свій гомеостазис9 і який формує для цього петлі зворотного зв'язку, без поняття «інформація» обійтися вже не можна - не можна в принципі! Якість інформації оцінюється передусім тим, наскільки знання, отримані про предмет або навколишнє середовище, допомагають в прийнятті рішень. Тільки тоді, коли існує мета, повністю розкривається значення, цінність і зміст інформації. Поняття цінності інформації складне ще і тому, що інформація – це не просто деякий подразник, зовнішній сигнал, що діє на систему, але і внутрішня оцінка цього подразнику (сигналу), обумовлена активністю свідомості [28, c. 166].

Зараз треба відмовитися від техногенної точки зору на нервові процеси, яка починається з декартівських часів, і прийняти, що нервова система – це керуючий пристрій, виконаний біологічними засобами [14, c. 3-4]. Уся психіка в цілому є деяким регулятором життєдіяльності, чиї функції і будова широко вивчаються, при тому що глибинні питання (його) природи і походження мовчазно виносяться за дужки наукових досліджень [37, c. 9].

І.П. Меркулов, розглядаючи питання виникнення феномену свідомості з позицій когнітивно-еволюційного підходу в епістемології, наголошує, що перш за все необхідно враховувати інформаційну природу свідомості.

Свідомість – це емерджентна10, інформаційна властивість когнітивної системи, яка, абсолютно не потребуючи міфічних атрибутів «ідеальності», в принципі не може бути зредукована до свого матеріального субстрату (наприклад нейронним мережам мозку), хоча, природно, залежить від нього. При такому підході до свідомості межа між біологією і фізіологією людини, з одного боку, і його психікою і мисленням - з іншого, не виявляється вже такою принципово непереборною. Психіка і мислення - це емерджентні феномени, що відносяться до інформаційних рівнів функціонування когнітивної системи. Матеріальною основою психічних і ментальних подій є нейрофізіологічні події (наприклад, закодований паттерн, завдяки якому розряджаються окремі групи нейронів), що відбуваються в мозку, виникають в результаті електричної і біохімічної активності нейронів, малих і великих мереж нейронів і їх складної взаємодії. На інформаційному рівні психічні і ментальні події виступають як внутрішні репрезентації когнітивної інформації, як закодовані в перцептивних і символьних (вербальних) кодах сутності. Саме тому ми можемо, наприклад, говорити, що ментальні сутності формуються в результаті витягування і переробки когнітивної інформації людським мозком [26, c. 168].

Свідомість – це емерджентна інформаційна властивість когнітивної системи живих істот, що проявляється передусім у самосвідомості (тобто в усвідомленні власного «Я» і своєї відмінності від інших представників виду, «пізнаванні» себе, розпізнаванні образу «Я», у наявності «Я-образів» тощо), що бере участь у процесах витягування і переробки інформації (знань) про події зовнішнього середовища, внутрішні стани, емоції і тому подібне, і що забезпечує управління вищими когнітивними функціями і діями головним чином на рівні планів, цілей і намірів [26, c. 172-173].

В.І. Степанський, виходячи із загальновизнаної функції психіки як регулятора життєдіяльності і розглядаючи психічні регуляції у контексті саморегуляції, висловлює і доводити гіпотезу «що разом з матеріальними існують інформаційні ідеальні явища, які поширені повсюдно як у неживій, так і в живій природі і разом з останньою проходять природний еволюційний розвиток, вищим ступенем якого є психоінформація - психіка людини» [37, c. 10].

При усій своїй невизначеності поняття інформація завжди відносилося до сфери ідеальних концептів, а не матеріальних явищ, а висловлювання «прийом і передача інформації» не більше, ніж метафора, оскільки реально приймаються і передаються тільки конкретні сигнали (матеріальні тіла або енергетичні дії), які самі по собі, тобто без джерела сигналу і його приймача, ніяких інформаційних властивостей не мають [37, c. 29-30].

Головна специфіка інформаційного процесу полягає у тому, що він здійснюється усередині деякого об'єкту, що відображає щось зовнішнє шляхом зміни власного внутрішнього стану, що відповідає поняттю вплив і результатом чого являється відображення зовнішнього об'єкту, або модель об'єкту, або інформація про об'єкт [37, c. 31].

Будучи ідеальним явищем, інформація не може передаватися, а може тільки виникати як відображення одного об'єкту в іншому у результаті дії першого і зміни другого. Останнє означає, що при будь-якому акті «дія-зміна» відбувається породження інформації, оскільки об'єкт, що змінився, відображає той об'єкт, який викликав цю зміну своєю дією, але при цьому не можна сказати, що одночасно з дією або за допомогою дії була передана інформація про об'єкт. Інформація виникає у той момент, коли відбувається зміна, або зникає, якщо стан об'єкту відновлюється абсолютно повністю, або продовжує існувати до тих пір, поки зберігається новий стан [37, c. 34].

Виступаючи психічним явищем, свідомість у той же час є інформаційним процесом, а зміст свідомості є не що інше, як інтегроване відображення природного середовища, інформаційного середовища, власного організму як природного тіла і як соціального суб'єкта (самосвідомість), а також відображення самого себе (рефлексія). Наявність свідомості дозволяє організму будувати моделі власних дій у тій же системі координат, в якій відображаються дії об'єктів зовнішнього середовища, що створює єдину інформаційну базу сприйняття середовища і адресації дій, а також контролю процесу і результату змін середовища залежно від дій організму [37, c. 50-51].

У свідомому інформаційному процесі присутня інформація у вигляді цінностей, особистісних змістів, самооцінок та інших відображень рефлексій, що традиційно відносяться до самосвідомості особи. Увесь цей рефлексивний зміст свідомості можна об'єднати загальним поняттям «психоінформація», позначивши таким чином зміст інформаційних процесів, що відбуваються у центральній нервовій системі, безпосередньо даних людині у вигляді усвідомлюваних психічних явищ. А оскільки усі ці психічні явища забезпечують довільну самодетермінацію, остільки очевидно, що цю якість має у своїй основі інформаційний процес, що здійснюється з використанням ізольованої інформації [37, c. 58].

З теорією психоінформації В.І. Степанського певним чином корелюють вчення І.М. Сєчєнова, І.П. Павлова, В.М. Бєхтєрєва та інших фізіологів і психофізіологів, що свідчать про наявність у людини психофізичної енергії, яка у сукупності задає роботу мозку, серцю, нервової і рухової системам. Плюс до цього людина має психічну енергію, що виражається у силі слова, думки, мови.

Синтезуючи прояви цих видів енергії, можна на рівні концепту або гіпотези (а може і аксіоми) припустити, що джерелом інформації, її енергетичного поля у людському світі є психофізіологічна енергія людини. Навіть у своєму русі в часі вона утворює інформаційний простір. Субстратом його виступає вже не просто людина, а «інформаційна людина». Тому правомірна теза про існування інформаційної енергії [33, c. 24].



Каталог: pdf -> 2012 -> 1%20K
1%20K -> Практична розробка уроку читання у 2 класі комунального закладу «василівська гімназія
1%20K -> Педагогічні умови застосування міжпредметної інтеграції у підготовці фахівців комерційної діяльності войцехівська І. С., Ільєва О. П
1%20K -> Інноваційний розвиток економіки та вищої освіти в україні к е. н., доцент Горшунова І. В
1%20K -> Формування соціальної компетентності обдарованих дітей у процесі музично-творчої діяльності: теоретико-методичний аспект булгакова Т. М
1%20K -> Психолого-педагогічні умови формування професійно-етичної культури студентів Вищих навчальних закладів
1%20K -> Використання міжпредметних зв’язків у формуванні комунікативних компетенцій студентів внз
1%20K -> Концепція підготовки фахівців з обліку та аудиту в контексті інтеграційних І глобалізаційних процесів к е. н., доцент Кравченко О. В
1%20K -> Інтеграція процесу навчання та виховання, як цілісний творчий підхід у формуванні професійної компетенції майбутніх спеціалістів дрючило О. А., Кордонська А. В
1%20K -> Застосування swot-аналізу в якості інструменту розробки стратегії організації будівельного комплексу к е. н., доц. Жеребйов Я.І


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал