Економіку, розвиток, культуру, його людей, пам'ятники мистецтва І культури



Сторінка1/7
Дата конвертації16.12.2016
Розмір4,7 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
Куріенко І. І. «Місто Вознесенськ»: Повість у газеті з продовженням (до 200 річчя з дня народження міста Вознесенська). – Радянська правда. – 1990. - №72-94

ПРО ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ МІСТА, ЙОГО ЕКОНОМІКУ, РОЗВИТОК, КУЛЬТУРУ, ЙОГО ЛЮДЕЙ, ПАМ'ЯТНИКИ МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ.
10 травня 1995 року виповнюється 200 років з дня народження міста Вознесенська.

У зв'язку з підготовкою, до святкування пам'яткої дати в житті нашого міста опубліковано багато ста­тей і нарисів у обласній газеті «Південна правда» і міськрайонній газеті "Радянська правда", а також в інших виданнях.

Про історію міста, його бойові і трудові традиції дуже добре написав у своєму нарисі "Вознесенськ" письменник Б.Й. Слободянюк, колишній редактор газети "Радянська правда"

Заслуговує на увагу дипломна робота вчителя Новогригорівської середньої школи О.Є.Калини. Він понад 30 років удосконалював дипломну роботу , побував у багатьох бібліотеках і музеях України і Молдавії, збирав по крупицях матеріали, пов’язані з історією нашої області і зокрема міста Вознесенська.

Особливо повно в цій роботі висвітлені періоди давньої історії нашого краю, становлення міста, участь вознесенців і Вітчизняній війні 1812 року тощо. З роботи О.Є.Калини визнаємо імена призабутих революціонерів Іршенка, Орленка, Савескула, Гордієнка, Іпатова, Чекова, Капсиза, Котельмаха, Гусинського і багатьох інших. В роки Вітчизняної війни 1812 року активну участь у визволенні Росії від французів брали полки під керівництвом Скаржинського – засновника села Трикрати, урочища Лабіринт.

Тому я в своєму творі не ставлю за завдання чимось принизити те, що написали Б.Й. Слободянюк і О.Є.Калина, навпаки, перш, ніж прочитати написане мною, раджу познайомитися з творами, про які йде мова.

***

Дуже шкода, що взявся описувати про рідне місто так пізно. Зараз багато, що в пам’яті не збереглося, та й тих, хто міг би розповісти про минуле, вже немає в світі. Старожили міста багато розповідали мені про Вознесенськ, ці розповіді лягли в основу повісті.



В своїй роботі я використав лише три першоджерела – «Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга» під редакцією Семенова - Тяньшанського, 1910 р. видання, С-П том 14, а також історичну довідку автора проекту реконструкції парку імені Островського І.В. Гусельникової і роботу В.І.Леніна «Розвиток капіталізму в Росії».

При написанні повісті я також користувався розповідями знайомих мешканців міста, які жили ще до революції і брали участь у громадянській війні: Семена Кап сиза, Гусинського – колишнього машиніста бронепоїзда, Якова Дудника – учасника громадянської війни.

Особливо багато розповіла мені колишня вчителька історії в школах № 10 і № 1 Олександра Захарівна Волошина, яка прожила в нашому будинку. Дуже багато розповіла про минуле нашого міста моя мама, яка народилась в місті, працювала наймичкою. Вона прожила 86 років у нашому місті.
Та й сам я народився у Вознесенську, бачив його після громадянської війни, руїни, які відбудовувалися до 30-х років.

Бачив місто і після Великої Вітчизняної війни і навіть самому доводилося брати активну участь у відбудові житлового фонду, будівництві доріг, освітленні, озелененні і благоустрої міста.

Час летить так швидко, що й оглянутися не встигаєш, а здається зовсім недавно, в 1957 році в місті вступив у експлуатацію перший житловий будинок № 13 по вул. Леніна. А пройшло вже 33 роки.

Це був перший новий житловий багатоповерховий будинок, споруджений у повоєнні роки. Згодом були зведені будинки по вул. Кірова,33, Короленка 4, 6, 8. Це було в 1958 – 1960 роках. Я тоді був першим начальником житлово-експлуатаційної контори (до цього були керуючі будинками), той час я займався заселенням цих будинків.

В 1964 – 68 рр. були ліквідовані всі розвалини по вул. Леніна від провулку Радянського до СШ № 10 і на їх місці були споруджені нові житлові будинки з усіма вигодами. Працюючи завідуючим міським комунальним господарством понад 13 років, я займався питанням благоустрою міста.

Міськкомунгосп у моїй особі виступав замовником на реконструкцію центральної площі міста, в установці нового пам'ятника В. І. Леніну. Все, що є пер­шим у місті — асфальтування доріг, тротуарів, уста­новка люмінесцентних світильників і освітлення ву­лиць Леніна. Рози Люксембург, Жовтневої револю­ції. Кібрика, парків імені Островського і Першого травня тощо проводилося з моєю участю.

Будучи до цього начальником ЖЕКу (понад 4 роки) багато займався питанням капітального і. по­точного ремонту житла.

Не було жодного будинку — малого чи великого - де б я не побував і не поспілкувався з його меш­канцями. Тому мене й зараз знають багато, і ставля­ться на мене, сподіваюсь, із повагою.

Але я цікавився не тільки ремонтом (це була ос­новна робота), але й історією будинків, хто в них проживав у минулому. Тому з розповідей мешканців у мене багато що залишилось в пам'яті, що я й ви­користав в цьому нарисі про рідне місто.

Можливо розповідь моя не буде послідовною, як цього хотілось би, але гадаю читачі вибачать мені — адже я не професійний літератор і за перо взяв­ся лише тому, щоб розповісти яро минуле нашого міста.

Розповісти про наше місто, не обмовившись про історію його виникнення, було б невірно. Історичну довідку я трохи розширю, аніж про це написано в творах Б. Й. Слободянюка і О. Є. Калини.

Отже, спочатку трохи історії про заснування міста Вознесенська.

Про далеке минуле нашого краю добре розпо­вів у своєму творі О. Є. Калина. Я розпочну з того, що в XV столітті, на місті існуючого зараз міс­та стояла турецька фортеця, розрушена литовськими завойовниками. На початку XVIII століття литовські укріплення були взяті запорізькими козаками, які на цьому місті заснували головний пост на кордоні Запорізької Січі, який одержав назву Соколи.

В цій слободі перебувала канцелярія Бузького ко­зацького полку, заснованого в 1765 році. В 1789 році генерал-губернатор Новоросії князь Григорій Олександрович Потьомкін звертається до Катери­ни II з проханням про будівництво нового міста там де Південний Буг зливається з річкою Мертвовод.

Місце будівництва міста було обрано вдало.

Якщо поглянути на географічну карту, то видно, що місто стоїть на перехресті доріг на Одесу, Кри­вий Ріг, Київ, Миколаїв. Це видно й по нинішньому дню, коли через наше місто проходять десятки ти­сяч автомашин з різних міст України, що аж ніяк не радує вознесенців, адже з кожним роком зростає загазованість міста, а це негативно впливає на на­ше здоров'я.

В цьому ж році Катерина II підписала Указ про дозвіл на будівництво міста і повеліла назвати це місто Вознесенським на честь релігійного свята Вознесіння, а річку Мертвовод перейменувати в річ­ку Вознесенську.

Смерть Потьомкіна завадила початку будівництва міста.

І тільки 27 Січня 1795 року вийшов новий царсь­кий указ про заснування Вознесенського намісницт­ва, до складу якого входили міста Очаків, Мико­лаїв, Берислав, Одеса, Овідіололь, Дубосари, Григорополь і інші.

10 травня 1795 року відбулося урочисте відкриття міста Вознесенська, про що указом цариці було ого­лошено на всю імперію 13 червня 1795 року.

З цього часу розпочинається будівництво міста Вознесенська.

За задумом графа Зубова передбачалося перетворити місто Вознесенськ в новий головний адміністративний центр Півдня України замість Катеринослава.

Складанням проекту будівництва міста керував французький інженер Франц-де-Волан.

План намісницького міста Вознесенська, проектований за велінням одержаним березня 1-го дня 1795 року(див. Київ НІІТІ, методфонд №3559) з особистим підписом інженера-полковника Франца-де-Волана. був складений з великим розмахом.

В цьому місті було передбачено влаштування всього, що необхідно для крупного міста.

Франц-де-Волан брав особисту участь в роботі по топознімці місцевості, відведеної під будівництво, в розробці планування міста-столиці з влаштуванням гідротехнічних споруд.

Він проектував окремі архітектурні елементи (див. Топографічний план місцеположення, призначено­го під намісницьке місто Вознесенськ з близько лежачими передмістями на 25 верст. (ЦГ ВИА СССР, ВУА, 921828).

На будівництво міста було виділено 3 мільйони карбованців. На ті часи це була величезна сума ко­штів.

Яким передбачалося збудувати нове місто Возне­сенськ, описує тодішній мандрівник Шмідт в своїй роботі «Матеріали для географії і статистики Росії»,1863 р.

Ось що він писав: «Місто це повинно було займати вєсь простір між ріками Південний Буг і Мертвоводом і простягалося до території нинішнього Мар'їного гаю.

"Зовнішній бік міста цими ріками, звернений в на­прямку Олександрівки і повинен був мати 6 верст довжини. Все місто розміщувалося на просторі до 20 квадратних верст.

Ріки Південний Буг і Мертвовод передбачалося взяти у високі набережні у вигляді полтин з шлюзами. Подібні ж плотини повинні були обрамляти береги каналів для того, щоб судна мали змогу заходити в саме місто. Канали ці, шлюзами, що запиралися., ви­ходили у величезний штучний басейн, призначений для стоянки суден в самому центрі міста».

Очевидно, що цей басейн повинен був знаходитися приблизно на тому самому місці, де тепер двірцеві споруди. Коло цього басейну повинен бути фонтан з водопроводом. Якби вдалося здійснити цю складну інженерну споруду, то воно б внесло оригінальність в зовнішній вигляд міста.

У південній частині міста, на просторі між канала­ми, планувалося розвести сади. Вони планувалися дуже ретельно. Зроблені плани доріжок, малюнки павільйонів, бесідок. Навіть передбачалося будівни­цтво павільйонів для обігрівання взимку візників і кучерів. Передбачалося будівництво міських воріт.

Що стосується міських будівель, то вони повинні були розміщені по скатах степів. Планувалося будів­ництво приміщень для генерал-губернатора з їх управліннями, будівництвом різноманітних благочинних закладів. Все будівництво передбачалося в таких розмірах, як ні для жодного з існуючих тоді міст. Крім названих об'єктів, передбачалося спорудження будинків для віце-губернаторів, економії, прокура­тури, приміщення громадського призначення, го­ловної аптеки, госпіталю, поштамту, ринків, гостин­ний двір, магазин, міський магістрат, церков — росій­ської, православної, грецької і католицької.

Задумане будівництво грецької і католицької цер­ков указувало, на те, що уряд сподівався на залучен­ня сюди, іноземців вигідною торгівлею.

Планувалося спорудити будинки для дворян, куп­ців, міщан, майстрових, мануфактурників, садівників, бідних людей.

Всі креслення, що збереглися, малюнки, пояснен­ня свідчать про велику працю, вкладену інженером-полковником Францом-де-Воланом у проектування і будівництво міста Вознесенська, що нічого не було забуто, щоб надати йому вигляд сучасного європей­ського міста.

Як уже відзначалося, будівництво міста було розпочато в 1795 році. Але продовжувалося воно не­довго. Після смерті Катерини Другої новим царем Павлом через півтора року Вознесенське намісництво було ліквідоване і Вознесенськ став заштатним міс­том Ольвіопільського повіту.

Таким чином, мета створити із Вознесенська столи­цю Новоросії не здійснилася.

В 1817 році царський уряд прийняв рішення про ліквідацію Бузького козачого війська і переведення його ї на військове поселення. Це рішення викликало крупне повстання козаків, яке продовжувалося три місяці. Керівниками повстання були Т, Бабиченко і К. Гетьманенко.

Царський уряд жорстоко розправився з повстанцями. 93 чоловіки було суворо покарано і багато з них були відправлені на службу солдатами у віддалені міста Росії. Подавленням повстання керував направ­лений для цієї мети командир уланської дивізії граф Вітт.

Після подавлення повстання Вознесенськ стає од­ним із центрів Новоросійського краю.

Після цього місто вдруге й досить швидко забу­довується. У цей час споруджуються казарми, вій­ськові склади, манеж, дивізійний госпіталь, зводять­ся житлові будинки. Звичайно, про проекти Франца-де-Волана забули.

На плані 1818 року, крім перелічених споруд, є па­лац «його імператорської величності». Поява цьо­го палацу пов'язана із відвіданням Вознесенська Ім­ператором Олександром І.

У період Великої Вітчизняної війни цей будинок був розрушений.

Особливий розвиток і благоустрій місто одержа­ло в період підготовки і проведення всеросійських військових маневрів, які відбулися в 1837 році з 24 серпня (ст. стилю) по жовтень місяць.

Про ці маневри розповім згодом. Тепер я пере­йду до розповіді про пам'ятні місця Вознесенська, і про зміни, яких вони зазвали від їх створення до цього часу. Розповім про побут і культуру грома­дян міста і Інші історичні, події нашого міста.

Все, про що буде написане; — це не моя вигад­ка, а просто те, про що розповідали мені, що я сам бачив і знав. Хочеться, щоб нове покоління меш­канців нашого міста знало й примножувало всі ті добрі традиції, які були свого часу.

Парк Імені Островського

Всі тепер знають, що так називається зараз парк, вхід до якого з боку вулиці Кібрика.

Однак раніше він був зовсім інакшим.

До революції цей парк називався «казенним пар­ком». Чому казенним? Тому, що створили його військові поселенці, поселення яких розташовувалися у Вознесенську.

В кінці XVIII і початку XIX століття по всій Ро­сії, в тому числі й на Україні, було захоплення створенням високохудожніх і архітектурних парків. На початку XIX століття було вирішено спорудити такий парк і в нашому місті. Цього часу будуються парки в с. Софіївка, Трикрати тощо.

Територія парку тоді розкинулася на площі 16 гектарів (зараз-6 гектарів). Кордони парку проходили: вул. Леніна (тоді Миколаївська) від вул. Кібрика - до вул. Шмідта (тоді Офіцерської), вул. Фрунзе, провулок Комінтерну і вул. Шевченка, включаючи території хлібозаводу і дитсадка м'ясо­комбінату.

Парк був розділений на дві частини: верхній парк і нижній парк. У верхньому парку були розбиті майданчики для ігор у теніс, волейбол, городки. Ця частина парку знаходилася на території нинішньо­го мікрорайону №1.

Нижня частина парку знаходилася в районі школи-інтернату і вздовж вул. Кібрика, там, де зараз атракціони.

Центральний вхід до парку був з боку вул. Лені­на, де зараз ворота школи-інтернату.

У нижній частині парку були створені зони від­починку. Тут були влаштовані багато чисельні ба­сейни з фонтанами, в центрі яких були встановлені мармурові фігури, подібні до тих, що є в Літньому саду в м. Ленінграді. Не виключено, що десь в ра­йони загорожі, що виходить на вул. Леніна, знайду­ться останки мармурових скульптур, а також заси­паних фонтанів.

У перші роки радянської влади тут, в нижньо­му парку, ще залишилися фонтани і ми влітку купалися в них. В цьому місці щоліта (1926 — 1928 рр.) влаштовувався дитячий оздоровлю вальний майданчик, і ми, школярі, мали чудову можли­вість відпочити тут.

Якщо йти з вул. Леніна по колишній Централь­ній алеї парку, прямо в центрі знаходився фонтан, з якого бив струмінь питної води вгору до двох метрів. Праворуч, між фонтаном і бесідкою (зараз там будова школи-інтернату), знаходився великий грот з східцями вниз. І там, внизу, з двох боків улітку й взимку текла питна вода. Влітку вона була прохолодною і багато хто сходив униз, щоб вга­мувати спрагу джерельною водою.

Майже поряд з бесідкою (ротондою), біля гроту, стояла ваза, виготовлена з граніту. Довгий час вважалося, що її знищили. Виявляється, вона зберег­лася і знаходиться в дворі школи-інтернату. Оскі­льки, зараз парк відбудовується, то, очевидно, її місце в парку.

Розбивка парку була радіальною, тобто, навколо бесідки йшли доріжки і вони пересікалися доріжками, які йшли вниз від бесідки. Обабіч цих алей було висаджено багато троянд.

Нинішньому поколінню від тієї краси залишає­ться лише дереза та бур'яни, а від скульптур сміття, яким засипано басейни. А жаль.

ЩЕ ХОТІЛОСЬ би розповісти про одне нікому поки не зрозуміле явище, у Вознесенську до 1930 х років не було електрики, водонапірних на­сосів і іншої техніки. Не зрозуміло, завдяки чого ще в минулому столітті, тут могли потужними струмками бити фонтани, текти вода в гротах тощо.

Видно, що при проектуванні парку наші предки знали залягання підгрунтових вод, ці знання не були передані поколінню. Воно й зрозуміло: перша світова війна, громадянська розруха. Не до парків було. А потім усе забулося. .

В 1970 році наш комбінат комунальних підпри­ємств одержав новий екскаватор. Ми вирішили ви­пробувати його в роботі.

До цього ліворуч біля входу в парк Островського з-під землі під впливом ливня з'явилася труба, із якої сочилася вода. Я, інженер комбінату В. В.Войтенко і екскаваторник А.А. Чебанов вирішили про­йти екскаватором вгору через кожні 30 – 40 метрів траншеї в пошуках труби. І ось ця труба привела нас майже до ротонди.

На глибині трьох метрів ми виявили такий водоворот води, що якби її використати, то можна бу­ло б не тільки фонтани влаштувати, а й забезпечи­ти водою всю нижню частину міста.

А ось цікава деталь. В загорожі школи-інтернату по вул. Леніна вмуроване напіварку. Кажуть, що це зроблено для прикраси. А в дійсності в цій напіварці була вмонтована труба з наконечником у вигляді левової пащі, з якої і вдень, і вночі лилася дуже смачна вода, якою користувалися мешканці прилеглих вулиць.

Про це все доповідалося керівниками міста, та для освоєння цього джерела не вистачило коштів.

Маю надію, що в майбутньому до цього дійдуть в людей руки, знайдуться і кошти.

Особливий розвиток одержав парк у період підготовки і проведення Всеросійських манев­рів, які відбулися в нашому місті в 1837 році, в присутності царя Миколи І і його свити. До підготовки і до зустрічі великих гостей у пар­ку були споруджені царський палац по нинішній вулиці Кібрика, будинок офіцерів (вул. Леніна, ріг вул. Кірова), міський театр, який знаходився непо­далік ротонди. Театр, мав кілька ярусів лож. про що свідчить афіша, яка збереглася, де вказані ціни на 1-ий,-2-ий і 3-ій яруси. В театрі в присутності царя виступав знаменитий актор Щепкін.

В 1919 році під час куркульського повстання цей театр, а також фонтани й інші споруди були зни­щені. Стіни театру, залишалися десь до 1926—1928 рр. Вони являли собою: перший поверх був із кругли­ми вікнами, другий і третій — з прямокутними! На південній частині споруди була збудована чотири­кутна башта, де була встановлена телескопічна ви­шка, і громадяни міста за визначену плату спосте­рігали нічне небо. Ці стіни я бачив особисто. При­близно в 1927-1928 рр. коли територія парку і всі споруди, які збереглися, були передані військо­вій частині, ці стіни були розібрані.

У 1983 році, коли в парку рили траншею під електрокабель, мною був виявлений фундамент театру.

До Великої Жовтневої революції, а точніше до першої світової війни, Вознесенськ був одним, із провінційних міст, куди після Одеси обов'язково приїжджали на гастролі видатні майстри мистецтв, у тому числі й із-за кордону. Один із приїжджих, побувавши тут, назвав наше місто райським місцем. Дійсно, парк, театр і інші визначні місця були гар­ними і впорядкованими, місто було чистим, в ошат­ній зелені. З розповідей старожилів відомо, що лю­ди в місті були ввічливі, любили чистоту і порядок.

Дехто із старожилів і люди, які народилися після революції, вважають, що міським теат­ром була споруда нинішнього міського Будинку культури. Але, якщо навіть поглянути на висоту споруди Будинку культури, то можна зробити висновок, що його висота не відповідає такій, щоб спо­рудити 3 – 5 ярусів. Для того, щоб зайти в ложі ярусів, необхідні коридори, сходові кліті. Розмір зали Будинку культури не відповідає таким вимо­гам.

Чому ж деякі громадяни вважають міським театром будівлю існуючого Будинку культури?

Це пояснити можна дуже просто. В парк пускали тільки багату частину населення. Бідним людям було не до парку і театру. Тим більше, що за сло­вами очевидців біля входу в парк висіла табличка: «солдатам, злидарям і собакам вхід заборонено».

Що ж стосується споруди нинішнього Будинку культури, то його історія така: територія, де зараз знаходиться сквер будівельників, площа імені Ле­ніна, сквер Будинку культури — це все був ярмарочний майдан. Сюди у весняно-літній період при­їжджали сотні підвід з сільськогосподарськими продуктами.

Не завжди протягом дня селяни могли продати свої продукти (зерно, овочі, баштані і інші сіль­ськогосподарські продукти). І ось для зберігання їх на початку XX століття був споруджений, як то­ді його називати — амбар. Це була свого роду камера схову. Люди після закінчення торгівлі на ярмарку, не реалізувавши свої товари, здавали на зберігання за визначену плату.

Приблизно в 1927 - 1928 рр. це приміщення було переобладнане під міський театр. В театрі, який називали іменем Ворошилова. крім зали і балкону нічого не було. Не було приміщень для роботи гуртків самодіяльності і навіть гримерної для акторів, які прибули на гастролі.

Таким чином версія, що в приміщенні існуючої споруди виступали видатні корифеї мистецтва, невірна.

Меморіальна дошка, встановлена біля входу у Будинок культури, символічна. Дійсно ж вони, як я уже писав, виступали в міському театрі, який існував у нинішньому парку Островського (казенному парку).

Продовжую розповідь про територію парку імені Островського. Ще до початку Великої Вітчизняної війни біля входу в парк з боку вул. Кібрика (8-го Березня) знаходився царський палац, споруджений для царя Миколи 1 і його свити в період маневрів, а на розі вул. Леніна і Кібрика знаходився палац, в якому до цього перебував цар Олександр 1-ий.

Першу споруду в період Великої Вітчизняної війни було знищено німецько-фашистськими загарб­никами. Інша будова збереглася до цього часу. Історія цієї будови сумна. Його двічі розрушували і двічі відбудовували. До революції в цьому будинку знаходився дім офіцерів царської армії. В ньому влаштовувалися бали, банкети, гуляння офіцерів і їх сімей. Нижчі чини туди не допускалися. Моя мама в цьому бу­динку офіцерів працювала покоївкою. Вона багато розповідала про негідну поведінку царських офіце­рів, хоча, безумовно, були серед них і порядні люди.

В 1919 році під час куркульського повстання ця будова була розрушена і до 1928 року стояли лише стіни. В 1928 році вона була відбудована і там розміщався Будинок Червоної Армії.

Слід відзначити, що, за розповідями учасників громадянської війни, в цьому будинку розміщався військовій .госпіталь і в ньому на лікуванні після тяжкого поранення перебував майбутній письмен­ник Микола Островський..

Друге розрушення будови відбулося в період Великої Вітчизняної! війни, і тільки в 1950 році, воно було відбудоване, зараз там гуртожиток школи-інтернату

Треба відзначити, що споруда відбудовувалася в період, коли не вистачало будівельних матеріалів, і це робилося господарським способом. Тому якість перекрить, особливо першого поверху, недостатня. Вважаю, що необхідно терміново провести капітальний ремонт будови, зберегти її як історичний пам’ятник. Крім цього, враховуючи те, що будова знаходиться в гарному місці, має двір, бажано бу­ло б використовувати його для інших цілей, можна було б для роботи серед молоді міста.

В парку з боку вул. Кібрика знаходилася церква для військовослужбовців і їдальня. Ці споруди бу­ли знищені в період Великої Вітчизняної війни.

З церквою зв'язаний такий факт. У 1919 році революціонерів перед розстрілом примушували молитися, потім трупи їх були поховані тут же в парку. Серед них був батько комуніста К. П'яткової.

Ще до 1926 – 1929 рр. кущі, алеї, розрушені басейни існували. Могила патріотів, які загинули за нашу Батьківщину, існувала до 1964 року. За нею доглядали вознесенці. Я особисто бачив цю могилу як до війни, так і пізніше.

З 1963 — 1964 рр. територія парку була переда­на міськвиконкому і в цей період було проведено перепланування її для посадки нового парку, який назвали іменем Островського.

Територія нинішнього парку настільки була перепланована, що не залишилося й сліду від колишнього гроту, братської могили, а також мо­гили, де були поховані Юхим Синяков і його дру­жина Ганна Шварцман. Місця захоронення борців за Радянську владу не були враховані. Вийшло так, що зараз центральна алея в парку Островсь­кого проходить якраз через братську могилу, і го­ловне, що ніхто не бажає прислухатися до людей, які знали, і знають місце її розташування, в тому числі й мене.

Неодноразово призначалися комісії за клопотанням дочки П'яткова — Євдокії, яка, на мою думку вірно показувала місце захоронення. Але комісія райкому Партії, яка розгляділа це питання, поста­вилася до заяви Євдокії П'яткової і моїх спогадів поверхово. Маю надію на те, що правда переможе, і буде відновлена братська могила й споруджено пам'ятник Юхиму Синякову.

В перші роки Радянської влади в парку ще, як я уже описував, залишалися недоторканими алеї, багато дерев різноманітних городяни у вихідні і святкові дні відпочивали. З боку ротонди відкривався гарний вид на місто. З бесідки можна було бачити рух поїздів з боку Яструбинового й аж до станції Вознесенськ. Зараз місто наскільки, розбудоване засаджене деревами, що залізнична колія проглядається лише місцями.

Тут, у парку, відбувалися народні гуляння, мітинги, ігри, а в бесідці грав духовий оркестр. Парк не освітлювався, але люди перебували в ньому допізна і не було випадків хуліганства, як зараз тра­пляється. Люди не боялися відпочивати в парку, їм ніщо не загрожувало.

Парк перестав працювати наприкінці двадцятих років, коли він знову був переданий військовим. Територія була перетворена в полігон, споруджені відкриті навіси для автомашин і тракторів, пральня, гауптвахта. В 60-х роках територія була пере­дана міськвиконкому. Розпочалося відродження парку. Територія парку була значно врізаною. За­мість 16 гектарів стало 6 гектарів, тому що частина парку відійшла під будівництво хлібозаводу, дитсадків, швейної фабрики, м'ясокомбінату, значна частина відійшла під будівництво мікрорайону № 1.

Роботи по відновленню парку продовжують вестись. Проведено реконструкцію ротонду впорядковано територію навколо неї.

Встановлені атракціони, дитяча ігрова площадка. В парку влаштоване електроосвітлення. У вихідні й святкові дні проводяться культурно-масові заходи. Та ще багато треба зробити щоб, парк іме­ні Островського став справжнім місцем відпочинку. Так, в парну немає павільйонів для гри в шахи, більярд. Немає жодного фонтана чи водного басейну. Немає приміщень для зберігання інвентаря і прокату. Відсутні атракціони для підлітків і дорослих.

Я вже згадував, що необхідно вирішувати питан­ня передачі приміщення колишнього царського палацу (на розі вул. Кібрика—Леніна) для влаштуван­ня міського клубу для молоді. Варто було б, на мій погляд, вивільнити колишній парк і приміщення школи-інтернату і поселити в них мешканців бу­динку престарілих, а школу-інтернат перевести на місце будинку престарілих. Загорожі, що відділя­ють парк від школи-інтернату прибрати і централь­ний вхід у парк встановити з боку вул. Леніна.
ПРО ТЕРИТОРІЮ МІСТА, РОЗТАШОВАНУ МІЖ ВУЛИЦЯМИ ІМЕНІ ЛЕНІНА, КІБРИКА, СИНЯКОВА І КІРОВА
До проведення Всеросійських військових маневрів, ця територія не була забудована. В описаному мною вище розповідалося, що маневри проходили в 1837 році, і в них узяло участь 60 тисяч чоловік. Майданом для проведення маневрів і парадів військ якраз і служила ця територія.

ЦІ маневри, а згодом огляд військ, повинні були продемонструвати силу і могутність Російської ім­перії. Цар Микола І і його прибічники залишилися із задоволеними цими заходами.

До приїзду царя при в'їзді в місто були споруджені тріумфальні ворота. Правда, вони не були до­будовані таму, що не було з'єднання їх перекрит­тям, встановлення скульптур. Та все ж два стовпи, як назвали їх у народі, були вражаючі, і не менші ніж в Москві на Кутузовському проспекті. В 1965 році їх знесли, тому, що між ними не, проходив транспорт. А ось зробити об'їзд коло них зліва і справа не вистачило розуму деяким керівникам міста і району. Ці стовпи прикрашали місто, придавали йому історичний вигляд, у Москві і Києві відновлювалися розрушені тріумфальні ворота, а в нас — навпаки. Адже ламати легше, ніж будувати.

Після закінчення маневрів на цій території; від­булися такі зміни. На території, де зараз стадіон, будуються казарми і конюшні. Потім будується споруда міської управи (думи). В цьому будинку, зараз знаходиться АПО.

В роки Великої Вітчизняної війни конюшні і ка­зарми були розрушені.

Територія, де зараз знаходиться парк імені 1-го Травня і стадіон, в 1920—1950 рр. була централь­ною площею міста. В ті часи на цій території не було, жодного дерева.

В 1924 році в центр цієї площі був встановле­ний пам'ятник «жертвам революції», який існує і понині, його спорудили військові, і ми, хлопчаки, бігали дивитися, як його будують.

Пам'ятник, був установлений в центрі площі й ділив її на дві частини.

На північ від пам'ятника розташувався стадіон, це ж місце служило для проведення демонстрацій, мітингів. До 1984 року мітинги і демонстрації про­водилися якраз тут.

Трибуною для виступаючих служив сам пам'ят­ник. На п'єдесталі збиралися керівники міста, кра­щі трудівники; підприємств і організаційна також представники військових частин і звідси проголо­шували свої промови.

На південній території від пам'ятника знаходи­лася площа, яку військова частина займала під іпо­дром, де щодня відбувалися військові тренування у верховій їзді, в подоланні перешкод. Це було пре­красне видовище, тим більше, що було безкоштов­ним.

У 1924-1925 рр. були посаджені дерева і кущ, в сквері, який згодом назвали сквером Будівельни­ків. Чому саме будівельників? Тому, що в цьому місці, де зараз підстанція, існувало приміщення, в якому знаходилася профспілка будівельників, яка займалася їх .працевлаштуванням. Серед активних членів цієї профспілки були Леонід Компанієць, столяр Григорій Латьєв і інші.

В сквері була споруджена естрада і кінобудка демонструвалися кінофільми, виступали професійні актори і самодіяльність. Оскільки казенний парк вже дещо втратив своє значення, то цей невеликий сквер був у ті роки центром відпочинку городян і моїй пам'яті збереглися моменти роботи цього культурного центру. Я пам'ятаю, як демонструвалися кінофільми «Мати», «Броненосець Потьомкін». Майже всі мешканці міста переглянули ці фільми.

Мої батько й мама брали мене з собою на перегляд кінофільмів. Я тоді змісту їх не дуже розумів, але радів від того, що бачив на екрані кораблі, людей з прапорами, коротше все те, що цікавить дітей.

В 1929—1930 рр. на території переобладнаного амбара, де зараз Будинок культури, створюється новий сквер, який було названо, як і театр імені Ворошилова. Він дещо більший, ніж сквер Будівельників. Сквер був огороджений парканом, знесли, в 1965--1970 рр.

Коли я був школярем, разам із своїми друзями брав участь у посадці дерев, кущів і квітів, у наведенні порядку в цьому сквері.

В 70-і роки цей сквер стає основним місцем відпочинку трудящих. Вхід у сквер був платним тому, що театр і сквер були на госпрозрахунку. Зате у вихідні і святкові дні в ньому проводилися різноманітні культурно-масові заходи.

Тут влаштовувалися різноманітні розважальні заходи, атракціони, феєрверки, грали духовий і джазовий оркестри, виступали самодіяльні колективи, а також запрошені професійні актори. Зараз у парку Островського в літні дні також проводяться непогані культурно-масові заходи, але мені здається, що тоді було набагато цікавіше, веселіше. Люди і без чарки веселилися від душі, були доброзичливішими.

. У 1934 році на місці колишнього стадіону і іподрому проводиться розбивка і посадка нового пар імені 1-го Травня.

Стадіон переноситься на місце, де були розібрані завали конюшень і казарм, коротше на те місце, де він зараз знаходиться. Правда, ворота та ігрового поля тоді знаходилися на східній і західній частині поля. .

Тут же. поряд з полем була збудована 30–метрова парашутна вишка. Багато юнаків і дівчат тоді могли проявити свою сміливість і самовладання стрибати з цієї вишки.

Звичайно, такого стадіону, як зараз, у місті не було, була лише розмітка поля, були відсутні три­буни.

Глядачі на матчі приходили зі своїми стільцями, табуретками, стільчиками. Футбол для городян го­ді був найцікавішим видовищем, і, треба сказати, вознесенці любили свої футбольні команди і завзя­то вболівали за них. Вознесенськ, що входив тоді до складу Одеської області, після обласного центру, був одним із сильніших в області з футболу. Я знаю команди, які свого часу були сильнішими, і ними пишалися городяни.

Так, наприклад, в 1925—1928 рр. існувала фут­больна команда, яку очолював колишній учитель фізкультури Микола Стенін.

Він сам мав хороші фізичні і спортивні дані, і в той же час був дуже скромною людиною, учні мі­ських шкіл його дуже любили. Після Великої Віт­чизняної війни він залишився в живих, приблизно в 1946 чи 1947 році побував у Вознесенську, але побачивши його руїни, наскільки розчарувався, що сказав нам, що більше сюди не повернеться, щоб не боліла душа. І більше його в місті ніхто не ба­чив.

В 1936—1939 році в місті були дві прекрасні футбольні команди, Це збірна міста, яку очолював прекрасний спортсмен Курилов, у цій же команді активну участь брав колишній другий секретар Рай­кому партії, а згодом з 1938 р. і до початку війни — редактор районної газети «Комунар» тов. Семерньов. Вважаю, що організаційні питання уладну­вав Семерньов, а ось питаннями згуртованості ко­манди, її технічності, товариськості, то тут, звича­йно, Курилов був на першому місці. Це був справ­жній майстер футболу. Зараз його із задоволенням взяли б грати у вищій лізі СРСР

Другою командою в місті була команда, залізни­чників, і якщо не помиляюся, наставником її був Кабаненко. Ця команда теж була високого класу, але, звичайно, вона поступалася збірній.

У ті роки в місто Вознесенськ приїжджали на футбольні ігри не тільки команди Одеси й України, а й з інших союзних республік.

Рідко наша збірна футбольна команда програва­ла, особливо на своєму полі.

Не для престижу, але хотілось би сказати, що коли Миколаїв і Вознесенськ були підпорядковані Одеській області, миколаївці майже ніколи не ви­гравали в нашої футбольної команди.

Сильна команда по футболу була в нашому місті й у перші роки після війни. Її організатором і на­ставником був колишній начальник районного від­ділу внутрішніх справ А.К.Смирнов. Він сам був великим уболівальником футболу і хорошим орга­нізатором. Команда носила назву «Динамо». Вона в свій час грала на першість України. Це тоді було великим досягненням для нашого міста.

В 1955—1960 рр. футбол у нашому місті пере­став бути масовим і організованим. Зате в 1970 році у Вознесенську з'явилися нові види спорту - мотобол і спідвей.

Організатором команд і їх натхненником був пат­ріот нашого міста, полковник у відставці І. М. Урман. Цього прекрасного організатора знають не ли­ше мешканці нашого міста, а й далеко за межами області. Завдяки його зусиллям, у нашому місті споруджено один із кращих мототреків країни, а мото­больна команда м. Вознесенська була срібним при­зером вищої ліги СРСР.

Але в своїй розповіді я зайшов далеко уперед.

А що сталося далі з площею, де зараз сквери Будівельників і Будинку культури (колишній імені Ворошилова)?

Оскільки ця площа належала ринку, то трохи розповім про ринки Вознесенська.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал