Формування мотивації навчання І розвиток пізнавальних інтересів в учнів 5-х класів



Скачати 51,59 Kb.
Дата конвертації23.12.2016
Розмір51,59 Kb.
ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ І РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ В УЧНІВ 5-Х КЛАСІВ
Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання.

Теорія мотивації витікає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалася на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності і нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя є уміння спонукати, а не примушувати. Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється у тому, що він стимулює учня робити все із власної волі, з бажанням і радістю.

Таким чином, в основі теорії і практики є оптимістична гуманістична концепція, яка грунтується на положенні, що саме спонукаюча, а не підганяюча сила навчання і виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт власного розвитку.
Варто з’ясувати значення понять СТИМУЛУ і МОТИВУ. Стимул – це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності. Мотив – це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Наприклад: батьки, яких потрібно порадувати оцінкою, приємне відчуття власної майстерності або відчуття учнями радості від відкриття нового.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, для інших – проникнення у суспільне життя.мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони, передусім, повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Тільки від майстерності учителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить використання ним таких форм і методів роботи з учнями, які сформують у них сталі позитивні мотиви у здобутті знань, умінь, навичок, викличуть інтелектуальні інтереси. Процес формування мотивів навчання починається з початкових класів. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися із власної волі, з бажанням і радістю.


Однак сьогодні нас хвилює те, як почуваються в школі учні, які нещодавно закінчили початкову школу і перейшли до 5-го класу. Чи є в них інтерес до навчання, чи комфортно їм в своїх класах, чого вони чекають від нас – нових класних керівників та вчителів-предметників? Давайте спробуємо відповісти на ці дуже важливі питання.

А перед цим проаналізуємо, як ми з вами формуємо позитивні мотиви навчальної діяльності в учнів. Вчителі-предметники 5-х класів використовують на своїх уроках такі методи мотивації: СЛОВЕСНІ, НАОЧНІ І ПРАКТИЧНІ, РЕПРОДУКТИВНІ І ПОШУКОВІ, ІНДУКТИВНІ І ДИДУКТИВНІ, а також методи САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ.


Важливу роль у мотивації навчання виконують методи емоційного стимулювання учнів, які у процесі навчання створюють ситуацію емоційно-моральних переживань.

Так на уроках української і зарубіжної літератури, історії, етики учителі так добирають зміст матеріалу, приклади і факти, так їх розкривають, що викликають в учнів почуття співпереживання, гордості, заставляють замислюватися і аналізувати життєві ситуації.

Емоційні уривки з текстів, ілюстрації, емоційна розповідь учителя – це прийоми реалізації створення емоційних переживань у навчанні.

Вчителі математики, природознавства, іноземної мови для формування в учнів навчальних мотивів використовують ситуацію пізнавальної новизни, пізнавальні і логічні ігри, пізнавальні суперечності, проводять невеличкі дискусії. Ці методи не тільки поглиблюють знання учнів з окремих питань, а й викликають нову хвилю інтересу до навчання.

Найпоширенішими методами мотивації навчання, які використовують на уроках вчителі фізичної культури, трудового навчання, музики, образотворчого мистецтва є практичні експерементальні роботи і відповідні їм прийоми: “Роби разом з нами”, “Це ти вмієш”.

Одним найдієвіших методів мотивації навчання є створення на уроці ситуації успіху. Його використовують майже всі вчителі- предметники. Вони добирають для учнів посильні завдання, а під час оцінювання можуть створити належний мікроклімат, коли учень позбувається почуття невпевненості та страху. Свальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимулююче значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, формує у нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом, бо ГУМАНІЗАЦІЯ освіти вимагає, щоб навчання було ВІЛЬНИМ ВІД ТИСКУ НА УЧНІВ, ПСИХОЛОГІЧНОГО ДИСКОМФОРТУ, породженого необ’єктивним оцінюванням.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу – недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності у навчанні. Про ці мотиви слід пам’ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов’язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.
Розв’язання і наступної задачі вимагає від учителя розбудова національної школи. Це активізація пізнавальних інтересів учнів в умовах гуманізації навчально-виховного процесу. Для активізації пізнавальних процесів необхідно вдосконалювати співробітництво “учитель – учень”. Слід з довірою ставитись до дитини і поважати її свободу, неподібність до інших, відходити від стандартів, частіше запрошувати школярів до діалогу. Але все це потрібно робити в межах правил, не забуваючи, що школа – це робота для учнів, а не розвага.
ПЕДАГОГІКА СПІВРОБІТНИЦТВА – це творчий процес як у діяльності вчителя, так і в праці учнів. Без творчої праці, нестандартної думки і нешаблонних форм роботи співробітництво швидко згасне або набуде формального характеру.

Вихідною передумовою педагогіки співробітництва на уроці є встановлення духовного контакту між учителем і класом. Саме звідси починаються майбутні успіхи чи невдачі, зароджується психологія спілкування вчителя та учня.

Опора на природні, суспільні, індивідуальні інтереси і потреби учня у пізнанні на основі спільної діяльності з учителем під час уроку – вічний двигун педагогіки співробітництва.

Обов’язковим компонентом педагогіки співробітництва є демократичне керівництво навчальною діяльністю учнів. Від гуманності і демократичності стилю роботи вчителя значною мірою залежить його авторитет серед учнів. Авторитетному вчителеві немає потреби використовувати владу. Він має вагомішу силу – заслужену довіру і повагу вихованців: користується авторитетом завдяки КОМПЕТЕНТНОСТІ, ГУМАННОСТІ, СПРАВЕДЛИВОСТІ.


І назавершення хочу навести деякї цифри. Анкетування серед вчителів-предметників, які викладають в 5-х класах показало наступне:

  • Під час підготовки до уроку, обираючи методи та прийоми мотивації, враховують специфіку класу - ___________% учителів,

враховують індивідуальні можливості учнів - __________ % учителів,

умови роботи на уроці - _________ %.




  • Створюють такі умови на уроці, коли в учня активно формуються елементи самоконтролю, самоаналізу, самооцінювання - _________ % учителів.




  • У 95 % учителів пріоритетним стилем спілкування з учнями на уроці є демократичний стиль.




  • 75 % вчителів вважають, що більшість їхніх уроків досягли поставленої мети, а 25 % - вважають, що лише частково досягли мети.




  • Переважаючим характером навчальної діяльності вчителів-предметників 5-х класів є: репродуктивний – у 8 % учителів, конструктивний – у 50 %, творчий – у 42 % учителів.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал