Бібліотечні уроки 1-11 класи Анотація „Люди перестають мислити, коли перестають читати”


Тема : «Енциклопедії – книги, які знають все»



Сторінка4/7
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1,69 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7
Тема : «Енциклопедії – книги, які знають все»

Мета: Дослідити енциклопедії, як структурну одиницю довідково -інформаційного фонду. Ознайомити з різними видами енциклопедій. Вивчити структуру енциклопедій. Навчити ними користуватись.

Обладнання: книжкова виставка „Енциклопедії – книги, які знають все”, таблиці, схеми.

Хід уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку

Вступне слово.

Нагадайте, що входить до довідково – інформаційного фонду бібліотеки? Сьогодні ми детальніше розглянемо одну з структурних одиниць довідково – інформаційного фонду бібліотеки - енциклопедії.

Презентація теми: Тема сьогоднішнього уроку „Енциклопедії – книги, які знають усе. Це сьогодні з вами і спробуємо довести. Також ми ознайомимось з різними видами енциклопедії і навчимось ними користуватись.



ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Розповідь бібліотекаря.

Пригадайте, чим енциклопедії відрізняються від словників? На минулому уроці групи „мовознавців” і „істориків” провели дослідження поняття „енциклопедія”, що ж означає слово „енциклопедія”?

Отже, „енциклопедія”, читаємо в словнику іншомовних слів: „(від грецького-коло загальноосвітніх знань) – науково-довідкове видання, що об’єднує в певній системі найістотніші відомості з усіх галузей знань (універсальна енциклопедія) чи будь-якої однієї (галузева енциклопедія).

Значення слова „енциклопедія” протягом століть постійно змінювалось. Античне суспільство, цим терміном позначали сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, геометрію, арифметику, музику та астрономію. ХVІ століття: термін почали використовувати в Західній Європі в значенні „збірник різноманітного змісту”, поступово термін набув сучасного змісту. Отже, енциклопедія наукове видання про найбільш суттєві відомості з усіх галузей знань. Зробимо невеличкий екскурс в минуле, послухаємо про перші енциклопедії. (Учень читає історичну довідку).

Енциклопедії, зверніть увагу на схему, залежно від змісту поділяються на універсальні і галузеві, залежно від обсягу представленої інформації бувають великі (кілька десятків томів), малі (10 – 12 томів), короткі (4 – 6 томів) і одно- й тритомні, як правило, названі енциклопедичними словниками.

Універсальні енциклопедії містять зведені знання з усіх галузей науки та практичної діяльності.

Розглянемо книжкову виставку. На ній ми бачимо велику кількість енциклопедій, які є в нашій шкільній бібліотеці. Під рубрикою „Універсальні енциклопедії” ми бачимо том „Большой Советской Энциклопедии”. Серед універсальних багатогалузевих енциклопедичних видань вона найбільш капітальне і всеохоплююче за своєю тематикою, налічує 51 том. „Українська Радянська енциклопедія”, яка складається з 17 томів. В цих книгах представлені відомості із політичних, економічних, соціальних, технічних, природничих наук, культури і мистецтва. Зважаючи на те, що в житті країн і народів постійно відбуваються зміни, починаючи з 1957 р. щорічно видавються „Ежегодники БСЭ”. До універсальних належать „Малая Советская Энциклопедия” (10 томів), „Британська енциклопедія”, загальновідомим є „Великий енциклопедичний словник” за редакцією Ларусса, який видається у Франції, в народі має назву „Великий Ларус”. Кожна інтелігентна людина повинна знати імена німецьких вчених Брокгауза і Ефрона, які видали найвідоміший російський „Энциклопедический словарь”, складова якого 86 книг, має коротку назву „Великий Блокгауз”. Велику зацікавленість у читачів викликає всесвітньо відома англійська енциклопедія універсального характеру „Книга рекордів Гіннеса”.

Як же побудована енциклопедія? Роздивимось для прикладу 8 том „Української Радянської Енциклопедії”. На корінці ми бачимо номер даного тому і два слова, ними починається і закінчується цей том, в нашому випадку це слова „лань” і „мащення” .Отже можна, не перебираючи важкі томи, знайти за цими літерами потрібний вам. Розгорнемо том на 5 сторінці, ми бачимо велику літеру „Л” і статтю. Перше, або реєстрове слово виділене великим шрифтом, дійсно, стаття „ЛАНЬ”, в ній ми також бачимо невеликий малюнок лані. До ряду статей додаються малюнки і карти на кольорових вкладках (розгорнути том і показати). В кінці тому вміщено список більших статей, списки карт і ілюстрацій. Для заощадження місця застосовуються умовні позначення і скорочення, їх список вміщено в кінці першого тому, там же є стаття „Як користуватись Українською Радянською Енциклопедією”. Як і більшість універсальних енциклопедій в ній є окремий довідковий том до всього видання: „Алфавітний предметно-іменний покажчик”, якщо в 17 томах УРЕ вміщено 50 тисяч статей, то в покажчику 100 тисяч рубрик (продемонструвати „Покажчик”). Для приклада, зайдемо в ньому рубрику „Енциклопедія”, (зачитується на стор. 173 „Покажчика): „Енциклопедія 4 – 505л; «Большая Советская Энциклопедия», це означає, що відомості про неї містяться в 4 томі на 505 сторінці в лівому стовпчику. Отже, що тоді означає запис „2 – 33 п: Британська енциклопедія”? Довідковий том допомагає читачеві в користуванні енциклопедіями.

Галузеві енциклопедії містять зведені знання з окремих галузей науки та практичної діяльності. Звернімося до виставки. В нашій бібліотеці ви можете користуватись ”Географічною енциклопедією України”, „Українською літературною енциклопедією”, „Юридичною енциклопедією”, спеціально для школярів видаються дитячі галузеві енциклопедії. Вам добрі відомі серії „Я пізнаю світ” і „Дитяча енциклопедія”, які вже декілька років радують читачів своїми змістовними, гарно оформленими книгами.



ІІІ. Підсумок уроку.

Запитання для закріплення нової теми:

- Що таке енциклопедія?

- Які ви знаєте енциклопедії?

- Знайдіть в „УРЕ” статтю „апостроф”.


Тема: Виникнення книгодрукування в Україні

Мета: ознайомити учнів з історією виникнення книгодрукування в Україні, першодрукарями українських книжок – Швайпольтом Фіолем, Іваном Федоровим, першими друкарнями, першими друкованими книгами. Довести, що першими друкованими слов’янськими книгами були українські.

Обладнання: книжкові виставки, тематичні полиці.

Хід уроку



Вступне слово. Епіграфом сьогоднішнього уроку я взяла слова видатного українського вченого Івана Огієнко „Україна постійно кохалася в друкарстві, ніколи не лякалася книжки і боронила волю свого друку”. Урок наш пройде в формі засідання редакційної колегії шкільної газети „Погляд” , 3 число якої підготував ваш клас.

І. Оголошення теми і мети уроку.

Сьогоднішній урок ми присвятимо історії українського друкарства. „Це питання для нас українців має велике значення, бо воно підкреслює стан нашої давньої культури. Стан українського давнього друкарства дав тоді змогу не тільки займати почесне місце серед цілого слов’янського народу, але й дорівнюватись технікою своїх видань культурним народам Європи”, писав Іван Огієнко. (Повідомлення мети)

Отже, відкриваємо засідання редакційної колегії.

Редактор. Всім нам відомо ім’я першодрукаря Івана Федорова, але ще до нього були спроби друкування українською. Я хочу, щоб перші рубрики газети були присвячені саме цим історичним подіям. Повідомте, що ви відшукали.

Журналіст. Доля судила, щоб найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські. Перший друкар українських книжок був німець – Швайпольт Фіоль, (ім’я Швайпольт – онімеччине слов’янське ім’я - Святополк), деякий час жив у Кракові, де в той час проживало багато українців, в них Фіоль навчився української мови. Головним ремеслом Фіоля було гафтярство – вишивання шовком або по шовку. Від природи Фіоль був людиною надзвичайно здібною, буваючи в Німеччині, приглядався різних технічних праць, певне там навчився нового тоді друкарського ремесла. Десь 1489 р. Фіоль почав друкувати перші українські книжки. Знайшов і майстра, що надзвичайно гарно виготовив потрібний шрифт.

Першими книжками, які видрукував Фіоль, були Октоїх та Часословець, обидві 1491 р. Крім цього надрукував ще дві книги – Тріодь пісну та Тріодь цвітну, але вже без зазначення місця та часу друку. Всі ці книги церковно-богослужбові, є звістка, що була і п’ята книга - Псалтир, але самої книги до нашого часу не дійшло. Мова цих видань має дуже багато відзнак живої української мови, в календарях багато імен святих – це, а також форма видань доказує, що книги друкувалися саме для українців. Цього ж 1491 р. краківська духовна інквізиція арештовує Філя, книжки спалюють, після визволення Фіоль покидає Краків, відновити друкарню в нього вже не має матеріальних засобів.



Редактор. На мою думку, стаття гідна, щоб її прочитали наші читачі. Які джерела ви використовували?

Журналіст. Книгу професора І.Огієнка „Історія українського друкарства”

Редактор. Ми не можемо обійти у нашій газеті і Франциску Скорину, першого „руського” друкаря. Історичний оглядач ознайомить нас зі своїм матеріалом про нього.

Історичний оглядач. Білорус „из славного града Полоцка”, Скорина народився десь коло 1490 р. в міщанській купецькій православній родині. В краківському і Падуанському (Італія) університетах вивчав медицину і філософію, отримав ступінь доктора медицини. В 1512 р. вертається додому і приступає до культурної праці.

В той час дуже відчувався брак біблійних книг. І от Скорина надумав перекласти цілу Біблію на тодішню літературну „руську мову”, спільну тоді для українців і для білорусів. І не тільки перекласти, але й видрукувати всі біблійні книжки. Добув Скорина потрібні рукописи і поїхав до Праги, де й заснував власну друкарню. За 1517 – 1519 рр. видруковує 23 бібліійні книжки. Додав усіх старань, щоб видання його були найкращими із зовнішнього боку. Книги Скорини друкарською технікою стояли дуже високо і його друк наслідували навіть в Германії. Слава про видання Скорини голосно пішла по всьому слов’янському світові, але за якихось причин Скорина змушений був переїхати до Вільни (Вільнюс), де засновує привезену з Праги друкарню. Та праця його обмежилась лише двома книгами: „Апостолом” та „Малою Подорожньою Книжецею”. Праці Скорини мали велике поширення і скрізь викликали наслідування. І коли після Скорини відновилося друкарство в інших містах, то скрізь на першодруках відчувався певний Скорини вплив.



Редактор. Вам вдалося стисло повідомити про життя і діяльність Скорини, наголосити на великому значенні його праці для всього українства. Ваша стаття баз змін увійде до числа. Отже, настала черга оповідання про Івана Федорова. До слова прошу завідуючого літературним відділом.

Завідуючий літературним відділом. У 1563 році цар Іван Грозний «повелів на кош­ти своєї царської казни улаштувати дім, де прова­дити друкарську справу». Тут 19 квітня 1563 ро­ку і розпочалося друкування «Апостола». Побачи­ла світ ця книга наступного року, 1 березня. Крім неї, Іван Федоров разом з Петром Мстиславцем у Москві надрукували двома виданнями у 1565 році ще одну книгу — «Часовник». Цей малоформат­ний збірник молитов у свій час служив навчаль­ним посібником. Близько 1567 року друкарі поки­дають Москву і направляються у Литовське вели­ке князівство. У невеличкому містечку Заблудів у 1568 році московські друкарі під заступництвом гетьмана Г.А. Хоткевича створили друкарню. Тут вони 1569 року видрукували своє останнє спільне видання — «Євангеліє учительне». І тут же в 1570 році Іван Федоров уже сам (Петро Мстиславець пе­реїхав у Вільно) видав «Псалтир з Часословцем». Ці книги відіграли величезну роль у культурному і політичному житті Білорусії XVI століття, вони стали надійною опорою у боротьбі за утвердження національної культури. Незабаром меценат Івана Федорова — гетьман Г. Хоткевич — захворів і відійшов від своїх починань. Давши друкареві наділ землі, він звелів йому зайнятися землероб­ством. Але не в цьому вбачав своє покликання ве­ликий просвітитель. Впевнений у значимості сво­го покликання і розпочатої справи, Іван Федоров мріє про створення власної друкарні, незалежної ні від магнатів, ні від меценатів. Із цією метою во­сени 1572 року він покидає Заблудів і направ­ляється в Україну, у Львів.

Іван Федоров місцем організації своєї друкарні не­випадково обрав Львів. У XV—XVI ст. він був вели­ким торговельно-промисловим центром, важливим осередком культурного життя. На початку 1573 ро­ку друкарня була створена.

У лютому 1573 року Іван Федоров почав друкува­ти першу в Україні книгу — «Апостол». Побачила вона світ у лютому 1574 року. її поява і започатку­вала українську друковану книгу. Із цього часу відраховується історія українського книгодрукуван­ня. Львівський «Апостол» був виданий за зразком московського. Відрізняється він тільки дещо біль­шим обсягом і багатшим художнім оформленням. Глибоко розуміючи значення освіти для народу, Іван Федоров того ж 1574 року видає у Львові «Буквар» — перший друкований підручник у східних слов'ян. Це федоровське видання стало зразком для числен­них пізніших російських, українських і білоруських навчальних посібників. Після абетки, складів і зразків відмінювання тут подавалися тексти для чи­тання, серед яких, крім суто старослов'янських, бу­ли й українсько-білоруського походження. Вивчивши «Буквар», школярі могли читати не лише старослов'янською, але й російською, українською та білоруською мовами. Адже у всіх цих братніх мовах вживалася та сама кирилична абетка.

На початку 1575 року Іван Федоров, залишивши Львів, переїхав на Волинь, у місто Острог, де в той час склався своєрідний культурно-освітній осере­док. Тут групувалися вчені і письменники-полемісти, виникла українська школа вищого рівня. Друкарня, яку очолив Іван Федоров, була тісно зв'язана з Острозькою колегією, діяльністю літера­турно-наукового гуртка. Тут першодрукар у співдружності з Острозькими філологами в 1578 році видав церковнослов'янською і грецькою мова­ми «Азбуку», а в 1580—1581 роках — призначену для домашнього читання «Книгу Нового завіту», первісток вітчизняної бібліографії — «Книжку» Ти­мофія Михайловича, у вигляді аркуша «Хроно­логія» — вірш Андрія Римші, написаний тогочас­ною українською літературною мовою. Таким чи­ном, з друкарні Івана Федорова вийшло перше у нашій країні окреме видання поетичного твору. Найбільшою і головною працею Івана Федорова в Острозі було друкування Біблії.

Острозька Біблія — монументальне видання, видрукуване форматом фоліо на 628 аркушах. Біблія стала справжнім шедевром друкарського мистецтва. В орнаментальному оформленні останньої викорис­тано мотиви української рукописної книги, традиції художньої народної творчості. Не випадково Ост­розька Біблія послужила взірцем поліграфічної майстерності для наступних поколінь друкарів.

Незабаром після друку Біблії Іван Федоров повер­нувся до Львова. У цей час він займався ви­нахідництвом у галузі військової техніки, зокрема, створив дослідний зразок розбірної багатоствольної гармати. Планував він і видання нових книжок. Але невблаганна смерть не дозволила здійснити ці заду­ми. 5 (15 за новим стилем) грудня 1583 року друкар помер.

На могилі першодрукаря (в Онуфріївському мо­настирі на Підзамчі) вірні друзі поклали надгробну плиту. Навколо першодрукаревого герба було викар-бувано в камені слова: «Іван Федорович — друкар москвитин, которий своїм тщанієм друкованіє занедбалоє обновил. Друкар книг, перед тим невиданих».

Але книгодрукування в Україні, засноване Іваном Федоровим, розповсюджувалось, міцніло, росло, слу­жачи справі освіти і культури.



Редактор. Надзвичайно цікавий матеріал, але для друку в газеті його прийдеться дещо скоротити.

ІІ. Закріплення матеріалу. Підсумок уроку.

Запитання і завдання:



  1. Хто поклав початок українському книгодруку­ванню?

  2. Як називається перша українська друкована книга?

  3. Коли побачив світ перший у східних слов'ян друкований підручник?

  4. Як книги видрукував Іван Федоров?


8 клас

Тема: Структура наукової книги

Мета : розширити знання про структуру книги, ознайомити зі структурою

довідкового апарату наукової книги, виховувати бережливе ставлення до книг.

Обладнання: книги, які містять всі елементи, що вивчаються на уроці.

Хід уроку

І.Повідомлення теми і мети уроку.

ІІ. Повторення вивченого в мо­лодших класах.

Бібліотекар. Повторимо те, що вже зна­ємо, й ознайомимося з новими елементами структури книжки. Отже, перед вами книжка. Перше, що ми бачимо — це обкладинка. Вона буває м'якою або твердою, з картону (тоді її називають палітур­кою). . Хто пригадає? Як прикрашали старовинні книжки?

Учні. У стародавні часи палітурки робили зі шкір тварин і прикра­шали їх малюнками із золота. Для дуже цінних книг на палітурки кріпи­ли металеві застібки. Деякі книжки по краях обрамляли кутиками, виріза­ними з металу.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Бібліотекар. У сучасних книжках іноді поверх твердої палітурки є ще одна паперова обкладинка, на ній зазвичай розміщено певний малю­нок і зазначено ім'я автора та назву книги. Це суперобкладинка. Отже, першими важливими елементами книжки є обкладинка (або палітурка) і суперобкладинка.

Відкриємо книжку. Зліва — зворотний бік палітурки, справа — перша сторінка книжки. Ці два аркуші створюють форзац.

Такий самий форзац є і в кінці книжки. Він може бути просто білим або кольоровим. Іноді на ньому буває малюнок.

Перегорнемо ще одну сторінку. На лівій стороні розміщено фронтис­піс, на правій — титул. Яке слово для вас невідоме?

Учні. Фронтиспіс.

Бібліотекар. Фронтиспіс — малюнок, розташований поруч із титу­лом на лівій стороні. Він відображає характер усієї книжки, іноді містить портрет автора або головного героя твору.

Що таке титул? Назвати елементи титулу, які відомі вам із молод­ших класів.

Учні. На титулі надруковано прізвище автора, назву книги, внизу за­значено вихідні дані: місто, видавництво, де надруковано книгу, рік ви­дання.

Бібліотекар. На титульній сторінці може бути печатка — екслібріс, що в перекладі з латинської означає «із книг». Це книжковий знак власника книги.

До чиїх рук книжка не потра­пила б, завжди видно, кому вона належить. На бібліотечних книжках ставиться печатка з назвою бібліотеки або установи, якій вона належить.

Якщо книжка складається з декількох розділів, то перед кожним може бути свій титул, тоді він називається шмуцтитулом. Отже, шмуцтитул — окремий аркуш у книзі з назвою частини або розділу. Інколи шмуцтитул розміщують у верхній частині першої сторінки тексту розділу (частини). Часто на початку кожного розділу є невеликий малюнок, який називаєть­ся заставкою. Малюнок у кінці розділу — кінцівка.

Тепер звернемося до науково-довідкового апарату книжки. Апарат книги — це її облад­нання. Воно допомагає читачеві, якщо читач знає, як апарат обладнано, і вміє ним користуватися. Апарат книги — відомості наукового, довідко­вого або пояснювального характеру, якими супроводяться видання тво­рів художньої літератури, наукових праць і т. ін.

Науково-довідковий апарат книги зміст, допоміжні покажчики (предмет­ний, іменний, покажчики таблиць, ілюстрацій, географічних назв тощо), колонтитул, колонцифра, анотація, вступна стаття, передмова, піс­лямова, коментарі, словники, списки літератури, резюме у багатотомних зібраннях творів іноді додається хро­нологія життя і творчості письменника.

Науково-довідковий апарат книги включає при потребі бібліографіч­не посилання на джерела цитат, запозичень тощо; книжкові бібліографіч­ні покажчики — систематизовані списки видань на тему книги або її час­тини. Структура і зміст науково-довідкового апарату книги визначаєть­ся типом видання. В академічних виданнях науково-довідковий апарат книги складається переважно з різних коментарів (текстологічного, історико-літературного, словникового). У науково-довідковому апараті книги багатотомної серії «Бібліотека української літератури» вміщено вступну статтю, примітки, пояснення слів тощо.

Майже в усіх книгах є зміст. Із цим поняттям ви вже ознайомилися в початкових класах. Пригадайте, про що можна дізнатися зі змісту, яке його значення для читача. {Відповіді учнів.)

У молодших класах, як правило, ви користувалися дитячою худож­ньою літературою. Зараз ви дедалі частіше зустрічатиметеся з науковою та науково-популярною книжкою, знайомство з якою досвідчений читач починає саме зі змісту. У деяких наукових книгах у змісті є розділи, підрозділи, глави, пара­графи, їх позначають римськими та арабськими цифрами, великими й малими буквами.

Зміст — важливий супутник у подорожі науковою книгою. Він допо­може швидко знайти в ній потрібний матеріал. Зміст у підручнику допо­магає перевірити себе, коли готуєшся до іспитів. Перечитуючи його, від­разу бачиш, які розділи пам'ятаєш, а які забув. Зміст наукових книг до­кладний, але стислий і точний. Автор наукової книжки не пише у змісті: «Розділ 8, або розповідь про те, як мореплавець Колумб плив в одну сто­рону, а приплив в іншу...». Зміст із довгими і цікавими назвами розділів буває в романах, оповіданнях, тобто в художній літературі.

Важливою частиною апарату книги є анотація.

Це слово вам також відоме. Пригадайте, що таке анотація? (Відповіді учнів.)

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

Бібліотекар. Отже, анотація пояснює тему кни­ги, вказує жанр або форму, іноді дає відомості про автора. Анотацію роз­міщують в книзі на звороті титулу або на клапані суперобкладинки. Вда­ла анотація повинна привернути увагу читача до книжки, але не обіцяти того, чого в ній немає.

У багатьох книжках є передмова або вступна стаття (іноді і те, й інше).

У наукових книжках передмова або вступна стаття часто необхідні, щоб пояснити, яке значення має теорія автора. Якщо йдеться про стару книгу, необхідно вказати, чому застаріли її положення. Передмови до книг пишуть їх упорядники, редакто­ри, перекладачі або автори. У передмовах часто характе­ризують історичні обставини та факти особистого життя автора, що спонукали до написання книжки. У збірни­ках визначають принципи відбору творів для них. У книжках, що перевидаються, обґрунтовують потребу цього, вказують ті зміни й доповнення, які внесено.

Подібну до передмови роль відіграє в книжці вступна стаття. Однак вона, як правило, відзна­чається більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставлять і розв'язують у книзі. її завдання — підготувати читача до зро­зуміння та засвоєння матеріалу.

Іноді замість передмови в кінці книги вміщують післямову, яку пише сам автор чи упорядник, пере­кладач чи редактор. За змістом вона близька до пе­редмови, але тому, що читають її переважно тоді, коли твір чи книгу вже прочитано, в ній немає по­рад, як їх слід читати. Завдання післямови — дати відповіді на ті запитання, які можуть виникнути в процесі читання, доповнити, показати значення кни­ги в сучасному житті. Якщо у загалом цінній книзі автором допущені якісь фактичні неточності чи ви­словлені хибні положення, автор післямови розкри­ває їх і дає правильне тлумачення.

У наукових збірниках у кінці кожної праці іноді подається резюме — стислий висновок, перелік її ос­новних положень.



Іноді в кінці книги вміщують коментарі (від лат. — тлумачення) — додаткові відомості про зга­дувані у книзі події, історичних діячів, митців то­що. У коментарях до художніх творів іноді харак­теризується творча лабораторія автора, історія на­писання, наявні варіанти й редакції, авторська са­мооцінка й судження критиків. Розрізняють історико-літературні, текстологічні, реальні й лінгвістичні (мовні) коментарі.

У коментарях звичайно вказують джерела публікації, йдеться про зміни, які вносили в текст сам автор чи редактор, тощо. У реальному коментарі дають фактичні довідки про час і місце описуваних автором подій, розшифровують наявні в книзі але­горії та натяки, дають пояснення про згадуваних лю­дей, організації тощо. Лінгвістичний коментар — це переважно переклад вжитих автором іноземних слів, тлумачення застарілих чи малозрозумілих висловів тощо. Він може податися чи в кінці сторінки під ос­новним текстом, чи в кінці книги. Цінним довідко­вим матеріалом є авторські і редакційні примітки. Перші іноді становлять нерозривну частину тексту, другі дають характеристики різних подій, політич­них партій і діячів, довідки про з'їзди, конференції, наради, про газети або журнали, що згадуються у творі. Примітки подають або в кінці твору, або вни­зу сторінок як виноски. Вони додатково роз'яснюють певні положення книжки чи доповнюють текст.

Працюючи над книгою, читач повинен стежити за тим, де починається і де закінчується висвітлення того чи іншого питання, виявляти основні думки і зосереджувати на них особливу увагу.

Знайти головні думки книги іноді допомагає дру­карське виділення найбільш важливих положень і висновків автора особливим шрифтом — жирним, напівжирним, курсивом, у розрядку і т.д.

Для того щоб читач міг легше орієнтуватись у тексті книги, скоріше знаходити в ній потрібні ма­теріали, деякі книги мають допоміжні покажчики.

У збірках віршів і малих жанрів, коли в них бага­то творів, крім переліку їх у змісті, додається ще ал­фавітний покажчик, який дає змогу швидко знайти потрібний твір. Алфавітні покажчики є, наприклад, у Шевченковому «Кобзарі».



Предметні покажчики орієнтують у термінах і по­няттях, ужитих у книзі. У предметнім покажчику в алфавітному порядку дається перелік усіх пред­метів, понять, термінів, про які йде мова у книзі, теж із зазначенням відповідних сторінок книги. Це дає змогу швидко підібрати матеріали на потрібну тему, знайти відповіді на важливі питання.

У зібраннях творів, антологіях, збірниках, моно­графічних дослідженнях уміщують іменні покажчи­ки. Вони допомагають знаходити ті сторінки, на яких ідеться про певних людей, іноді в них наво­дяться їхні імена та по батькові, дати життя, важливі факти біографії, назви основних творів тощо. Бувають ще покажчики географічних назв, періодичних видань, ілюстрацій, псевдонімів тощо.

У підручниках, у книгах на суспільно-політичні теми і в дослідженнях із різних галузей науки в кінці часто подають списки літератури з відповідних питань. Ці списки можуть бути досить повними, але частіше — це перелік основних чи рекомендованих для вивчення праць, які дають змогу поглиблювати знання. їх часто використовують при підготовці ре­фератів, курсових і дипломних робіт. У методичних посібниках наводять списки літератури до кожної з рекомендованих для дослідження тем. Тому, добира­ючи літературу до якоїсь теми, потрібно дізнатися, чи є методичні посібники, які допоможуть раціоналізувати й полегшити її вивчення.



Велике значення в книгах має ілюстративний ма­теріал. Фотографії, малюнки, креслення, карти до­повнюють зміст, полегшують його сприймання. Бува­ють книги майже повністю побудовані на ілюстратив­ному матеріалі — атласи, альбоми, каталоги та ін.

Малюнки в книзі вміщують безпосе­редньо в тексті або на окремих аркушах. Для друку­вання ілюстрацій використовується досконала поліграфічна техніка, яка дозволяє ілюструвати книги прекрасними кольоровими малюнками та фо­тографіями. Досить часто книги прикрашають віньєтками та орнаментами.

V. Підсумок уроку.

Запитання

  1. Що вказують на титульній сторінці?

  2. Що таке анотація?

  3. Назвіть науковий апарат книги.

Завдання

Розглянути комплекти книг на партах. Знайти книги, в яких є покажчики. Знайти книги, в яких є вступна стаття, післямова.



V. Домашнє завдання.

Знайти в бібліотеці книги з вивченими елементами структури апарату книги.




Каталог: 11biblioteka
11biblioteka -> Українська література упродовж століть зазнавала тяжких
11biblioteka -> Робочі таблиці ббк для шкільних бібліотек
11biblioteka -> Бібліотечні уроки та бесіди для учнів
11biblioteka -> Сценарій свята книги Зала святково прибрана. Оформлено книжково-ілюстративну виставку „Твій друг книга”
11biblioteka -> Концепція інформатизації мережі бібліотек загальноосвітніх навчальних закладів україни
11biblioteka -> Бібліографічні джерела
11biblioteka -> Опрацювання документів та організація довідково-бібліографічного апарата шкільної бібліотеки опрацювання документів та організація довідково-бібліографічного апарата


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал