1 Що таке ландшафт?



Сторінка1/4
Дата конвертації08.02.2017
Розмір0,99 Mb.
  1   2   3   4




1

  1. Що таке ландшафт?

Ландшафт (від нім. land — земля, schaft — суфікс, що виражає взаємозв’язок, взаємозалеж­ність) – це конкретна територія, яка має єдиний геологічний фундамент (місцева геологічна структура), один тип рельєфу (одна морфоскульптура), однаковий клімат, зональний тип ґрунтів і рослинності (у межах однієї природної зони), специфічний набір урочищ та місцевостей. Конкретними (індивідуальними) ландшафтами можна назвати Хотинську широколистяно-лісову височину, Бельцку лучно-степову рівнину в Молдові та ін.

Єдність геологічного фундаменту означає однаковість корінних (неогенові, палеогенові тощо) і четвертинних (ґрунтотвірних) порід. Прикладом останніх є алювіальні (продукт діяльності річкових вод) і водно-льодовикові (діяльність талих вод льодовика) відклади. Відповідно формується ландшафт з одним типом рельєфу, наприклад, долинно-терасовий та ін. Однаковість клімату проявляється через мезокліматичні характеристики (головним чином температури січня і липня місяців, сума температур більше + 10 °С, річна сума опадів, відношення зимових опадів до літніх). Носіями зонального типу ґрунтів і рослинності є вододільні місцевості (елювіальні місцеположення), їх генезис залежить, головним чином, від співвідношення тепла і вологи, літології та характеру залягання поверхневих гірських порід. І нарешті, ландшафт має специфічний (індивідуальний) набір урочищ і місцевостей, які формують його горизонтальну (морфологічну) та вертикальну (або компонентну) структури, зумовлюють його цілісність.

Серед учених існують три трактування терміна «ландшафт»: за­гальне, типологічне та індивідуальне.

Загальне трактування: ландшафт є синонімом природного тери­торіального комплексу. (Це погляд Мількова Ф.Н.; Арманда Д.Л. та ін.). Згідно з цим трактуванням ландшафт таке ж загальне по­няття, як рельєф, ґрунт, клімат, і може бути застосований для різ­них за розміром і складністю територій (наприклад, ландшафт Ру­ської рівнини, ландшафт Карпат, лучний ландшафт, болотний ландшафт і т.д.).

Типологічне трактування – це ландшафти, які можуть поєдну­ватися за типовими ознаками в певні групи (види, роди, типи, кла­си) і повторюються у межах певних територій. (Вчені Полинов Б.Б., Гвоздецький М.О., Маринич О.М., Шищенко П.Г.). У практич­ній діяльності (наприклад, при оцінці природних ресурсів) доціль­ніше розробляти ті чи інші норми стосовно до типових ландшафтів, ніж для кожного ландшафту окремо. Тому типологіч­на класифікація має практичне (прикладне) значення. Вона є осно­вою для дослідження, картографування і наукового опису ланд­шафтів різних територій.

Індивідуальне трактування: ландшафт розуміється як конкретний, неповторний ПТК, має власну географічну назву (Солнцев М.А., Геренчук К.І., Ісаченко А.Г., Ніколаєв В.О., Давидчук В.С.). Відпо­відно до цього трактування ландшафт є складовою частиною більших від нього територіальних одиниць (ландшафтного району, ландшафтної області і т.д.).

Порівняння індивідуальних ландшафтів дає можливість встано­вити їх типологічні ознаки і систематизувати або класифікувати їх. Це свідчить про те, що ландшафт можна розглядати як із типо­логічних, так і з індивідуальних позицій. Вони не суперечать один одному, а взаємодоповнюються, тому доцільне використання обох трактувань.

Ландшафт – це вузлова одиниця в ієрархії ПТК (додаток А, рис. А.3). Тобто, з одного боку, ландшафт є закономірно побудованою системою локальних ПТК (місцевість, урочище, фація). З іншого боку, він одночасно виступає частиною ПТК більш високого рангу (фізико-географічного або ландшафтного району, області, провін­ції і т.д.), які сформувалися внаслідок територіального об’єднання (інтеграції) окремих ландшафтів. Все це зумовлює його специфічне вузлове положення в системі таксономічних одиниць фізико-географічної (ландшафтної) диференціації.


  1. Аксіома гармонізаційносистемна.

2



    1. Які морфологічні складові ландшафту Ви знаєте?

Ландшафтна фація – це найпростіший ПТК(природно-територіальний комплекс), який займає елемент мезоформи рельєфу (одну грань) або його частину, всю мікроформу або її частину, з однаковою літологією поверхневих (ґрунтових) порід, однаковим характером ґрунтового зволоження, одним мікрокліматом, однією ґрунтовою відміною і одним біоце­нозом (в умовах непорушеної природної рослинності).

Приклади фацій: полога ділянка вододілу з вилуженими середньосуглинистими чорноземами, розорана; пологий схил балки з те­мно-сірими лісовими важкосуглинистими ґрунтами, розораний; днище балки з лучно-болотними ґрунтами і злаково-осоковою асо­ціацією; мікропониження (старичного типу) на заплаві, з дерновими глеєвими важкосуглинистими ґрунтами, під щучником (займає всю мікроформу рельєфу); схил яру західної експозиції, що росте в по­кривних суглинках, незадернований (займає частину мезоформи).

За своїм походженням фації поділяються на природні (корінні) та антропогенні (похідні).

В умовах порушеного природного рослинного покриву, де ко­рінний фітоценоз не зберігся або зберігся лише частково, бувають випадки, коли в межах однієї фації зустрічається кілька фітоцено­зів. Наприклад, поряд із бучиною розміщений березняк або су­ходільні луки. У таких випадках вирішальне значення має літоген­на основа, тобто рельєф, літологічний склад поверхневих порід і ґрунтовий покрив. Там, де втрутилася людина, на ділянці однієї фації може бути кілька фітоценозів. Єдність рослинного угрупоування (фітоценозу) у межах фацій властива тільки територіям із непорушеним рослинним покривом.

Основною морфологічною одиницею ландшафту є урочище, яке виділяють при будь-якому ландшафтному дослідженні.

Урочище – це ПТК, який складається з генетично взаємо­пзв’язаних фацій або груп фацій (підурочищ), утворених у межах частини або цілої мезоформи рельєфу, з однаковою спрямованістю руху вод і твердого матеріалу, однорідністю літологічних відмін ґрунтоутворюючих порід (глини, суглинки, піски і ін.), однотиповим поєднанням тепла і зволоження, ґрунтових відмін і рослинності. (В лісових урочищах зберігається один тип лісорослинних умов місцезростання).

Урочище, як правило, утворюється у межах мезоформи рельєфу. (Приклади мезоформ: балка, яр, вододільна рівнина, річкова долина з її елементами — заплава, надзаплавна тераса, схили берегів та ін.). Крім того, урочища відрізняються не лише складнішою будовою, а й більшою вертикальною протяжністю (охоплює ґрунтоутворюючі породи, четвертинні відклади).

Приклади урочищ: нижньотерасова рівнина, утворена суглинками, з типовими чорноземами під ріллею; слабоеродований схил долини, складений глинами, з темно-сірими лісовими ґрунтами, під свіжою дібровою; пологосхилова балка, врізана в суглинок, із вилуженими чорноземами, під багаторічними насадженнями. У пологосхиловій балці можна виділити підурочища за експозицією схилів (наприклад, схил північно-східної й південно-західної експозиції та підурочище днища). У такому випадку урочище відповідає самостійній формі рельєфу.

За своїм значенням у морфологічній будові ландшафту урочища поділяються на чотири види: 1) домінантні, або фонові (займають великі площі і трапляються часто); 2) субдомінантні (трапляються теж часто, але займають менші площі); 3) рідкісні ( трапляються зрідка, наприклад, на виходах вапняків); 4) унікальні (трапляються тільки 1 раз). Перші два є основними при формуванні місцевостей, два останні вважаються доповнюючими, або підлеглими. 3 точки зору господарського використання, першочергове значення мають фонові урочища. На відміну від урочищ унікальних рідкісні урочища розташовані цілими групами і разом з фоновими формують ландшафтні місцевості.

Урочище є основним об’єктом польового ландшафтного кар­тування як на рівнинах, так і в горах.

Підурочище – це ПТК, складений із генетично і динамічно пов’язаних фацій у межах одного елемента мезорельєфу однієї екс­позиції (наприклад, крутий (до 25°) схил північної експозиції, покритий заростями рододендрона, на бурих лісових ґрунтах).

Місцевість – це складна морфологічна одиниця ландшафту, яка утворюється з урочищ і фацій, з одним типом комплексів мезоформ рельєфу, однорідною геологічною основою, місцевим кліматом, із переважанням одного підтипу (типу) ґрунтів і рослинності.

Формування місцевісті пов’язано, головним чином, із варіаціями геологічного фундаменту (літологія і вік порід) і рельєфу.

Приклади місцевостей: вододільна рівнина утворена суглинка­ми на неогенових глинах, із чорноземами, вилуженими й опідзоленими, розорана; нижньотерасова рівнина, утворена суглинками на сарматських вапняках, із чорноземами карбонатними, під ріллею; вододільно-хвилясті рівнини, утворені важкосуглинистими поро­дами на глинах, із сірими лісовими ґрунтами і ділянками свіжої діброви. У назві місцевості, як правило, відображають тип рельєфу, характер геологічного фундаменту. Ознаки ґрунтово-рослинного покриву включають основні різновиди і угрупування основних урочищ. Кліматичні й гідрологічні умови характеризуються опосередковано, через біогенні компоненти.

Місцевість найчастіше є об’єктом середньомасштабного картографування й камерального узагальнення.



Названі морфологічні одиниці об’єднуються в більш складніший ПТК – ландшафт (вид ландшафту).
2/ Аксіома програмованого розвитку екосистем.
3

1.Назвіть ландшафтоформувальні чинники. Що таке закон Солнцева?

До чинників які формують ландшафт відносять літогенні, орогенні, кліматогенного, гідрогенні, педогенні і біогенні, які лежать один над одним, тобто мають вертикальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірські породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу -грунти - поверхневі води - рослинність і тваринний світ - повітря.Під літогенним компонентом або літогенною основою ПТК розуміють земну кору як поєднання гірських порід різного походження, механічного складу і нашарування. У якості особливого - орогенного компонента звичайно розглядають рельєф. Строго кажучи, рельєф не може бути окремим компонентом ПТК, оскільки він являється лише формою земної поверхні, тобто однією з властивостей літогенного компоненту. Але рельєф грає настільки важливу роль у формуванні природного комплексу, що за ним за традицією зберігаються права самостійного природного компонента. Кліматогенним компонентом ПТК називають не клімат, а повітряні маси з притаманними їм погодою і кліматом, оскільки клімат не є матеріальним тілом. Гідрогенним компонентом ПТК є поверхневі і підземні води. Під педогенним компонентом ПТК розуміють грунти. М.А.Солнцев не включав грунти в перелік основних природних компонентів, вважаючи його похідним, оскільки він формується сумісною дією всіх інших природних компонентів. Проте цей факт не заперечує існування грунтів як фізичного тіла. Біогенним компонентом називають рослинність і тваринний світ і в свою чергу поділяють на фітогенний (рослинність) і зоогенний (тваринний світ) компоненти.

Всі компоненти природи існують та розвиваються за своїми власними законами, однак ні один з них не існує і не розвивається ізольовано. Будь-який компонент зазнає на собі впливу інших і, в свою чергу, ливає на них. Після багатьох років польових ландшафтних досліджень М.А.Солнцев [296] прийшов до наступного висновку: всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в певний і строго постійний ряд. Це положення називають законом нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів, а ряд, в якому вони знаходяться - "рядом Солнцева". Якщо встановити цей ряд по низхідній лінії, тобто починаючи з самого "сильного ", то він буде виглядати наступним чином: земна кора повітря —> води —> рослинність —> тваринний світ.

Із цього ряду видно, що найбільш сильним компонентом є літогенна основа - земна кора, а найбільш слабким - тваринний світ. Земна кора є найбільш стійким по відношенню до зовнішнього впливу і тому найбільш повільно змінюваним компонентом ПТК. І в цьому значенні вона є найсильнішим компонентом. Являючись фундаментом географічної оболонки, вона здійснює великий вплив на всі інші її компоненти і тому розглядається як визначальний фактор диференціації географічної оболонки на окремі ПТК. Вплив літогенної основи проявляється насамперед в тому, що інші компоненти, особливо біогенні, змушені до неї пристосовуватися і змінюватися під її впливом.

    1. Аксіома ролі флуктуацій у просторово-часовій організації екосистем.

Загалом закономірності просторово-часової організації ландшафтних систем є сукупністю взаємопов'язаних явищ, яка забезпечує стійку тенденцію і напрямок просторово-часового функціонування ландшафтних систем. До основних закономірностей належать (Петлін 1998): "принцип" необхідної гомогенності - ступінь внутрішньосистемної однорідності показників повинна бути вищою від їх однорідності у поєднаних системах; "принцип" стабільного співвідношення внутрішніх структурних складових - співвідношення між площами внутрішньосистемних структурних утворень у межах систем одного виду за нормальних ритмів функціонування є величиною сталою; "принцип" демократичності контролюючого механізму довкілля - останнє не задає конкретного фізіономічного стану системам, а тільки ставить вимогу щодо спрямованості, інтенсивності та якості речовинно-енергетичного обміну між ним і системою; "принцип" сусідства - в одновидових ландшафтних систем існує близький набір навколишніх ландшафтних комплексів, який виконує спрямовано контролюючу і формуючу роль щодо властивостей структурних елементів цих систем; "принцип" гармонійної вбудованості - внаслідок якісного розвитку системи на її місці виникає тільки таке територіальне утворення, яке забезпечує гармонійне співіснування ландшафтних систем у певному місці ландшафтної сфери тощо. До цього виду закономірностей належать також механізм самоорганізації ландшафтних систем, механізми виникнення симетрії і дисиметрії, механізми дії додатніх і від'ємних зворотніх зв'язків і т.д.
4

      1. Що таке ландшафтна фація?

Ландшафтна фація – це найпростіший ПТК, який займає елемент мезоформи рельєфу (одну грань) або його частину, всю мікроформу або її частину, з однаковою літологією поверхневих (ґрунтових) порід, однаковим характером ґрунтового зволоження, одним мікрокліматом, однією ґрунтовою відміною і одним біоце­нозом (в умовах непорушеної природної рослинності).

Для позначення найменшої природної територіальної одиниці використовують термін фація. Уперше в географії цей термін застосував Л.Г.Раменський (1935), пізніше - Л.С.Берг (1945). Згодом поняття географічної фації уточнив і розкрив на матеріалах польових досліджень МА.Солнцев (1946-1961). Сьогодні цей термін у системі ландшафтної термінології є одним з головних. Фація - це такий природний територіальний комплекс, у якому зберігається одноманітність місцеположення, однакова літологія поверхневих порід, однаковий режим зволоження, один мікроклімат, одна ґрунтова відміна й один біоценоз. Дуже вдало характеризує фацію А.Г.Ісаченко, визначаючи її як "ділянку території, в межах якої всі взаємопов'язані географічні компоненти представлені своїми найдрібнішими територіальними підрозділами". Тобто кліматично фацію характеризує мікроклімат, геоботанічно - окремий фітоценоз тошо. Звідси зрозуміло, що в межах фації головні властивості природних компонентів однакові. Іншими словами, всередині одної географічної фації не може бути двох елементів рельєфу, двох біоценозів або ґрунтових відмін. Фації, як звичайно, займають незначні площі - сотні і тисячі квадратних метрів. Це в деякому сенсі клітини, з яких побудована вся земна поверхня. Окрема фація розміщена на одному з елементів мезоформи рельєфу, хоч не завжди займає його цілком. Наприклад, дуже часто на схилі є не одна, а декілька або багато фацій. Це характерно для великих елементів мезорельєфу - видовжених схилів, великих вододільних плато, великих річкових терас, заплав тощо. Прикладами фацій можуть бути: а) пригребенева спадиста (9-12°) слабовипукла ділянка схилу з вологою маренковою субучиною на бурому гірсько-лісовому легкосуглинковому фунті; б) піднята, добре дренована частина надзаплавної тераси з дібровою на темно-сірому лісовому важ косу глинковому ґрунті; в) підніжжя делювіального схилу південної експозиції моренного горба зі смеречником- довгомошником на підзолисто-глейовому середньосуглинковому ґрунті. Різні фації, послідовно змінюючи одна одну по профілю рельєфу, утворюють закономірні ряди фацій. Наприклад, по схилах моренних пасом сухі й добре дреновані фації вершин поступово переходять у більш зволожені фації верхніх і середніх частин схилів та підніжжя, а далі - у заболочені фації западин. Унаслідок господарської діяльності людини вигляд і природні властивості фацій можуть помітно змінюватись. У цьому випадку корінним змінам найчастіше підлягають найслабші компоненти - рослинний покрив і тваринний світ. Наприклад, лісові фації можна перетворити на різні угіддя - вируби, пасовище, ріллю, сад тощо, тобто надати їм нових природних властивостей. З огляду на це частково зміниться і мікроклімат, деякі риси режиму зволоження, процеси грунтотворення, інтенсивність ерозії тощо. Тому є підстави розрізняти корінні і похідні (змінені, вторинні) фації. Проте похідна фація переважно є дуже близькою до корінної, оскільки її геолого- геоморфологічна основа практично не змінюється. І якщо людина перестане втручатись у природний розвиток похідної фації, то ця фація з часом відновить порушені компоненти, і вони узгоджуватимуться з наявною літогенною основою. У разі ландшафтного картографування похідні фації треба виділяти, як і корінні, у вигляді самостійних контурів. Під час класифікації цих елементарних морфологічних одиниць ландшафту необхідно враховувати, варіантом якого корінного природного територіального комплексу вони є. Зазначимо, що навіть у випадку великомасштабного картографування важко дослідити кожну фацію, тому звичайно описують лише характерних представників її видів. Проте тільки за допомогою вивчення фацій можна пізнати ПТК вищих рангів і морфологічну структуру ландшафту в цілому, з'ясувати характер процесів, під впливом яких змінюється, розвивається ландшафт.


      1. Концептуальна залежність усезагальної гармонізації та доцільності в природі.

№5


        1. Чим ландшафтний комплекс відрізняється від ландшафтної системи?

        2. Єдність гармонії і дисгармонії в природі.

№6


          1. Що таке фізіотопи?

          2. Закон енергетичної провідності.

Подібна залежність контролюється впорядкованими речовинно-енергетичними та інформаційними потоками як між природними територіальними системами, так і на внутрішньосистемному рівні. Тут діє закон (принцип) енергетичної провідності - потік речовини, енергії та інформації в територіальних системах загалом має бути наскрізним. Очевидно, що ця умова організації та саморегулювання будь-якої системи не потребує спеціального доведення (Мусієнко, Серебряков, Брайон, 2002).
№7

            1. Що таке біотопи?

Біото́п (грец. βιος — життя і грец. τοπος — місце) — ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо). Біотоп є основною екологічною одиницею класифікації ділянок земної поверхні за ступенем їх подібності. Зазвичай біотоп заселений певним угрупованням організмів (біоценозом). Разом із біоценозом біотоп складає біогеоценоз, себто є його неорганічною компонентою. У більш вузькому тлумаченні біотоп розглядають, як середовище існування комплексу тварин, що входять у біоценоз.

Термін походить від німецького biotop, який, у свою чергу, утворений складанням грецьких слів bios («життя», «організм») і topos(«місце»).[джерело не вказане 217 днів] Біотоп характеризується місцем розташування в геопространстве і певному поєднанні абіотічеських чинників середовища. Сукупність геологічних умов утворює літотоп, сукупність грунтових умов — педотоп, кліматичних, — кліматоп і так далі Згідно моноклімаксной концепції, в межах кожного біотоп з порушеним в результаті антропогенної діяльності або стихійних природних процесів біоценозом з часом формується стабільне в часі клімаксовоє співтовариство (біоценоз). Цей процес (званий сукцесія) проходить через декілька стадій (наприклад, стадій вторинного лугу, чагарника, лісу).

Біотопи об'єднують разом у т. зв. біохори. Біохо́р - частина біосфери, що охоплює групу просторово об'єднаних біотопів, які розташовані у однотипних кліматичних умовах та характеризуються певним складом біоценозу. Поняття біохору тотожне поняттю ландшафтна зона.

Приклади біотопу — ялинник, діброва, сіножать, скеля, печера, дно водойми, калюжа, болото тощо.

Термін біотоп запроваджений німецьким ученим Гессе (нім. Hesse) у 1924 році.


            1. Еволюція гармонізаційних відношень.

8



              1. Що таке антропогенні модифікації ландшафту?

Формування антропогенних модифікацій ландшафтів виступає проявом господарської діяльності. Величина і характер зміни ландшафту природи знаходяться в прямій залежності від ступеня освоєння території. Для кардинальної зміни ландшафту зовсім не обов’язкова зміна всіх його компонентів. Достатньо різко змінити один з них – і рівновага взаємозв’язків у природній системі буде порушена, виникне новий тип ландшафту.
   Створені людиною антропогенні ландшафти значною мірою відрізняються від природних. Для них характерна перебудова біологічного кругообігу, водно-теплового балансу, характеру грунтотворчих процесів, чисельності і видової різноманітності живих організмів. Зміни антропогенних ландшафтів проходять значно швидше, ніж природних.
   Важливим наслідком господарського перетворення ландшафтів є їх спрощення як біологічних систем, особливо характерне для агро – і лісогосподарських угруповань. Посилення одноманітності ландшафту веде до зниження його природної продуктивності, стійкості.

Так, згідно з Ф.М.Мільковим [200-205], достатньо змінити, наприклад, грунти або тваринний світ, щоб ландшафт "автоматично та негайно перетворився на антропогенний". Антропогенні ландшафти він поділяє на сільськогосподарські, селитебні (малоповерхові і багатоповерхові), промислові, водні, лісокультурні, шляхові та ін. Інші автори, послідовники Ф.М.Мількова, серед антропогенних ландшафтів згадують "рисові ландшафти", "чайні ландшафти" і т. ін.

Якщо погодитися з такою точкою зору, то згідно з уявленнями про динаміку і розвиток ПТК, зміни, які відбуваються в ПТК внаслідок антропогенного впливу, є незворотними. Тобто такими, що призводять не До зміни одного стану ПТК іншим в рамках одного інваріанту, а до зміни самого інваріанту. Тобто це не динамічні, а еволюційні зміни.

Ландшафтознавці, прихильники теорії нерівнозначності природних компонентів-факторів, вважають таку точку зору на роль антропогенного фактору в динаміці і розвитку ПТК помилковою. По суті те, що Ф.М.Мільков та його послідовники називають антропогенним ландшафтом, це, на думку А.Г.Ісаченко, лише різні прояви людської діяльності в ландшафті, які поділяються на дві групи: 1) типи використання земель або угіддя (поля і плантації з рисом, овочами і т. д., пасовища, сади і т. ін.); 2) інженерні споруди (мало- і багатоповерхові будинки, дорогі, греблі, водосховища і т. ін.). Від того, вважає А.Г.Ісаченко, що до кожного з них ми додамо слово "ландшафт", тобто перейменуємо населені пункти в селитебні ландшафти, або, скажемо, поле гороху в гороховий ландшафт, ні наука, ні практика нічого не виграють.

В більшості випадків антропогенно обумовлена динаміка - це зміни в принципі зворотні, поки зачіпають головним чином біоту, яка здатна до відновлення. Але наслідки впливу людини на ПТК набувають більш стійкого і навіть незворотного характеру, якщо: а) напрямок цього впливу співпадає з незворотними природними процесами і посилює їх (наприклад, заболочування, яроутворення і т. д.; б) вплив людини відбувається на ведучі фактори ландшафтоутворення (терасування схи лів створення кар'єрів, териконів і т. д.); в) відбуваєтся екологічно еквівалентна заміна одних біоценозів іншими. Тому до оцінки полі антропогенного впливу краще за все підходити з'ясувавши спочатку тенденції їхнього природного розвитку, оскільки, наприклад, схильність ПТК до певних змін може дуже легко привести до переоцінк значущості "поштовху" з боку людини.

Таким чином, антропогенні зміни ландшафтів - це зворотні у більшості випадків зміни і є не чим іншим, як короткочасними або довготривалими похідними модифікаціями їх корінної структури при зміні "слабких" біогенних компонентів природи. Лише корінна зміна "сильних" геоматичних компонентів природи призводить до змін незворотного характеру.

А.Г.Ісаченко вважає, що в залежності від ступеню впливу господарської діяльності слід розрізняти змінені та умовно змінені ландшафти. До останніх віднесені ПТК, які не відчували безпосередньо господарське використання. Змінені ландшафти поділяються на: 1) слабозмінені - господарська діяльність в них зачепила лише окремі компоненти, але основні природні зв'язки залишились непорушеними; 2) порушені (сильно змінені) - такі, що піддавались довготривалому господарсько- му використанню, яке призвело до порушення структури комплексу та прояву таких негативних процесів, як ерозія, дефляція, заболочування, засолення, забруднення вод і т. д.; 3) перетворені - такі, в яких природні компоненти цілеспрямовано змінені в інтересах суспільства.

П.Г.Шищенко запропонував п'ятиступеневу шкалу перетвореності ландшафтів: 1) слабо перетворені; 2) перетворені; 3) середньо перетворені; 4) сильно перетворені; 5) дуже сильно перетворені [

              1. Каталог: ld
                ld -> Урок бесіда «Уявна подорож містом (селом, країною)»
                ld -> Міський методичний кабінет екскурсія «Спостереження за осінніми змінами у живій та неживій природі»
                ld -> Бабуся називає мене брат називає мене сестра
                ld -> Наукових праць
                ld -> Основний напрямок
                ld -> Методичні рекомендації для 5 класу з української мови та літератури, світової літератури, російської мови Для учнів
                ld -> Методичні рекомендації до проведення Першого уроку 2013-2014 навчального року для учнів молодшого шкільного віку
                ld -> Homines, dum docent, discunt. Люди, навчаючи, вчаться
                ld -> Комунальний заклад “Обласна бібліотека для дітей Черкаської обласної ради Шевченківські лауреати в галузі літератури – наші земляки Біобібліографічний вісник для юних книголюбів віком від 12 до 14 років Черкаси, 2012
                ld -> Тема уроку Тема Барви землі (7 год)


                Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refos.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал