Черкаський обласний інститут міністерство освіти І науки україни головне управління освіти І науки черкаської облдержадміністрації післядипломної освіти педагогічних



Сторінка22/26
Дата конвертації01.12.2016
Розмір7,34 Mb.
ТипПротокол
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26
ТЕМА. Творчість О.Петриченка.

МЕТА: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поета О.Петриченка; розвивати здібності вдумливого читання поезій, бачити красу рідного слова, бажання вивчати літературу рідної Чигиринщини; виховувати національну свідомість, патріотизм, любов до рідного слова.

ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, збірки поезій О.Петриченка “Земля мого роду”, “Криничне джерело”.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

Учні зачитують домашні твори на тему: “Чигиринщина – колиска роду мого”



ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

На сьогоднішньому уроці літератури рідного краю ми розглянемо творчість письменника, доля якого пов′язана з Чигиринщиною , а саме - Олександра Петриченка.



Учениця виразно читає вірш О.Петриченка “Земля мого роду”.

Чи сподобався вам цей вірш?

Чим саме?

ІV. Сприйняття навчального матеріалу.

Розповідь учителя про письменника.

Петриченко Олександр Тихонович народився 15 червня 1923 року в селі Половинчик Монастирищенського району Черкаської області в сім′ї селянина.Після закінчення 7 класу Попуднянської школи і 8 класу Монастирищенської середньої школи №1 навчався в школі ФЗН у місті Києві. Закінчення училища припало на початок Великої Вітчизняної війни. Разом з юнаками 1923-1926 років був евакуйований в місто Маріуполь Донецької області, де працював на металургійному заводі.

Насильно був вивезений до Німеччини, де працював на вугільній шахті. Після визволення працював на шахтах Уралу. В Карелії – завідувачем клубу, головою сільської ради. Потім повернувся в Україну і працював у культосвітніх установах Монастирищенського та Чигиринського районів Черкаської області.

Вірші почав писати в 6 класі, але здобув визнання читачів уже на схилі літ у Чигирині, спочатку, як член літературної студії “Світанки над Тясмином”. Друкувався в районній газеті “Чигиринські вісті”, а також в обласних газетах “Черкаський край”, “Молодь Черкащини”, “Село і люди”. Його вірші звучали і звучать по обласному і районному радіо. Вийшли з друку поетичні збірки “Життєва нива”, “Подих древності”, “Монастирищина моя”, “Героям сорок п′ятого”, “Голос землі”, “Криничне джерело”, “Не розлюблю ніколи”, “Холодноярський вогонь”.

Творча дружба єднає поета з композитором Анатолієм Мірошніченком, їх пісні виконують учасники художньої самодіяльності шкіл, культосвітніх установ Чигиринщини, Монастирищини та інших районів області. Вірші Олександра Петриченка знайшли своє місце в школах на уроках літератури рідного краю.

Закінчив училище культури в м. Олександрії Кіровоградської області, член клубу незалежних українських письменників “Оратанія”.



Конкурс на кращого читця лірики О. Петриченка.

Учні виразно читають вірші О.Петриченка.

“Черкащино – землі перлино!”

“Тясмин”


“Рідна сторона”

“Україні”

“Черкащина”

“Державі вольній новій”



Запитання до учнів.

То яка ж тематика об’єднує ці вірші?



Робота в парах.

За змістом прочитаних літературних творів поставити один одному по 2-3 запитання.



Слово вчителя.

Чигиринщина – колиска української державності.З давніх-давен вона стала духовною та історичною скарбницею України. З Чигиринщиною пов′язані долі багатьох видатних особистостей. Це і Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Михайло і Петро Дорошенки, живила вона натхненням і Великого Кобзаря.



Метод „Мікрофон”

1. Які вірші вам сподобались найбільше і чому?

2. Яка провідна думка поезій О. Петриченка?

Ігровий момент. Уявіть, що ви кореспондент газети „Чигиринські вісті” і ви домовилися про інтерв’ю з О. Петриченком, про що б ви запитали поета?

V. Підсумок уроку.

1.Яких письменників- представників Чигиринщини ви знаєте?

2. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що Чигиринська земля живила і живить натхненням багатьох видатних людей?

Отже, на сьогоднішньому уроці ми з вами ознайомилися з творчістю О. Петриченка. І, певно, цей урок підтвердить думку про те, що Чигиринська земля багата талантами. Є чим нам гордитися у нашому Богдановому краї. Ця земля зростила багатьох наших відомих земляків, давала їм натхнення у творчості. А наше з вами завдання – свято берегти пам′ять про наше минуле, бути гідними громадянами свого краю, намагатися примножувати таланти рідного краю.



VІ. Домашнє завдання.

Опрацювати біографію О. Петриченка, а також навчитися виразно читати і аналізувати улюблений вірш письменника.



Урок літератури рідного краю в 6 класі.
ТЕМА. Творчість В. Симоненка.

МЕТА: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Василя Симоненка; розвивати вдумливе сприйняття літературних творів письменника, вдумливе читання;виховувати в молодих душах любов до поетичного слова, почуття власної гідності, повагу до людей, праці

ОБЛАДНАННЯ: збірки творів В.Симоненка, портрет письменника.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.


Епіграф: Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум′ї згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світі не чадіть.

В.Симоненко

ХІД УРОКУ

І.Організаційна частина.

ІІ.Оголошення теми,мети уроку.

ІІІ.Сприйняття навчального матеріалу.

1.Вступне слово вчителя.

Багата на таланти українська земля, та чомусь так швидко забирає вона їх у свої холодні обійми. Лише 47 літ топтав ряст Т.Шевченко, скільки ж Бог відвів Стусові і Грінченкові, лише 42 роки прожила на цьому світі Леся Українка і всього 28 весен кували зозулі полум¢яному витязеві молодої української поезії Василеві Симоненку. Доля була до нього нещадною . Поет помер на початку стрімкого злету свого дивовижного яскравого і непримеренно-сміливого творчого шляху. Так падають, згораючи, лише зорі, що на мить освітлюють небозвід.



2.Учнівські повідомлення.

Учень. Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 року в селі Біївцях на Полтавщині. Дитинство хлопця припало на гіркі воєнні та повоєнні роки. Був і голод, і холод, щоденний страх під хрестатим розстріляним небом, окопчик під хатою, нужденна школа,чорнило з бузини, нестача паперу і книжок, сльози матерів і дітей…

Усі клопоти по господарству і вихованню сина лягли на плечі матері Ганни Симоненко-Щербань і дідуся Федора Трохимовича (батько залишив родину).У воєнний 1942 рік повела мати Василя в школу. А потім гордилася: “ У школі Вася вчився на “відмінно”. Десятирічку закінчив із золотою медаллю”. Він встигав усе: добре вчитися, брати участь у роботі літературного та фізичного гуртків, розв′язувати всі математичні задачі, запоєм читати художні книжки.



Учениця. Після закінчення школи Василь став студентом факультету журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Ще будучи першокурсником, писав про університетські будні:

Коли гриміли духові оркестри

І шарпали підлогу каблуки,

У мене в роздумах проходили семестри…

Після закінчення навчання Василь працював у редакціях Черкаських газет “Молодь Черкащини”, “Черкаська правда”, “Робітнича газета”. Дуже вимогливо ставився до власної творчості. Очевидно, тому першою і єдиною прижиттєвою збіркою була “ Тиша і грім“. Вона побачила світ у 1962 році. В.Симоненко вже тоді був добре відомим і на Черкащині, і в Києві.

Учень.Здавалось би, тільки жити, творити, радіти маленькому синочкові Олесеві, тішити своїми успіхами маму, дружину, колег, друзів, а новими творчими здобутками – численних читачів-шанувальників. Але не судилося…

Злочинна наруга держиморд у міліцейських формах, які побили поета у відділку смілянської залізниці, різко підірвала його здоров′я. А ще гнітили душу пряма і непряма чиновницька обструкція, керована з партійних кабінетів, неможливість чесного, відкритого спілкування з читачем. Унаслідок усього цього – тяжка хвороба з надзвичайно гострим та швидким перебігом і раптова смерть.



3. Слово вчителя.

В.Симоненко безмежно любив життя, Україну, людей, високо цінував красу і правду, палко ненавидів брехню, лицемірство, духовну обмеженість і байдужість. Ніколи й нікого не зрадив. Він щедро обдаровував людей теплом і світлом своєї доброї і чесної душі.

Поведемо мову про те найголовніше і найдорожче, поет мав у житті й ради чого, власне, жив: про його поезію. Спробуймо бодай схематично окреслити обшири того дивовижного світу, який ми називаємо лірикою В.Симоненка. Вслухаймося в кожне слово нашого земляка, аби пережити те, що переживала його неспокійна душа, відчути його пристрасть, біль, зачарованість красою життя і, зрештою, осягнути хоча б дещицю його незглибимої мудрості.

ІV.Робота з текстами творів.

Учитель. Послухаймо кілька поезій Симоненка і спробуймо визначити їхні мотиви.

Дослідницьке завдання.

Учитель читає вірші “ Я закоханий палко, без міри…” і “ Україні “.

Ви прослухали два вірші:

1. Яким почуттям перейняті й кому адресовані ці палкі освідчення поета?

2.Який мотив визначає змістову спрямованість обох поезій?

Робота в групах.

Клас поділяється на дві групи:

І - «Літературознавці»

ІІ - «Художники»

а) «Літературознавці» - групують прочитані щойно поезії за видами лірики (громадянська, пейзажна, філософська, інтимна)

б) «Художники» - створюють усний словесний портрет образу ліричного героя.



Учитель. Зараз прозвучить ще один вірш. А ви подумайте, чому саме ним поет відкрив свою першу збірку “ Тиша і грім “?

Учитель читає вірш “Жорна “.

1.Чи вразило вас щось у поезії?

2.Про що свідчить таке звертання?



Народе мій!

Титане непоборний,

Що небо підпирає голубе!

Твій гордий подвиг

Не принизять жорна -

Вони лиш возвеличують тебе.



Метод «Творчий пошук» ( Прочитавши поезії, учні висловлюють власні думки)

Учні читають виразно вірші. “Я тобі галантно не вклонюся…” і “ Я дивлюся в твої перелякані очі…”

1. Чи схожі ці поезії на почуті вами раніше?

2. Якщо ні, то чому?



Коментар учителя. Найпрекрасніше з людських почуттів поет пробує осягнути своїм словом, уклонитись йому і водночас розкрити дивовижну красу та бодай дещицю з його неймовірних таємниць. Читайте інтимну лірику Симоненка, і ви в цьому переконаєтесь не раз.

А ще ж в поета є поезії-роздуми, в яких він розмірковує над найскладнішими і найболючішими проблемами, що хвилюють людство. Такі вірші зазвичай називають філософськими ( “Перехожий”, “ Ти знаєш, що ти - людина?”, “Перший”, “Благословенна щедрість! Все від неї…”). Писав він і гумористичні та сатиричні поезії, а також твори для дітей.



V. Оцінювання учнів.

VІ. Підсумок уроку.

Отож доходимо висновку: тематична палітра Симоненка - поета надзвичайно широка й розмаїта. Однак які, на вашу думку, основні мотиви його творчості?



Учні відзначають:

- любов до України;

- возвеличення рідного народу і людей праці;

- вічна тема поезії – кохання;

- філософські роздуми про людину, сенс її існування, життєві цінності.

VІІ. Домашнє завдання. Опрацювати біографію В.Симоненка, а також вивчити напам′ять улюблений вірш поета.

Урок літератури рідного краю в 7 класі.
ТЕМА. Письменники – представники Чигиринщини.

Поетичні твори.

МЕТА: ознайомити учнів із творчістю письменників – представників Чигиринщини; розвивати любов до поетичного слова , відчуття краси слова, навички виразного, вдумливого читання поезій, культуру усного мовлення; виховувати любов до поетичного слова, інтерес до творчості письменників рідного краю.

ОБЛАДНАННЯ: збірка поезій „Світанки над Тясмином”.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань Метод „Мікрофон”( Цей метод дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи власну думку.)

1. Що вам відомо про творчість письменників рідного краю?

2.Назвати відомих вам письменників земляків. Їхні твори.

3. що вам відомо про О. Петриченка?

4. Які збірки поезій письменника побачили світ?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

ІV. Сприйняття навчального матеріалу.

На сьогоднішньому уроці літератури ми розглянемо поезію письменників рідного краю. Тому зосередимо свою увагу на творчості О. Петриченка, І.Горбенка, Л. Паниченко – Кондратьєвої.



V. Робота з текстами поезій.

1. Учні читають вірші О. Петриченка „Моя земля”, „Я знов і знов до тебе повертаюсь”, „Калина у дворі хвилює серце”.



Робота в групах.

Учні розбиваються на дві групи. Кожна з груп отримує своє завдання.

І група – визначає мотив віршів, головну думку.

ІІ група – визначає художні засоби, які автор використав у своїх поезіях.

2.Учні виразно читають поезії І. Горбенка.

„В тісноті буденній задирає вітер”



Коментар учителя. Знову ж таки повертаємось поезій , які возвеличують і славлять Батьківщину. До цієї теми звертається , мабуть, кожний письменник, не зважаючи на те чи це поет-початківець, чи поет із досвідом. Але ж не меншу вартість мають і твори інтимного характеру. Ось один із них.

Учитель читає вірш „Я стомився тебе чекати”.



Самостійна робота з твором.

Учні дають характеристику образу ліричного героя.



Запитання до учнів.

За допомогою яких засобів автор передає свої почуття?



3.Коротка розповідь вчителя про творчий шлях Л. Паниченко – Кондратьєвої.

Народилася письменниця у Чигирині. У шестирічному віці залишилась сиротою, жила в бабусі. Вчилася в Чигиринській середній школі № 2. Закінчила кооперативний технікум в Черкасах. Працювала в Чигиринському універмазі. Згодом закінчила філологічний факультет Черкаського педінституту. Працювала вчителем англійської мови у школах Києва. На той час вийшло з друку 2 книжки „Відлуння синьої зорі” , „Загадки”. Твори письменниці теж глибоко патріотичні, і своєю тематикою линуть до рідної сторони, Чигиринщини, її історії.



  1. Виразне читання учнями віршів „Козацька слава”, „Богданова гора”

Бесіда:

1.Які враження у вас викликали прочитані твори?

2.Яка тематика прочитаних поезій?

3.До якої епохи можна віднести події, зображені у поезіях?

А для найменших наших читачів авторка склала чудові загадки, які уклала у збірку „Загадки”. Спробуйте-но і ви потренувати пам’ять!

Гра-змагання „Скринька загадок”


Поховались за пеньки

Хлопчаки-лісовики,

У картузиках руденьких

Називають їх

** ** **

Червоненькі намистинки

Нанизались на стеблинки,

Запашні та невеличкі,

Називають їх ...

** ** ** **

Сонечко в траві зійшло,

Усміхнулось, розцвіло,

Згодом стало Біле-біле

І за вітром полетіло.

** ** ** *

Стоїть собі літечком

На городі тіточка,

Світлокоса, білозуба,

А на ній зелена шуба


Кожен має по кі



Що ж за допомогою різних художніх засобів поетеса створює цікаві загадки у віршовій формі. Зверніть увагу на художні засоби , які використовує авторка у своїх загадках.

VІ. Підсумок уроку.

Отже, на сьогоднішньому уроці ми познайомилися з поетичними доробками наших земляків , збагатилися красою слова, їх вмінням за допомогою поетичного слова передавати любов до рідного краю, до Батьківщини, людей ,які нас оточують. Все ж нам із вами не треба бути пасивними спостерігачами у цьому житті , а бути одними із будівничих майбутнього, примножувати таланти рідного краю, бути гідними синами та дочками нашого багатого історією Чигиринського краю.

То чим же запам’ятався вам сьогоднішній урок?

VІІ. Домашнє завдання.

Спробувати написати власну невеличку поезію або ж прозовий твір. (тема вільна)



Урок літератури рідного краю у 8 класі

ТЕМА. Іван Горбенко. Його творчість.

МЕТА: ознайомити учнів із творчістю письменника Чигиринщини І. Горбенка;

розвивати увагу, пам’ять , навички виразного читання та аналізу поетичних творів, культуру усного мовлення; виховувати інтерес до вивчення творчості письменників рідного краю.



ОБЛАДНАННЯ: збірки „ Найщиріші в світі вірші” та „Світанки над Тясмином”.
ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми, мети уроку.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

  1. Слово вчителя. На сьогоднішньому уроці літератури рідного краю у нас буде звучати поезія. Поезія, що з’явилася з-під пера нашого земляка І. Горбенка.

Іван Степанович Горбенко народився в 1945 році в селі Шабельники ( нині Тіньки ) на Чигиринщині. 1966 року закінчив Шполянську школу-інтернат, після чого працював на Чигиринській меблевій фабриці. 1968 року вступив на філологічний факультет Черкаського педінституту. Потім працює вчителем рідної мови і літератури у Тіньках та Красносіллі. Писати почав у шкільні роки. Перший вірш був надрукований у районній газеті. Також і подальші свої вірші друкує у газеті „Чигиринські вісті” у рубриці „Світанки над Тясмином”. Підготував збірку „Вірші з шухляди”. Нині Іван Степанович – пенсіонер, але і досі продовжує писати поезії. Його перу належить збірка катренів „Найщиріші в світі вірші”.

2.Словникова робота.

КАТРЕН – строфа з чотирьох рядків, чотиривірш.

3.Робота з текстами поезій.

Доповнення вчителя. Тож розпочнемо роботу із катренами І. Горбенка. Невеличка збірочка під назвою „Найщиріші в світі вірші” містить чотиривірші, які об’єднані в певні цикли. Такі як: „Оголений нерв”, „Чорні вірші”, „Вірші пастуха”, „Зимові вірші”, „Нові катрени пастуха”.

Почитавши збірочку чотиривіршів ми можемо переконатись у любові поета до рідного краю, Батьківщини , мови:



Село моє – рідна для мене стихія:

У ньому живе зблідла надія.

У місті ж не чую своєї я нації

Й себе почуваю, немов в еміграції.

** ** ** **

Наш прапор – найкращий у світі,

Простий кольорів його ребус:

Це символ життя серед літа,

Це мирне розвернене небо.

** ** ** **

Можливо, всі од тебе одречуться,

У байстрюків обернуться спроста,

Але не я. Я в одинокій муці

Серпень обважнілий у душі прижився,

Вже темніє небо літнє голубе,

Але вік бентежний , до весни пружинить:

Все частіш, кохана, згадую тебе.

** ** ** **

І знов, коли ніч темнокрила

На землю спустилась поважно,

Мені ти вже вкотре наснилась –

До болю близька й недосяжна.

Помру з тобою, мово, на вустах.


Також перечитуючи збірку , зустрічаємо катрени інтимного характеру.

4.Запитання до учнів.

  1. Яким перед вами постає ліричний герой збірки?

  2. Зверніть увагу на пафосність катренів. У чому особливість мови прочитаних вами поезій?

  3. Яка тематика переважає у поезіях?

5.Учні виразно читають вірші І. Горбенка із збірки „Вірші з шухляди”.

„Передгроззя”, „Гроза”, „Після грози”.



Метод „Мозковий штурм”.

1.Назвати, в чому виявляється тематична спорідненість цих трьох віршів. Пригадайте, на які чотири види поділяється лірика?( пейзажна, громадянська, інтимна, філософська)

2.До якого виду лірики відносяться прочитані вірші? (пейзажна)

3. Розкажіть, які враження викликали у вас прочитані поезії?

4.Що, на вашу думку, хотів донести ліричний герой до читачів через дані вірші?

Робота в групах. ( Учні розподіляються на групи і визначають у прочитаних поетичних творах художні засоби.)

І група – визначає епітети.

ІІ група – визначає метафори.

ІІІ група – визначає порівняння.

ІV. Підсумок уроку.

Отже, на сьогоднішньому уроці ми ознайомилися з поезією письменника - земляка Івана Горбенка. Вірші вражають своїм життєстверджуючим і навіть оптимістичним пафосом. Вражає також різноманітність тематики поезій, а також вміння у невеличких катренах передати тему та ідею зображуваного. На прикладі своїх творів поет і нас навчає бути патріотами , любити рідний край та весь оточуючий світ.



V. Домашнє завдання.

Написати домашній твір на тему „Чигиринщино, колиско роду мого!”




Яковенко І.М.,

класний керівник
Година спілкування

БУДУ Я НАВЧАТИСЬ МОВИ ЗОЛОТОЇ...
Мета: Показати учням красу української мови, її багатство і велич. Розкрити значення рідної мови в житті кожного громадянина України. Пробуджувати бажання глибше вивчати українську мову. Виховувати любов до рідної землі, народу, його мови.

Обладнання: державні символи України, словники української мови; вислови відомих людей про мову; Кобзар Т.Г.Шевченка; портрети українських письменників і поетів Котляревського, Шевченка, Франка, Мирного, Рильського; вишитий рушник, на рушнику хліб-сіль.
Вчитель. Сьогоднішня година спілкування присвячена нашій рідній українській мові. Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших – це мова. З раннього дитинства і до глиблкої старості людина невіддільно пов’язана з мовою, єдиним знаряддям, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування. Дуже часто називають нашу мову милозвучною, як спів солов’я, бо наша мова, немов барвистий український віночок, в якому вплетено різнокольорові стрічки.

Прослухайте, якими словами можна описати красу нашої мови:



Ніжна, мила, світанкова,

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Солов’їна, барвінкова

Українська мова!




Ведуча. Ну, щоб, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!...

Задумаймось над цими рядками Тараса Шевченка. Рідне слово – це невід’ємна частинка рідного краю, батьківської хати, материнського тепла.

Ведучий. Рідна мова – це мова дитинства, мова казок і пісень, мова землі і трави, що вибивається з цієї землі, мова золотої бджоли і вишневого цвіту, над яким вона в’ється.

Ведуча. Це слово синього неба і гомін нашої героїчної, нещасної і щасливої історії. Мова єднає між собою різні покоління людей, вона передається як заповіт, як найдорожча спадщина.

Ведучий. Прислухаймося: з ранку й до вечора навколо нас звучить мова... Ось у сусідній кімнаті з кимось говорить мама, чується голос телеведучої, а з вулиці долітають ледь чутні розмови людей. Ми так звикли до цього, що майже не помічаємо звучання мови. Ведуча. А тепер уявіть на хвилинку, що мови нашої на світі немає. Якою б була Земля? Якими б були ми?

Ведуча. Спробуйте уявити собі один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, ідете до школи. А що тут? Мовчазні учні походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не сперачається, не розповідає про вчорашні пригоди... Стоїть мертва тиша...

Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите в клас, сідаєте за парту. А що далі? Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, «це найбільше і найдорожче добро кожного народу».



Учениця.

З чого мова? – з літер,

З барвистих кольорів,

Та з звуків, наче квітів,

Із променю вітрів.

Із солов’їних щебетів,

Із грушевих медів,

Із лету білих лебедів,

Із м’ятних вечорів.

Із батькової мужності,

З матусиних калин,

З чорнозему дужості,

Вкраїнності дивин,

Дніпра в ній сила стверджена,

Що пута-грати рве.

І пісня неосквернена,

Що в світлий сад зове.




Звучить пісня про Україну «Тобі, Україно !»


Учень.

Мова наша, мова-

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь,

Нею марять зими.

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту»


Ведучий. Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.

Ведуча. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.

Учень. Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак!

І така розкішна і гнучка, як мрія,

Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль».

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...



Учень. Та не в тому справа, що така багата,

Помагало слово нам у боротьбі,

Кликало на битву проти супостата.

То звучало словом на полях плаката,

І за все це, мово, дякуєм тобі.

Вчитель. Чимало фактів свідчать про багатство української мови. А найпереконливіше, як бачимо , наші синоніми. Ось, наприклад, синоніми до слова «червоний»: пурпурний, пурпуровий, багряний, багровий, шарлаховий, шарлатовий, буряковий, червіньковий, цегляний, вишневий, малиновий, гранатовий, кров’яний, кривавий, кармінний, маковий, огняний, огнистий, рожевий, мигдалевий, калиновий, кораловий.

А які соковиті українські прізвища. У кожному – характер людини, її вдача,. Зовнішність, її чесноти і вади.: Білоус, Вернидуб, Рябоконь, Вітрук, Дармограй, Рибак, Забіяка, Байдик, Лисак, Закусило, Музика, Біленький, Одинак, Коваль, Торохтій, Рудик, Письменний, Їжакевич, Убийвовк, Гудзь, Сало, Непийпиво,Тягнирядно, Губа, Носань, Нетудихата, Неїжборщ, Лопата, Горобець, Завірюха, Криворучко. Такі ж давні промовисті прізвища були і в наших письменників:Григорія Сковороди, Григорія Квітки, Пантелеймона Куліша, Миколи Вороного, Михайла Коцюбинського, Івана Кочерги, Павла Губенка, Михайла Стельмаха.

А які незвичайні порівняння витворили українці. Як без рук - бути безпорадним, Як вареник у маслі – добре жити, Як віл –про працьовиту людину, як голка в сіні – загубити щось, як гриби після дощу – у великій кількості, як з хреста знятий – кволий, знесилений, як кіт наплакав – мало, як Пилип з конопель – зненацька.


Учень.

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів.

Із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.


Ведучий. Мово! З чорнозему, рясту, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Слово рідне! Мабуть, не було жодного видатного письменника, який би від усього серця не висловив любові до рідної землі, до рідної мови, своєї тривоги за її долю.

Ведуча. Основоположником української літературної мови є наш пророк і вчитель Т.Г.Шевченко. для Кобзаря мова була материнською піснею і молитвою над колискою, величчю неба, ревом Дніпра, відчаєм покритки, жертовною любов’ю до матері, мужнім покликом до боротьби за свободу, незалежність.

Учениця.

Мово українська, мово моя мила,

Ти уся зі співу весняних дібров,

Ясна –як усмішка, чиста – як сльозинка,

Ти моє найбільше щастя і любов.

Я до тебе, мово, так горнуся щиро,

У слова вслухаюсь рідні і прості,

Мово моя, мово - найдавніше диво.

Ти моя молитва в радості й журбі.
Учениця.

Я тебе, кохана, в душу увібрала,

Разом з материнських щедрим молоком,

А іще з піснями, що їх так співала

Матінка, схилившись над моїм чолом.
Мово моя рідна, мовонько шовкова,

У вінку біленькім – світла і легка.

Ти для мене завжди бажана й святкова,

І мене без тебе на Землі нема



.

Ведуча. Особливу красу української мови ми відчуваємо в усній народній творчості – у її різних жанрах: казках, приказках, загадках, у різних народних традиціях і обрядах, в іграх і пісенній творчості.

Важко переоцінити, яке велике значення справляє на діток мова казки. Та й взагалі, немає у світі людини, яка б не любила казок, чи не чула їх. Бо, як писав І.Я.Франко: «Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки – не забудете до смерті».



Ведучий. Про все чудесне, гарне, захоплююче ми часто кажемо, як казка.

Творець казок – народ.

Що за диво – наша мова!

Слово горнеться до слова,

Слово з словом в’яжеться,

Мудра казка кажеться.

Казка чи билиця...



Мова – чарівниця.

Інсценізація казки «Ріпка»

Автор. Я вам казку розкажу,

Та цікаву, не просту!

За далекими морями,

За високими горами

В тридесятім царстві,

В тридесятім государстві,

Просто неба на землі

Жив дідусь в однім селі.

І дідусь той бідно жив,

А працювати він любив.

.

Діда звали всі –Андрушка,



Бабу звали всі –Марушка,

В баби була дочка –Мінка,

А в дочки собачка Фінка,

У собачки кицька Варка,

В кицьки – мишка-сіроманка.

Якщо хтось з них працював,

Інший зразу ж помагав.

Так собі вони жили-поживали.

Та ні щастя, ні добра не мали.


(Герої, коли їх називають, виходять і кланяються)

Автор. Та що ж це я заговорилася. Хай краще дід Андрій розповість про все сам.

(Виходить дід з палицею і, показуючи на ріпку, розповідає)


Дід. Якось це було весною,

Взяв лопату я й мотику,

Скопав грядку невелику,

Гною трохи наносив,

Грабельками підпушив,

Пальцем зробив дірку

Й посадив у неї ріпку.

Працював я немарно:

Зійшла ріпка гарно.

Я щодня ходив в город,

Води набравши повен рот,

Ріпку все я поливав

Та й до неї промовляв:

«Рости, ріпко, виростай,

Рости, сили набирай,

Буду тебе поливати,

Буду тебе доглядати,

Щоб ти така була,

Як моя голова.».

Виходить баба.

Баба.

І я трохи розкажу

Вам про ріпочку оту.

Ріпка дідова росла,

Зразу ось така була,

Ну а потім – як кулак,

Потім, потім – як буряк,

Потім – ніби зразу два.

А потім – як дідова голова.

Вбігає Мінка.

Мінка. А дідусь – ой, як радів,

Що не знав, де сісти, стати,

І не міг він їсти, спати.

Каже:час вже ріпку рвати.



Дід. От пішов я у город:

Гуп, гуп.

Ріпку я узяв за чуб,

І тягну її руками, упираюся ногами.

Промучився увесь день,

А ріпка сидить у землі, як пень.

А щоб дати лад, мусив бабу звать:

Іди, бабуню, не лежи,

Ріпку вирвати допоможи.


Баба. Я біжу, біжу, біжу,

Ріпку вирвать поможу.



Автор.

Знов пішли вони в город: гуп- гуп.

Узяв дід ріпку за чуб,

Баба діда за сорочку,

Знов промучилися весь день,

А ріпка сидить у землі, як пень.



Баба. Іди, Мінко, не лежи,

нам ріпку вирвати поможи.



Мінка. Я біжу, біжу, біжу,

ріпку вирвати помлжу.



Автор.

От ідуть вони утрьох: гуп- гуп,

Дід бере ріпку за чуб,

Баба діда за сорочку,

Мінка бабу за торчку.

Знов промучилися увесь день,

А ріпка – сидить у землі, як пень

Автор.

Кличуть вони собачку Фінку.



Мінка. Іди,Фінко, не лежи,

ріпку вирвати поможи.



Фінка. Ой, біжу, біжу, біжу,

ріпку вирвати допоможу.



Автор.

Ідуть в чотирьох : гуп-гуп,

Дід бере ріпку за чуб,

Баба діда – за сорочку,

Мінка бабу – за торочку,

Собачка Мінку за спідничку,

Знов промучились весь день,

А вона сидить у землі, як пень.



Фінка. Іди, кицю, не лежи,

ріпку вирвати допоможи.



Варка. Ой, біжу, біжу, біжу,

ріпку вирвати допоможу.



Автор.

Пішли вони у город:гуп-гуп,

Дід бере ріпку за чуб,

Баба діда – за сорочку,

Мінка бабу – за торочку,

Собачка Мінку за спідничку,

Киця собачку за лапку,

Знов промучилися весь день,

А ріпка сидить у землі, як пень.

Автор.

Кличе киця мишку-сіроманку.



Киця. Іди, мишко, не лежи,

нам ріпку вирвати допоможи.



Автор.

Пішли вони у город: гуп-гуп,

Дід бере ріпку за чуб,

Баба діда – за сорочку,

Мінка бабу – за торочку,

Собачка Мінку за спідничку,

Киця собачку за лапку,

Мишка кицю за хвостик,

Як потягли, як потягли,

Та й вирвали, і впали.





Автор. Ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, Баба на дочку Мінку, Дочка – на собачку Фінку, Собачка на кицю Варварку, а мишка – шусть у шпарку.

Потім ріпку взяли,

На базар повезли,

Добрим людям продали

І гроші добрі узяли.

Стали жить-поживать

та добра наживать.




Всі. А щоб щастя в хаті мати, Треба дружно працювати,

Бо без дружби і труда, всюди горе та біда.



Кланяються.

Ведучий.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

У душу Вкраїни.

Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах?

Звучи, рідна мово!

На землі лийся по вінця,

Мово моя українська,

Мово моя материнська!




Ведуча. Дуже влучно й майстерно звучить слово в найдавнішому жанрі усної народної творчості – гуморесках.
Інсценізація усмішки Павла Глазового «Кухлик»

Автор.

Дід прийхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попросив він...

Дід.

Покажіть,

Кухлик, той, що з краю.

Продавець.

Што? Чево?

Я нє понімаю.

Дід. Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.



Продавщиця.

Да какой же кухлік здесь,

Єслі ето кружка!

Автор.

Дід у руки кухлик взяв і насупив брови:



Дід.

На Вкраїні живете

Й не знаєте мови..

Продавець.

У меня єсть свой язик.

Ні к чему мнє мова...

Дід.

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна , язика

І не знає мови.




Учениця.

У трамваї повно.

- Что ви за народ?

Впереди слободно, проході вперьод!

Ти чево , чувішка, прьошся на носок?

Ти что – опупела, в голове песок?

Нікакіх понятій об культуре нєт.

Убері свой локоть, он же как шкілет.

Дама в полосатом, топай весєлєй!

Трудно протолкаться, как среді джунглєй.

Ти, піжон у шляпе, глазом нє косі!

Здесь тебе нєвдобно? Єздяй на таксі!

Да протрі гладєлкі, коріш дорогой,

Ти же мнє на тухлю прьошся сапогой.

Что ти строїш хахоньки, будто нє причом?

Я же тебя спрашую руським язиком.

Так, бува, в трамваї здоровань гука.

А у нього мова,чуєте яка?

І, либонь, гадає лобуряка той,

Що російську знає так, як Лев Толстой.




Ведуча.

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне!

Ти зрікся мови рідної. Твій дух

На милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закам’яніє друг

І посивіє рідна мати.

Ти зрікся мови рідної. Віки

Ти йтимеш темним, як сльота осіння.

Від погляду твого серця й зірки

Обернуться в сліпе каміння.



Ведучий.

Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому

Впаде на тебе, наче сніг, журба –

Її не понесеш нікому.

Тизрікся мови рідної. Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма,-

В твій слід він кине сміх-погорду.

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне!



Ведуча. Катерина Мотрич склала «Молитву до мови», в якій називає мову мудрою Берегинею українського народу.

Ведучий. Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народжена.

Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнику роду нашого й тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від могил магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!


Учень. Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, - рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.




Учень. Вона у нас одна така –

Як вірна шабля у Сірка

І як надія у Богдана,

Як віри праведна рука...

І серця, і небес дістане.

Не одцурайтеся моєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні зимові,

Ні в дні підступно мовчазна,

Коли стоїш на крутизні...

Ти – плоть і дух –одне-єдине,

Зі словом батьківським –Людина,

Без нього – просто плоть німа,

Без мови в світі – нас нема.


Ведуча.

Видатний педагог Костянтин Ушинський надавав мові виняткового значення у житті народу. « Мова, -писав він,- є найвадливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне ціле... Коли зникає мова – народу нема більше!...

Відберіть у народу все – і він може все повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину навіть може створить народ, але мови ніколи: вмерла мова в устах народу, вмер і народ.».

Учень. Мова- краса спілкування.

Мова – як сонце ясне.

Мова – то предків надбання.

Мова – багатство моє.

Мова – державна перлина, нею завжди дорожіть.

Без мови немає країни. Мову, як матір, любіть!



Ведуча.

Що й казати! Багата наша мова! Ну скажіть мені, у якій мові є ще вірші, всі слова яких розпочиналися б з однієї літери. Ви от тільки послухайте!...



Ведуча.

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха сонний міх.

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій спить.

Сонно сипляться сніжинки.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад.

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.




Ведуча.

Зимонька завила, зразу загула,

Закружила, захазяйнувала,

Завітрила, засніжила, замела,

Землю заметілями заткала.

Заховались зорі зазвичай,

З-за завії, звісно заглядали.

Зблідли зовсім, затремтіли, знай,

Звисока зоріючи, зітхали.

Засміялась злісно заметіль,

Заскрипіла, злобою завила.

Замела, задула звідусіль!

Засопла, знесилено заснула.

Засвітилась зіронька. Звідтіль

Заясніло. Злість зима забула.

Засміялась зіронька згори-

Здолана зима! Земля зраділа!



Учениця.

І ми знаємо такі віршики.

Віл везе важучий віз –

Вовну, вату, верболіз,

Вперся віл і впало з воза

Вісім в’язок верболозу.



Учень.

Качки край копанки клопочуть,

Качаток кличуть під комиш,

Кача впіймати кішка хоче,

Катруся киці каже: - Киш!

Учень.

Мавпенятко мовить: -Мамо,

Масла, моркви, маку мало!

Миска, мамочко, мілка-

Мало містить молока!

Ведуча.

Зіграти хочеться мені

Із вами, друзі, в «так» чи «ні».

Вам запитання задаю,

Готуйте відповідь свою.

Відповідай, коли мастак, єдиним словом:

«Ні» чи «Так».

Скажіть, співає сом пісні?

Не гайте з відповіддю!

Ні!


Чи вміє плавати гусак?

Ну що на це сказати?

Так!

Скажіть мені,



Червоний мак

В січневу пору квітне?

Ні!

А крокодили на сосні



Свої будують гнізда?

Ні!


Чи може вище гір літак

У вишину злетіти?

Так!

Узори пишні на вікні



Мороз малює влітку?

Ні!


Чи достигають навесні

Пшениця й жито в полі?

Ні!

Ріка біжить у далині.



Чи є у неї ноги?

Ні!


А під кінець скажіть мені:

Цікава гра у «так» чи «ні»?




Ведуча. Скарбниця української мови дуже багата – в ній понад 200 тис. народних пісень.

Ведучий. Барвистість одвічна народної мови-

Це щось невимовне, прекрасне, казкове.

І ласка любові, червона калина,

І пісня досвітня в гаях солов’їних.



Звучить українська пісня «Червона калина».


Учень.

Над усі багатства і припливи мод

Шануймо мову серцем і вустами,

Народ –без мови, це вже не народ,

Без мови всі б ми сиротами стали.

Ідуть гріхи за нами і борги.

Від них зректися – не шукаймо броду,

Шануймо мову над усі боги,

Якщо ми хочем зватися народом.



Ведуча.

Мова рідна звучить, наша мова –

Шум гаїв, шелест ниви у ній,

Кобзи пісня тривожна, діброва

У Дніпра неспокійний прибій.

В ній душі глибина і прозорість,

Наша пісня і дума жива.

І суворість, і ніжність, і совість –

Вся історія в ній проплива.




Ведучий.

України великої слово –

Скарб, народом перейдених літ.

Багатій, розбруньковуйся, мово, Неосяжний чаруючи світ.


Вчитель. Наше свято закінчується. Сподіваюсь, ви відчули, зрозуміли багатство, красу, мелодійність української мови. Нашої рідної мови .

Куди б не закинула вас доля, пам’ятайте свою мову. Не шкодуйте часу й зусиль для вивчення мови, боріться за її красу, правильність і багатство. Розвивайте і бережіть наш національний скарб.



Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно.

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде.





Яковенко М.В.,

класний керівник
Виховна година


Каталог: Vuxovna robota
Vuxovna robota -> Технологія портфоліо в інклюзивному класі
Vuxovna robota -> Перспективний план атестації керівників та заступників навчальних, дошкільних та позашкільних навчальних закладів району
Vuxovna robota -> Освітня розвиваюча технологія психолого-педагогічного проектування взаємодії дорослого з дитиною «Радість розвитку»
Vuxovna robota -> Тема досвіду Створення виховного середовища, сприятливого для становлення зростаючого патріота України Адреса досвіду
Vuxovna robota -> Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»
Vuxovna robota -> Закон України Про дошкільну освіту Стаття Законодавство України про дошкільну освіту
Vuxovna robota -> Формування у дітей дошкільного віку здорового способу життя
Vuxovna robota -> Закон України «Про охорону дитинства»
Vuxovna robota -> Виховання працелюбності у дітей
Vuxovna robota -> Навчально-методичний посібник для корекційних педагогів та соціальних працівників київ 2006 Всеукраїнська громадська організація „Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал