Амурова декада



Сторінка3/6
Дата конвертації01.12.2016
Розмір1,44 Mb.
1   2   3   4   5   6

***
— Нема тебе — і тихо, листоношо,

А прийдеш — принесеш

хіба лише журбу.

Мізерні тобі платять за працю

твою гроші,

Того ти, певно, й радості

приносить нам забув.

Газета є та й годі

А як старенька мати?

А подивися добре —

агей забув листа.

Казала ж і сестра

що буде нам писати...

55


А брат квартиру в Києві

найшов уже? Дістав?

Нічого нам нема.

Нема вже й листоноші —

Пішов собі до другого

такого ще села.

Живе й дружини мама

десь без копійки грошей,

А нам до болю хочеться

родинного тепла.



***
На бульварах молодь,

молодь,


молодь.

Передзвони серця,

блиск очей.

А десь вдома сум,

і голь,

і голод,


Як і молодь річкою тече

Повінь


фетру,

лайку,


тіла,

шовку —


Суне в оперу,

балет,


кино.

... Починається амурів джиґітовка,

56

І жаги прорвались гребля й

дно.

І не віриться нікому,



що там вдома

Ультиматум шлунку,

самоти.

... Хто красунь отой он невідомий, —



Поспитала у подруги Ти.

Та зметнулась паличка маестро,

Зашумів востаннє тіла шовк —

І знялася буря!

Буря над оркестром —

І партер потягся,

оп'янів,

замовк.


Звуки,

наче живодайні трунки

І солодка темрява така

Краде хтось у тебе поцілунки

І за стан так боязко торка.

Що як от засяє жирандоля?

Як додому невідомий проведе?..

Ой, ще темряви!..

(А в темряві десь Толя) —

Ой, як скоро день.

Хай скоріше день, скоріше буде!

Я напився над силу химер,

Ніч давила всю ніч мені груди —

Отака самота ця тепер.

.....................................................

Отака ця жорстока уява,

Що хтось може тебе цілувать,

57


Що до когось ти, люба, ласкава —

Горить серце мені й голова.

Ну, скажи ж мені —

де твої думи?

Ти ж не тут —

це твоя тільки тінь.

Це ж не вдвох над Дніпром

у саду ми

Напилися вечірніх

тремтінь.

Це ж з тобою не вдвох ми на пляжі

І з промінь виплітаєм вінок

Це хтось інший «люблю»

тобі каже…

... Я розпуки напився, намок.

..........................................................

На село завів я,

у пустелю

І тепер для тебе це полон,

Тільки смуток ліжко то?і стеле,

І дає забутись тільки сон.

Щоб мовчать отак,

бездумно сісти

І послати очі тужно в даль»

Знаю, мрієш, думаєш про місто —

Ти ж така ще юна, молода.

На бульварах молодь,

молодь,


молодь.

Передзвони серця,

блиск очей.

58

А десь дома сум



і голь,

і голод,


Як і молодь річкою тече.

***
Сувої полотна

і днів утомних пряжа…

Он літа понесли

на крилах журавлі,

Кружляє он листок

і зараз сонно ляже,

А з кожним тим листком

і зморшка на чолі

Гей, треба ж і мені

туди за журавлями...

Далеко десь, далеко

зачухане село.

... Забризкали сарай

і сіно злотні плями,

Де сон, було, немало

ламав своє веслo.

Тривож не таке щастя —

і серце все на чаті

Тріщить вітрило зверху,

підводних сила скель.

... А може я і брат

маленькому зайчаті,

Що має таке вухо

тривожно боязке.

Два місяці плили так...

59


(як близько те далеке)!

А осінь...

поспитала: де пристань, береги?

Не знав, не знав нічого.

Летів, як той лелека,

Що ніс у грудях чайчине

розпачливе ки-ги.

***
Гудуть, летять аероплани,

Часу нового голуби…

Чому ж на них я тоскно глянув,

Чому ж не можу їх любить?..

... Я син землі

і подорожній, —

На ній і смерть моя, й мета —

Така маленька і тривожна

Горить, як іскра золота.

Гей, що людині тільки треба!..

... Хіба ж не всі ми літуни? —

Та кожен має своє небо

І різні в серці двигуни.

***
Сьогодні в мене гості дальні,

Одної крові дві руки.

Читаю перший лист —

Печальний.

60

Читаю другий — теж такий.

Мій цвіте липовий, медовий,

Родино! Будем ще цвісти.

Брати мої і сестри — вдови,

Ми ще збудуємо мости!

Нехай сьогодні ще безодні,

Та ми перейдемо усе;

На час розкидані, голодні —

Ми заспіваєм ще пісень.


***


Немає чутки з моря —

Не кличуть, не зовуть.

… І вітер мене боре

Глумливо на траву.

А дома така осінь.

Батьки мої, батьки…

Мами мої голосять…

— ляж, серце, всповитки

Ляж, серце, — ой, не слуха.

Пече, горить вогнем.

Тремтить і чує вухо,

Як їде хтось конем.

Нарешті телеграма,

І стала ніч, як день.

І мчу стрічати прямо,

Бо знаю зараз де.

61

Тремтять уста в нестямі,



Цілую і мовчу.

Брати і сестри, й мами,

Ну, чим вам заплачу!..

Вітри, вітри голосять»

Ну годі самоти.

А дома таки осінь, —

Сказала тихо ти.

***
Це тільки тіло тихе і байдуже,

Це тільки тінь твоя різьблена

на стіні,

А серцем ти далеко, друже»

І ти мовчиш тепер,

не скажеш тепло: ні.

До рідних, може, серцем

на хвилину...

Туди я за тобою —

і там тебе нема.

І безбоязно суне, суне й лине

До мене в хату вдень пітьма.

Довжіє тінь твоя...

що далі, вищі хвилі

І ще момент один,

і я вже


потону...

Не хочеш пить мене?

Тоді візми і

вилий.


62

Як ворог я —

оголоси війну.

... Не хочеш. Не сказала.

Холодна і байдужа.

А я на хвилях розпачу —

Де ти ідеш —

і я.


Огні мені ось очі,

до ночі звиклі,

мружать —

Знайшов тебе я в Києві»

Моя?

Чи

не



моя?

63


ІЗ ЦИКЛУ «МЕТЕЛИЦЯ»

ВІРІ КОТУХ — ЛЮБОЧЦІ
І.
Відкрийте ваше піаніно,

Торкніться ніжно, ніжно струн.

Ми вже не зелень. Ми вже сіно —

Спекло нас сонце, зм'яв бурун.

Нехай ці звуки будуть роси,

Що на світанку п'ють квітки

І оживляють іце покоси».

О, не приймайте ви руки.

Несіть печаль мою на звуках

На синє озеро примар —

Я утоплюся там у муках,

Або загину, як І кар,

Бо крила в мене, крила з воску,

Розплавить сонце і впаду.

Іще. Іще заграйте «Тоску»,

Співайте: «Осінь у саду».

Тепер ударте ви на струни.

У гості юність прийде хай.

її стоптали нові гуни ...

О, не вставайте. Грайте. Грай.


II.
Ось наше тихе, славне місто

В садках зажурена Борзна.

Ти носиш чотки, не намисто,

З очей всміхається весна.

64

Там серце дзенькнуло і стала

І розчинилася тюрма.

Ми розгубилися. Нас мала

А юних зовсім нас нема.

В Борзні любив я вас без тями,

(Тоді я в хорі ще співав)

Я був малий, не рівня з вами.

Я ваші очі так кохав.

Хай, Віро, плаче піаніно,

Торкайтесь ніжно, ніжно струн

Ми вже не зелень. Ми вже сіна

Спекло нас сонце. Зм'яв бурун.

МЕТЕЛИЦЯ
Мете, мете метелиця

В сорочці білій, боса.

Снігами м'яко стелеться,

Біжить простоволоса.

Біжить одна по вулиці

Так легко: не загрузне.

То стане та притулиться

І стукає до кузні

Іду до неї з молотом,

Без неї я умер би,

Кую їй щире золото,

Люблю, як вітер верби.

Мете, мете розхрістана,

Розкочує полотна,

А мук своїх не вистогне,

Не вистогне скорботна.

65

Взяла мене метелиця,

Несе мене, як вогник…

Слова на папір стелються,

Слова сміються, стогнуть.


РОСЯНО
Затишок. Криниця.

У криниці зорі

Ходить таємниця,

Шепчуть осокори.

Прийдеш ти по воду,

Молода дівчино,

(Диво — твоя врода,

Стан твій — комишина).

Стрункість зачарує,

Загаптує очі,

Поглядом спарує,

Коником підскочить.

Тихе, тужне серце

Заакордить співи…

Золоте відерце…

Росяні мотиви.

Буду я дивиться,

В далі непрозорі…

Затишок. Криниця.

У криниці зорі.

66


АМУРОВА ДЕКАДА
Дозріло гроно винограду,

І листя кров'ю налилось,

І серие квіткою вплелось

В мою амурову декаду.

Ах, налилося сонцем гроно,

Чекає уст твоїх воно.

Недавно. Вчора Щось Давно.

Тонуло. Випливло. Знов тоне.

Куди ти, юність, полетіла,

Чи ти ще вернешся назад?

Стоїть дозрілий виноград —

Його колись ти так любила.

У винограднику мойому

Мені приснились срібні дні,

Дівчата, сонце і пісні,

Не розкажу за це нікому.

Це їм плету мою декаду,

Це ними серце розцвілось,

Це сонцем п'яно напилось

Дозріле гроно винограду.



ТІНЬ
Не дивіться так суворо

І неприязно — я тінь

Непорушна й непрозора.

Я сьогодні хвора, хвора.

В сяйві промінів тремтінь —

Я убога чорна тінь.

67

Не хитайтеся, тополі,

Не порушуйте мене

Я лежатиму у полі

Непрозора, чорна долі

Поки сонце не засне —

Не розбуджуйте мене.
То дарма, що долі вогко,

Що лежу я на стерні,

Що далеко там десь тьохка

Соловейко, й кароока

Заквітчала рясно дні —

Все байдуже те мені.


Не хитайтесь — я дрімаю,

Я розтану уночі…

Як полізуть тіні з гаю,

Тіні згубленого раю —

Знов за хромляться мечі…

...Я розтану уночі



ЛИСТ
І.
Розплети сьогодні коси,

Чорні коси, пишний шовк.

Серце казки, казки просить —

Я до тебе, я прийшов.


Розплети сьогодні коси,

Хай по грудях потечуть

68

Сльози чисті, сльози-роси



На тернисту нашу путь.
Розплети сьогодні коси —

Завтра ти уже не Ти.

Завтра осінь заголосить,

Похилившись на хрести.


Розплети сьогодні коси —

Це востаннє я прийшов.

Серце казки, казки просить

Про загублену любов.



II.
Лишила осінь слід глибокий

В душі спустошеній моїй…

Отак і день, і ніч, і роки

Тоскніть і жити без надій


Лишила марити про коси.

Сплітати коси божевіль.

Так вітер листя рве, заносить

На листопадову купіль.


Лишилась вірна безнадія,

Лишилась казка без кінця»

А вогник в серці тільки тліє

І пісню будить у співця.


III.
Нащо пісні тобі від мене,

їх тоскність, кволість і одчай?

69

Пожовкло все колись зелене…

До струн замовклих не торкайсь.

Бриніть вони уже не будуть

Блакитним озером примар,

Не захвилюють твої груди,

Не розженуть зловісних хмар.

У мене очі — осінь муки,

Вже не засяють, як вогні,

І голос мій — то голос круків

У дні осінні, дні сумні.

Згадаєш може ти обійми,

Обійми з любим дикуном.

Тепер рука не пломеніє,

Вже втомно водить і пером.
IV.
Я вже не вірю більше тому,

Що ми зустрінемось коли.

Не чути нам узимку грому,

Весною громи одгули.


А ти ще в серці, моя Лесю.

І сльози чисті, як роса,

Твої — справляють мені месу

На гострім кінчику списа.


Тобі не сняться сад і річка,

І блискавиці в майську ніч…

70

Так. Догоріла моя свічка,



І за вікном заплакав сич.
V.
Олесю, слово ще і буде.

Отут так поночі Я ось.

А ти. О, де ти? Ось у грудях

Тобою серце налилось.

І коси й очі — вся зі мною.

Рожеві маки на устах…

Хитнула — ні ти головою,

Мого читаючи листа?

Невже ж не згадуєш нічого?

Чи може висохли струмки

У тебе серця гомінкого,

І вже зів'яли всі квітки?

Все так. Прощай. Уже ніколи

Ми не побачимось ізнов.

Любив тебе. На власну волю

Я розіп'яв свою любов.




ШЛЮБ ШУМІВ
Шумують, шепочуться шуми шалені,

Шовкові шоломи і шатра зелені,

Шатно шикують їх лави шумні,

Шепочуть їм казки шляхетні шершні

Шановна гості у шатрах шпуються,

Шляхетно узявшись за шиї, сміються,

71

Шумують, співають, немов би шпаки..



Шарпають в берег свої шишаки.

Що це за шуми, яка шатанина,

Широчінь безкраю чому вкрила піна,

Шальгуючі шуми докупи хто звів? —

Шурхаючи з хвилі Нептун заревів.

Шана шляхетний тобі, наш владарю,

Шуми шепочуть, не знав єси царю,

Шумуєм чого ми? Прийшла бо весна,

Шумуєм того, що збудила вона.

Що вам не соромно, діду, проспати,

Шану б вам весні треба віддати…

— Шуми, шумуйте' — Нептун заревів,

Шпарко шумуючи, в шлюбі шумів.

НА РОКОВИНИ
Спочив Кобзар — і над ланами

В трембіти вітер заридав.

Гей помсти, помсти над панами,

Моя Вкраїно молода!

Спочив Кобзар — і вже не встане

Замовкла пісня голосна,

Що так жахалися тирани,

Коли співалася вона.

Здавалось все із ним спочило,

Заснуло, мовчки піддалось.

І злотне поле почорніло

І хижо ворон крякав щось.

Та ні! Даремно так раділи,

Що вмер наш мстивець, наш Кобзарс —

Його струмки і б'ють і били

72

Вогнями волі, правди й кар



Спочив Кобзар та на Вкраїні

Його вже слово проросло,

І ставить пам'ятник нетлінний

Йому працююче село.




***
Лежить на возі дуб

Напнувсь щосили кінь.

Посунулась на зруб

Прозора хмарна тінь.


— Нащо зрубав, кажи

— А мамі на хреста…

По зрубу тінь біжить,

Прямує на жита.

Напнувсь щосили кінь,

І лопнула дуга.

Прорізав промінь тінь —

Насунулась друга.


Насунулась, стоїть.

Насупилась, як сич

Порубані гаї,

Простреленая ніч.


Лежить на возі дуб,

Край воза його пень.

Сьогодні ніч і зруб,

А завтра ліс і день.

73


МАСКА
І.
Не питаю. Не шепну. Ще змовчу.

Як підсніжних перший розцвіте,

Розірвеш ти маску мою вовчу

І побачиш серце золоте.

І розхристаний я стану — гляньте,

Глибоко ховав від вас я «Лю»,

Як водив до пекла мене Данте,

А весною сором загублю.

І примружені твої я очі

Буду палко пити, цілувать,

І волосся щоки залоскоче,

І на грудях буде голова…

Зараз ще ношу я маску вовчу,

І мої бряжчать ще ланцюги…

А мовчати, а мовчать — не змовчу,

Як розтануть у полях сніги.



II.
От і біль мій, і жаль мій від того,

Що ховаю від тебе лице

А спитай, не скажу я нічого,

Тільки буду вже радий за це


І носитиму довго й уперто

Поки прийде моя далечінь,

74

Поки ніч принесе свої жертви,

І знайду золоті я ключі.
Тільки знаю одно я — це казка,

Що в дитинстві дідусь розказав —

Бо від подиху займеться маска,

І тоді не знайду я вже трав.

Не загоїть тоді вже одвіку

Груди сонцем розпечених ран…

А тобі там цвістиме без ліку

Чорних з цвітом рожевим троянд.

А тепер іще серце зелене

І проміння на кучерях дня.

Поклади ж свої руки на мене

І дозволь мені маску ізнять.



III.
І не буде в нас слів, а ні слова.

Буде зустріч з тобою нова

І наплачуться досхочу сови,

Поки станеш мене цілувать.


І не раз за віконицю вітер

Ой за довгую ніч ту торкне,

І безсониця довго сидітиме,

Коли знов не пригорнеш мене.


Ти зустрінеш мене як далека,

Тільки усміх один на устах.

75

Та я знаю, що буде ще спека —

Розплескалося сонце в житах.
Знаю, знаю, колосся дозріло.

Ти обіймеш мене і зо жнеш

І зожни — бо постаріє тіло

І зов'ялить дитину мене.


Ні, не буде в нас слів, а ні слова.

Буде зустріч з тобою нова.

І наплачуться досхочу сови,

Поки станеш мене цілувать.



***
Уже ранок. Бачиш, ранок.

Глянь, кохана, люди там.

Надівай мерщій серпанок

Зле заплаканим очам

Сяйво сонця.

Уже ранок.

Надівай мерщій серпанок.
Сходить сонце За лісами

Ген луна могутній спiв.

Ось уже. Вже перед нами

Хвилі, море прапорів…


Усміхнися. Глянь, дівчино,

Годі сліз, моя любов.

Дай, серпанок тобі скину.

76


На твоїм серпанку...Кров.

… Зрада. Люди.

А ще ранок.

Кров'ю сплямлено серпанок.



НЕСКАЗАНИЙ СКАЗ

Пам'яті С.Єсеніна

І.
Тільки вогники, тільки скалочки,

А загравна блакить у душі...

Я плекаю, ношу тебе змалечку,

Як плекає ріка комиші.

Скоро прийдеш ти сонцем осяяний

Розплескати зад умну блакить —

О, мій час дорогий, дарма згаяний,

Все прийдешнє в очах моїх спить.

Це зажурний ваш сум і зітхання

Ви заснули в снігах, комиші,

І порожні стоять чиїсь сани»

І снігами ніхто не спішить.

А світи, ще світи не об'їжджені

І казки ще не сказані всі —

Не вогнем мрії — снігом засніжені,

Недоспівані пісні красі

Тільки вогники, тільки скалочки,

А вогнем не займуся я враз,

Я плекаю, ношу тебе змалечку,

Мій ніколи не сказаний сказ.

77

II.
Вечорами блукає мій синій

І співає про прийдешній день...

Не знайду я тебе на руїні,

Тут я кобзу розбив уже вщент.

На руїні шляхів перехрестя

Не знайду я тебе — не знайду,

І на сонячне радісне вшестя

Я з тобою не буду в саду.

Розгубився я ввесь на світанку,

Юне серце розніс по дівках

І старий вже стою коло ґанку,

І болото трясеться в руках.

От і близько вогні вже болотні,

Зацілують мене і пітьму…

Будуть коні назавжди самотні,

А на санях снігів каламуть.

І затягне, засмокче болото,

Там і вогко, і грузько — іду —

А ти сам відчиняєш ворота —

Я не буду з тобою в саду.



III.
Тільки слово одно ще не сказано,

Тільки радість незнана у сні,

І петля вже готова, зав'язана —

Знаю, завтра мені одвесніть.

А сьогодні мій любий у мене

Гість рожевих і дальніх країн…

Коротко скаже: Сергій Єсенін,

І до коней пригорнеться він.

78

Ой, розкуйдились гриви на конях,



І як сурми — трембіти хвости.

Вітер регоче Плеще в долоні.

Гей, не коні летять, а чорти!

Так летять лиш одні метеори

На одвічні холодні сніги…

То дикун наладнав іще вчора

Стріли й лук свій найкращий тугий

Розцвітає, росте щось незнане,

Може радість то бачу у сні.

Знаю — завтра, мій любий, коханий,

Знаю — завтра мені одвесніть.

IV.
Розридалися очі безслізно,

Розлилось недопите вино.

Ох, і тісно тут слову, так тісно…

Знаю, в серці провалиться дно.

Розіб'ється надрібно, на скалки,

А стулити в одно — не стулю…

Я плекав і носив тебе змалку,

А скажу коротеньке лиш «Лю»...

Все останнє засне непробудно,

Буде сніг, буде сон, комиші…

І розгорнуть полотнища будні —

Ти останнє до «лю» допиши.

Так летять лиш одні метеори,

Засіять і потухнути враз.

Я плекаю для тебе прозорий,

Мій ніколи не сказаний сказ.

79


К.Б.

(Давній спомин)
За містом тихе кладовище

Хрести, берези, дві тополі

Сьогодні вітер, сніг і хвиша,

І ти не вийдеш більш до Толі…

Ходили в поле по волошки,

Зривали цілі оберемки.

Було, торкнешся щічки трошки,

За це несеш їй очеремхи.


А вдома видрана із «Ніви»

Головка, справді наче Катя.

Дививсь — і був такий щасливий,

І був над всіх такий багатий


І довго, довго при лампадці

Писав і мріяв щось неясне...

Як б'ється серце при цій згадці,

Розплющиш очі — зразу згасне


Ти клала пальчики на струни

І приграваючи співала-

Стоптали Катю люди-гуни,

Коли ще тільки ...но світало.


А зараз топчуться по Толі

І так нахабно вітер свище…

Хрести. Берези. Дві тополі.

За містом тихе кладовище.

80


***
Я не догнав тебе. Не зскочив

На твій пахучий сіном віз.

Листкам засмучених беріз

«Прощай», — твої сказали очі

Я не догнац тебе.. На полі

Нікого з кіньми не було.

Жита туманом затягла

Травою пахло з кривих колій.

Прудкі були у тебе коні,

Як вітер дужий зі степів.

І колосок наш не доспів —

Лежить зірватий на долоні

Ще довго посвисти візниці

Кричали голосно житам,

Що не зустрітись більше нам,

І заховались у пшениці

Я не догнав тебе. Не зскочив

На твій пахучий сіном віз.

Листкам засмучених беріз

«Прощай», — твої сказали очі.

81


ПОЕМНЕ

І.
Ніколи, знаю, не побачу —

Довіку море буде в снах…

Простягає руку знов жебрачу

Мені безрадісна весна.

Завабить знов блукати поле

І за квітками тобі луг.

Від болю знов іти до болю,

Де вже пройшов останній друг.

Я знаю, серця не загоять

Краплини сонної роси.

Піду шукать тебе з тобою,

А ти себе не віддаси.

Так недосяжні і незнані

Зітхання моря, звук і тон…

Було зелене — біле стане

Блакитне море, небо, сон.

Тобі казав я раз неначе,

Що йде з поемами весна…

Ніколи, знаю, не побачу —

Довіку море буде в снах.



II.
Хто смолоскип держить —

Рікою той тече.

82

Хтось дивиться чужий



З розгублених очей.

Хто юний був на день —

Той знає тільки сон.

А серце молоде —

Сон сонячний вогонь.

Дарує хто намисто,

Той чотками бринить.

Пожовкло моє листя,

І погляд мій сумний.

Хто усміхи бере,

Вертає той сльозу.

Тече ріка вперед,

І сонце унизу.

А хочеться жить, жить.

Так швидко кров тече.

Хтось дивиться чужий

З розгублених очей.
III.
Ніколи, знаю, я не буду

Співати радісно тобі.

Тобою ж дишуть мої груди,

До тебе ж оленем прибіг.

Ще чую вовчі завивання

І блиск очей, ще бачу слід, —

83

Але розтрощені вже сани,

І зелень в'ється по землі.

Прибіг-цілуй же мої роги

І вигни брови на дугу.

Я не зустріну більш нікого,

Назавжди кинув я тайгу.
Назавжди кинув я блукання.

На санях тане й тане сніг.

Не запряжуть мене вже в сани

Вранішні зоряні вогні.


І так нестримно серце раде,

До тебе оленем я біг...

Не дам я серцю свойму ладу,

Не заспіваю я тобі.



IV.
До тебе я прийшов

Прийшов напровесні

Як вечір чорну кров

Вже розливав на сніг.


Ґанок. Затремтіла,

Як в злодія рука.

Перше слово — мила,

А друге — дорога.


Я приніс поему —

Ти — не я, не ми.

84

Завтра: хто ми, де ми.



Вранішній оксамит.
Хтось ріже нитку ночі,

Спускає день човни.

Веселий ранок скочив:

Побіг. А — дожени.

В безвість день проходить,

Щоб день новий прийшов...

Мені шукати годі —

Тобі моя любов.



V.
Я написать хотів поему

І слів про море не знайшов.

В кімнаті тихо і затемно

Полоще ніч свій чорний шовк

Злякались звуки. Зблідли тони,

І парус смуток наладнав,

По камні царської корони

Пурхнув і так вернувсь зо дна.

І не даремно заспівали

Вночі зажурено півні —

На головах у них корали,

А там за сідалом ще сніг.

І ти напровесні про море

Казала: їдемо, гайда...

85

І місяць біг такий суворий,

Спинявсь, глузливо поглядав.
Ніколи, знаю, не побачу —

Довіку ти і море в снах...

Простягне руку знов жебрачу

Мені безрадісна весна.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал