Академія педагогічних наук україни система контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи



Сторінка1/7
Дата конвертації01.12.2016
Розмір2,57 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4   5   6   7


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Система контролю та оцінювання

навчальних досягнень учнів початкової школи

Методичні рекомендації




Київ – 2001

Підготовлено авторським колективом:

Байбара Т. М., Бібік Н. М., Вашуленко М. С., Вдовиченко В. В., Гудзик І. П., Дивак В.В., Зубалій М. Д., Коваль Н.С., Кузнецов В.О., Листопад Н.П., Мартиненко В.О., Масол Л.М., Мухін В.В., Остапенко О.І., Пархоменко І.М., Пономарьова К.І., Прищепа О.Ю., Савченко О.Я., Сидорчук Л.А., Тименко В.П., Хорошковська О.Н., Шпакова В.С.
Упорядник Заїка А.М. – головний спеціаліст Головного управління змісту освіти Міністерства освіти і науки України
Відповідальний за випуск Полянський П.Б. – начальник Головного управління змісту освіти Міністерства освіти і науки України

До відома керівників загальноосвітніх навчальних закладів та вчителів

Оцінювання навчальних досягнень учнів 2 класу 3-річної початкової школи здійснюється відповідно до критеріїв навчальних досягнень учнів 3 класу 4-річної початкової школи, відповідно учні 3 класу 3-річної початкової школи оцінюються за критеріями навчальних досягнень учнів 4 класу 4-річної початкової школи.
За рішенням педагогічної ради загальноосвітнього навчального закладу оцінювання навчальних досягнень учнів 2 класу може здійснюватися за 12-бальною шкалою (відповідно до критеріїв пропонованих рівнів)
ОБ’ЄКТИ, ФУНКЦІЇ І ВИДИ КОНТРОЛЮ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» передбачає реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей.

Відповідно до цього змінюються й підходи до оцінювання навчальних результатів школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є:

- соціальні, пов'язані з формуванням у школярів цінностей демократичного суспільства, громадянських якостей особистості;

- полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

- комунікативні, що передбачають опанування важливого в роботі і суспільному житті усного і писемного спілкування, оволодіння кількома мовами;

- інформаційні, що передбачають оволодіння уміннями здобувати різноманітну інформацію, осмислювати й використовувати її;

- саморозвитку та самоосвіти, що пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися, виконувати творчі завдання.

Компетентності як інтегрований результат навчальної діяльності учнів формуються передусім на основі опанування багатокомпонентним змістом початкової загальної освіти шляхом відповідних педагогічних технологій.

Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в процесі контролю.

Контроль за навчальними досягненнями молодших школярів забезпечує зворотній зв’язок між учителем і учнями. Структурними компонентами контролю є виявлення і вимірювання (перевірка) та оцінювання навчальних досягнень учнів. Облік результатів контролю у формі оцінних суджень та висновків ведеться учителем в класних журналах, щоденниках, зошитах.



Об’єктами контролю у процесі навчання є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу.

Основними функціями перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів є: діагностична, коригуюча, прогностична, навчальна, розвивальна, виховна, стимулююче-мотиваційна.

Діагностична функція контролю пов’язана з визначенням видів знань та вмінь, їх якісних характеристик, властивостей та рівнів оволодіння учнями відповідно до поставлених цілей.

Результати контролю дають можливість виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях дітей, з’ясувати причини їх виникнення. Щоб переконатися у правильності зроблених висновків, вчитель може запропонувати учням невеликі діагностуючі завдання. Це дозволить внести корективи у методику організації та керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів. Зауважимо, що в процесі контролю відбувається “коригування”, а не “доучування”. Якщо існують значні недоліки, то слід організувати процес повторного оволодіння змістом.

Отримані дані контролю використовуються з метою прогнозування шляхів розробки методики навчання предмета в цілому, передбачення рівня її результативності у варіативних умовах.

Навчальна функція контролю полягає насамперед у покращенні якостей знань та умінь молодших школярів. Так, наприклад, залучення дітей до використання результатів спостережень, дослідів, прикладів з власного життя поглиблює і розширює знання та уміння. Організація перевірки в чіткій логічній послідовності – з одного боку, та вимога повноти, логічності й обґрунтування відповіді – з іншого, забезпечує систематизацію і системність вивченого. Усне або письмове виконання завдань на перевірку спонукає до осмислення, усвідомлення та закріплення засвоєного змісту, його практичного і теоретичного застосування за зразком, в подібних і нових ситуаціях.

Контроль сприяє розвитку волі, уваги, мислення, пам’яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності і самостійності. Тільки у процесі контролю можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і самоконтролю (взаємо- і самоперевірки, взаємо- і самооцінювання), взаємо- і самокоригування, що є одним з його найважливіших завдань в процесі навчання молодших школярів. А також розвивати розумову рефлексію, тобто вміння обмірковувати своїх дії, критично оцінювати їх і свідомого ставитися до учіння.

Контроль має виховне значення. Правильно організований контроль розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності. Адже результати індивідуальних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання. Оцінка у процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх навчально-пізнавальної діяльності. Цю функцію у поєднанні з іншими мотивами учіння, вона виконує, якщо сприймається усвідомлено, розкриває перспективи успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Здійснення контролю (перевірка й оцінювання) в процесі навчання в початкових класах визначається основними дидактичними принципами. Найважливішими серед них є такі:

а) систематичність. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною доцільністю здійснення контролю на всіх етапах процесу навчання; по-друге, необхідністю контролю за кожним учнем на кожному уроці, у зв’язку з психологічними особливостями розвитку пізнавальних процесів у молодших школярів і оволодіння ними учінням, як провідним видом діяльності у молодшому шкільному віці;

б) всебічність, яка передбачає визначення рівня оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками за їхніми основними параметрами відповідно до цілей, поставлених у процесі засвоєння змісту навчального предмета;

в) індивідуалізація зумовлена різним рівнем розвитку дітей та психологічними особливостями діяльностей перевірки й оцінювання.

Психологами доведено, що сам факт перевірки знань як особливого виду діяльності, що вимагає самостійності, який оцінюється, порушує “психологічну рівновагу” учня, збуджуючи або пригнічу­ючи його. За таких обставин виявити справжній рівень навчальних досягнень учня досить важко. Ці обставини усуваються індивідуальним підходом. Індивідуалізація дозволяє за­безпечити вибір засобів перевірки, які допомагають зняти психологічне напруження в дітей, створити умови для повної реалізації їх суб'єктивних можливостей та для об'єктивного оцінювання учителем. Важливо, щоб індивідуалізація ґрунтувалася на єдності загальних вимог до всіх учнів із урахуванням індивідуальних особливостей кожного.

У будь-якому класі виділяються кілька груп учнів, які відрізняються рівнем розумового розвитку, здібностями, ставленням до навчан­ня, мірою активності та старанності, темпераментом і поведінкою. За цими характеристиками вони, як правило, поділяються на три групи: з високим, середнім і низьким рівнем розвитку. Для кожної з цих груп необхідно добирати відповідні засоби індивідуалізації, які впливають на методику ор­ганізації процесу перевірки й керування ним. Так, перевірка знань та умінь учнів з низьким рівнем розвитку вимагає повільнішого темпу роботи, застосування прийомів, які полегшують відтворення засвоєного змісту (схем, сигналів, засобів наочності), відчутної допомоги вчителя під час виконання завдань, поелементного і поопераційного контролю.

Індивідуалізація перевірки досягнень учнів з середнім рівнем розвитку насамперед зводиться до максимальної активізації їхньої пізнавальної діяльності, яка передбачає залучення дітей до активної, але посильної участі у виконанні запропо­нованих завдань. Важливо залучати учнів до взаємоконт­ролю і взаємокоригування, спонукати доповнювати відповіді товаришів, виправляти помилки, робити висновки або їх повторювати. Дуже важли­вою є своєчасна і об'єктивна оцінка діяльності школярів, показ їх досягнень і вчасне усунення недоліків.

Для учнів з високим рівнем готується система завдань, які ускладнюються за змістово-процесуальною стороною та характером діяльності (репродуктивна, творча).

Об’єктивність контролю полягає у запобіганні суб’єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні. Об’єктивність контролю залежить від багатьох факторів, найсуттєвішими серед яких є:

а) чітке визначення конкретних і загальних цілей оволодіння учнями змістом навчального предмета; б) розробка вимог до досягнень учнів з окремих навчальних предметів; в) обґрунтоване виділення об’єктів контролю (перевірки й оцінювання); г) адекватність дидактичним цілям, змісту і способів перевірки; д) розробка науково обґрунтованих критеріїв оцінювання результатів перевірки.

У початкових класах застосовуються різні види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий, самоконтроль тощо.

Попередній контроль проводиться, як правило, з діагностичною метою перед вивченням навчального предмета. Він дозволяє визначити готовність учнів класу до оволодіння предметним змістом. На основі результатів попереднього контролю вчителем планується робота з коригування опорних знань, умінь і навичок, їх цілеспрямоване повторення і систематизація .

Поточний контроль здійснюється на всіх етапах процесу вивчення поурочної теми і на спеціально організованому, самостійному етапі в його структурі – етапі перевірки. Особливість цього виду контролю в тому, що він є компонентом процесу формування окремих елементів знань та вмінь, передбачених конкретною темою. Це визначило його основні цілі: перевірка з метою встановлення рівнів розуміння і первинного оволодіння змістом поурочної теми, встановлення зв’язків між її елементами та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок та їх актуалізація для засвоєння нової теми.

Інформація поточного контролю є основою коригування методики роботи вчителя на уроці, запобігання відставання окремих учнів, раціонального коригування учінням, запорукою досягнення поурочних цілей.

Результати поточної перевірки на окремому етапі в структурі уроку можуть оцінюватися в оцінних судженнях або балах (3-4 класи). Зауважимо, що у процесі оволодіння новим змістом (засвоєння, систематизація й узагальнення, застосування нових знань умінь і навичок) оцінку в балах слід виставляти тільки за достатньо повні і правильні відповіді.

Тематичний контроль проводиться після вивчення однієї або кількох програмних тем (розділ). Він якісно відрізняється від поточного контролю тим, що спрямований на виявлення рівнів оволодіння системою основних більш узагальнених елементів знань і способів діяльності, зв’язків між ними, уміння застосовувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлювати оцінні судження.

Тематична перевірка усуває елементи випадковості під час підсумкового оцінювання, що часто трапляється, коли воно здійснюється тільки за орієнтацією на результати поточного контролю. Загальна оцінка за програмну тему (розділ) виставляється з урахуванням поточних досягнень учнів, виконання самостійних завдань та тематичної контрольної роботи.



Підсумковий контроль здійснюється в кінці півріччя і навчального року. Його мета – з’ясувати рівень навчальних досягнень кожного учня, тобто визначити структуру засвоєних знань і вмінь (власне предметних, процесуальних, оцінних) і рівень оперування ними (репродуктивний, реконструктивний, творчий).

Підсумковий контроль передбачає підсумкову перевірку та оцінювання. Підсумкова оцінка, як і поточна, не зводиться до механічного виведення середнього арифметичного балу. При їх виставленні враховуються поточні і тематичні навчальні досягнення школярів з навчального предмета.

Усі види контролю реалізуються за допомогою різних методів.

Методи контролю – це способи взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на виявлення та оцінювання змісту, характеру і досягнень навчально-пізнавальної діяльності учнів. Вони визначають результативність педагогічного управління й учіння на всіх етапах процесу навчання.

У початкових класах виявлення навчальних досягнень учнів здійснюється з допомогою методів: усної перевірки (бесіда, розповідь учня); письмової перевірки (самостійні і контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, графічні завдання тощо); практичної перевірки (дослід, практична робота, спостереження тощо); програмованої перевірки (тести, перфокарти).

Навчально-пізнавальна діяльність під час перевірки буває: репродуктивною, частково-пошуковою і творчою.

Усна перевірка дозволяє виявити зміст, яким володіють учні, вміння будувати відповідь у логічній послідовності, її темп, словниковий запас, а також рівень розвитку зв’язного мовлення, логічного мислення та інших навчально-пізнавальних процесів. Вона дає змогу одразу коригувати відповіді, спонукати учнів до усвідомлення недоліків, причин їх виникнення і до виправлення помилок, до засвоєння досвіду аналізувати й оцінювати свою діяльність й діяльність інших учнів. Однак, такий вид контролю потребує більше часу, обмежує можливості перевірки. Крім того, результати його детально не фіксуються, учитель не може їх глибоко проаналізувати, порівняти, зробити необхідні висновки. Тому усну перевірку слід поєднувати з письмовою.

Види і характер письмових робіт, їх різноманітність, частотність використання залежить від специфіки змісту навчального предмета.

Самостійна робота, як правило, короткотривала і використовується під час поточного контролю. Якщо самостійна робота проводиться на етапі засвоєння знань чи умінь, то її результати аргументовано аналізуються учителем разом з учнями без оцінювання. На етапі закріплення і застосування вона може оцінюватися.

Контрольна робота – це один з методів тематичного і підсумкового контролю. Зміст контрольної письмової роботи відповідає вимогам програм. Контрольна робота повинна бути посильною, не перевищувати за обсягом і складністю тих завдань, які учні виконували протягом опрацювання теми. Контрольні роботи з різних предметів плануються так, щоб їх було не більше однієї протягом робочого дня і двох – протягом навчального тижня. До їх виконання учитель готує дітей заздалегідь.

Особливою формою письмової перевірки є виконання графічних робіт: складання схем, заповнення таблиць, зображення схематичних малюнків або здійснення необхідних підписів на схемах і схематичних малюнках. З їх допомогою перевіряється розуміння учнями структури і сутності (істотних ознак і властивостей), предметів і явищ, взаємозв’язків і залежностей між ними, а також уміння виділяти головне, систематизувати, узагальнювати, моделювати. Такі роботи можуть бути як самостійним методом, так і елементом інших методів перевірки.

Методом програмованої перевірки може бути використання тестів і перфокарт. Результати виконання тестових завдань дають кількісну характеристику досягнень учнів з навчального предмета, а також виявляють рівень їх загального розвитку. Правильно складені тести повинні відповідати таким вимогам: бути короткотривалими, однозначними, правильними, інформативними, відносно короткими, зручними для обробки результатів, стандартними, відповідати віковим особливостям молодших школярів. За способом виконання розрізняються вибіркові і конструйовані тести.

Тести доцільно застосовувати в початкових класах для тематичного і підсумкового контролю, а перфокарти – для поурочного.

За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів перевірка може бути: індивідуальною, груповою, в парах, фронтальною.

Виявлені під час перевірки результати навчально-пізнавальної діяльності учнів оцінюються.



Оцінювання – це процес встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змісту предмета в порівнянні з вимогами діючих програм. Оцінювання є особливою стороною контролю, а педагогічна оцінка його результатом. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними (словесним, вербальним) показниками, або в балах , тобто в кількісних показниках. Так, у 1-2 класах початкової школи оцінка навчальних досягнень учнів з предметів інваріантної частини навчального плану – вербальна, а в 3-4 класах – в балах.

Об’єктивність і точність оцінок забезпечуються критеріями оцінювання. Зауважимо, що критерії – це реальні, точно обрані ознаки, величини, які виступають вимірниками об’єктів оцінювання. Важливо, щоб вибрані критерії не були складними, мали однакову форму чи показник (словесний або цифровий).

Аналіз об’єктів контролю в початкових класах дозволив визначити критерії оцінювання навчальних досягнень учнів:


  • якість знань (предметних, про способи діяльності, оцінних): міцність, повнота, глибина, узагальненість, систематичність, системність, дієвість;

  • рівень сформованості вмінь (предметних, розумових, загальнонавчальних, оцінних): копіювання зразка способу діяльності, виконання способу діяльності за зразком, за аналогією і в нових ситуаціях;

  • рівень оволодіння досвідом творчої діяльності: уміннями виконувати процедури творчої діяльності та розв’язувати проблему (частково-пошуковий, пошуковий);

  • рівень самостійності учня при виконанні завдань: відсутня готовність до сприймання допомоги, виконує зі значною допомогою, виконує з незначною допомогою, виконує без допомоги.

Зазначені критерії дозволили виділити чотири інтегровані рівні навчальних досягнень учнів початкових класів: початковий, середній, достатній, високий. Їх загальнодидактичні характеристики такі:

І рівень – початковий. Учень засвоїв знання у формі окремих фактів, елементарних уявлень, які може відтворити; різними видами умінь володіє на рівні копіювання зразка виконання способу діяльності; самостійну роботу виконує під безпосереднім керівництвом вчителя, але допомогу не може сприйняти відразу, а потребує детального кількаразового її пояснення.

ІІ рівень – середній. Учень володіє знаннями у формі понять, відтворює їх зміст, ілюструє прикладами із підручника, може встановлювати засвоєні внутрішньопонятійні зв’язки; відповідь будує у засвоєній послідовності; уміннями володіє на рівні виконання способів діяльності за зразком за аналогією; самостійну роботу виконує зі значною допомогою.

ІІІ рівень – достатній. Учень володіє поняттями, відтворює їх зміст, ілюструє не тільки вже відомими, але і новими прикладами, встановлює відомі внутрішньопонятійні і міжпонятійні зв’язки; вміє розпізнавати об’єкти, які охоплюються засвоєними поняттями; під час відповіді може відтворити засвоєний зміст в іншій логічній послідовності; самостійні роботи виконує з незначною допомогою вчителя; володіє вміннями виконувати окремі етапи розв’язання проблеми і застосовує їх у співробітництві з учителем (частково-пошукова діяльність).

ІV рівень – високий. Учень володіє системою понять в їх ієрархічній підпорядкованості, встановлює як внутрішньопонятійні, так і міжпонятійні зв’язки; вміє розпізнавати об’єкти, які охоплюються засвоєними поняттями різного рівня узагальнення, під час відповіді перебудовує засвоєний зміст у логічній послідовності, відповідь аргументує новими прикладами; вміє застосовувати способи діяльності в нових ситуаціях; самостійні роботи виконує під опосередкованим керівництвом; володіє вміннями самостійно розв’язувати проблеми за аналогією (пошукова діяльність).

Зазначені рівні навчальних досягнень молодших школярів оцінюються вербально в 1-2 класах, за 12-бальною шкалою оцінок – в 3-4 класах.



Рівні

Бали

І – початковий

1-3

ІІ – середній

4-6

ІІІ – достатній

7-9

ІV- високий

10-12


Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів реалізуються в нормах оцінок, які встановлюють чітке співвідношення між вимогами до знань, умінь і навичок, які оцінюються, та показником оцінки в балах.

Норми оцінок передбачають єдиний підхід до оцінювання навчальних досягнень учнів, оскільки розробляються за єдиними критеріями, містять єдині вимоги до усних, письмових і практичних робіт учнів, відображають найтиповіші ситуації під час перевірки й оцінювання.

Норми оцінок враховують специфіку змісту навчальних предметів, тому й розробляються для кожного предмета.

Учитель початкових класів повинен пам’ятати, що оцінка впливає на емоційний стан дитини, викликаючи як позитивні, так і негативні емоції, створюючи емоційний комфорт чи дискомфорт. Негативні емоції, як правило, викликаються неаргументованою оцінкою. Аргументувати слід усі виставлені оцінки на основі їх норм.

У процесі навчання, зокрема, під час оцінювання учителю важливо виявити доброзичливість, вимогливість поєднувати з індивідуальним підходом, а нормативний спосіб оцінювання із особистісним. Тобто, необхідно порівнювати виявлені досягнення дитини не тільки з нормою, але й з її попередніми успіхами.

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНЮВАННЯ

В ПЕРШОМУ І ДРУГОМУ КЛАСАХ

Учні першого і другого класу значно відрізняються від третьокласників та четвертокласників за ступенем включення в навчальну діяльність, ставленням до школи, досвідом співпраці з однокласниками й учителем тощо.

Враховуючи широкий діапазон вікових особливостей молодших школярів, у структурі початкової школи розрізняють мікроетапи: І, ІІ класи (6-7-річні учні), ІІІ-ІV класи (8-10-річні).

Шести-семирічний школяр емоційно переживає оцінку своєї діяльності. У дошкільному віці в нього сформувалося позитивне уявлення про себе. Під впливом різноманітних чинників шкільного життя ці уявлення піддаються серйозному випробуванню. Навчання, як правило, пов'язане з помилками й невдачами, а отже, й з низькою оцінкою. Дитина прагне утвердити себе в новій ролі, шукає опори в ставленні вчителя до неї, бажаючи, щоб учитель помітив її позитивні якості. Тому оцінка здатна викликати в учня гаму гострих переживань: радість, емоційне задоволення успіхом, сором за невдачу, внутрішній протест проти осуду тощо. Радість і задоволення досягненнями в навчанні підтримують рівень намагань учня та засвоєння знань, створюють позитивний емоційний фон стосунків з учителем і однолітками. Почуття гіркоти, невдоволеність невдачами можуть спричинити неусвідомлений конфлікт з оточенням, зниження самооцінки, зневіру в свої сили.

Це не означає, що слід уникати негативних емоцій. Бо тоді довелося б або зовсім не помічати помилок у роботі учня, або щоразу пов'язувати їх з незалежними від нього причинами. Це звело б нанівець, знецінило б роль педагогічної оцінки в керуванні навчанням.

Крім того, постійне емоційне благополуччя, захвалювання учнів

може призвести до застою в розвитку. Завдання полягає в тому, щоб негативні й позитивні емоції, породжувані невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Треба створити такі умови, коли б невдоволеність від невдачі спонукала дитину шукати кращі способи навчальної діяльності. Важливо, щоб емоції, пов'язані з різними труднощами в навчанні, не переходили в емоційну напруженість. Вони не повинні бути затяжними, мають неодмінно змінюватися позитивними. Усе це підвладне оцінці, якщо вчитель управляє навчанням з позиції перспектив розвитку учня, пізнавальних можливостей, розглядає невдачі як закономірне явище, зумовлене необхідністю вдосконалювати знання. Це реалізується в оцінці, коли вчитель співчуває з приводу невдачі, визначає способи виправлення помилки й висловлює впевненість в успіху. Потрібний педагогічний такт, щоб запевнення не було формальним, співчуття не стало набридливим і не акцентувало увагу дитини на невдачі, а створювало сприятливий емоційний фон ля подолання труднощів. Тут важливі міміка, зміст, добір відповідних слів, мовний стиль учителя.

Допомога вчителя, переживання разом з учнями їхніх невдач ослаблюють невдоволеність дітей, перетворюючи її в прагнення поліпшити навчання. Наступний успіх і відповідна оцінка пов'язані з позитивними емоціями. Для шести-семирічного школяра, який відчуває труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, заохочення найменшого успіху має велике значення.

Розставляючи акценти в оцінці успіхів і невдач, учитель дбає про домінування позитивних переживань, пов'язаних із засвоєнням знань. Це важливо з двох причин. По-перше, тому що в найменшого учня самооцінка ще не диференційована, тож учительська оцінка її конкретних дій переноситься на особистість загалом. Негативна оцінка особистості учня, коли він так прагне до визнання, може призвести до затримки в розвитку. По-друге, нагромадження позитивного емоційного досвіду у зв'язку з оцінкою засвоєння знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів. Шести-семирічний школяр діє в основному під впливом прагнення до спілкування з дорослим, бажання заслужити його похвалу. Оволодіння знаннями, тобто досягнення мети завдання, здійснюється заради реалізації цих спонукальних мотивів.

Емоційні переживання, фіксуючись на засвоєнні знань, сприяють тому, що саме цей процес стає значущим для дитини. Інакше кажучи, об'єктивно значуща мета завдання (здобути знання) перетворюється в спонукальний мотив його виконання, що сприяє розвитку навчальної діяльності дітей.

Було б помилкою оцінку робіт підміняти похвалою. Навіть за лаконічної форми її висловлення ціннішими є оцінки: правильно чи неправильно; я твоєю роботою задоволена, ніж молодець; я тобою не задоволена, оскільки в першому випадку оцінка пов'язана з аналізом того, що виконав учень, у другому — з його особистістю. Водночас потрібно, щоб учень розглядав оцінку як показник рівня знань і вмінь, розумів — оцінюються його конкретні дії.

Під час оцінювання слід враховувати своєрідність впливу оцінки відповідно до особистих якостей дитини. Здебільшого варто заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, з хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше — самовпевнених. Важливо вловити той момент, коли молодший школяр в основному виправив свою помилку, щоб поставити його в однакові з іншими учнями умови.

Доцільно порівнювати роботи вихованця з тим, як він працював раніше, показуючи його рух уперед, проте не вдаватися до порівняння успіхів і невдач окремих учнів. Водночас доцільно вчити дітей здійснювати само- та взаємооцінки, колективну оцінку. Це активізує навчальну роботу, допомагає формуванню в школяра зацікавленого ставлення до критики, висловленої на його адресу, зміцнює відчуття своєї значущості в колективі, сприяє усвідомленню турботи про нього товаришів.

Вміло користуючись у роботі з першокласниками і другокласниками педагогічною оцінкою, вчитель закладає основи для формування в них умінь об'єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих взаємин у класі, що необхідно для підтримування в учнів почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками.

Педагогічна оцінка має великий вплив на емоційний діловий настрій. Про це не можна забувати вчителю, особливо під час оцінювання (дискомфорт може виявлятися в тому, що дитина робить зайві рухи, завмирає, відводить погляд, переривчасто дихає тощо).

Спинимося на різноманітності форм і прийомів оцінювання навчальної діяльності шести-семирічних учнів у ході засвоєння змісту програми.

А. Різні форми схвалення, погодження, підбадьорювання, виражені словесно й за допомогою міміки, жесту, модуляції голосу: справився; уже краще; чудово; видно, що стараєшся; вже краще; чудово; задоволена твоєю роботою та ін. У такій же формі висловлюють зауваження, заперечення, осуд: спробуй не поспішати і довести до лінії; обведи зразок і напиши так само; як ти думаєш, що в тебе не так, як на зразку? тощо.

Б. Розгорнуте словесне оцінювання (вчитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання, показує, що саме варте уваги, стимулює учнів наслідувати зразок відповіді, показує раціональніші способи роботи, пояснює можливість сказати ясніше, точніше).

В. Перспективна й відстрочена оцінка (вчитель роз'яснює, за яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення).

Г. Аргументована само- і взаємоперевірка.

Г. Динамічна виставка дитячих робіт з будь-якого виду діяльності (малюнки, зошити, вироби) організовується у класі, шкільному коридорі для ознайомлення з нею колективу школи й батьків, учасником якої може бути кожен учень. Оцінювання здійснюється самими учнями, а також це можуть бути різноманітні оцінні висловлювання вчителів щодо засвоєння останніми навчального матеріалу в індивідуальних бесідах з батьками чи учнями.

Д. Відзначення активності учнів на уроці умовними символами, фішками, геометричними фігурами тощо.

Е. Ігрова оцінка — нагородження переможців, учасників гри різними ігровими атрибутами (книжки-розфарбовки, машинки, квіти, листівки тощо).

У більшості предметів, що увійшли до навчального плану, переважає тематичне розміщення програмового матеріалу (трудове навчання, образотворче мистецтво, “Я і Україна”, “Навколишній світ”, фізична культура, музика, математика). Лише в навчанні грамоти (читання й розвиток мовлення, письмо і розвиток мовлення) домінує періодичність (підготовчий, букварний, післябукварний періоди).

Тематичність дає змогу вчителю точніше контролювати засвоєння програмового матеріалу за певні проміжки часу, побачити, якими знаннями, вміннями й навичками оволоділи учні за відведений час, на які труднощі натрапляли, як долали їх.

Усі види перевірних робіт мають стосуватися конкретних розділів і тем, що забезпечуватиме системність у здійсненні контролю за засвоєнням програмового матеріалу.

Для успішності контрольно-перевірної діяльності вчителю важливо глибоко осмислити кожну навчальну тему, продумати способи виділення в ній основних елементів знань, якими зобов'язані оволодіти наймолодші школярі.

Перевірні роботи проводять на другому або третьому уроці в середині тижня. Завдання перевірних робіт у І півріччі пропонують учням переважно в усній формі, а в II можна записувати на дошці (до початку уроку). Учитель завжди виразно читає їх учням двічі (не більше). Якщо робота складається з кількох завдань, то їх виконують поступово. Учитель не ознайомлює школярів з наступним завданням, поки не буде виконано попереднє.

На основі зібраних даних про засвоєння програмового матеріалу кожним учнем протягом року (щоденних спостережень, результатів перевірних і підсумкових робіт) учитель робить висновок про переведення вихованця до наступного класу. Атестація дітей, які не засвоїли програмового матеріалу, вирішується індивідуально в кожному окремому випадку.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал