Чигиринський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – спеціалізована школа І-ІІІ ст.№2 Номінація «Видатні діячі Чигиринщини» Син своєї землі



Сторінка1/6
Дата конвертації19.01.2017
Розмір0,98 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Чигиринський навчально-виховний комплекс

«Дошкільний навчальний заклад – спеціалізована школа І-ІІІ ст.№2

Номінація «Видатні діячі Чигиринщини»

Син своєї землі

( Конопко Дмитро Юхимович – Заслужений

агроном України)

Виконав


учень 10 класу

Рожко Владислав Русланович

1996 року народження

м.Чигирин вул. Кірова 79

моб. 0938161837

Чигирин 2012 р.



Вступ

Славна минулим чигиринська земля. Доля відвела їй високе призначення стати колискою української державності, центром визвольної боротьби нашого народу за незалежність. Вона рясно полита кров’ю вільнолюбних козаків і селян у двобої з татарськими і турецькими завойовниками, польською шляхтою й іншими зайдами, які прагнули перекреслити саме право українського народу на існування.

Споконвіку довелося людям майстерно володіти і знаряддями праці, і зброю, щоб і хліб ростити, і захищати рідну землю від чужинців.

Усе, чим щедра і славна українська земля, - могутні ліси і просторі степи, зелені пагорби і пшеничні поля, широкий розлив Дніпра і задумлива блакить мальовничих озер, - здається, все зійшлося на благодатній нашій землі. Багатий цей край і на родючі землі, і на повноводні ріки, і на безцінні скарби надр. Але найбільший скарб його – люди, вмілі, хоробрі в бою, й невтомні у праці.

У важкі для українського народу післявоєнні роки наші люди все робили для того, щоб підняти країну з розрухи, спричиненої війною. Люди, яким у повсякденному житті завжди були притаманні патріотизм, любов до власного народу. Це наша історія. Славна і героїчна історія, де велику роль відігравала праця в ім’я добробуту людини. Це був подвиг в ім’я праці.

Імена багатьох чигиринців і тих, хто пов’язав з Чигиринщиною свою долю, знані далеко за межами краю, ними гордяться вдячні нащадки Богдана.

Життєвий шлях кожного з них є прикладом патріотизму і самовідданої праці на благо народу і держави.

Серед цих шанованих людей є мій земляк учасник війни, інвалід І групи, ветеран праці, Заслужений агроном України – Конопко Дмитро Юхимович.



Мета мого дослідження:

  • розширити знання учнів про рідний край і його людей, зберігати історичну спадщину;

  • виховувати повагу до власної історії, любов до рідного краю, почуття патріотизму та гордості за свою державу, за свій народ.

  • Формувати високі громадянські якості та національну самосвідомість.

Для досягнення мети автор поставив перед собою такі завдання:

  1. Систематизувати матеріали історико-краєзнавчих досліджень даної теми.

  2. Показати актуальність проведеного дослідження для прийдешніх поколінь.

  3. Донести до широкої маси суспільства дану інформацію.

Об’єктом розповіді є Конопко Дмитро Юхимович – Заслужений агроном України.

Предметом розповіді виступають чисельні першоджерела, історична література, газетні публікації, власні історико-краєзнавчі дослідження.

Хронологічні рамки визначаються часовим проміжком від 1922 року до сьогодення

Географічні рамки – с.Тарасівка – с. Тіньки Чигиринського району, Черкаської області.

Наукова новизна одержаних в процесі написання роботи результатів полягає в тому, що в ній зроблена спроба зібрати воєдино і систематизувати дані про чималий трудовий подвиг Конопка Дмитра Юхимовича з метою подальшого використання їх при проведенні шкільної наукової конференції «Видатні постаті Чигиринщини».

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати можуть бути використані викладачами історії, біології, учнями – старшокласниками, аматорами-краєзнавцями, екскурсоводами героїко-патріотичного центру «Пам'ять» Чигиринського НВК І-ІІІ ст..№2 – всіма хто цікавиться і вивчає історичне минуле рідного краю.

Будить рідне село і зорю, і росу.

Я любов до землі все життя пронесу.

Все, що бачу навкруг, - все в мені проросло.

І хлібом і цвітом, і прадідом дідом,

Гріє душе село, моє рідне село.

(А. Демиденко)

Перші життєві кроки

Героя нашої розповіді знають у Чигиринському районі чимало людей. Щоправда, всі вони - старшого покоління. Проте,молоді,як на мене, сьогодні було б зовсім не зайвим повчитись його самовіддачі,умінню любові до своєї справи.

Заслужений агроном України - Конопко Дмитро Юхимович. Народився 3 листопада 1922 року в Одеській області. Але все по-порядку. Дмитро Юхимович зберіг на диво чіткі спогади про свій родовід до п'ятого коліна. Усі йог діди-прадіди були великими господарями. І їхній нащадок у своєму житті багато разів гідно довів, що успадкував це неабияке вміння - ходити коло землі.



Закінчивши семирічку, Дмитро Конопко вступив до Завадівського сільськогосподарського технікуму, відучившись у якому, отримав спеціальність агронома-рільника, з правом вступу до вузу без екзаменів. Але в серпні 1941 року у місту вступили німці...

Війна нікого не оминає

Ось що напише Дмитро Юхимович через багато років у своїх спогадах: «Батько пішов на фронт у другу мобілізацію, в першу - брали молодих, в другу - старших по віку до 55 років. Мене в армію служити не взяли, дали білий білет по статті 114 "Б" Розкладу хвороб НКО СРСР - тобто через короткозорість, а окуляри тоді ще не носили, і я все мружився й сидів завжди на першій парті, щоб видно було, що на дошці написано. Так було і після війни під час навчання в с/г інституті. Після війни,щоб далеко бачити, я носив при собі маленький театральний бінокль.»

Восени 1941 року батько Юхим повернувся з полону. Разом із сином вони відкрили у м. Березівка на Одещині кузню, де заробляли на сяке-таке життя ковальським ремеслом. Пригадуючи, що робилося там під час війни, Дмитро Юхимович каже, що то був жах. Про таке навіть слухати і писати страшно,а пережити -і поготів.



«Коли закінчилась оборона Одеси, через місто почали гнати колонами маси народу - в основному євреїв і циган по дорозі на Веселиново - Вознесенськ. Дорогою відсталих убивали, і вони обабіч шляху лежали всю осінь і всю зиму - трупи, скелети ніхто не приймав, а коли й звозили, то вбитих не зменшувалось, особливо багато трупів лежало

дорогою на підйомі на круту гору.» - розповідає Дмитро Юхимович.

1944 року, навесні ,цією ж дорогою, тільки на захід, повз хату,де жила сім"я Конопків, гнали колони молодих хлопців і дівчат. Дивлячись на них,батько Юхим наважився вирядити сина в Одесу до родичів, з метою,аби він з ними переховувався там у катакомбах від полону(у родичів під хатою був вхід у катакомби). Проте на станції Товарна міста Одеси потяг був закиданий бомбами. Всіх уцілілих захопили в полон. Серед них і Дмитра Конопка. Так почався його

Гіркий похід на захід....

Яким був кінцевий пункт їхнього призначення, полонені так ніколи і не дізнались. Десь біля Бухареста - знову бомбардування, але цього разу вже американськими льотчиками. Всуціль запруджена ешелонами станція палала і вибухала. Конвой відчинив двері, вагонів, щоб якось уціліти. Але для Дмитра Юхимовича це стало порятунком лише у певному розумінні.

Він принишк під вагоном, в якому приїхав з України. В цю мить у сусідній влучає бомба... «Коли я отямився, кругом все горіло, рвали снаряди, бігали обгорілі люди, птиця. Хотів я піднятись, але не зміг, бо колесом вагона, який злетів угору, а потім упав до шпали було придавлено мою ліву ногу. Помацав її за стопу - вона бовтається, але кров не текла тому що нога була притиснута ребордою колеса до шпали. Знайшли мене вже під вечір румунські солдати. Визволили з-під вагона,і я втратив свідомість.», - згадує пережите, як моторошний сон Дмитро Конопко.

Знову прийшов він до тями вже на операційному столі залізничного госпіталю міста Бухареста, де хірург хотів було відрізати ногу вище коліна, але потім, на прохання молодих медсестер госпіталю, зачистив кістку, зберігши хлопцеві коліно. Відтепер, маючи усього 22 роки, він уже більше ніколи не відчує землю двома ногами. Зашивати рану було нічим тож вона так і залишилася відкритою. Лікар більше не приходив, а виходжували пораненого з України медсестри, яким їхній пацієнт глибоко вдячний і по цей день.

Та жорстока доля на тому не припинила своїх випробувань. Коли нині над усім цим замислюєшся, здається просто неймовірним витримати, пережити таке страхіття. Тому, хто стерпів на собі таке лихоліття, мабуть, уже ніякі кола пекла не страшні. Кілька місяців Дмитро Юхимович не вставав з ліжка. І тут - знову бомбардування Бухареста. І знову бомба влучає в будинок госпіталю. Відвалило частину корпусу і обвал пройшов через палату, де перебував поранений. «Залишилась частина підлоги і ліжко, на якому я лежав, все обрушилось, й було небо в руїнах. Довго я там лежав, все затихло тільки дзюрчала вода з розбитих труб...»

Як вижив тоді,зараз уже й сам не збагне. Після тривалого поневіряння у таборі для військовополонених Дмитра Конопка разом з багатьма друзями по нещастю перегнали у концтабір «Дора» біля міста Нордгаузен, де у горах був підземний калійний завод. Тут наш земляк побачив таке, що, здається, буває лише у фільмі жахів божевільних режисерів. От тільки фільмом була реальність, а режисером - фашизм. Дмитро Юхимович згадує: «Трупи-скелети лежали штабелями, які ліфтом-екскаватором піднімали на гору в крематорій, де їх спалювали. Стояв трупний сморід і чад. Бараки стояли під залізною сіткою, яка імітувала ліс і гори, щоб не було нічого видно з неба, зверху. За бараками були каменоломні, де били камінь табірники. Тут, напевно, був би всім кінець, бо пригнали нас вже не на роботу, а на знищення.»

Уже через багато років Дмитро Конопко довідається,що на калійному заводі були секретні лабораторії по ракетобудуванню, а видобування калію було просто прикриттям. Від знищення в концтаборі «Дора» табірників врятувало втручання американських військ,яке сталося на початку квітня 1945 року.

Додому!

Пройшовши усі можливі і не можливі фільтраційні процедури, Дмитро Юхимович повернувся на Батьківщину.

Вступивши до сільськогосподарського інституту, він уже після першого курсу отримав направлення на роботу агрономом у Чигиринську МТС. Так молодий агроном Дмитро Юхимович Конопко вперше ступить на чигиринську землю. Землю, яку прославить своїми досягненнями, і яка сповна йому за те віддячить.

Дмитро Конопко почав приживатись у селі Тарасівка, знайомитися з людьми. «Хоч мені було тоді 25 років, але на вигляд мені було цілих 55, люди казали, що приїхав працювати в Тарасівку агрономом якийсь старичок-інвалід такий вигляд я мав у голодовку 1947 року.», - згадує Дмитро Юхимович. У 1948 році Дмитра Конопка обрали членом правління . Працюючи головним агрономом колгоспу «Україна» в с. Шабельники, він особливу увагу приділяв насінництву, сортам, внесенню добрив, обробітку землі, своєчасному збиранню й головне - боротьбі з втратами при збиранні. Вкладена праця неодмінно давала добрий результат ще й тому, що в господарстві збільшувалась кількість автотехніки.

Гідні результати самовідданої праці

Спливав час. Врожайність з року в рік давала усе кращий результат. У1961-65 роках в «Україні» одержували в середньому зернових по 23,2 ц/га, в тому числі озимої пшениці 19,2 ц/га, і Указом Президії Верховної Ради СРСР Дмитра Конопка було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Коли досягли результату в ЗО ц/га, у 1967 році головного агронома колгоспу «Україна» було удостоєно найвищої урядової нагороди - ордена Леніна.

В 1972 році Дмитру Юхимовичу Конопку Указом Президії УРСР від 21 січня було присвоєне почесне звання - Заслужений Агроном України.

З 1966 року саме Дмитро Конопко почав у районі дослідницьку роботу. Його господарство стало базовим по розмноженню й виробничому сортовипробуванню різних с/г культур й впровадженню нових високоврожайних сортів у виробництво. Закладання і проведення виробничих дослідів, їх підсумки давали можливість колгоспу запровадити новий сорт у широке виробництво з метою збільшення врожаїв зерна озимої пшениці, ячменю, гороху, кукурудзи та картоплі в колгоспі.

Так,з полів колгоспу «пішли у життя»:новий сорт озимої пшениці «Прибій» - селекції Всесоюзного селекційно-генетичного інституту з 1969 року; новий сорт гороху «Льговський зеленозерний»; новий сорт озимої пшениці «Кавказ» з 1969 року; нові сорти картоплі: «Огоньок», «Зорька», «Чарівниця» з Українського НДІ картоплярства; новий сорт вівса «Льговський», безліч сортів ячменю та кукурудзи.



Підтримуючи ділові контакти з провідними вченими-селекціонерами країни, з якими Дмитро Юхимович був особисто знайомий, академіками: Кириченко Ф.Г., Гаркавим П.Ф., Хаджиновим, Дорожкіним М.В., професором Мусійко О.С., господарство одержувало від них усні та письмові рекомендації, регулярно і своєчасно звітувало про результати закладених виробничих дослідів. Вчені дивувались його наполегливості, прагненню проводити досліди й впроваджувати все нове у виробництво.

Сімейне життя Дмитра Юхимовича склалося вдало. Одружившись у 1949 році з місцевою вчителькою Ганною Вдовиченко, він прожив з нею багато років, виростивши достойними людьми сина і доньку.



Великий працелюб

До схилу літ залишався Дмитро Конопко при роботі. Тривалість його безперервного трудового стажу становить шістдесят років! Тому молодшим фахівцям дуже необхідною була його підтримка, досвід, високий професіоналізм. Будучи з ранньої молодості лише на одній нозі він зумів розгорнути таку діяльність, на яку не часто здатні і абсолютно здорові люди. Серед цього наш герой визначив сам: «Любіть свою землю і людей! Бережіть її і підвищуйте родючість. Берегла земля-мати мене у лихоліття війни. І я обіцяв їй повернутись живим додому й віддячити своїм трудом. Я це виконав.»

Дуже болить душа нині старому агроному, коли, їдучи повз необроблені поля, бачить безгосподарність і запустіння. Пригадує, скільки із життя поклав свого часу за цю землю. Та не дає нам Бог чомусь більше такого господаря, яким був він - Дмитро Юхимович Конопко.

Бібліографія



  1. М.І. Бушин, В.М. Лазуренко Черкаський край в особах 1941-2001. Чигиринщина книга третя. Черкаси «Відлуння-Плюс», 2003

  2. Кривець О. «На волю був вихід один – через крематорій» пригадує колишній в’язень концтабору «Дора» Д.Ю. Конопко Чигиринські вісті 2001. 11 квітня

  3. Герасименко М. Не хлібом єдиним живе людина, істинно так, коли хліб на столі. Чигиринські вісті 1999. 27 лютого

  4. Газета «Правда» 1970 24 грудня

  5. Газета «Сельская жизнь» 1975 24 жовтня

  6. Журнал «Земледелие» №4 1975

  7. Журнал «Хлібороб України» №4 1972

  8. «Газета Черкаська правда» 1975 12 травня

  9. Журнал «Hase Welt». НДР №4 1972

  10. Відеоматеріали телеканалу «Рось»

  11. Власні польові дослідження автора

  12. Фонди героїко-патріотичного центру «Пам'ять» при Чигиринському НВК

Додатки

Конопко Дмитро Юхимович




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал