Часопис сучасної культури «Кульбіт» додано 2007. 1-19 0: 49



Скачати 71,02 Kb.
Дата конвертації15.01.2017
Розмір71,02 Kb.
Часопис сучасної культури «Кульбіт»

додано 2007. 1-19 0:49

Головна : Актуальне : Мистецтва

редакція: editor@culbit.com

тел.: 8(097)469-06-37

ПРО ПРОЕКТ


театр:
Київ узявся за Вільяма: путівник по столичним „Ромео і Джульєттам”
Останніми роками в театрах столиці йшли, а в багатьох і досі йдуть шекспірівські «Ромео і Джульєтти». Адаптація п’єси до сучасності відбувається у різних непередбачуваних напрямках. В пошуках найбільш автентичного тлумачення, а також в роздумах над актуальністю теми трагічного кохання, ми вирушили театрами.
Еволюційно
Двомовною „Ромео і Джульєттою” розширив культурні обрії публіки у вересні 2006 року театр російської драми ім. Лесі Українки . Мова оригінала участи в спільному українсько-німецькому проекті не приймала. Молоді актори театру імені української письменниці разом зі студентами-баварцями перекидали мости від однієї культури і театральної школи до іншої. Дотримуючись модної проблемної спрямованості „Схід-Захід”, дві ворогуючі родини заговорили по-новому. Одні – російською, інші – німецькою. Виставу декілька разів зіграли в Києві, а потім повезли за кордон. Звітувати. Розповідають, що емоційна гра українських акторів здивувала практичного німецького глядача.
Завдяки оригінальному сценічному оформленню – сталевим пересувним конструкціям, що являли собою два світи, Театр юного глядача (реж. В.Гирич) намагався донести холодність і бідність, з натяком на сучасність, серед яких існували закохані. Режисер Молодого театру С.Мойсеєв дивував не так стилізацією сценічного оформлення під Верону XVI сторіччя, скільки оригінальними режисерськими знахідками. Наприклад, накладання сцен одна на одну (у Шекспіра це різні сцени), де співставляються переживання і почуття двох головних персонажів.
В театрі на Подолі йде «Осінь в Вероні» (реж. В.Малахов) – версія сучасного українського драматурга Анатолія Крима на запропоновану Шекспіром тему, де головні герої-коханці виживають і за немолодого віку розповідають свою історію. Прем`єра відбулась восени 2006 року.

Без слів
Вистава-фантазія за мотивами «Ромео і Джульєтти» йде в театрі пластичної драми на Печерську . Безсмертні слова драматурга тут перекладають мовою рухів і танцю. Серед дійових осіб на сцені мініатюрного театру залишаються лише Ромео (М.Гребінний), Джульєтта (Є.Даньшина), Тибальт (В.Максименко), Паріс та Розаліна. Події відбуваються за правилами шахматної гри, в якій фігурками в руках вищих сил є нещасні закохані. Для цього у виставу введений вигаданий образ Чуми-Суму (Л.Савочкіна). Сучасна музична класика - твори Бориса Лятошинського, Гії Канчелі, Софії Губайдулліної, В’ячеслава Артемова, Василія Каліннікова задають тональність подіям, характеризують кожного персонажа, його настрій і стан. Музика і рухи замінюють слова, слова, слова.

В 1971 році один з найвідоміших українських хореографів Анатолій Шекера (1935-2000) поставив балет „Ромео і Джульєтта”. Виставу, що 35 років йде на сцені Національного оперного театру ім. Т.Г.Шевченка , відзначено медаллю ЮНЕСКО як найкращу інтерпретацію твору Сергія Прокоф’єва.
Шекспериментами обіцяє здивувати прем’єра 25 січня 2007 року молодого театру „Київ модерн-балет”. Літературною основою „Веронського міфу” є сонети та „Ромео і Джульєтта” В. Шекспіра. Лібрето та хореографія Раду Поклітару. Під музику П.Чайковського, Г.Ф. Генделя та композиторів доби Ренесансу молоді актори репетирують ролі юних закоханих, доки в театральному світі не запалають справжні шекспірівські пристрасті.

Революційно. Епатаж


Парад прем’єр в грудні 2006 року продовжили „Ромео і Джульєтта” режисера Ігоря Тихомирова. Вистава театру „Ательє 16” скидається на масштабну екранізацію теорій Зігмунда Фройда. Голова родини Капулетті закоханий в свого племінника Тибальта, мати Джульєтти сохне за інфантильним Парісом. Бенволіо перетворюється на дівчину, що кохає баламута Меркуціо. Джульєтта (Анастасія Касилова) швидко завойовує прихильність Ромео (Сергій Радченко) тому, що на відміну від Розаліни довго не ламається. Оскільки це вже не перша прем’єра постановки (до цього була в Житомирі, а в 2003 році в київському Молодому театрі), то всі підозри в запозиченні сюжету рекламного ролика „Джинс” виявляються недоречними.
Так само важко знайти Шекспіра у «Ромео і Джульєтті. Фрагмент» Андрія Жолдака. Режисер, якого звільнили з посади художнього керівника харківського театру саме за цю виставу, привіз її до Києва у грудні 2006 року, але і тут заборонили. Взагалі-то, візьме Жолдак Тургєнєва, Софокла чи „Факты и комментарии”, вийде одне й те саме видовище – чорно-біле полотно, де майже відсутній текст, багато механічних рухів, вульгарності і... класичної музики. Але навіщо брати геніальні твори, коли від них нічого не залишається?
„Ромео і Джульєтта” або Декамерон Шекспіра в театрі ім. І. Франка
Вистава б’є нижче пояса. Постійні еротичні жести і рухи створюють враження, ніби у Вероні виховують лише розпусниць, метелики на одязі яких ніби легке пурхання на все, що можна. Мати Джульєтти (Т.Шляхова) - спокусниця, сідає на обличчя чоловіка і пристрасно говорить до доньки. Няня (С.Прус), збочена самиця, лапає чоловіка-статую – Паріса (Я.Гуревич), який чомусь опинився в кімнаті, де мати хотіла наодинці поговорити з дочкою про подружнє щастя.
Постає питання пристойності, чи не перемудрили з відвертими натяками? Якщо вважати натяками забавку в бочці двох молодих людей і майже постійне перебування чоловіків під спідницями. До чого це – до пристрасті палкої? Про молодь і любов? Якщо так, тоді на противагу плотській любові повинне поставати духовне кохання Ромео і Джульєтти, яке складно побачити, не дивлячись на намагання акторів переживати і протидіяти загальному задумові вистави.
Але режисура (в даному випадку В.Козьменко-Делінде), буває річ нав’язлива. Хоча, якщо згадати Шекспіра і фривольний час, в якому він жив, драматург все одно написав п’єсу про високе кохання. А якщо не можете його показати, то візьміть якусь сучасну п’єсу на кшалт знаменитої бродвейської „Монолог вагіни”.
Сценічна дія часто переноситься за скло-дзеркало. Герої бачать себе та інших наскрізь. Як на мене, дуже вдалий прийом. Ромео бачить Джульєтту за склом – стіна між ними, але цю прозору стіну Джульєтта ніби ламає, прямуючи до коханого. На початку дзеркало завішують білим покривалом, ніби закривають очі на все, що буде робитися, задля акценту на вузлових сценах. Випивши зілля, Джульєтта стає за дзеркалом, відходить на інший бік життя. І коли помирає Ромео (Д.Чернов), він опиняється там само – у задзеркаллі, в потойбіччі.
Постановка прагне здивувати глядача, і має чим. Балкон, на який Ромео так і не вибрався, в кульмінаційній сцені опускається, перетворюючись у надгробне місце в склепі. Містично-міфічний образ Розаліни, такої собі невинної розпусниці, що з’являється у вигляді королеви Меб. І тоді стає зрозуміло, чому Ромео був нею засліплений, настільки чарівною зробила свою героїню Наталя Ненужна.
Смішний пустун Меркуціо (О.Ступка) шуткує настільки жорстоко, що це завдає фізичного болю. А потім обіймає друга. Непередбачуваний і різкий, але за цією веселою постаттю, що постійно глузує з кохання, заперечуючи його існування, повинна критися особиста трагедія, яка тут непомітна... Монолог про королеву Меб, де розкривається образ, до неможливості скорочений. І лише коли тінь смерті торкається Меркуціо, він прозріває, і ти бачиш його, справжнього.
Джульєтта (А.Савченко) спочатку здається ніжною, замріяною і смиренною дівчиною. Актриса намагається бути схожою на Олівію Кассі з „Ромео і Джульєтти” Франко Дзефіреллі. Відразу помічаєш це у витонченості і виразній непорочності. Але вона ламається під вагою режисерських вказівок, тому виходить штучною і негарною. Особливо непереконливо Джульєтта радіє і посміхається в склепі, коли повинна була б ридати за коханим чоловіком.
Подорослішавши після ночі кохання, вона спокійно і врівноважено пояснює, що ніколи вже не скориться батькам. Джульєтта обтирає себе, спітнілу в інтимних місцях, і цією хусткою торкається обличчя Ромео. Акцент вже не на відвертість, а на безтактність, хоча, певно малося на увазі кохання, для якого немає сорому.
У фіналі звучить переклад на різні мови відомого виразу: „Сумніше повісті у світі не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєтти”. Він наголошує, що проблема кохання, яке зобразив Шекспір, вічна. Та остаточно переконує, що у виставі цього високого почуття і близько немає.
„Чи виросте кохання з тиранії?” (Театр драми і комедії на Лівому березі)
У цій виставі, з-поміж режисерських знахідок відчувається дух Шекспіра! Саме через повагу до драматурга можна забути про деякі недоліки, наприклад, танці тривалістю 20 хвилин та невиразність головних дійових осіб серед натовпу в сцені, коли відбувається головне – знайомство. Зі спонтанності і невимушеності їх зустрічі складається враження, що кохання можливе, в це хочеться вірити...
У загостреній атмосфері ворожнечи двох сімей, коли кожної хвилини будь-хто може загинути, виділяється Ромео-філософ, який розмірковує про життя і смерть. Режисер надає йому гамлетівський присмак монологом з шекспірівської п’єси „Міра за міру”, де Ромео (Ахтем Саітаблаєв) – не лише молодий хлопець, що вміє щиро кохати. Він усвідомлює всю трагічність долі і намагається це якось змінити посеред божевільної різанини. Джульєтта (Ольга Лук`яненко) одразу приваблює своїм ніжним голосом і м’якими рухами. Її зовнішня невинність і краса викликають сильну симпатію.
Режисер „Ромео і Джульєтти” Олексій Лісовець переніс дію у Верону 1950-х років, наситивши постановку італійською музикою і співами. Неминучість трагедії задається першою ж сценою, коли на очах у зграї людей кремують трупи жертв ворожнечі, наводячи жах. Символом цієї самої неминучості буде гільйотина на заднику сцени, яка із кожним епізодом опускатиметься все нижче, доки взагалі не досягне землі, поглинувши світло.
Загостреність почуттів, південна спека й небезпека підштовхують до надмірних веселощів. Дорослі ігри з життям весь час тримають в напрузі увагу глядача. Сутичка між двома бандами хоробрих зарізяк розкриває їх слабкість, інстинкт отари. Сміливий у натовпі чоловік, залишившись сам на сам, перетворюється у боягуза і втікає із переляканими очима.
Ініціаторами війни двох сімей є мафіозі Капулетті, для яких головна мета – гроші. Через них Джульєтта має стати дружиною Паріса. Але Лісовець ускладнює даний мотив, і додає любовні стосунки між дружиною Капулетті і Тібальтом. В невірності дружини основна причина злоби батька Джульєтти, тирана, який намагається в корінні знищити особисту ініціативу почуттів дочки і виробити покірність чоловікові. Все це заради єдиної мети, аби вона не стала такою, як її мати. Тому розлючений голова родини б’є свою дружину та жорстоко хапає Джульєтту за волосся.
Театр на Лівому березі прагнув і показав щирість, світло стосунків між Ромео та Джульєттою. Тільки перемудрив із насиченням вистави музикою. Враження від вистави, сповненої шекспірівською бурею пристрастей, залишається позитивним, хоча і залишаєш театр із сумним настроєм від великої трагедії кохання...
Офелія Моцарт

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал