№10 7-11 лютого 2008 Мистецтво культурної дипломатії



Сторінка3/7
Дата конвертації03.12.2016
Розмір1,04 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Юрій АНТИПОВИЧ. (Закінчення в наступному номері)
ПОЛІТИКА

«Нова Україна в новій Європі»


Під такою назвою пройшла друга щорічна конференції, яка зібрала політиків, громадських діячів, письменників, журналістів для обговорення важливих питань євроатлантичної інтеграції України.

Одне з головних питань стосувалося Плану дій з набуття членства (ПДЧ), до якого Україна хоче приєднатися. Свої відеовітання на зібрання надіслав Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Хав'єр Солана.

Серед інших тем на заході говорилось про те, що ми не сусіди Європи, а інтегрована її частина і курс на членство в МАТО закріплений у законодавстві України. У виступі Анатолій Гриценко, голова Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони пояснив питання ПДЧ для України: «ПДЧ — це, по-перше, план приведення України до ладу; по-друге, підвищення рівня життя і, по-третє, підвищення відповідальності влади за свої вчинки».

Юрій Єхануров, міністр оборони України, назвав приєднання до Плану дій з набуття членства кроком в ім'я майбутнього. «План відкриє нові перспективи, — сказав міністр. — Щодо проблеми сумісництва озброєння — то її немає і не варто її боятися. Є тема утилізації». З питання утилізації Юрій Єхануров назвав цифри за попередній рік і спрогнозував на рік наступний. Він також підкреслив делікатне питання відносин з Росією.

За столом зібралися представники іноземного дипломатичного корпусу Великобританії, Канади, Німеччини, Польщі, Румунії, Словаччини, США, Хорватії та ін. Надзвичайні та Повноважні Посли цих країн підтримують Україну у обраному шляху. Канадійка пані Абай-на М. Данн назвала ПДЧ лише початком шляху. А поляк пан Яцек Ключковскі поділився досвідом своєї країни після вступу в НАТО.

Він сказав, що у поляків збільшилась довіра до власної економіки. Проте для України питання альянсу залишається власною справою уряду і суспільства.

Як зауважували деякі політики, ПДЧ ще не визначає членства. Лише НАТО визначає, що це таке. План лише окреслює шлях, але йдеться про процес, можливо, не-визначений у часі. Деякі країни перебувають у Плані по дев'ять років.

На конференції висловили прогнози, що майбутні Бухарестські переговори будуть дуже успішні і для всіх членів альянсу, і для України.

Після 15-хвилинної перерви розпочалася друга частина зібрання, яка виявилась ще цікавішою і енергійнішою. У ній виступили громадський діяч Олег Скрипка, письменниця Оксана Забужко, журналіст Віталій Портников, директор «Центру Сучасного Мистецтва» Ігор Панчишин (м. Івано-Франківськ), голова комітету ВРУ з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк та ін.

Саме в цій частині відбулася кульмінація заходу. Борис Тарасюк ствердив, що цінності НАТО відповідають цінностям України, європейській і національній ідентичності. А ПДЧ назвав не метою, а лише механізмом досягнення мети, можливістю проведення внутрішніх реформ на стандартах ПДЧ.

Олег Скрипка із власного досвіду розповів, що після 2004 року на сході України він майже ніколи не виступає. «Це значить, що культурна Україна там закінчується, — каже співак. — Існують сили, які навмисно або ні українську музику, книжки туди не пускають». Олег порушив питання телебачення, яке, на його думку, для справжньої держави і уряду має бути методом співпраці для підготовки ґрунту для прийняття важливих рішень у свідомості людей, а не радянської заангажованості.

Із особливим запалом виступила Оксана Забужко. Приводом став переклад її англійської статті російськими виданнями. Письменниця розповіла про навмисне вилучення деталей, неточності, маніпулювання людською свідомістю. Ось деякі цитати майстрині слова: «В українському медіа-просторі влада свідомо чи несвідомо поширює російську пропаганду. Це не лише радянські фільми, хроніки, ідеологічні інтерпретації, це і сучасні російські серіали, розважальні програми — це все, чим опромінено український ефір».

У відповідь на слова Оксани з приводу неосвіченості деяких провідних людей країни, журналіст Віталій Портников відповів: «Не всім бути інтелектуалами, комусь і працювати треба». Він порушив питання національної єдності, сказав, що без взаєморозуміння українського суспільства Україна залишиться далекою європейською провінцією.

Завершив планові виступи Ігор Панчишин, директор «Центру Сучасного Мистецтва»: «Всередині країни тліє маса ініціатив, які задихаються під гнітом провінційності. Є кілька Україн, які живуть паралельно. Треба створити можливості для реалізації найглухіших закутків України. Потрібні зміни в законодавстві, відносно самоврядування, екології, культури». Ігор Панчишин сказав і про великий позитив, який є у суспільства — це шанс обдумати вхід у Європу.

Ініціатором та головою оргкомітету заходу був радник Президента України Олег Рибачук, його підтримали Фундація «Суспільність», Фонд «Європа XXI», Представництво Європейської Комісії в Україні та ін. Велику організаційну роботу провела команда студентів Інституту журналістики КНУ, які подбали про камерний ансамбль, цукерки, каву, дизайн матеріалів.

Ірина ЩЕРБАТА.


Шанси приєднатися до ПДЧ зменшилися
Після останньої брюссельської зустрічі прем'єра Юлії Тимошенко з генсеком НАТО Яаппом де Хооп Схеффером багато хто заговорив про «різко застопорену» ходу до Північноатлантичного альянсу. Зокрема, під час Другої міжнародної конференції «Нова Україна в новій Європі» глава парламентського Комітету з питань національної безпеки й оборони Анатолій Гриценко обмежив імовірність приєднання України до ПДЧ (Плану дій по придбанню членства в НАТО) 20 відсотками. І це при тому, що раніше, відразу після нашумілого «листа трьох» (коли відповідне прохання до Брюсселя скерували Президент В. Ющенко, спікер Верховної Ради А. Яценюк і прем'єр Ю. Тимошенко), ступінь імовірності дорівнював 70 відсоткам. «Я стаю все більшим песимістом, — поскаржився Анатолій Степанович. — Це моя особиста позиція, насамперед через те, що немає серйозної урядової кампанії, і саме через те, що ми почуваємо різноголосицю...»

Чи дійсно на перспективах швидкого приєднання України до ПДЧ настав час ставити жирний хрест?

От що думає із приводу заяви екс-міністра оборони України директор Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко:

— Голова комітету Верховної Ради, — досить авторитетний, на мій погляд, експерт у питаннях НАТО — як ніхто інший (за винятком, мабуть, міністра закордонних справ і міністра оборони) знає нинішній стан проблеми. Щодо того, що Україні не варто тішити себе ілюзіями з приводу приєднання до ПДЧ уже на найближчому саміті Альянсу в Бухаресті, говорили багато експертів і офіційні особи, зокрема, міністр закордонних справ Польщі в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» (тижневик, що редагується, між іншим, Юлією Мостовою — дружиною Анатолія Гриценка. — Авт.). Тому особисто я не бачу в цьому ніякої сенсації.

Другий важливий момент полягає в тому, що у штаб-квартирі НАТО побачили конфліктну ситуацію, що виникла в Україні після «листа трьох» про приєднання до ПДЧ, — і вирішили не форсувати ситуацію, не створювати зайвої політичної напруги, відповідно, не погіршувати саму інформаційну ситуацію навколо теми НАТО в Україні.

Процес іде (в напрямку наступного членства України в Північноатлантичному блоці. — Авт.), просто він буде розвиватися дещо повільнішими темпами...

— Юлія Тимошенко нині вимушено повторює тезу про необхідність всенародного референдуму по питанню НАТО, — чи це всього лише наслідок раніше озвучених нею передвиборних гасел? Вона навмисне не поспішає розгорнути «урядову» проНАТОвську пропаганду, — чи насправді її зовсім не саботує?

— Юлія Володимирівна й на виборах, і зараз підкреслює: рішення буде прийнято тільки після референдуму. До речі, після зустрічі зі Схеффером у Брюсселі вона заявила, що спробувала щойно донести до відома генсека НАТО складність і неоднозначність ситуації навколо теми вступу України в НАТО всередині України. У цьому випадку я не бачу жодних відступів і протиріч. Тимошенко діє в рамках єдиної загальнодержавної політики, спрямованої на зближення України з НАТО. Тут вона, у тому числі через небажання загострювати відносини із Президентом Ющенком, свідомо не «заступає» за рамки загальнодержавної політики. Специфіку ж своєї політичної позиції вона зберігає й періодично її підкреслює. У тому числі, в Брюсселі.

Олег БАЗАК.
НАМ СОНЦЕ І ВІТЕР ДОПОМОЖУТЬ
Славутич і Бровари - лідери з впровадження технологій енергозбереження

Шалене зростання цін на енергоносії, яке спостерігаємо останнім часом, дедалі гостріше ставить перед державою і суспільством проблему енергозбереження. Особливо занедбана ситуація у житлово-комунальному господарстві країни, де застаріле обладнання і комунікації призводять до того, Ідо значна частка виробленого тепла йде на... «підігрів атмосфери». Вирішенню цього питання у Броварах, що під Києвом, було присвячене дискусійне засідання Національного прес-клубу реформ на тему «Формування енергоефективної політики місцевих громад».

Виконавчий директор асоціації «Енергоефективні міста України» Анатолій Копець повідомив, що в Україні вся енергія розподілена таким чином: 40 відсотків забирає житлово-комунальне господарство (тобто комфортні умови життя), ЗО % — транспорт і освітлення і тільки 27% — індустрія. «75 відсотків енерговикористання під контролем місцевої влади, — зазначив він, — тому саме її необхідно залучати до вирішення проблеми, але для цього майже відсутня законодавча база.

У Болгарії, наприклад, було зроблено величезний крок вперед у збереженні ресурсів, коли управління енергією віддали місцевим органам влади. Дослідження в Ужгороді показало, що можна зберегти до 36 відсотків теплової енергії. Але й це не межа — у країнах Європейського Союзу витрачають у чотири рази менше енергії для опалення будівель, ніж в Україні. У нас же взялися за енергозбереження тільки тоді, коли ціни на газ пішли вгору, але тоді швидко з'ясувалося, що немає навіть статистики, як іде споживання. Однак маємо вже перший досвід: у Львові в поліпшення організації енергозбереження вклали 2,3 мільйона гривень, що приносить відчутну економію». «Політика енергозбереження нині є пріоритетним напрямком роботи Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, — наголосив заступник міністра Олександр Мазурчак. — Технічні можливості, досягнення науки і техніки свідчать про можливість зменшення втрат газу при виробництві, транспортуванні та постачанні теплової енергії у середньому по країні на 22 відсотки. Цього року на енергозбереження виділено 600 мільйонів гривень, з них 300 — на придбання приладів обліку, бо зараз в Україні обліковується тільки 22 відсотки тепла. Ми всіляко пропагуємо енергозберігаючі технології, наголошуючи при цьому, що такі технології самоокупні. Вкладені гроші швидко повертаються зменшеною потребою тепла. Задля поліпшення ефективності енергоспоживання у житлово-комунальному господарстві міністерством ініційовано розробку закону України прямої дії «Про енергоефективність у житлово-комунальному господарстві».

На думку Володимира Удовиченка, мера Славутича — міста, яке лідирує у реформуванні міського господарства, все починається зі свідомості. «Саме вона повинна стати рушієм житлово-комунальної реформи, — говорить пан Володимир. — Практика показує — де розвинене самоврядування, там менше проблем. Тому держава і місцева влада повинні побудувати нормальну модель співпраці, по-перше, між собою, по-друге, з приватним сектором. На жаль, тут відсутня правова база».

У Славутичі давно немає ЖЕ-Ків, каже Володимир Удовиченко, і там до них уже не повернуться. Всі роботи виконує приватний сектор. «Енергозбереження — проблема комплексна. Треба вирішувати проблеми у всьому ланцюжку: сучасне обладнання, облік, мережі, труби, налагоджувальні роботи, контроль, поліпшення самих будинків. Ми взялися за проблему в 1999 році, коли місто споживало 41 мільйон кубів газу. У 2006 році ми спожили лише 23,8 мільйона кубів газу, причому за цей час кількість будинків і споживачів у нас істотно зросла», — наголошує міський голова Славутича.

Інші учасники дискусії зазначили: сьогодні Україна володіє значним загальним потенціалом нетрадиційних і поновлювальних джерел енергії: вітроенергетика, мала гідроенергетика, сонячна енергетика, біоенергетика, штучні горючі гази та метан вугільних родовищ, геотермальна енергетика, тепло-насосні установки, спирти, ріпако-

ва олія, воднопаливні емульсії, техногенні родовища, гумові відходи тощо.

Нетрадиційні й поновлювальні джерела енергії практично невичерпні, їхній потенціал в останні роки вже почали використовувати в різних галузях економіки України. Наприклад, у місті Березань на Київщині в 1996 році вперше у комунальному господарстві України впровадили тепловий насос для опалення адміністративного приміщення. Обладнання ефективно працює в автоматичному режимі до цього часу, воно не потребує обслуговування і втручання персоналу. Інший приклад — місто Острог, де вперше на території України впроваджено сонячну систему для освітлення вулиць та дворів. Місцева адміністрація підтримала проект, адже затрати на впровадження цієї системи окупляться за півтора року.

Броварська міська влада дала змогу учасникам прес-клубу ознайомитися з підприємствами житлово-комунального господарства міста, де запроваджуються енергозберігаючі технології. ТОВ «Спецтехнологія» презентувало міні-котли, виготовлені за технологією обігріву підводних човнів, які здатні сьогодні дати житловому господарству значний енергозберігаючий ефект.

Олег КРУК.
Поспішіть! Масте ще два тижні, щоб вступити до внз
Останнім часом надзвичайно актуальною темою серед випускників загальноосвітніх шкіл (і не тільки!) є тема проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

Це не примха або експеримент нашої держави чи Міністерства освіти і науки, як думає дехто. ЗНО — складова Болонського процесу, до якого Україна приєдналась у травні 2005 року, а отже, повинна виконувати взяті зобов'язання щодо внесення змін у національну систему освіти. Болонський процес — це комплекс європейських реформ, спрямованих на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Зараз рік 2008, Україна — європейська держава, отже, незрозумілих припущень бути не повинно.

Із 1 листопада 2007 року розпочалася реєстрація учасників зовнішнього незалежного оцінювання-2008, яка триватиме до 20 лютого 2008 року. Працівники Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) наголошують на тому, що реєструватися для участі в зовнішньому тестуванні можуть і повинні всі, хто планує вступати до вищих навчальних закладів у 2008 році. Тобто це не тільки ті, хто закінчить школу в цьому році, а й випускники минулих років, а також внз І-ІІ рівнів акредитації.

Цього року зовнішнє незалежне оцінювання проводитиметься з 11 предметів, а саме: української мови і літератури, математики, історії України, всесвітньої історії, фізики, хімії, біології, географії, зарубіжної літератури, основ правознавства, основ економіки. Кожний зареєстрований учасник може пройти тестування з трьох предметів: української мови і літератури — обов'язково та одного чи двох предметів за вибором, які потрібні для вступу до обраного вищого навчального закладу. Що цікаво, деякі тести можна буде скласти мовами національних меншин, зокрема російською.

Ставлення абітурієнтів, яким доведеться складати ЗНО, найрізноманітніше. Більшість — противники такого виду екзамену. Нарікають на безліч умов: надто складні завдання, їх дуже багато, а часу мало, відсутність навичок при роботі з такими тестами. Про брак часу згадується й при підготовці до тестування: зразків робіт недостатньо, а ще ж потрібно готуватись до підсумкових контрольних у школі та до вступних іспитів в університет. Як правило, такі діти не вірять, що є шанс отримати високий бал, склавши зовнішнє оцінювання. Не погодитися можна лише з одним: складність завдань. Вони абсолютно відповідають шкільній програмі й вимогам тих знань, які повинен мати абітурієнт, вступаючи до внз. Звичайно, якщо байдикувати 10 років у школі, нарікати треба лише на себе. Але є й прихильники такої системи: це ті учні, які впевнені у своїх здібностях і знаннях та не бояться якихось несподіванок.
Рада - в блокаді
Погоджувальна рада представників парламентських фракцій, що напередодні засідала до пізнього вечора (звичайно, подібні «посиденьки» щопонеділка починаються об 11-ій — а до 13-ої години їхні учасники вже сидять у вузькому колі однодумців у дорогих київських ресторанах), так і «не почула» закликів Яценюка розблокувати парламентську трибуну й увійти в нормальний робочий ритм. Спікер заради досягнення компромісу пообіцяв навіть відкликати свій підпис під «листом трьох» (Президента, глави уряду й парламенту) до штаб-квартири НАТО щодо готовності України приєднатися до ПДЧ. Схоже, проблема вступу/невсту-пу до Північноатлантичного альянсу в цьому випадку — справді не найголовніша.

Крім обговорення необхідності проведення референдуму по НАТО — саме перед приєднанням України до плану щодо членства в Альянсі, а не безпосередньо напередодні вступу до блоку — депутати від опозиції наполягли на внесенні до порядку денного докладного аналізу потворної бійки, яка нещодавно мала місце в будинку Секретаріату Президента України за участю міністра внутрішніх справ Юрія Луценка й мера столиці Леоніда Черновецького. Регіонали й комуністи вимагають від Президента й глави уряду усунення Луценка з посади; мовляв, якщо вчинок міністра «спустять на гальмах», будь-який міліціонер одержить моральне право на самосуд над будь-яким співгромадянином, аж до мера будь-якого населеного пункту.

Віктор Ющенко, який відбув позавчора опівдні до Женеви для підписання разом з генеральним директором СОТ Паскалем Ламі завершального протоколу про вступ України до Світової Організації Торгівлі, переклав відповідальність за необхідне кадрове рішення на прем'єр-міністра й Генпрокуратуру. У ГП ж ніяк не можуть завершити розслідування інциденту. Зокрема, донині не було «відтворення», або «слідчого експерименту». /Про всяк випадок поясню: для «відтворення» не потрібна повторна, «на біс», бійка міністра із градоначальником; роль другого учасника бійки буде довірена спеціально відібраному статисту.

У перший день роботи другої сесії Верховної Ради передбачалося виголошення щорічного президентського послання депутатам парламенту. Текст, як пояснили «МУ» у прес-службі Секретаріату Віктора Ющенко, був погоджений ще тиждень тому. Через безсумнівну «оперетковість» першого робочого дня (чого варта хоча б «очна словесна дуель» Черновецького із Луценком!) оточення Ющенка напередодні поновлення роботи ВР узялося натякати: мовляв, якщо опозиція так і не розблокує трибуну й «спікерський» вхід до сесійної зали, Президент країни перше засідання вже точно проігнорує. В обстановці взаємного нерозуміння, а то й неприкритої конфронтації подібні документи ніде у світі не зачитуються.

Зрештою, так і сталося. Одержавши інформацію про те, що в залі Ради, починаючи з 9-ої ранку панує звичний безлад, Віктор Андрійович зосередився на підготовці до заходу в столиці Швейцарської Конфедерації. Президентський штандарт до сесійної зали, звісна річ, у вівторок не внесли. Трапиться дана подія в найліпшому разі наступного тижня.

На цьому тлі безсумнівним успіхом можна вважати благополучний прохід Арсенія Яценюка до свого робочого місця. Спеціально зазначу: досягнутий він був без допомоги парламентських приставів (цей інститут у нас тільки намагаються створити). Блокаду основної трибуни ВР організували... колишні опозиціонери, а нині члени правлячої коаліції, прихильники Юлії Тимошенко. Завдяки їхнім злагодженим діям у потрібний момент «розчищався коридор» для проходу в зал і назад глави ВР.

Втім, навіть якби місце для Арсенія Петровича обладнали на куполі Ради, український парламент від цього навряд чи став би працювати результативно.

Почасти в цьому винна горезвісна «інерція мислення». Адже ВР України фактично «не при справах» ще з 2 квітня 2007 року — дня, коли Президент В. Ющенко видав перший указ про її розпуск. Не бажаючи змиритися зі своїм новим статусом, депутати — члени теперішньої опозиції старанно вдавали, начебто працюють у поті чола: безперервно лаяли Ющенка і його «американських заступників», фінансували щоденні поїздки до Києва «регіональної біомаси» та ін. Народні обранці з часом стахто налаштований нейтрально. Проте, на відміну од попередніх років, вибору в них немає: цього року ЗНО обов'язкове! А той, хто не зареєструється, не зможе взяти участь в конкурсному відборі на навчання у внз.

Тож зовнішнє оцінювання-2008 буде ще масштабнішим, ніж попередні. Систему захисту змісту тестів обіцяють якнайпильнішу. Не можна забувати і про психологічний фактор, адже тестування буде проводитись у незнайомих абітурієнтам навчальних закладах (на те воно й зовнішнє та незалежне).

Отже, Україна на шляху інтеграції до сфери європейської освіти. Сподіваємося, що успішно й надовго.

Ксенія ЛИТВИН.
НА КЛАДОВИЩІ ІЛЮЗІЙ - ПЛЮСИ?
Є такий анекдот — оптиміст пішов на кладовище й побачив там... лише плюси. Як на мене, він дуже актуальний нині. Народ, зрозуміло, хоче бути оптимістом, він жадає вірити новому урядові й, зокрема, Юлії Тимо-шенко. Але чи є для цього підстави? Багатообіцяючий «Український прорив», який втілює основні ідеологічні й програмні напрями діяльності нового Кабінету Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко, як би ми на те не сподівалися, не дає надійних гарантій на краще майбуття для України. Розмірковувати про основу основ діяльності новообраного уряду в такому песимістичному ключі сьогодні можна, насамперед, на основі детального вивчення кадрового потенціалу політичної більшості. Як казав поет, на цвинтарі ілюзій уже немає місця для могил. То які ж скелети ховають можновладці у шухлядах власних столів? їх безліч — і кожен, погодьтеся, заслуговує окремого детективу. Чимало «старих-нових» персоналій стали наривом на здоровому тілі демократії, перемога якої, раніше чи пізніше, все-таки буде. На жаль, доводиться констатувати, що задавнений анамнез таки примушує на дорозі демократії пригальмовувати, й за такого розкладу байдуже, наскільки сильною й змістовною є програма розвитку. За бажання, як краще, вийде, як завжди...

Мабуть, справедливо зазначити, що, в першу чергу, сумніви в щирості й порядності деяких, по суті, псевдонаслідувачів демократичних цінностей виникають на ґрунті їхнього політичного перелицювання. Деякі найметкіші бізнесмени роблять крок назустріч опозиції одразу ж по тому, як усвідомлять програш своїх недавніх покровителів. Про яку порядність можна говорити під час розгулу корупційної чуми, виплодом якої навіть стала приказка: «Найкращий бізнес — це політика»? Отож і торгуються бізнесмени за тепленьке місце при владі для власного бізнес-лобі, отож і продають не лише нещодавно задекларовані ідеї, а й власну честь та сподівання обдуреного ними народу. Життєвий досвід і «бойове» загартування переломних 90-х підказує, що війна ідеології — це одне, а грошей багато ніколи не буває, отож і треба розкладати яйця в різні політичні корзини...

Але перейдемо до конкретики. Одна з фігур, з якої «не радив би робити життя» молодому, демократично налаштованому поколінню, є нинішній провідник ідеології Блоку Юлії Тимошенко у Верховній Раді, народний депутат Богдан Губський. Пригадайте, як вчасно він перекинувся із вірних прибічників Віктора Януковича до не менш вірних — Віктора Ющенка. «Прозріння» настало наприкінці 2004 року, якраз після другого туру скандальних виборів Президента України. Тоді вже всім було зрозуміло, чим вони закінчаться, — оприлюднені результати фальсифікацій практично не залишали шансів на перемогу тодішнього ставленика Леоніда Кучми Віктора Януковича. Отож жодних шансів не було залишитися біля керма влади й пропрезидент-ській партії тих часів СДПУ «о», в парламентській фракції якої із 1998 року депутатствував Губський. Кажуть, поспішиш — людей насмішиш. Дехто й підсміювався з поспішних визнань Богданом Володимировичем фальсифікацій на виборах та заяв на підтримку Віктора Ющенка. Адже відомо, що пану Губському було за що ламати комедію. Серед найближчих бізнес-друзів, ще на зорі Незалежності, у Губського були Медведчук та Суркіс, а їхня масштабна бізнес-діяльність зароджувалася в лоні так званої «чудової сімки» — у діяльності якої, як відомо, чудового було мало. Офіційно ця група діяла в межах створеного через офшорні фірми концерну АО «Національний інвестиційний фонд «Омета XXI вік», структурними підрозділами якого були «Ометатраст», «Ометаінстер» і «Омета-прайвіт». Кожен із задія-них в бізнесі лідерів займав відповідну «нішу» в переліку численних «омет». Богдан Губський спочатку обіймав посаду заступника голови спостережної ради страхувальної компанії «Ометаінстер». Із 1992 по 1998 роки Богдан Володимирович посідає посади заступника голови Спостережної ради Українського кредитного банку, президента Національної асоціації бірж, голови ради директорів ЗАТ «Промислово-фінансовий концерн «Славутич» («трансформована» «Омета XXI вік») і першого віце-президента АТ «Футбольний клуб «Динамо» Київ». Оскільки на той час найбільш прибутковим напрямом бізнесу в Україні була торгівля нафтою та нафтопродуктами, зрозуміло, не залишилася осторонь й «чудовасімка». Іїструктури починають реалізовувати імпорт нафти, переробляючи її на вітчизняних підприємствах і продаючи на внутрішньому ринку. Ще з початку 90-х, компанії, в керівництві яких був Губський, брали в іноземних банках кредити під закупівлю нафти, яку потім упродовж 4-5 років переробляли в Україні. Покриваючи приблизно п'яту частину українського ринку нафтопродуктів, лідери групи заробляли, насамперед, на цінах на нафтопродукти шалені гроші. Чи треба говорити, що в 90-ті роки в банках бралися одні суми, а поверталися зовсім інші.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал